Те, що відбувається сьогодні в українському театрі, загалом відповідає ситуації у всьому мистецтві країни. Наявність проблем, що потребують розв’язання, зумовлена цілим комплексом причин як суспільно-історичного, так і організаційно-фінансового характеру. Причому багато творчих питань, врешті-решт, зводяться саме до скрутного матеріального становища, у якому перебувають заклади культури, до неможливості гнучкого маневру, до закостенілості існуючих структур та умов.
Театральна справа являє собою комплекс заходів, спрямованих на створення, публічне виконання та публічний показ творів театрального мистецтва, їхнє поширення і збереження умов для розвитку театральної творчості, професійної освіти, науки, театральної журналістики, видавничої діяльності з історії, теорії та практики цього виду мистецтва, відповідної музейної та архівної діяльності. Театральне мистецтво – вид мистецтва, особливістю якого є художнє відображення життя за допомогою сценічної дії акторів перед глядачами.
Нині в Україні діє понад 130 професійних театрів, серед яких національні, драматичні, музично-драматичні театри, театри драми і комедії, юного глядача, ляльок та театри-студії. Середня кількість прем’єр на рік становить від 4 до 6 на кожний театр [1 2].
Сприяти вирішенню насущних проблем театру має державна політика у театральній справі, яка відображається у законодавстві.
Законодавство України про театри і театральну справу базується на Конституції України і складається з відповідних положень Основ законодавства України про культуру, Цивільного та Господарського кодексів України, законах України «Про гастрольні заходи в Україні», «Про театри і театральну справу», інших нормативно-правових актах.
Особисті немайнові і майнові права авторів та їх правонаступників, пов’язані зі створенням творів літератури і мистецтва (авторське право), права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення (суміжні права) регулюються Законом України «Про авторське право і суміжні права» та іншими нормативно-правовими актами.
Держава регулює відносини в галузі театру і театральної справи шляхом формування державної політики у цій сфері, створення фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного, наукового, нормативно-правового та іншого забезпечення умов діяльності та розвитку театрів [2].
Два патриотизма: спор Чацкого и Фамусова о Москве (по комедии ...
... ума» .В этом произведении автор показывает нам двух противоположных персонажей: Фамусова и Чацкого, ... место. Что есть патриотизм? По моему мнению, патриотизм — это любовь ... и развели сплетни. Сочинение: Чацкий: победитель или побежденный? (по пьесе Грибоедова «Горе от ума») ... и едва ли один человек имеет право навязывать свой устав большинству. И все же главным посылом произведения является мысль о ...
Державна політика в галузі театру і театральної справи базується на принципах гуманізму, демократизму, пріоритетності загальнолюдських духовних цінностей, свободи творчості та загальнодоступності театрального мистецтва. Основними напрямами у цій сфері є: забезпечення соціально-економічних, правових і наукових умов для ефективної діяльності театрів підтримка і розвиток мережі театрів, забезпечення їх сучасним технічним обладнанням стимулювання розвитку театральної справи шляхом удосконалення її матеріально-технічної бази, надання пільг щодо оподаткування та кредитування, морального та матеріального заохочування осіб, які зробили значний внесок у театральну справу сприяння науковим дослідженням у галузі театру і театральної справи розроблення та сприяння реалізації загальнодержавних, державних та регіональних програм розвитку театрів і театральної справи, забезпечення їх фінансування за рахунок державних та місцевих бюджетів забезпечення підготовки фахівців театрального мистецтва у вищих навчальних закладах та підвищення фахової кваліфікації творчих працівників театрів, їх правовий і соціальний захист забезпечення охорони, збереження та утримання театральних будівель, що є об’єктами державної та комунальної власності, тощо [2].
Загальнодоступність театрального мистецтва стає можливою завдяки бюджетному фінансуванню державних та комунальних театрів, їхньому пільговому оподаткуванню та кредитуванню, а також наданню необхідної допомоги, пільг та гарантій окремим категоріям громадян для реалізації ними права щодо загальнодоступності театрального мистецтва [2].
Важливою запорукою позитивних змін у державній політиці підтримки театрального мистецтва стало введення в дію Закону України «Про театри і театральну справу в Україні» (№ 2505-IV від 31.05.2005) і розробка низки підзаконних актів до нього. Сприяла розв’язанню насущних проблем театральної справи також Державна програма розвитку культури на період до 2007 року, прийнята постановою Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2003 р. № 1235. Неодноразово проблеми театральної справи розглядалися на засіданнях колегії Міністерства культури і туризму України. Прийняті нормативні документи сприяли зміцненню матеріально-технічної бази закладів культури і мистецтва, без чого неможливий їхній подальший розвиток [1 3 4].
Все більш значну роль у забезпеченні реалізації державної політики у сфері театральної справи відіграє Міністерство культури і туризму України. В межах своїх повноважень Міністерство організує проведення міжнародних, всеукраїнських, регіональних театральних фестивалів, які набувають неабиякого розголосу та мають велике мистецьке значення. Значну увагу приділено підтримці гастрольної діяльності театральних колективів. Для поповнення репертуару театрів України було проведено закупівлю драматичних творів, видатки на які здійснюються за рахунок Державного бюджету України на умовах державного замовлення [1].
Ця діяльність Міністерства сприяє успішному розвитку театральної справи та поглибленню розуміння суспільством важливої місії театру та його місця у житті країни [1 5].
Вплив лялькового театру на виховання естетичних почуттів дошкільника
... завдання: . Розкрити історію театру ляльок; . Описати Вертеп, як народний ляльковий театр в Україні; . Дати аналіз класифікації лялькових театрів; Розглянути ляльковий театр, як основну форму виховання ... видів художньої діяльності, ляльковий театр є ефективним шляхом самореалізації, розширення асоціативних уявлень, формування мистецьких знань і творчих умінь. Мистецтво лялькового театру має багате ...
Водночас, попри явні творчі успіхи та деяке поліпшення в останні роки фінансового стану театрів, за сучасних економічних умов основною гарантією оновлення репертуару та гастрольної діяльності державних театрів України залишається бюджетне фінансування. Також, на думку багатьох мистецтвознавців, сьогодні театр, з одного боку, не є осереддям громадянської думки, естетичною чи моральною домінантою, а з іншого – не відчуває на собі пріоритетної уваги суспільства як такого та державних установ [1 5].
Також фахівці вважають, що зусилля у вирішенні економічних завдань увінчаються успіхом лише тоді, коли, як кажуть, кінь стоятиме поперед воза. Таким конем повинні бути культура і духовність. Театр не є і не може бути інституцією економічною. Театр був, є і буде закладом мистецьким, де вирішуються надзвичайно важливі питання, пов’язані з духовністю нації [6].
Але проблеми українського театру не вичерпуються тільки фінансовими питаннями. У конкуренції з іншими видовищами – а межа ХХ і ХХІ століть вперше за всю історію людства так широко оперує саме зоровими, а не вербальними образами, – театру варто відшукати свою естетичну нішу. Бо він ніколи не виграє боротьбу за глядача ні у грандіозних спортивних матчів, ні у галасливої велелюдності естрадних шоу, ні у технічних трюків кінематографа. Зате театр має унікальну і неперевершену зброю – безпосередній енергетично-смисловий обмін між індивідуумом у залі і особою на сцені [7].
Тут слід зазначити, що театр та його функції не залишаються незмінними протягом всієї історії цього виду мистецтва. Так, наприкінці 80-х років ХХ ст. український театр здійснив прорив щодо розвитку нових організаційних форм, хоч паралельно зберіг незмінною модель державного репертуарного театру. Але надалі стався суттєвий розрив, який дедалі більше й більше розширюється. Отже, існування вітчизняної сцени, принаймні в організаційному (а внаслідок цього, – і в творчому) плані, дедалі суттєвіше розходиться із вимогами часу [6 8 9 10].
Зараз майже ніхто не заперечує, що театр – це надзвичайно складне підприємство, де творчість дуже тісно переплітається зі справами господарськими. Але, якщо в економіці, банківській, діловій сфері – непослідовно, проте невпинно здійснюється перехід до реального ринку з усіма властивими йому атрибутами, то театральна справа продовжує існувати фактично в рамках старого законодавства та застиглих організаційних форм [6 10 11].
Так, наявні умови не дозволили вижити «госпрозрахунковим», тобто недержавним театральним новоутворенням. Хвиля накотилася – й відійшла, залишивши по собі тільки поодинокі театральні організми, котрі вибороли собі державний статус із відповідною (нехай скромною) дотацією. Так само й з індивідуальними театральними ініціативами. Найбільш розповсюджена у світі модель разового театрального проекту періодично апробується й на вітчизняному терені, проте поширення й серйозного розвитку не набуває через, передусім, недосконалість законодавства. Навіть доволі агресивно розрекламовані й добре забезпечені спонсорськими коштами проекти А. Жолдака не стали економічно успішними [10].
Нові соціально-культурні умови функціонування театру вимагають його включення в соціально-культурну і соціально-художню реальність. За словами доктора мистецтвознавства Н. Корнієнко, на принципово нових засадах, з опорою на фундаментальну теорію, треба скласти стратегію культурної політики, де театр буде одним із головних елементів у діалозі «держава – культура», «традиція – експеримент» [12].
Контрольная работа: Театр и музыкальная культура России XIX в
... условиях антрепризы, находились в более сложном положении. Это связано в первую очередь с финансовыми трудностями. Периодом стремительного взлета и бурного расцвета российского театра стал рубеж 19–20 веков. ... во всех областях духовной культуры – в литературе, живописи, музыке, науке, философии, культуре и т.д. Россия 19 века внесла огромный вклад в сокровищницу общечеловеческой культуры. На этом ...
Театральний експеримент кінця 80-х років як основа театральної реформи, прагнув досягти централізації, ввести договірну систему формування творчих колективів, модернізувати відносини театру з державою тощо. Однак дослідження ефективності проведення цього експерименту показало, що хоч театри отримали право вільного формування репертуару, але потрапили великою мірою в залежність від публіки, її смаків. Досвід переобрання на посади творчих працівників показав його низьку ефективність. Певні економічні успіхи театрів було досягнуто за рахунок підвищення цін на квитки та експлуатації акторів. Надання більшої самостійності директорам театрів призвело до переважаючої орієнтації в роботі театру на економічні показники. Театр потрапив у стихію масового попиту, а механізм виробництва вистав взяв верх над творчістю, що спричинило втрату багатьма театрами своєї творчої позиції [12].
Ще однією проблемою, на яку вказують критики та театрознавці, є недооцінка державою ролі театру в житті суспільства. Роль держави полягає в тому, що вона повинна створювати стимули для участі спонсорів у відкритті театрів і фінансуванні їх мережі, забезпечувати населення послугами сценічних колективів, налагоджувати розробки і виробництво сучасної сценічної техніки, підтримувати належний рівень театральної освіти і науки про театр, надавати підтримку в організації театральних гастролей, обмінів, конкурсів і наукових зібрань [12].
Але у реальності ситуація залишається доволі складною. Скажімо, на гастрольно-концертну діяльність 16 театральних колективів –національних та обласних – у цьогорічному держбюджеті виділено аж один мільйон грн. На підтримку 8 національних творчих спілок – лише 6,8 млн. грн. Стримує розвиток творчого процесу і оподаткування ПДВ постановок нових вистав, концертних програм, кінофільмів, художніх та музейних виставок [13].
Тож, на думку фахівців, держава повинна зайняти належне їй місце стосовно театру як соціально-культурного інституту, стимулюючи його діяльність. На регіональному рівні важливу роль у погодженні інтересів театру, держави і населення могла би виконувати громадська театральна художня рада з правом контролю художньої й економічної діяльності театру. Вона давала б обґрунтовані рекомендації для виконавчої влади і складалася б із експертів-фахівців та представників громадськості [12].
Одним із ефективних способів управління функціонуванням театру є цінова політика, дотування тих глядачів, які в цьому мають потребу. Також, проблемою є і відвідування театрів. Фото модных для ремонта спальни . Безумовно, кожен театр зацікавлений у залученні найбільшої кількості глядачів. І зрозуміло, що відвідуваність театру напряму залежить від рівня театрального колективу. Але існує й економічний аспект цього питання. Звісно, похід до театру можна перетворити на справжнє свято. Але, безперечно, для будь-якого свята потрібні гроші. Скільки ж сьогодні коштує задоволення провести вечір у театрі?
Наприклад, до Національного театру російської драми ім. Лесі Українки можна потрапити мінімум за 7 грн. Але, якщо ви не хочете сидіти на другому ярусі, де відкривається чудовий вид на люстру й погано видно сцену, то потрібно розщедритися, заплативши в кілька разів більше – вартість квитків доходить до 75 грн. Дещо дешевше обійдеться похід до Національного драматичного театру ім. І. Франка. Тут квитки від 5 до 50 грн. Вечір у Національній опері України – від 5 до 70 грн.
Реферат театр давньої греції
... краще пізно, коли Давньої Греції познайомилося з обробленням виноградників, Діоніс став богом виноробства, і потім і богом поезії театру. Кілька разів ... У Є Д Є М І Є Давньогрецький театр одне з найстародавніших театрів біля Європи. Вона досягнула свого найбільшого розквіту ... про походження давньогрецького театру, його архітектурі й драматургії. Чому ті ж я вибрав цієї теми реферату? Це було так ...
Якщо ж ви надаєте перевагу камерним театрам, то тут менше ніж за 20 грн. купити квиток неможливо (тому що продавати квитки дешевше маленьким театрам економічно невигідно).
Але глядач не ображається: з будь-якого місця сцену видно чудово.
Набагато дешевше в нашій столиці коштують дитячі вистави. Новорічні спектаклі у Національному драматичному театрі ім. І. Франка можна відвідати дитині за 2 гривні, а Київському театрі юного глядача (Театр на Липках) – від 5 до 25 грн.
Тут слід зазначити, що в останні роки бачимо певні зрушення у бік комерціалізації театральної справи. В Україні повільно, але впевнено розвивається вітчизняна антреприза. Успішно проходять вистави Театральної компанії «Бенюк і Хостікоєв», незмінним попитом користуються антрепризні вистави за участю А. Роговцевої. У 2006 році до них приєднався ще один популярний український актор В. Горянський з театральним проектом – комедією „Нас поміняли тілами” за п’єсою білоруського драматурга А. Курейчика (режисер вистави О. Лісовець).
У хорошій якості цього театрального продукту, створеного в умовах чистої антрепризи, мали змогу пересвідчитися мешканці Києва, Львова, Запоріжжя, Дніпропетровська, Черкас, Харкова і Полтави [14].
Звісно, українська антреприза набагато дешевша, ніж вистави гастролерів з близького й далекого зарубіжжя. Так, квитки на виставу «Про мишей і людей» та «Біла ворона» Театральної компанії «Бенюк і Хостікоєв» можна придбати мінімум за 25 і максимум – за 200 грн. А вистави заїжджих гастролерів, у середньому, коштують від 200 до 1000 грн. Звичайно, дозволити собі таку розкіш може не кожен шанувальник театрального мистецтва. Але, як не дивно, дуже часто глядач готовий заплатити за квиток величезну суму грошей лише тому, що на афішах написано популярне сьогодні ім’я заїжджої знаменитості. Хоча, не завжди рівень численних московських антреприз, що демонструються киянам і гостям нашої столиці, виправдовує очікування публіки [5].
Все ж, як було зазначено, українська антреприза з кожним роком набуває нових обертів, хоча, на думку мистецтвознавців, поки важко говорити як про її успіхи, так і про невдачі – знову ж через нерозвиненість самої антрепризи і її конкурентного середовища. Зокрема, спроби Хостікоєва–Бенюка заслуговують на повагу. Вони вгамовують тугу за добром, альтруїзмом, простим людським почуттям, які стають дедалі більшим дефіцитом. Проте їхня антреприза за художніми законами, собі призначеними, нічим не відрізняється від того самого репертуарного театру і не далека від гри у «театральний сімейний клан», що, звісно ж, підігріває інтерес до спектаклю й є частиною піару. Проте самий інтерес балансує часом на межі природної цікавості у відносинах із кумиром і своєрідним ефектом замкової щілини. Проте антреприза може стати тим вільним полем спокуси, де ризики винагороджуються сторицею [15].
Творчість Івана Франка
... вони читали його твори, часто чули його живе слово ... написано». Творчість Шевченка розкрила перед Франком багатство української народної мови, розбудила в нього прагнення боротися за визволення трудящих. Вони бачили в особі Франка свого захисника і вчителя, ...
Також слід зазначити, що, попри розвиток та популярність вітчизняної антрепризи, провідну роль у театральній справі продовжують відігравати репертуарні театри. На думку мистецтвознавців, вони, окрім суто формального переходу на контрактну систему та радикального зменшення фінансування (соціальна ж структура глядацької зали не дозволяє одержувати істотний прибуток від каси), вони не зазнали необхідних змін відповідно до вимог часу [10].
Реальний перехід на роботу за контрактом із принципово іншим розрахунком витрат робочого часу та реального внеску до загальної справи створення повноцінного ринку праці, фінансування проектів, а не театрів загалом – справи майбутнього [10].
Цей стан – результат не лише інертності й незгуртованості самих діячів театру в обстоюванні власних інтересів, – вважає театрознавець Г. Липківська, – а, значною мірою, – результат державної політики, точніше – відсутності у цій політиці чітких настанов і пріоритетів. Відповідальні органи спрямовують свої зусилля, передусім, на доволі штучне підтримування існуючої ситуації замість реформування театральної справи, потреба у якому, безумовно, вже давно назріла [10].
