2.3 Опера — частина театрального мистецтва
2.4 Балет
3. Театр в XX столітті
4. В«ДитячийВ» театр
Висновок
Література
Введення
Ніхто на світі не встановив, та й не встановить точного року народження театру.
Ніхто на всьому світлі не сказав, та й не скаже, на якому листку календаря слід було б позначити його початкову дату.
Час існування театру вимірюється небувалою за історичними масштабами мірою — часом існування самого роду людського.
День виникнення театру схований за гірською грядою давно минулих століть і тисячоліть, в глибинах найдавнішої, найбільш віддаленій від нас епохи історії людства. Тієї епохи, коли людина, вперше взяв у свої руки знаряддя первісної праці, ставав людиною.
Залучення до праці принесло йому поетичне прозріння: людина стала набувати в собі поета, естетичну здатність поетичного сприйняття світу.
У ті далекі століття у тільки що народжувалася поезії не було могутніх крил, її ще не торкнулося потужне дихання вільного польоту. До якогось терміну, до якоїсь пори призначення її зводилося тільки до підлеглого супроводу обрядів і ритуалів, затверджувалися в побуті первісної общини. А коли підійшов вже час її зрілості, самостійності поетичного існування, поезія вирвалася на свободу, обірвавши пута колишньої неподільності з побутом. І тоді-то настало час зближення долі поезії з долею театру.
У золоту пору дитинства людства перші поети землі — великі грецькі трагіки Есхіл, Софокл, Евріпід, як добрі генії поезії схилилися над колискою театру. Вони викликали його до життя. І вони звертали його до служінню людям, до прославляння духовної могутності людини, його неприборкану сили, моральної енергії героїзму. За ними, могутніми своїми попередниками, піднімався Евріпід — самий трагедійний поет античного світу. Отрешаясь від заданості міфологічних сюжетів, він кував реальні характери людей, що живуть розжареними пристрастями, розжареними почуттями, думками, переживаннями.
Есхіл, Софокл і Евріпід поклали — за свідченням історії — велике початок великої справи. Століття за століттям — в усі часи, в усі епохи, прожиті незліченними людськими поколіннями, театр незмінно, невідривно супроводжував руху історії людства.
Реферат театр як синтез мистецтв
... епохи, прожиті незліченними людськими поколіннями, театр незмінно, невідривно супроводжував руху історії всього людства. Театральне творчість, як відомо, - творчість колективне. У цьому вся безумовна сила театру, джерело його ... будь-якому іншому мистецтві, безпосередньо прилучається до чуда твори. Мистецтво театру, на відміну інших мистецтв, живе мистецтво. Воно виникає лише годину зустрічі з ...
Театральне творчість, як відомо, — Творчість колективна. У цьому безумовна сила театру, джерело його внутрішньої енергетики. Одночасно в цьому і його слабкість. Фахівці, наприклад, стверджують, що в сучасному автомобілі більш ніж 10 тисяч різноманітних деталей. Досить однієї деталі в моторі зламатися — і автомобіль, навіть якщо він і «Мерседес», буде стояти, не поїде.
У театрі таких «деталей» набагато більше, а значить, і набагато більше ризику, що театр частіше може стояти на місці, стояти без руху, без жодних ознак життя.
Театр завжди жив, радував глядачів своїм неповторним мистецтвом, допомагав утверджувати ідеали добра і справедливості, давав надію в самі тяжкі години, яких, на жаль, було занадто багато в нашій історії.
1. Сутність театру
Які тільки зміни не відбувалися на землі — епоха слідувала за епохою, одна суспільно-економічна формація змінювала іншу, виникали і зникали держави, країни, імперії, монархії, в глибинах океану зникла Атлантида, розгніваний Везувій гарячою лавою залив нещасну Помпею, на довгі століття піски занесли на Гіссарликском пагорбі оспівану Гомером Трою, — але ніщо і ніколи не переривало вічного буття театру.
найдревніших творіння людини, до наших днів зберігає він незмінну притягальну силу, невигубну життєстійкість, той чудодійний еліксир молодості, секрет якого так і не відкрили алхіміки середньовіччя. У всі попередні епохи, скільки б їх не нарахувати — завжди, — жила в людині вічна потреба в театрі. Та потреба, що зародилася колись на древніх Дионисовой святах винограду рей на честь міфічного божества земної родючості
Десятки тисяч глядачів — мало не все населення міст-республік — добиралися на театральні вистави в Древній Греції. І понині нагадуванням про те служать напівзруйновані часом величні амфітеатри, споруджені в нескінченно далекі від нас часи.
В античні часи, ще понад двадцять століть тому, про потаємної суті тієї сили, що так владно тягне людину в театр, роздумував грецький комедіограф Аристофан. За що люди люблять театр, за що так цінують його майстрів? .. Вони люблять і цінують, відповідав перший комедіограф людства, за правдиві мови за добру пораду і за те, що розумніше і краще роблю громадян рідної землі.
У Арістофанових словах, не потьмянілих за тривалу низку минулих сторіч, пізнається вищу естетично-моральне, духовне, суспільне призначення театру. Призначення його — бути для людей школою життя.
Школа життя — сама найдавніша, найдивовижніша і емоційна, сама святкова, сприятлива, ні на що не схожа велика школа, — ось що таке театр.
2. Театральне мистецтво
Театральне мистецтво — це одне з найскладніших, найдієвіших і самих старовинних мистецтв. Притому воно неоднорідний, синтетичне. В якості складових у театральне мистецтво входять і архітектура, живопис і скульптура (декорації), і музика (вона звучить не тільки в музичному, але і часто в драматичному спектаклі), і хореографія (Знову-таки не тільки в балеті, але і в драмі), і література (текст, на якому будується драматична вистава), і мистецтво акторської гри і т. д. Серед усього перерахованого мистецтво акторської гри — головне, визначальне для театру. Відомий радянський режисер А. Таїров писав, В«… в історії театру були тривалі періоди, коли він існував без п’єс, коли він обходився без всяких декорацій, але не було жодного моменту, коли б театр був без актора В»[1].
Українське образотворче мистецтво XX століття
... та ін. Михайло Бойчук започаткував новий напрям монументального мистецтва 20 століття -- неовізантизм, поклавши в його основу органічне поєднання традицій давньоруського іконопису з ... скульптура, архітектура, література, музика, кіно).[12.67] 1.4 Супрематизм Мистецтво авангардизму складне і суперечливе, воно містить у собі продуктивні пошуки нових художніх форм і бачення світу. Серед його ...
Актор в театрі і є головний художник, який створює те, що носить назву сценічного образу. Точніше сказати, актор у театрі одночасно і художник-творець, і матеріал творчості, і його результат — образ. Мистецтво актора дозволяє нам наочно побачити не тільки образ в кінцевому вираженні, але й самий процес його творення, становлення. Актор створює образ з самого себе, і при цьому створює його у присутності глядача, на його очах. У цьому чи не головна специфіка сценічного, театрального образу — і тут же джерело особливого і неповторного художнього насолоди, яке він доставляє глядачеві. Глядач у театрі більше, ніж де-небудь в іншому мистецтві, безпосередньо долучається до чуда творіння.
Мистецтво театру, на відміну від інших мистецтв, живе мистецтво. Воно виникає лише на годину зустрічі з глядачем. Воно засноване на неодмінному емоційному, духовному контакті сцени і глядацької зали. Немає цього контакту — значить, немає і живе по своїм естетичним закономірностям спектаклю.
Велика борошно для актора виступати перед порожнім залом, без єдиного глядача. Такий стан рівносильно для нього перебуванню в замкнутому від усього світу просторі. В годину спектаклю душа актора спрямована до глядачеві, точно так само, як душа глядача звернена до актора. Мистецтво театру живе, дихає, хвилює і захоплює глядача в ті щасливі миті, коли по незримим проводам високовольтних передач відбувається активний обмін двох духовних енергій, взаімоустремленних одна до іншого, — від актора до глядача, від глядача до актора.
Читаючи книгу, стоячи перед мальовничим полотном, читач, глядач не бачать письменника, живопи…
