» (з лат. – обробка, вирощування) означає процес набування знань і досвіду, що включає духовний і практичний аспекти. За іншим визначенням, культура – спосіб і наслідок людської діяльності, що відтворює особисте і суспільне буття в усіх його проявах. Залежно від сфер життєдіяльності суспільства виокремлюють економічну, соціальну, духовну і політичну культуру, яка і є предметом нашого розгляду.
Невід’ємною складовою загальної культури суспільства, окремих соціальних груп і індивідів виступає політична культура. Вона дає можливість пояснити чому однакові за формою і структурою органи державної влади в різних країнах функціонують по-різному.
Рівень політичної культури суспільства визначає ступінь розвитку демократії і специфіку політичного процесу в цьому суспільстві. Пояснює, чому деякі політичні системи, які відповідають одним умовам, виявляються не ефективними в інших умовах, чому політичні дії, ефективні стосовно одних народів, не є результативними для інших. Політична культура є своєрідним поєднанням політики і культури, слугує дзеркалом політичного життя суспільства.Вона також виступає складовою загальної культури і тісно пов’язана з усіма її складовими — економічною, релігійною, правовою, організаційною та іншими культурами.
Поняття „політична культура” запроваджене мислителем епохи Просвітництва І.Гердером, а перше її наукове потрактування було здійснене В.Липинським. Концептуальне осягнення феномену політичної культури західними суспільствознавцями розпочалося з робіт Г. Алмонда і С. Верби, які, визначили її як сукупність психологічних орієнтацій людей щодо політичних об’єктів. На їх думку, політична культура нації є особливий розподіл зразків орієнтації стосовно політичних об’єктів серед представників певної нації. Коли ми говоримо про політичну культурусуспільства, зазначають Дж. Алмонд і С. Верба, то маємо на увазі політичнусистему, інтеріоризовану в знаннях, почуттях і оцінках населення.
У сучасній політологічній літературі можна знайти від сорока до двохсот визначень поняття „політична культура”, іноді подібних, а іноді принципово відмінних за рядом критеріїв, що дозволяє розгалузити їх на декілька підходів:
Політичною культурою, Політична культура, Політична культура, Політична культура, Політична культура
Наведемо деякі визначення:
Політична культура, Політична культура, Політична культура
Елементами
Мистецтво як складова духовної культури суспільства
... художньої культури. Скільки-небудь суттєві зрушення в розвитку мистецтва справляють (прямо чи опосередковано, відразу або з часом) вплив на все художнє життя суспільства. Мистецтво формує ... культурах), стверджуватись через панування безобразного (І. Босх, А. Дюрер, модернізм та постмодернізм) і навіть зовсім заперечуватись (мистецтво абсурду). По-друге, мистецтво – це один із елементів культури, ...
Суб’єкти
Об’єкти
Т. Алмонд і С. Верба виокремили три рівні політичної культури:
емоційні орієнтації
пізнавальні орієнтації
оціночні орієнтації
Типи політичної культури:
За ступенем розвитку якостей членів суспільства Г.Алмонд і С.Верба виокремили такі типи:
патріархальний (паройкіальний),
підданський
активістський
патріархально-підданський, піддансько-активістський. патріархально-активістський
комунікативним
замкнутий тип
відкритий
В межах кожної національної політичної культури розрізняють елітарну та масову політичну культуру.
Елітарна
Масова
ринковий
ідеологічним
- буржуазну;
- соціалістичну;
- етнічну;
- конфесійну;
- змішану.
формою суспільного управління
- президентська;
- парламентська;
- монархічна;
- диктаторська.
типом поведінки
- конфронтаційна;
- консенсусна;
- компромісна.
види
- культура депутатської діяльності – професійна, напівпрофесійна та громадська діяльність депутатів усіх рівнів;
- культура діяльності суспільно-політичних організацій, партій, рухів, об’єднань;
- культура електоральної поведінки громадян під час виборів, референдумів, опитувань.
функції:
пізнавальна
виховна
адаптаційна
регулююча –
комунікативна –
захисна
прогностична
інтеграційна
У різних історичних умовах деякі функції політичної культури можуть нівелюватися і навіть зникати. Зокрема, може вельми помітно знижуватися комунікативна здатність політичних груп, внаслідок чого політична боротьба між ними може призвести до загострення політичних конфліктів і провокування криз. Крім того, в перехідних суспільствах зростає здібність політичної культури до дезинтеграції системи правління, заснованої на незвичних для населення цінностях.
У культурі будь-якого суспільства внутрішні політичні цінності, настанови різноманітність інтересів різних спільнот породжує відмінні одну від одної моделі політичних культур — субкультури, які існують у всіх країнах.
Політична субкультура
Відокремлюють найбільш помітні у політології типи культур:
регіональні
соціально-економічні
етнолінгвістичні
релігійні
вікові –
Головним елементом будь-якої субкультури є здібності лідерів і представників еліти виражати інтереси пересічних громадян; їх професійні управлінські якості, а також ті риси, які дозволяють їм придбати і підтримувати авторитет, переконати громадськість в думці, що займане високе місце у владі належить їм по праву.
Політична культура являє собою характеристику всього політичного життя, тому її не можна зводити до окремих, хоча й дуже важливих явищ цієї сфери суспільного життя, наприклад, тільки до політичної свідомості або політичної поведінки.
Сучасна українська політична культура
... рівень їх політичної культури на практиці. Політична культура є невід’ємним елементом політичного життя, політичної системи, що впливає на функціонування політичних інститутів, демократичного типу культури в усіх його різновидностях. Політична культура сучасної України має посткомуністичний, ...
Звичайно, політична культура включає в себе не всю політичну свідомість і політичну поведінку, а лише те усталене, типове, що характерне для політичного життя суспільства, для політичної свідомості і поведінки основної маси населення, словом, те, що ввійшло у звичку.
До неї відносяться: знання про політику; оцінка політичних явищ, оціночна думка того, як повинна здійснюватися влада, емоційний бік політичних позицій — любов до Батьківщини, ненависть до її ворогів тощо; визнання певних взірців поведінки, які діють в суспільстві, намагання їх наслідувати.
Література
1. Матвеев С.А., Буланенко Л.С., Михеев С.А. Политология: Учебное пособие. — 3-е изд. перероб. и доп. — Харьков: „Одиссей”, 2003. – 335 с.
2. Муляр В.І. Політологія: Навчальний посібник. — К.: ЦУЛ, 2002. – 355 с.
3. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. — Львів: „Новий Світ-2000”, 2003. – 344 с.
4. Політологія. / За заг. ред. І.С.Дзюбка, К.М.Левківського. — 2-ге вид. виправ. і доп. — К.: „Вища школа”, 2001. – 415 с.
5. Політологія: Підручник. / За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. – 2-ге вид. випр. і доп. — К.: Видавничий центр „Академія”, 2003. – 526 с.
6. Шляхтун П.П. Політологія: Теорія та історія політичної науки. — К.: „Либідь”, 2002. – 574 с.
7. Юрій М.Ф. Політологія: Підручник. — К.: Дакор, 2004. – 415 с.
