Ментальність і культура нації

Реферат

Залучення соціальних груп та індивідів у політику обумовлено їх прагненням реалізувати свої соціально значущі інтереси. Однак реалізація існуючих у них інтересів здійснюється не безпосередньо, а опосередковується наявністю у суб’єктів політики тих значень і смислів, у яких виражено їх ставлення до влади, політичних інститутів, елітам, лідерів і т.д. Ці смисли і значення пропонуються пануючої в суспільстві політичної культурою, тобто ціннісно-нормативною системою, якої дотримується більшість населення. Ціннісно-нормативна система існує у вигляді загальнопоширених і загальноприйнятих фундаментальних поведінкових, політичних цінностей та ідеалів. У політиці задіяні соціальні групи і спільності. Вони також знаходять певні форми культури і є колективним носієм.

Поняття української нації

Після проголошення незалежності і зміни суспільно-політичного ладу в Україні, як і в інших республіках колишнього Радянського Союзу, відбувається інтенсивний процес становлення політичної культури і науки про політику. На цьому етапі політологія в Україні пройшла через дискусію з приводу ряду основоположних проблем.

Термін «політична нація» дуже узагальнено наука визначає як політична спільнота громадян певної держави. Тобто людей, які усвідомлюють свою приналежність до цієї спільноти, поважають правила, які існують в даному суспільстві. Це мінімум. Як максимум, більшості членів політичної спільноти повинен бути властивим патріотизм, почуття відповідальності за долю країни. Чи усвідомлювали це 98% наших громадян, коли в 1991 році на знаменитому референдумі голосували за незалежність України? Напевно, в більшості випадків, усвідомлювали. Куди ж поділися ці відповідальність і патріотизм після національного піднесення початку 90-х років? Стерлися економічними негараздами? Зруйнувалися непрофесійною і непатріотичною владою? Розвіялися внаслідок постійних наполегливих втручань ззовні? Однозначно відповісти складно. Залишається констатувати, що в якийсь момент у формуванні політичної нації нам довелося починати з нуля. Здається, зрушення в процесі національного єднання є. Чого варті тільки події помаранчевої революції чи приклад, коли всі регіони, як один, кинулися на допомогу постраждалим від небувалої повені областям. Ми визнаємо себе українцями під час катастроф і стихій, ми вболіваємо за свою країну під час спортивних змагань або якихось міжнародних конкурсів … А що ж стосується політичної культури? На це питання в одному зі своїх інтерв’ю постарався відповісти перший президент України Леонід Кравчук:

6 стр., 2525 слов

Сучасний стан української культури

... культури минулого часу, які набувають в умовах посилення національної самоідентифікації нового структурування, а сама українська культура ... яка забезпечує якісний рівень національної культури, незалежно від політичної чи комерційної кон'юнктури; збереження національної культурної ... взірцем художнього поступу. У суспільстві відбувається певна втрата еталонних зразків культури, пошук нових культурних ...

— Політична нація в Україні перебуває в стадії формування. Сам процес створення політичної нації почався в 1994 році і триває до цього дня, так як він дуже складний і суперечливий. Тут вступають у суперечність об’єктивні і суб’єктивні чинники. Об’єктивні чинники працюють на формування політичної нації, а суб’єктивні — на її руйнування. У силу процесів, що відбуваються в суспільстві, і складності самої існуючої влади — ці два чинники стикаються. Плюс у нашої країни немає чіткої стратегії розвитку, а також існує певний розкол як у владі, так і в суспільстві. Все це гальмує процес формування політичної влади. Сам цей процес повинен бути взаємодоповнюючим, тобто формуватися як знизу, так і зверху, тут приймають участь і суспільство, і влада. Коли в країні будуть створені економічні, соціальні, політичні, духовні умови, що працюють на націю, тоді в суспільстві буде формуватися єдина політична нація. Тобто буде визначено курс розвитку країни і будуть створені всі умови для сприятливого життя народу. При створенні політичної нації повинні враховуватися інтереси всіх національностей, які проживають на території України. Наприклад, події 2004 року, пов’язані з президентськими виборами, потім послідував розпуск парламенту і обрання нового, який виявився повним протиріч, створило передумови для розколу суспільства. Тому ми сьогодні не можемо говорити про об’єднавчі процеси, тому що ті процеси, які були закладені в 2004 році і продовжуються ще сьогодні, негативно впливають на єдність нашої країни. Це виражається як у зовнішній політиці, так і у внутрішній.

Отже, докладно зупинимося на термінах «ментальність» і «політична культура», і розглянемо ці поняття в контексті української нації.

Ментальність і політична культура української нації

український нація ментальність політичний

У суспільствознавчої літературі дуже часто вживаються поняття «національний характер», «національний менталітет». Термін менталітет (ментальність) — латинського походження (лат. mens — розум, мислення, спосіб мислення.).

У соціології цим терміном прийнято позначати сукупність установок і схильностей індивіда, соціальної групи або народу діяти, мислити, відчувати і сприймати світ певним чином. Це поняття характеризує глибинні риси свідомості і поведінки, воно в концентрованому вигляді відображає єдність високо раціоналізованих форм свідомості (науку, філософію, політичну ідеологію, релігію і т. п.) і світу несвідомих структур, неусвідомлених культурних кодів, що визначають поведінку людей. На рівні ментальності «перетинаються» природні та культурні, раціональні та емоційні, свідомі і несвідомі, особистісні та громадські компоненти структури індивідуальної та колективної свідомості та поведінки.

Національний менталітет, або національний характер, формується протягом тривалого часу, що охоплює практично всю історію даного народу. Конкретні риси характеру народу складаються в залежності від його традицій, культури, соціальних структур, зовнішньої, природного середовища проживання. У свою чергу сама ментальність виступає як породжує свідомість, задаючи певні зразки мислення та поведінки особистостей, соціальних груп і народу в цілому. Таким чином, національний менталітет — певний спосіб бачення світу і типових зразків соціальної дії, що регулюють поведінку народу протягом тривалого часу.

6 стр., 2820 слов

Сучасна українська політична культура

... демократії і держави політична культура України залишається авторитарною, етатистською, патерналістською. Але за умов суверенного існування відроджуються такі традиційні риси української політичної культури, як ... підданські відносини до будь-якого центру реальної влади. Нинішня політична культура українського народу є постколоніальною. Це доводить зрусифікований стан, комплекси національної ...

Територія сучасної України з незапам’ятних часів була великою дорогою і найбільшим котлом людських сплавів. Племена і народи, що заклали основи української нації, на всіх етапах свого розвитку не перешкоджали проникненню чужої крові. Своїм вважався кожен, хто погоджувався шанувати громаду, звичаї, брав участь у військовій та економічного життя суспільства. Суперечки про те, з якого часу починати відлік української історії нескінченні. Ментальність українського народу формувалася під впливом складних історичних обставин. Основну роль відіграло геополітичне розташування України на перехресті історичних шляхів зі сходу на захід і з Півночі на Південь. Це обставина зумовила химерне поєднання у світогляді українця західної (активного раціоналізму, індивідуалістичної, матеріалістичної) та східної (пасивно споглядальної, спрямованої на вищі істини) ментальності.

Визначаючи націю як державно оформлений етнос, розгляд проблеми формування української нації важливо почати з тези про тісний взаємозалежності процесів зміцнення державного суверенітету України та становлення української нації. Інакше кажучи, становлення української нації і розвиток Української держави слід розглядати в площині їх взаємозв’язку і взаємозумовленості. У цьому сенсі визначальним чинником становлення української нації є розвиток її політичної основи — Української держави, і в той же час успішний розвиток Української держави неможливе без адекватного оформлення української нації.

Національна ментальність Україні після отримання країною незалежності перебуває в динамічному формується стані. Але і з самого початку цього процесу, враховуючи єдину попередню історію населення України, вона не була механічною сумою ментальностей окремих складових її етносів. Намічена схема національної української ментальності є лише теоретичною моделлю, яка поки що не реалізована в повній мірі на практиці, оскільки не можна вважати до кінця сформувалася саму українську націю. Але облік сказаного може істотно оптимізувати рух України по шляху консолідації, соціально-економічного піднесення і забезпечення її національної безпеки.

Термін «політична культура» вперше використав у XVII столітті німецький просвітитель І. Гердер (1744-1803).

Природно, він не припускав тоді, що концепція політичної культури надасть такий вплив на політичну науку і практику. Пояснювальні можливості політичної культури визначаються багатозначністю і багатогранністю її вимірів. Політична культура являє собою сукупність цінностей, установок, переконань, орієнтацій і висловлюють їх символів, які є загальноприйнятими і служать упорядкування політичного досвіду і регулювання політичної поведінки всіх членів суспільства. Вона включає в себе не тільки політичні ідеали, цінності, установки, але і діючі норми політичного життя. Тим самим політична культура визначає найбільш типові зразки і правила політичної поведінки, взаємодії влади — індивіда — суспільства. Особливою складністю відрізняється стиль масового політичної поведінки громадян, підтримуваний будовою інститутів влади, тобто політична культура суспільства в цілому. Ця політична культура, закріплюючи норми, стереотипи, прийоми спілкування та ін. в політичному мовою (відповідних термінах, символах і т.д.), додає особливу значимість атрибутам державності (прапора, гербу, гімну).

9 стр., 4234 слов

Політична культура (3)

... культуру політичної свідомості та культуру політичної поведінки. Культура політичної свідомості, Політичні установки, Культуру політичної поведінки Політична діяльність 1.3. Типологія політичних культур. Політична культура будь-якого суспільства ... компонент політичної системи політична культура концентрує в собі соціально-психологічні чинники політичного життя. Важливу роль в ній ві-діграє політична ...

Тим самим політична культура прагне інтегрувати суспільство, забезпечити стабільність відносин еліти та електорату. Там же, де люди відчужені від влади і не мають можливості керуватися значущими для себе політичними цінностями та цілями, як правила, виникає протиріччя між офіційною (підтримуваної інститутами держави) політичною культурою і тими цінностями (і відповідними їм формами поведінки), на які зорієнтоване більшість або значна частина населення. Проте в різних країнах — і навіть у тих, де немає суттєвих протиріч між офіційною і реальною політичною культурою, — завжди існують відмінності в ступені визнання та підтримки громадськими групами та індивідами прийнятих у політичній системі норм і традицій. Це свідчить про різного ступеня культурної оснащеності політичних суб’єктів. Більш того, там, де отримують поширення ідеї, що нехтують цінністю людського життя, що ігнорують права громадян, де правлячий режим змушує людей керуватися почуттями страху і ненависті один до одного, стверджує в суспільній свідомості ідеологію насильства, — там розпадається тканину політичної культури. Культурні орієнтири і способи політичної участі поступаються місцем іншим взаєминам громадян із владою. Фашистські, расистські, шовіністичні руху, тероризм і тоталітарний диктат влади нездатні підтримувати і розширювати культурний простір у політичному житті. Навпаки, вони створюють в політиці культурний вакуум, породжують процеси, чреваті руйнуванням людської спільноти. Втілюючи ціннісно-смислову детермінацію політичної активності людини, політична культура характеризує його здатність розуміти специфіку своїх владно значущих інтересів, діяти при досягненні цілей відповідно до правил політичної гри, а також творчо перебудовувати свою діяльність при зміні потреб і зовнішніх обставин.

Політична культура може виявлятися у формі духовних спонукань і орієнтацій людини, в опредмечених формах його практичної діяльності, а також у інституціалізована вигляді (тобто будучи закріпленою в будові органів політичного і державного управління, їх функції).

Оскільки не всі цінності одночасно втілюються практично (і вже, тим більше, інституційно), між вищезгаданими формами прояву політичної культури завжди є певні протиріччя. У цілому політична культура здатна надавати потрійне вплив на політичні процеси та інститути. Причому така можливість зберігається навіть у разі зміни зовнішніх обставин і характеру правлячого режиму. Так, наприклад, у традиційних суспільствах (аграрних, побудованих на простому відтворенні та натуральних зв’язках) політична культура навіть у період реформації, як правило, підтримує колишню архаїчну структуру влади, протидіючи цілям модернізації та демократизації політичної системи. Така здатність політичної культури добре пояснює те, що більшість революцій (тобто стрімких, обвальних змін) найчастіше закінчується або поверненням до колишніх порядків (що означає неможливість населення адаптувати для себе нові цілі та цінності), або терором (тільки і здатним примусити людей до реалізації нових для них принципів політичного розвитку).

По-друге, політична культура здатна породжувати нові, нетрадиційні для суспільства форми соціального і політичного життя, а, по-третє, комбінувати елементи колишнього і перспективного політичного устрою.

8 стр., 3790 слов

Моральна культура юриста

... не виконає, а тому моральна свідомість правника має бути провідною для його правової, економічної, національної, політичної, інформаційної та іншої культури. Культура поведінки юриста повинна відповідати його ... на власному прикладі, що будувати життя треба за моральними законами. Дуже важливим й масштабним є поняття «моральна культура особи». Моральна культура характеризує особистість з погляду її ...

Поглиблене вивчення політичної свідомості та політичної культури є неодмінною стороною пізнання політичного життя будь-якого суспільства. Саме вони багато в чому пояснюють витоки, характер та особливості конкретної політичної системи, що існують у суспільстві політичний режим, поведінка громадських груп, динаміку і спрямованість політичних процесів. Необхідність вивчення політичної свідомості та політичної культури диктується також потребами в прогнозах політичної поведінки людей, без чого неможлива результативна практична політика.

Між політичною культурою і політичною системою суспільства існує тісний взаємозв’язок. Стереотипи політичної поведінки в тій чи іншій мірі акумулюються у діяльності політичних інститутів. У цілому інституційна структура політичної системи закріплює в політичній системі сформовані форми політичних відносин, а політичний режим виступає як підсумок політико-культурного розвитку суспільства. Разом з тим існує і зворотний вплив, хоча і менш сильний, — на базі однієї і тієї ж політичної культури можуть виникати і ефективно діяти різні модифікації політичної системи, в тому числі і відрізняються істотно. Національна політика визначає долю націй, пояснює історичний смисл і призначення держави. Сьогодні намагаються по-новому прочитати національну історію. Відкидається все те, що не вкладається в політичні концепції. Національну історію пишуть політики за гроші закордонних благодійних фондів, і гранди визначають зміст загальноосвітніх програм в школах, у вищих навчальних закладах. Нас приваблюють благами цивілізації, нам прищеплюють мас-культуру. І нікого з провідників західних цінностей не цікавить, наскільки вони відповідають ментальним структурам і культурно-історичних традицій.

Ринок політичних послуг сьогодні зазнає значних трансформацій — не тільки ідеї і погляди стали товаром, товаром стала країна. Політики вирішують свої проблеми за рахунок національних інтересів, і Україна розглядають як об’єкт продажу для глобального ринку. Сьогодні має місце трансформація загальнолюдських цінностей, заміна їх на тимчасові, штучні. Політика «омассовління», «оскотівленія» суспільства, народних мас — це провина еліти, яка так і не змогла стати національною, провина еліти культурної, яка з боку спостерігає, як ідея творіння поступається жадобі руйнування та знищення, вина еліти технічної, яка усунулася від політичного будівництва соборної української держави. Замість можливості використовувати історичні надбання, надихатися традиційними духовними і культурними цінностями, носіями яких є народ, а провідниками — національна еліта, — суцільна підміна понять. Життя як політика, а політика як шоу, — складають сьогодні основу буття пересічного українця. Ментальні структури української нації не захищені перед цивілізаційним навалою псевдоміфів і псевдоцінностей.

В даний час і саме поняття «політична культура» вживається в досить абстрактному, а й подекуди суперечливому, часом незрозумілою для масової свідомості значенні. У нашому суспільстві всі сьогодні говорять про політичну культуру влади, про політичну культуру політичних лідерів, про політичну культуру політичних партій і громадських рухів, але мало хто згадує про політичну культуру суспільства, про його особливості, розбіжності і про його важливість у демократичному розвитку української держави. А якщо заходить мова про політичну культуру молоді, то майже всі одностайні в тому, що її необхідно активно формувати, але мало хто знає, що собою являє нова політична культура сучасного українського суспільства і як його треба формувати. Розуміння сутності й саме поняття «Велика Україна» сьогодні здається втраченими, адже воно майже повністю вийшло з ужитку політесу, не застосовується в політичній риториці, зникло з екранів телевізорів, зі рядків журналів і газет, а в повсякденному житті не використовується взагалі.

19 стр., 9384 слов

Культура незалежної України

... коли уся наша історія, культура, зовнішня і внутрішня політика та суспільно-громадянське життя набуває докорінних змін - ... І далі: «Отже, нам треба не тільки політичної боротьби, але й суспільного будівництва. Політичну боротьбу, ... так потрібен їй, коли йдеться про творення нації та держави практично з нуля». Внаслідок зміни ... піонерських організацій України, «Пласт», «Січ» та ін. Україна успадкувал

Моя суб’єктивна думка така, що політична нація в Україні сформувалася лише частково. Про її наявність має свідчити загальнонаціональний консенсус, але він існує тільки з питання про незалежність. За неї, як показують соціологічні опитування, виступає більшість громадян у різних регіонах. Тих, хто хотів би повернення до Союзу — сьогодні лише кілька відсотків. Однак з решти питань консенсус в українському суспільстві не досягнуто. Ні толерантного ставлення один до одного жителів різних регіонів, не визнається і не шанується чужа точка зору. І в першу чергу це демонструють політики, які повинні подавати позитивний приклад громадянам. У цілому, в України немає консенсусу навіть за політичного устрою країни. Немає такого «проекту Україна», над яким потрібно працювати.

Нинішній політикум не спроможний вийти за рамки привнесеного чужорідного атлантичного мислення, відповідно пропонуючи й таке ж «рамкова» мислення суспільству. Якщо ще має місце, нав’язана соціумом, дискусія навколо інтеграції України в Північно-Атлантичний альянс, то вступ до Європейського Союзу фактично втратило дискусійний дискурс. Беззастережне сприйняття ЄС як самоціль, як єдиний спосіб досягнення європейського рівня життя, є результатом маніпуляції суспільною свідомістю і хибного ототожнення різних речей. Опитування, проведене до 50-ї річниці Євросоюзу, засвідчило, 50% європейців вважають, що їхнє життя після вступу до європейського клубу погіршилася, і лише 25% представників п’яти найбільших країн ЄС розділяють думку, що їх життя покращилося. Сьогоднішня Європа зіштовхнулася з кризою національної самосвідомості, що викликав хвилю відродження націоналізму і етнічних рухів. Ідея впровадження європейської самосвідомості розбилася об реалії життя. Диспропорції соціально-економічного розвитку, потреб і ресурсних можливостей окремих регіонів у ЄС призводить до відновлення історично-культурного і духовно-релігійного протистояння. Все більш широкі верстви населення примикають до регіональних рухів.

Загалом, по всьому світу поширюються етноцентріческіе і етнонаціональние настрої, що протистоять глобалістичних викликам, виключність індивідуальності постає проти усуспільнення, національно-етнічна індентичним — універсальності омассовління. Заклики відмежуватися від національних цінностей, позицій і практик як проявів відсталості і нецивілізованості, викликають більш ніж сумніви. Складний і вельми чутливе питання ідентичності в українсько-російських відносинах. Ми забули, як правильно спілкуватися, забули, що Україна і Росія — духовно нероздільні. Політики з-за своїх амбіцій, через посади намагаються позбавити нас того нашого єдиного, цельнодуховного історичного надбання, не розуміючи, що розірвати і провести духовну кордон — це значить знищити. Володимир Путін, будучи президентом Росії, дозволяє собі привселюдно на міжнародному з’їзді сказати, що такої країни як Україна в принципі не існує на карті світу. Чому так відбувається? Зрозуміло, що позиція України, засади внутрішньої і зовнішньої політики повинні відповідати викликам дійсності. Визначення структури національних інтересів України мусить полягати у прагматичному відношенні і враховувати як історичний досвід національного і державного розвитку, так і всі аспекти сучасної геополітичної, історико-культурної, цивілізаційної ситуацій, повний спектр питань економічної, політичної, соціальної та духовно-інтелектуального життя.

17 стр., 8084 слов

Образ України у творчості Тараса Шевченка

... якут А. Кулаковський та iн.). Для Шевченка, в його поезiї, було нiби двi України: Україна як неминуща основа i Україна як iсторичний момент. Україна-мат ... картину i полiтичну концепцiю боротьби людства за свободу i гiдне життя. Нiколи i нi в чому не пiдносив Шевченко свiй ... повиннi йти у його час. Лише так мiж нами й ним буде глибше взаєморозумiння. Ми щиро запхоплюємося високим образом Кобзаря, його ...

Проте лише здоровий національний егоїзм передбачає ту самоповагу, яка є передумовою поваги України у світі. Чітке усвідомлення своїх власних інтересів — інтересів України, помножених на політичну волю еліти країни, сприятиме набуттю Україною ролі регіонального лідера. В умовах зростання ризику зіткнення цивілізаційних і культурних відмінностей, що прийшов на зміну політичного і ідеологічного протистояння, виключно важливими є процеси самоідентифікації, самовизначення й самоусвідомлення України. Зауважимо, що цивілізаційний підхід до осмислення сучасних історичних процесів є надзвичайно продуктивним. Відомий американський політолог, директор Інституту стратегічних досліджень ім. Дж. Оліна при Гарвардському університеті С. Хантінгтон ще в 1993 р ., Відразу після закінчення «холодної війни», писав: «Я вважаю, що в народжуваному світі основним джерелом конфліктів буде вже не ідеологія і не економіка. Найважливіші кордони, які розділяють людство, і головні джерела конфліктів визначатимуться культурою. Нація-держава залишиться головною дійовою особою в міжнародних справах, але найбільш значущі конфлікти глобальної політики розгортатимуться між націями та групами, які належать до різних цивілізацій.

Зіткнення цивілізацій стане домінуючим фактором світової політики. Лінія зламу між цивілізаціями — це і є лінія майбутніх фронтів ». Цивілізацію цей вчений розуміє як категорію культури: «Цивілізація визначається наявністю спільних рис об’єктивного порядку, таких як мова, історія, релігія, звичаї, інститути, а також суб’єктивної самоідентифікації людей». Релігія, на думку С. Хантінгтона, є останньою межею між цивілізаціями. У той же час учений вважає, що цивілізації динамічні. Вони переживають підйоми і спади, розпадаються і зливаються. Проблема цивілізаційної ідентифікації (коду) надзвичайно важлива для України, і національна ідеологія покликана чітко визначити цивілізаційний статус нашої країни, її геополітичне становище та внутрішні можливості, перспективи подальшого прогресу.

По-справжньому активно «освоюють» простору, як стверджує відомий у світі політолог З. Бжезинський, самодостатні гравці на світовій шахівниці. Вони (США, Японія, Китай, Західна Європа) пропонують іншим народам свої політичні, економічні, культурні стандарти і підкріплюють ці пропозиції успішністю своїх соціально-економічних систем, своєю могутністю. Росія також мучить (освоює) своїми архаїчними імперськими «цінностями» залежне від неї пострадянський простір. В арсеналі українців для освоєння просторів поки що немає відповідних ресурсів. Ми скоріше не освоюємо, а включаємося у простори, засвоюємо цінний досвід успішних народів. Чи може взагалі внутрішньо розтерзана нація активно освоювати простори? Невже кияни разом з львів’янами вийдуть до близьких і далеких сусідів зі своїми «майданними» політичними цінностями? Можливо, в майбутньому, коли відбудеться національне відродження і становлення на його основі політичної нації, коли Україна буде входити в роль регіонального лідера, вона буде ставати активним суб’єктом освоєння просторів.

12 стр., 5532 слов

Культура України

... в рід, від етносу до нації. РЕЛІГІЙНА КУЛЬТУРА Українці пережили (й переживають) процеси ... новочасних законів. Згадаймо демократію в Україні нашого століття: в Українській Народній ... як чатисни та статті законів України. Хіба це не приклад ... культура, а й політична, правова, кульутра матеріального виробництва, наукова і т.д. Ми ж розглянемо розвиток культури українців як правової культури, політичної, ...

Абсолютно неправомірно також протиставляти національне та громадянське суспільства. У США громадянське суспільство є в той же час і національним. Американська політична нація сформувалася на базі величезної кількості етносів, не маючи автохтонної державотворчої нації. Ідентичність політичної нації є домінуючою по відношенню до своїх складових етносів. В Україні ситуація дещо інша: у ній є титульна державотворча нація (78 відсотків населення), відродження якої повинен бути основою формування єдиної української політичної нації. На моє переконання, гарантією від сепаратизму та розколів може бути не якесь «постнациональной» суспільство, а тверда і послідовна політика національного відродження і формування політичної нації. Наслідком такої політики буде високий патріотизм наших громадян, і лише він здатний консолідувати суспільство, зробити державу сильною.

Проте вихід з цієї небезпечної для існування держави ситуації особисто я бачу такий: всіма ресурсами і можливостями держави, спираючись на щирих патріотів, необхідно твердо і послідовно втілювати в життя 10-ю статтю Конституції. Тільки тоді поступово, в міру відродження української нації і формування на її основі єдиної політичної нації буде досягнута консолідація суспільства, забудуться псевдонаукові вигадки про «цивілізаційний розлам», який проходить посередині Україні, про багатовекторність і т. п. Головне — взяти правильний курс і невтомно по ньому рухатись. Тільки тоді збудеться пророцтво Тараса Шевченка:

«І забудеться самотня давня година,

І оживи добра слава, слава України ».

Висновок

Зміни, що охопили в сучасних умовах всі сфери суспільного життя на Україні найбільш яскраво і зримо, мабуть, проявилися в політичній сфері. Сучасна політична життя наповнюється новим змістом, відмінним розмаїттям політичних процесів. Ускладнюються політичні відносини і політичні зв’язки між особистістю та суспільством, між людьми. Політичне життя в Україні набуває нову якість, що диктує необхідність її глибокого і різнобічного вивчення, що сприяє виробленню дієвих практичних рекомендацій.

У процесі здійснення радикальної економічної, політичної та правової реформи в Україні як ніколи гостро стоїть питання про актуалізацію і поглиблення наукових політико-правових досліджень. Тепер вже не можна обмежуватися, як бувало раніше, дослідженням політичної системи її поняття, структури, функцій та інших традиційно розглядаються сторін. У полі зору політологів Україна разом з проблемами політичної системи, її рівною мірою перебувають проблеми політичної свідомості, політичної культури, політичної участі, політичних норм і відносин, політичного режиму і процесу, здійснення політичних прав, свободи і т. д. У сучасних умовах дуже гостро стоїть питання про прогностичних функції політичної науки, про раціональне співвідношенні фундаментальних і прикладних дослідженнях політології, добротної емпіричній базі, про забезпечення політології Україні надійними соціологічними, статистичними та іншими матеріалами. Виявляючи очевидну непослідовність, окремі українські інтерпретатори політичної теорії зводили її, по суті, до вольової суб’єктивності, системі поглядів, набору більш-менш прийнятних правил (рецептів), відмовляючись вважати її наукою. Проте суспільні потреби сильніше ідеологічних стереотипів. Суспільствознавці Україна, відмовляючи політології у праві на відносно самостійне існування, не могли не торкатися її положень в рамках інших суспільних наук. Явний дефіцит політичної культури виявляється не тільки у громадян, не залучених у політичну боротьбу, а й у тих, хто бере участь в ній активно. Насправді держава була і залишається політичним інструментом. Політика в різних видах і формах — єдине заради чого воно існує. Ось чому і зростає роль політології в сучасних політичних процесах на Україну. Політика дійсно задає напрям, впливає на темпи економічного розвитку. Політологія вивчає політику як процес, який підпорядковується певним закономірностям, що реалізує на практиці певні принципи — стратегію і тактику.

9 стр., 4460 слов

Культурний розвиток України

... Доба неоліту в Україні представлена трипільською культурою, назва якої походить від знахідок, зроблених у XIX ст. ... регіонах України (на Київщині, Полтавщині), в Західній Україні (міста Теребовля, Золочів, Чортків), і вони доводять, що палеолітична людина, хоч расове і невизначена, мала свою типову мистецьку культуру. ...

Список використаної літератури

1. Кизима Володимир Вікторович (зав. Кафедрою філософії науки і культурологи Центру гуманітарної освіти НАН України, доктор філософських наук, професор), стаття. «Про внесок російської ментальності у становлення незалежної України». — Київ, 2007

2. Стражний Олександр «Український менталітет», — Київ, «Вид. Подоліна », 2006

3. Михайло Мацюк, стаття «Від« розлому »до політичної нації», — газета «День», 9 листопада 2005

4. Ольга Решетилова «Політична нація: вимірювання незалежністю», — газета «День», № 150, 22 серпня 2008

5. Віктор Вірний, (політолог) «Україна: здоровий нацегоізм як Самоповага», — стаття 27 березня 2007

6. Попик Володимир Іванович (старший науковий співробітник-консультант сектора суспільних наук Науково-організаційного відділу Президії НАН України, кандидат історичних наук) стаття «Консолідація нації і проблеми трансформації історичної свідомості», — 1999

7. Офіційне Інтернет представництво президента України «Європейський генетичний код», інтерв’ю, 2008

8. Антон Дмитрієв «Український патріотизм», Інтернет-стаття на сайті «Народна правда», 2008

9. Соловйов А. І. «Політологія: Політична теорія, політичні технології», підручник — Москва, 2000.