Сучасна українська політична культура

Політична культура: сутність політичної культури; типологія політичної культури; функції політичної культури; елементи політичної культури. Політична культура України: особливості і проблеми політичної культури сучасної України; агенти формування політичної культури в Україні; шляхи формування демократичної політичної культури України на сучасному етапі її розвитку

У сучасній політичній науці спостерігається велика кількість думок про те, що являє собою політична культура. Такі значні розбіжності в поглядах на дане явище пояснюються його складністю і недостатнім вивченням. Вперше термін «політична культура» було введено в науковий обіг німецьким філософом І. Гердером. Концептуальне уявлення про політичну культуру і систематизований опис поняття склався тільки в 50 – 60 рр. ХХ ст.

Політична культура – це невід’ємна складова частина загальнонаціональної культури. Це передусім такий спосіб діяльності соціальної спільноти, особи у сфері політичних відносин, який відображає досягнутий рівень політичної активності та політичної зрілості суб’єктів. Він включає різні компоненти й рівні: культуру ставлення суб’єктів до здійснення політичної влади; культуру електорального процесу; культуру формування політичних і громадсько-політичних інституцій; культуру політичної поведінки; культуру політичної свідомості й спілкування та інші, тобто поширюється на всю сферу політичного життя суспільства.

Разом з тим політична культура включає в себе не всю політичну свідомість і політичну поведінку, а лише те уставлене, типове, що характерне для політичного життя суспільства, для політичної свідомості і поведінки основної маси населення, те, що стало звичкою, стало типовим і характерним для даної соціальної спільноти.

Отже, політична культура – це система стійких уявлень, орієнтацій, цінностей, переконань, позицій, поглядів, зразків поведінки у сфері взаємовідносин влади і народу, які так чи інакше проявляються у діяльності суб’єктів політичного процесу. Вона складається історично, є відносно стійкою, втілює у собі досвід попередніх поколінь. У ній закріплюються ставлення людей певної країни до політичної системи і окремих її елементів, до політичного процесу, а також до самих себе й своєї ролі в цьому процесі.

7 стр., 3383 слов

Політична свідомість і політична культура — Політологія ...

... тих чи інших явищ політичного життя. Загалом, формування такого складного комплексу, як індивідуальна політична свідомість, є процесом і результатом політичної соціалізації, під якою розуміють ... культурні відносини. По-третє, політична свідомість визначає напрям політичної діяльності соціальних груп, політичних партій і громадянських організацій, політичних лідерів і звичайних особистостей. Тому ...

Типологія політичної культури

Параметр оцінки

Тип політичної структури

геополітичний

західний, східний, маргінальний

рівень відкритості закритості

інтравертний, екстравертний

ідеологічний

капіталістичний, соціалістичний, етнічний,

ступінь інтегрованості індивіда

індивідуалістичний, колективістський

характер політичної соціалізації

провінційний, діяльнісний, маргінальний

ступінь демократизму

тоталітарний, авторитарний, демократичний

форма суспільного управління

президентський, парламентський, монархічний, диктаторський

розвиненість політичних структур

двопартійний, багатопартійний, монопартійний, перехідний

тип поведінки в конфліктних ситуаціях

конфронтаційний, консенсуальний, компромісний

Функції політичної культури:

  • пізнавальна – вивчає політичні уявлення, знання та політичну ідеологію;
  • інтегративна – аналізує досягнення на базі загальноприйнятих політико-культурних цінностей злагоди в межах існуючої політичної системи;
  • комунікативна – дозволяє встановити зв’язок між учасниками політичного процесу, а також передавати елементи політичної культури від покоління до покоління, накопичувати політичний досвід;
  • забезпечення інтересів відповідних соціальних спільнот людей;
  • регуляторна – забезпечення ефективності функціонування політичної системи на основі притаманних їй ідеалів, норм, традицій;
  • виховна – формування «політичної людини» на ґрунті цінностей і норм, які відповідають інтересам певних соціальних класів і груп;
  • прогностична – передбачення можливих варіантів розвитку класів, соціальних верств, націй у певних соціально-політичних умовах.

Політичний досвід є основою розвитку політичної культури. Він фіксує історію розвитку політичних відносин у різних формах: історичних, літературних, наукових пам’ятках, політичних традиціях, звичаях. Цей досвід в більшій або меншій мірі засвоюється людьми в процесі їх політичної соціалізації. На основі історичного досвіду багатьох поколінь формується політична свідомість людей, соціальна пам’ять суспільства, затверджуються політичні орієнтири і зразки політичної поведінки.

Політична свідомість – це система політичних знань, цінностей та ідейно-політичних переконань, на основі яких виробляються стійкі і значимі політичні орієнтації і установки людей по відношенню до політичної системи та їх місця в даній системі.

В політичній свідомості можна виділити два компоненти: ідеологічний та емоційно-психологічний. Перший включає в себе політичні знання, політичні цінності та політичні переконання. Політичні знання – це знання людей про політику, про політичну систему, про різні ідеології, а також про ті інститути і процеси, з допомогою яких забезпечується участь громадян в політичному житті суспільства. Політичні цінності – це етичні і нормативні судження про політичне життя, про політичні цілі, на реалізаціяю яких спрямована політична діяльність. Політичними цінностями є законність і порядок, стабільність системи, соціальна справедливість тощо.

Політичні переконання виникають на основі політичних знань і цінностей як сукупність уявлень, характеризуючих політичний ідеал особистості.

З урахуванням можливостей політичної системи у людей формуються політичні орієнтації та установки, які в сукупності складають другий компонент політичної свідомості – емоційно-психологічний. Ці орієнтації і установки спрямовані на форми участі громадян в політичному житті суспільства. Сюди також входять ставлення до певних політичних діячів (політичні рейтинги) і ставлення особистості до самої себе як учасника політичних процесів. На основі своїх уявлень про політичне життя людина формує орієнтацію на певні напрямки політичної поведінки.

Політична поведінка – це практична взаємодія людини з політичним середовищем, яке виражається в тій чи іншій формі політичної участі. Вона обумовлена, з одного боку, політичною свідомістю, а з другого – рівнем політичного розвитку суспільства в цілому. Політична поведінка людей проявляється в їхній політичній діяльності і в остаточному підсумку виявляє рівень їх політичної культури на практиці.

Політична культура є невід’ємним елементом політичного життя, політичної системи, що впливає на функціонування політичних інститутів, демократичного типу культури в усіх його різновидностях.

Політична культура сучасної України має посткомуністичний, пострадянський, постколоніальний характер. В ній мають значну питому вагу елементи комуністичної ідеології, радянсько-більшовицькі стереотипи, сформовані у минулому політичні переконання й настрої. Проте така політична культура на сьогодні не є монопольною чи тим більше офіційною, але вона ще функціонує за інерцією.

Особливості політичної культури в умовах сучасної України:

  • заідеологізованість мислення, непримиренність будь-яких нетрадиційних поглядів;
  • низька компетентність в управлінні справами суспільства та держави;
  • правовий нігілізм;
  • нерозвиненість громадських позицій;
  • недостатньо розвинений індивідуалізм;
  • підданські відносини до будь-якого центру реальної влади.

Нинішня політична культура українського народу є постколоніальною. Це доводить зрусифікований стан, комплекси національної меншовартості, нездатність до адекватної оцінки власних національних інтересів, схильність більше розраховувати на зовнішню допомогу, ніж на власні сили. Проте характер сучасних соціально-політичних процесів дозволяє твердити, що політична культура українського суспільства стає національною та незалежницькою.

За ставленням до демократії і держави політична культура України залишається авторитарною, етатистською, патерналістською. Але за умов суверенного існування відроджуються такі традиційні риси української політичної культури, як народоправство, толерантність, ліберальне ставлення до держави (не людина і нація для держави, а держава для людини і нації).

За ідеологічною спрямованістю для політичної культури України характерний розкол суспільства на прихильників комуністичних і соціалістичних цінностей, з одного боку, та консервативно-ліберальних – з іншого.

Розвиток політичної культури, як і всякої культури, це природно-історичний процес, який, з одного боку, розвивається відповідно до певних цілей і завдань, що їх ставлять перед собою люди. Водночас дія стихійних соціальних і політичних сил приводить до того, що сукупність уявлень, переконань, орієнтацій, яка виникає на кожному конкретному історичному відтинку часу, відхиляється від ідеалу, яким свідомо керуються люди.

Умовою формування політичної культури громадян є їх включення в політичний процес, взаємодія з політичною реальністю. В політичному процесі бере участь цілий ряд інститутів. З політичною системою взаємодіють різні сфери громадського життя, всі вони в тій чи іншій мірі приймають участь у формуванні політичної культури, визначають основні напрямки даного процесу.

Хто бере участь у формуванні політичної культури в Україні, які інститути (або як їх називають – агенти) визначають її форму і зміст? До них належать: держава, партії, церква, засоби масової комунікації, бізнес, система освіти, армія, громадські та політичні організації.

Держава, приймаючи законодавчі акти, визначає найважливіші виміри політичної культури, формує і зміцнює національні політичні символи, зразки політичної поведінки.

Партії формують у громадян певний тип політичної культури, що відповідає їх політичній ідеології, певний тип ставлення до партії і партійної системи, уявлення про відносини між партією та державою тощо.

Церква освячує основні моделі політичного мислення і поведінки громадян, проповідуючи загальнолюдські цінності, впливає на розвиток усіх елементів політичної системи.

Система освіти розробляє політичні рекомендації щодо закріплення у свідомості й діяльності одних установок, орієнтацій, зразків поведінки і розпаду інших; вона дає основи знань про політику, формує начала політичної мови. Адже саме в рамках учбового процесу проходить значна частина політичного виховання особистості. Учбові заклади вносять до навчальної програми вивчення політики, політичної системи, політичного життя суспільства, тим самим сприяючи формуванню добропорядного, лояльного до влади громадянина.

Засоби масової комунікації є одним з найбільш ефективних шляхів формування політичної культури. Вони впливають на формування усіх елементів політичної культури: політичних знань, цінностей і переконань, норм та орієнтацій, політичних інститутів, моделей політичної поведінки, способів політичної дії індивідуумів і суспільних груп. Використання ЗМІ для формування політичної культури найбільш ефективне, тому що вони здатні впливати на максимальне число людей за найкоротші проміжки часу. Особливо важливу роль у формуванні політичної культури ЗМІ відіграють в перехідні періоди життя суспільства, що типово для сучасної України.

Бізнес може відігравати визначну роль у визначенні політичного курсу, диктувати в політичній діяльності такі моделі поведінки, орієнтації і т. д., які властиві йому самому.

Армія виступає не тільки агентом передання політичних знань, настанов, але й специфікою своїх функцій сприяє утвердженню ідеї державності, національної політичної культури.

Громадське і політичне життя є також важливим засобом формування політичної культури. Воно породжує ідеї, установки, зразки поведінки, які потім міцно входять у національну політичну культуру, одержуючи теоретичне обґрунтування – наприклад, ідея національного консенсусу, народного руху за відродження України тощо.

Успіхи у становленні демократичної політичної культури в незалежній Україні залежать від особливостей державотворчих процесів і політичної соціалізації особи на сучасному етапі, типу соціально-політичних і економічних відносин, а також від історичного досвіду нації та специфіки пройденого нею історичного шляху.

Процес формування української політичної культури проходить через подолання тоталітаризму й відновлення та розвиток демократичних традицій політичного життя і політичної культури України.

Розглядаючи проблеми формування політичної культури в Україні на сучасному етапі, треба мати на увазі, що тоталітарна культура сама по собі не розпадеться. Вона має своїх носіїв серед політичних діячів, свою базу в існуючих старих економічних структурах, свою опору в догматичних політичних стереотипах. Тому потрібна творча робота, спрямована на створення і утвердження демократичної політичної культури, яка б передбачала:

  • утвердження української національної ідеї, обґрунтування національних інтересів України, чітке визначення змісту і шляхів та способів державотворення;
  • утвердження у суспільстві, у політичній діяльності орієнтацій на повагу до людини як найвищої цінності, підвищення дієвості інститутів, що забезпечують реалізацію цієї цінності;
  • орієнтацію не тільки на державу, а й на громадянське суспільство; створення передумов для верховенства права й закону;
  • утвердження у політичних відносинах толерантності, політичного плюралізму;
  • широке використання зарубіжного досвіду у формуванні політичної культури, зокрема у справі досягнення громадянської злагоди, політичного консенсусу, компромісів, діяльності політичної опозиції, способів розв’язання різних конфліктів, організації електорального процесу, функціонування урядових і неурядових організацій.

Сучасні процеси формування демократичної політичної культури є складовою частиною національного відродження України. Існує двосторонній взаємозв’язок між зростанням національної та історичної свідомості і політичної культури народу. Національна свідомість, так само, як і національний характер, значною мірою формуються під впливом політичних відносин минулого. Довге перебування під колоніальним гнітом спричинили формування у частини народу зневіри в можливості розвитку самостійної України.

Тривале панування тоталітаризму настільки деформувало уявлення про демократію, що часто виникає загроза виникнення нового тоталітаризму, поставленого вже на службу національній ідеї. Необхідний довготривалий досвід успішної діяльності демократичних інститутів, щоб у національному характері утвердились такі риси демократії, як терпимість, готовність до співробітництва з людьми, що мають інші політичні та ідейні погляди, повага прав особи і меншин.

Відтворення політичної культури і передання її від покоління до покоління відбувається через політичну соціалізацію. Політична соціалізація є, з одного боку, процесом уведення індивіда у політичну культуру, а з іншого – уведенням політичної культури у свідомість індивіда. Унаслідок такого двостороннього процесу відбувається одночасно становлення індивіда як свідомого громадянина, суб’єкта політичного процесу і відтворення політичної культури та її еволюція.

Перехід до демократичної політичної культури в Україні потребує створення нового типу соціалізації, який би був позбавлений пропаганди культу насильства й нетерпимості. Він вимагає також всебічного розвитку соціалізуючих функцій громадянського суспільства. Все це забезпечить становлення і розвиток нової політичної культури України.

Політична культура – багатогранне, можна навіть сказати – полісистемне явище. Вона охоплює всі сфери функціонування політичних відносин, об’єднує у собі як духовні, так і політичні цінності, а також процеси їх творення, «виробництва» в усіх сферах політичної діяльності.

Становлення незалежної правової демократичної держави в Україні пов’язане з формуванням української політичної культури, яка за своїм змістом є культурою маргінального суспільства, що намагається позбутися тоталітаризму й розбудувати правову, демократичну державу. Це позначається на всіх структурних компонентах державного устрою і політичної системи.

Політична культура українського народу на сьогодні ще не є цілісною, бо відсутні окремі її компоненти, а багато з існуючих мають ще не сформований характер. Багато політико-культурних елементів не відповідають національному характеру, традиціям української нації, тобто політичній культурі властива неорганічність. Інерційна радянська політична культура залишається домінуючою у нашому суспільстві, хоча дедалі потужнішими стають українські політичні цінності та орієнтації.

Сучасній Україні загалом властива прихильність до західноєвропейських політичних цінностей, але помітними є риси ментальності та культури східних народів. Відкритість української політичної культури сприятиме формуванню повнокровного громадянського суспільства в незалежній Україні.

Список літератури

  1. Політологічний енциклопедичний словник: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Генеза, 1997. – 400 с.
  2. Політологія. Книга перша: Політика і суспільство. Книга друга: Держава і суспільство/ А. Колодій, В. Харченко, Л. Климанська, Я. Космина. – Київ: Ельга-Н, Ніка-Центр, 2000. – 584 с.
  3. Політологія: Типові питання та відповіді з лекційного курсу. Навчальний посібник для студентів/ В. Піча, К. Левківський, Н. Хома. – К.: «Каравела», Львів: «Новий Світ-2000», 2002. – 176 с.
  4. Політологія. Конспективний курс/ А. Крюкова. – Харків: Торнадо, 1999. – 144 с.
  5. Політологія: Підручник/ І. Дзюбко, К. Левківський, В. Андрущенко та ін.; За заг. ред. І. Дзюбка, К. Левківського. – 2-ге вид., випр. і допов. – К.: Вища школа, 2001. – 415 с.

03.03.2011