1. Розвиток культури в першій половині ХХ ст.
1.1. Освіта.
Під тиском революційних подій царизм змушений був скасувати укази 1863, 1876, 1881 рр. щодо української мови. Кількість початкових шкіл в Україні зросла з 13,6 тис. 1897 р. до 18,7 тис. 1911 р. А 1912 р. було відкрито багато вищих 4-річних початкових училищ. Але загалом рівень освіти в Україні залишався незадовільним. У 1914-1915 рр. діяли 452 середні школи (140 тис. учнів) та 19 вищих навчальних закладів (26,7 тис. студентів).
У Західній Україні освітянський рівень був іще нижчим, оскільки його гальмувала австро-угорська влада. В Галичині понад 980 сіл (із 6240) взагалі не мали шкіл. Середніх шкіл було 49, і лише в чотирьох із них навчання велося українською мовою. На Буковині існувала лише одна українська гімназія, в Закарпатті навіть у початкових школах навчання велося угорською мовою.
Напередодні революції 1917 р. ситуація з освітою дещо поліпшилася. В окремих містах діяли Вищі жіночі курси (Київ, Харків, Одеса).
Було відкрито Фребелівський жіночий педагогічний і комерційний інститути в Києві, технологічний і ветеринарний у Харкові, засновано Київську та Одеську консерваторії. На землях Західної України діяли два університети — Львівський і Чернівецький, а також політехнічний інститут і Академія ветеринарної медицини у Львові.
В Україні налічувалося 27 вищих навчальних закладів (35 тис. студентів).
Проте на всій території України не було жодного вищого навчального закладу з українською мовою викладання, жодної української школи, що перебувала б на державному утриманні.
Велику роботу щодо освіти і культури проводило товариство «Просвіта», яке до 1914 р. заснувало в Галичині до 2880 читалень, 430 народних будинків, школи, гуртки художньої самодіяльності тощо. У 1913 р. в Україні виходило лише 19 україномовних періодичних видань, тоді як у Галичині — 66. Російських газет і журналів видавалося 226. Позитивно впливали на культурно-просвітню роботу народні будинки, засновані земствами на їхні кошти, при яких діяли різні гуртки та курси. Проте перед війною було заборонено діяльність «Просвіти», видання книг українською мовою. У 1913 р. з 5283 книг, виданих в Україні, було лише 176 українською мовою.
1.2. Наука.
Початок XX ст. був сприятливим і для розвитку української науки. Д. Заболотний першим запропонував ефективні способи боротьби з чумою. Вчені-ботаніки С. Навашин і В. Липський одними з перших дали науковий опис рослинного світу Індонезії, Тунісу, Алжиру. Чимало відомих вчених через політичні переслідування змушені були емігрувати. Так, видатний біолог І. Мечников, який тривалий час працював в Одеському університеті, переїхав до Парижа, де заснував лабораторію та став лауреатом Нобелівської премії (1908) за досягнення в новій галузі біології та медицини — імунології (вчення про захисні властивості організму від інфекційних захворювань).
Розвиток драматургії і театру у 80-90-х рр. ХІХст. в Україні
... значення для розвитку українського національного мистецтва мав аматорський театральний рух, який поширювався на Україні ... українською п'єсою обов'язково повинна ставитися і п'єса російською мовою, ... було, не було п'єс «з настроєм», на сцені не було нічого напускного, була одна тільки життєва правда». 1 Перші спроби відродити національний театр з’являються лише ... ремісників від драматургії. Багато сил ...
Розвиткові вітчизняної авіації сприяв перший аероклуб, що відкрився в Одесі 1908 р. Його вихованці М. Єфимов і С. Уточкін брали участь у вітчизняних і міжнародних авіаційних змаганнях, де встановлювали рекорди швидкості, висоти і тривалості польоту.
Відомими вченими тих часів у галузі радіофізики, геофізики, радіотехніки були Д. Рожанський, Т. Кравець, М. Пильчиков. Історичну науку України гідно представляли О. Єфименко, В. Барвінський, Д. Багалій, І. Лучицький, В. Іконников та інші. Завершений О. Єфименко ще наприкінці 90-х років рукопис «Історії українського народу» було видано російською мовою в Петербурзі під час революції 1905—1907 рр. Там же вийшов її двотомний збірник праць «Південна Русь». Єфименко була першою в імперії жінкою, яка 1910 р. отримала вчений ступінь почесного доктора історичних наук.
Демократичний підхід щодо висвітлення питань соціально-економічної історії Лівобережної України XVII—XVIII ст. Простежується у працях В. Барвінського («Селяни в Лівобережній Україні в XVII— XVIII ст.») та ін.
Слобідська Україна була в центрі досліджень відомого історика Д. Багалія — автора фундаментальних праць з історії Харкова, розвитку української культури на Слобожанщині.
Розвиткові суспільствознавчих наук сприяли чотиритомний — словник «Словарь української мови», упорядкований Б. Грінченком, тритомна «Українська граматика» А. Кримського, упорядковані й науково прокоментовані В. Гнатюком багатотомні фольклористичні та етнографічні дослідження з життя українців Східної Галичини, Північної Буковини й Закарпаття. В 1908 р. в Петербурзі було видано українською мовою «Історію України-Руси» М. Аркаса. Відомий спеціаліст у галузі історії історичної науки в Україні В. Біднов так оцінив книгу М. Аркаса: «Ні одна українська книжка, крім «Кобзаря», не мала такого успіху, який випав на долю труда М. Аркаса». Побачив світ і «Нарис історії українського народу» М. Грушевського, який вийшов 1904 р. в Петербурзі російською мовою, був, за словами автора, своєрідним конспектом його багатотомної «Історії України-Руси».І. Франко був автором ґрунтовних монографічних досліджень з історії України (в основному її західноукраїнського регіону).
Він цікавився історією масових соціальних і національних рухів, боротьби передової громадськості населення Західної України за збереження і розвиток своєї культури, мови, освіти в умовах насильницького насаджування католицизму та уніатства, колонізаторської політики Польщі, а згодом — Австрійської монархії.
Культура України у XVIII–XIX століттях
... «Декларацією прав України». Дослідження фольклору. Крім історії українського народу велике ... тому числі й в Україні. На відміну від імперської ... національної свідомості, становлення нації. Українська мова і література. ... так звану «високу культуру» імперських дворів та аристократії ... існуючого суспільства, змінити його звичаї, політику, побут ... вона була прапором, на якому було написано магічне слово для ...
Археологічну науку представляв В. Хвойка, який відкрив у Придніпров’ї перші пам’ятки трипільської культури. Концепцію В. Хвоїнки про те, що трипільська культура — це самобутнє населення України, поділяли англійський археолог Л. Вуллі у праці «Початки цивілізації людства» і французький вчений М. Буль.
Розвиткові науки в Україні сприяло Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка. До 1914 р. воно випустило до 400 томів досліджень у вигляді «Записок», переважну частину яких становили праці М. Грушевського, І. Крип’якевича, І. Франка та ін. У 1907 р. було створене Українське наукове товариство у Києві, головою якого теж було обрано М. Грушевського. Ці товариства координували наукові дослідження в Україні, виконуючи, власне, академічні функції.
1.3. Література
Нових вершин досягла українська література, представлена І. Франком, Лесею Українкою, М. Коцюбинським, В. Винниченком, П. Мирним. І. Нечуєм-Левицьким, О. Маковеєм, О. Кобилянською, О. Олесем, А Тесленком, В. Стефаником, М. Черемшиною, Л. Мартовичем та ін.
М. Коцюбинський закликав письменників розробляти теми «філософічні, соціальні, психологічні, історичні та інші», не обмежуватися описом життя селянства, а й звертати увагу «на інші верстви суспільності, на інтелігенцію, фабричних робітників, військо, світ артистичний та ін. «Це побажання значною мірою втілив у своїй творчості В. Винниченко. В його численних оповіданнях і повістях («Краса і сила», «Голота», «Талісман» та ін.), написаних під час революції 1905—1907 рр., чітко відображено соціальні процеси на селі. А після поразки революції у творах «Чесність з собою», «Рівновага», «Щаблі життя», «Брехня», «Великий молох» письменник показав суперечливий і неоднозначний світогляд інтелігенції, яка часто зневіряється у власних ідеалах.
Пафосом боротьби за волю пройнята поезія Лесі Українки («Осіння казка», «В катакомбах», «Пісні про волю» та ін.), де перед читачем оживають бурхливі колізії життя українського народу, його переживання і прагнення.
А. Тесленко вивів у своїх оповіданнях новий тип людини тодішнього села. Піднесення визвольної боротьби проти гнобителів показав у творах «Осінній ескіз», «Чайка», «Мужицька арифметика» С. Васильченко.
Майстром короткої психологічної новели був В. Стефаник. З 1899 р. по 1905 р. він видав чотири збірки своїх творів («Синя книжечка», «Камінний хрест», «Дорога», «Моє слово»).
Близькими до творчості Стефаника були оповідання М. Черемшини, Л. Мартовича, які розкривають процеси соціального розшарування на селі. До кращих творів світової літератури належить повість О. Кобилянської «Земля»
1.4. Мистецтво.
У 1907 р. М. Садовський заснував у Києві перший в Україні стаціонарний український театр, де наступного року було відзначено 25-річчя сценічної діяльності М. Заньковецької.
Катеринославський аматор — кінооператор Д. Сахненко екранізував вистави цього театру «Наталка Полтавка» і «Наймичка», започаткувавши тим історію українського художнього кінематографу.
Особливості української культури у ХХ ст. — Культура — ...
... культури є два потоки розвитку – в Україні і в діаспорі. В діаспорі було ... 20-х років, трагедію у роки сталінської диктатури, хрущовську “відлигу”, брежнєвський “застій”, горбачовську перебудову. Внаслідок одержавлення всіх сторін життя суспільства, його ... національних культур. Це ... його головних теоретиків, фундатором першого літературного об'єднання футуристів (Київ, 1913р.) На початку століття ...
На сцені театру Садовського, поряд з уже відомими операми «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського і «Наталка Полтавка» М. Лисенка, ставили «Чорноморців», «Утопленицю», «Різдвяну ніч», «Енеїду» Лисенка, «Катерину» М. Аркаса (його перша й остання опера, після написання якої він осліп), «Роксолану» Січинського, «Продану наречену» Б. Сметани. Подібні постановки давали можливість колективу органічно поєднувати драматичне і музично-вокальне мистецтво.
Композитор М. Леонтович створив низку композицій на основі українських народних пісень. Західноукраїнський композитор С. Людкевич написав кантату «Кавказ» на слова Т. Шевченка. Разом із художником І. Трушем композитор організував видання «Артистичного вісника» — першого в Україні україномовного фахового мистецтвознавчого журналу.
Найвищим рівнем вокального мистецтва володіла випускниця Львівської консерваторії С. Крушельницька. Своїм голосом вона підкорила слухачів багатьох країн світу.
Талановитий живописець І. Труш залишив нащадкам портрети І. Франка, Лесі Українки, М. Лисенка. Саме він організував 1905 р. у Львові першу всеукраїнську художню виставку. Особливий успіх на ній мало полотно «Геть із Запоріжжя», автором якого був племінник Т. Шевченка та учень І. Рєпіна Ф. Красицький.Помітний слід в образотворчому мистецтві залишив учень і друг І. Рєпіна, передвижник М. Пимоненко. Особливою правдивістю вражали його картини «Жертва фанатизму», «Конокрад», «Проводи рекрутів», «На Далекий Схід». Високі мистецькі принципи утверджували й інші передвижники: О. Левченко (пейзажі спустошених українських сіл); С. Свєтославський (життя народів Середньої Азії); М. Самокиш і М. Яровий (революційні події 1905-1907 рр.).
Монументальні полотна створив О. Мурашко («Похорон кошового»), С. Васильківський («Козаки в степу», «Козачий табір», «Козачий пікет»).
У 1900 р. Васильківський і Самокиш видали «Альбом української старовини», де були портрети Б. Хмельницького, П. Могили, І. Ґонти, Г. Сковороди.
1.5. Архітектура.
В архітектурі початку XX ст. в Україні поширився загальноєвропейський стиль модерн із характерними для нього природними декоративними формами, синтезом мистецтв. У Києві це — будинок із химерами архітектора В.Городецького, Державний банк (архітектори О. Вербицький, О. Кобелєв), перший в Україні критий ринок на Бессарабському майдані торговою площею 2896 м2 (архітектор Г. Гай, скульптурне оздоблення Т. Руденка та О. Теремця); у Харкові — художня школа (архітектор К. Жуков); у Полтаві — школа І. Котляревського (архітектор В. Кричевський та ін).
Отже, на початку XX ст. революційне піднесення мас, зростання їхньої самосвідомості сприяли розвиткові культури. Саме тоді . розгорнулася творчість багатьох митців і вчених, які зробили вагомий внесок в історію України, в боротьбу народу за демократизацію, за вільне життя.
2. Розвиток культури в другій половині ХХ ст.
2.1. Освіта.
Для культурного будівництва в Україні були характерними певне відродження у 20-х роках і надзвичайна ідеологізація культурного життя в 30-х.
«Розстріляне відродження» в українській літературі 20–30-х років
... піднесення в Україні у 20-х роках ХХ століття Тоталітарний режим ... за посередництвом Спілки радянських письменників. Основним творчим методом ... були головними причинами збереження українцями рідної мови. Але завдяки політиці українізації українська ... -мистецької генерації 20-х -- початку 30-х років Головними складниками ... «розстріляне відродження»), у 30-х рр. було винищено 80 відсотків творчої ...
Держава піклувалася про розвиток масової культури, підвищення, рівня освіти. Для реалізації планів перетворення країни на промислово розвинену потрібні були освічені кадри. У 1920 р. було створено Всеукраїнську надзвичайну комісію для боротьби з неписьменністю. У травні 1921 р. РНК УСРР прийняв декрет, за яким усе неписьменне населення від 8 до 50 років зобов’язувалося навчатися грамоти. Вже 1927 р. могли читати й писати 2 млн. осіб. У 1928/29 навчальному році чисельність учнів зросла до 2,6 млн. Тоді ж в Україні діяли 351 польська школа, 592 німецькі, 480 єврейських.
Цей процес здійснювався паралельно з політикою коренізації. Наприкінці 1927 р. в республіці, 80% якої становили українці, майже в усіх школах, більшій частині технікумів і понад чверті інститутів навчання велося українською мовою.
На українську мову було переведено дві третини діловодства Українізація як складова коренізації поширювалася також на ті регіони СРСР, де компактно проживали багато українців (Кубань окремі території Казахстану, Зелений Клин на Далекому Сході Тут відкривалися школи з українською мовою навчання, українські газети тощо.
Було дозволено навіть українізацію церкви, що стало однією
причин оформлення 1921 р. Української автокефальної (незалежної) православної церкви. Богослужіння в ній здійснювалося українською мовою. Проте цей процес був недовгим, і вже 1930 УАПЦ було ліквідовано.
Греко-католицьку церкву в Україні очолив митрополит А. Шептицький.
Водночас створювалися умови для всебічного розвитку національних меншин. У процесі національно-територіального районування в республіці було визначено 13 національних районів, утворено 954 сільські та 100 містечкових Рад національних меншин, працювали сотні шкіл з німецькою, єврейською, татарською, болгарською мовами навчання. Іноді влада вдавалася до волюнтаризму, як це було з утворенням 1924 р. Молдавської автономної республіки у складі УСРР на території, де молдавани не становили більшості населення. Проте в цілому справжнє вирішення національного питання не відповідало інтересам Сталіна. Це далося взнаки під час перебування при владі в Україні генерального секретаря ЦК КП(б)У (1925-1928 рр.) Л. Кагановича. Він організував цькування наркома освіти О.Шумського, звинувативши того в націоналізмі.
У цьому ж був звинувачений і його наступник М. Скрипник. Такі дії, ясна річ, украй негативно позначилися на стані культури та освіти в Україні. На початку 30-х років було припинено політику коренізації. Однак, незважаючи на це, ліквідація неписьменності тривала. Перепис населення 1939 р. показав, що в Україні вже було 85,3% письменних віком від 9 до 50 років, хоча голодомор призвів до зменшення кількості учнів. Кадри нової інтелігенції готувалися через систему середніх і вищих професійних шкіл, зокрема робітничих факультетів. Загалом наприкінці 30-х років було підготовлено майже 400 тис. дипломованих спеціалістів.
2.2. Наука.20-ті роки — час творчого злету української науки. Розгорнули діяльність відомі наукові колективи, зокрема математична школа Д. Граве. Праці М. Крилова та М. Боголюбова заклали підмурівок нелінійної механіки. Л. Ландау став ініціатором досліджень із термоядерного синтезу. Значний внесок у теорію освоєння космосу зробив О. Кондратюк (О. Шаргей).
Голодомор в Україні
... голодомору Голод 1931-1933 років бувспричиненийнасильницькою суцільною колективізацією горезвіснии хлібозаготівлями, людиноненависницькою політикою розкуркуленя, відвертим масовимтерором тоталітарного режиму проти селян Україні. Творці голодомору, ... Щоб прогодуватися, треба було розраховувати в основному на присадибну ділянку. Проте ... Щоб вижити, селяни змушені були харчуватися різними сурогатами. ...
Видатним конструктором став І. Сікорський, який потім виїхав до США.
Вагомих здобутків у боротьбі з епідеміями досягли М. Гамалія і Д. Заболотний. В царині медицини та біології плідно працювали О. Богомолець, О. Палладій, видатні вчені Ф. Яновський, М. Стражеско, у сфері генетики й селекції рослин і тварин — М. Холодний, А.Сапєгш, В. Юр’єв.
У суспільних науках вирізнялися історики Д. Багалій, Д. Яворницький, М. Яворський, М. Грушевський, який повернувся з еміграції, літературознавці С. Єфремов, О. Білецький, економіст К. Воблий, статистик М. Птуха, демограф О. Корчак-Чецурківський та ін. М. Грушевський продовжував плідні пошуки на історичній ниві. Тоді ж його було обрано (1924 р.) академіком АН УСРР, а 1929 р. — академіком АН СРСР.
У 1928 р. в науково-дослідних установах працювали 37 тис. науковців.
На початку 20-х років почалося переслідування інтелігенції. Уже 1 в травні 1921 р. в Києві було заарештовано й засуджено за політичні переконання низку діячів інтелігенції — колишніх членів і партії українських есерів. Наступного року з Одеси, Києва, Харкова, Катеринослава у віддалені північні місцевості Росії та за кордоні було вислано кілька десятків вузівських професорів, які засуджували тодішні напрями розвитку вищої школи. Були вислані й інші] представники інтелектуальної еліти.
За кордоном представники української інтелігенції відкрили] Український вільний університет (Чехо-Словаччина), Українськая академію сільського господарства, кілька науково-академічних установ в Берліні та Варшаві.
Наприкінці 20-х років почалося переслідування вчених.
У 1930 р. відбувся процес над неіснуючою «Спілкою визволення України (СВУ).
Серед 45 засуджених було 2 академіки 11 професорів, 2 письменники. Головним звинуваченим був С. Єфремов. Потім «пильні» чекісти вигадали «Український національним центр» (УНЦ) та його «бойовий» підрозділ — «Українську військову, організацію» (УВО), керівником якої оголосили… М. Грушевського. До самогубства було доведено М. Скрипника. Були репресована вчені-історики М. Слабченко, Ф. Гавриленко, М. Горбань та інші, філософи П. Лемчук, І. Атол, геолог Н. Світальський та ін. Заарештували Л. Ландау, якого згодом урятував П. Капиця. В листопаді 1937 р. розстріляли М. Яворського. Діячів інтелігенції «притягли» до «шахтинської справи» (1928 р.), коли в «шкідництві» звинуватили групу інженерів із Донбасу.
2.3. Література.
В українській літературі 20—30-х років характерним було поєднання демократичних традицій дореволюційних часів і нового досвіду творчих сил. Революційно-романтичну течію, яка сформувалася в Україні у 20-ті роки, уособлювали В. Еллан-Блакитний (Елланський), В. Чумак, В. Сосюра, П. Тичина, М. Бажан. Вагомо заявили про себе представники інших напрямів у літературі Я «неокласики» М. Рильський, П. Филилович, М. Драй-Хмара, а також митці старшого віку — М. Вороний, А. Кримський, П. Капельгородський.
Визначальним для літературного процесу стало виникнення у 20-х роках численних літературних організацій («Гарт», «Плуг», «Авангард», «Молодняк», «Урбіно», ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників) та ін. У 1925 р. було створено «Вільну академію пролетарської літератури» (ВАПЛІТЕ), яка об’єднувала 22 письменників і поетів (М. Бажана, О. Довженка, В. Сосюру, Тичину, Леся Курбаса, М. Куліша, Ю. Яновського та ін.).
Життя та творчість одеських письменників двадцятого століття
... письменників у 1934 р. Після цього ім’я Олеші зникає з радянської літератури, що викликає на Заході чутки про те, що його було ... правилами та етикою. Найголовніший герой “Одесских рассказов” Беня Крик – ... спросил у писателя: “Почему вы больше не пишете?” На что Бабель ... своєрідних літературних талантів 20-х років. В ньому, за висловлюванням головного ... пласти живої розмовної мови були тією стихією, в якій ...
Ідейним керівником цього об’єднання був М. Хвильовий, а першим президентом — прозаїк, поет і драматург В. Яловий. Ця організація прагнула протистояти втручанню бюрократичного апарату в культурне життя. Того ж року вихідці з Західної України об’єднались у Спілку революційних письменників «Західна Україна» (М. Ірчан, І. Ткачук, Д. Загул та ін.).У центрі боротьби літературних течій опинився М. Хвильовий, який у творах «Я романтика», «Дві сили», «Вальдшнепи» та інші відтворив об’єктивну історичну картину тих часів. Сформульоване ним гасло «Геть від Москви!», яке закликало не копіювати здобутків інших народів, було розцінено як політичний злочин і націоналізм, у якому регулярно звинувачували М. Рильського, М.Драй-Хмару, М. Семенка, Є. Плужника, М. Зерова та ін. Звинувачення у націоналізмі тривали і після організаційного оформлення на 1-му з’їзді письменників України 1934 р. Спілки радянських письменників, яка тоді складалася зі 120 членів і 73 кандидатів-стажистів. У середині 30-х років, після припинення українізації, почалася хвиля репресій проти майстрів слова, її жертвами стали О. Вишня (П. Губенко), В. Яловий, М. Хвильовий (доведений до самогубства), М. Ірчан. За належність до згаданої УВО було заарештовано М. Ірчана. У 1934 р. загинули в більшовицьких катівнях Г. Косинка, Д. Вальківський, К. Буревій, О. Влизько. У в’язниці опинилися В. Підмогильний, Є. Плужник. У 1935 р. — заарештували групу «неокласиків»: М. Зерова, П. Филиповича, А. Лебедя, М. Драй-Хмару, М. Рильського (останнього звільнили завдяки віршеві «Пісня про Сталіна»).
Усього в 1934—1938 рр. було репресовано більшу частину членів і кандидатів-стажистів Спілки письменників України.
І все ж література тих років мала вагомі творчі здобутки. Водночас талант багатьох літераторів було деформовано.
У 20-х роках завдяки процесові українізації бурхливо розвивалися різні види мистецтва. Скрізь виникали самодіяльні та професійні музичні колективи. Серед них — капела «Думка», Київський симфонічний ансамбль на чолі з В. Яблонським та ін. Новими здобутками збагатили музичну культуру Г. Верьовку, П. Козицький, і Л. Ревуцький, а згодом — Б. Лятошинський, М. Вериківський, В. Косенко, К. Данькевич. У 30-х роках було відкрито Київську, Харківську та Одеську консерваторії. Проте і музичні діячі зазнали репресій. Безпідставно були заарештовані В. Верховинець, К. Богуславський та ін.
2.4. Мистецтво.
Становлення українського театру пов’язано з Іменами Л. Курбаса, Г. Юри, А. Бучми, Ю. Шумського, до яких приєдналися з часом молоді сили: О. Сердюк, Н. Ужвій, О. Ватуля, Г. Борисоглібська, П. Нятко, які під впливом П. Саксаганського, М. Садовського гідно представляли українське театральне мимистецтво. Жертвами сталінщини стали Лесь Курбас — автор і керівник театрального колективу «Березіль», Ф. Лопатинський, М. Надемський та ін.
Але репресії не зупинили розвитку театрального мистецтва. Наприкінці 30-х років в Україні було понад 80 театрів. З’явилися національні театри в Харкові, Києві, Одесі.
Образотворче мистецтво представляли М. Дерегус, Б. Іванов, А. Петрицький, Л. Муравін, В. Касіян та інші, які спільно з митцями старшого покоління М. Бойчуком, І. Їжакевичем, О. Шовкуненком, К. Трохименком поповнили українську культуру оригінальними творами.
Література рідного краю. Луганська спілка письменників. Слово ...
... 30-х років. Свобода пошуку тем, жанрів та образів у межах «дозволеного революційною свідомістю». Розгортання українізації як в усій Україні, так і в краї. Перехід письменників на ... Наш край, наче магнітом, притягував і діячів російської культури. Луганщина назавжди пов’язана з іменами Всеволода Гаршина, Олексія Кольцова, Антона Чехова, Михайла Матусовського ( ...
У 1927 р. почалося будівництво однієї з найбільших у світі Київської кіностудії. Вже 1928 р. з’явився перший фільм молодого О. Довженка «Звенигора». Невдовзі він поставив картини нової генерації «Арсенал» і «Земля». Першими звуковими фільмами в республіці були «Симфонія Донбасу» Д. Вертова «Фронт» В. Соловйова. Тоді ж О. Довженко зняв фільм «Щорс» Усього за 1929—1934 рр. в Україні було знято до 180 фільмів різних жанрів.
Розвивалася пісенно-музична та декоративно-прикладна творчість. Увагу громадськості привернула виставка народного мистецтва (1936), експонати якої бачили в Києві, Москві, Ленінграді.Набутки української культури напевне були б значно вагомішими, якби не втрати внаслідок репресій, утисків командно-адміністративної системи, тотального наступу на духовну спадщину українського народу, насамперед на релігію та пов’язані нею історичні пам’ятки. Ця політика мала продуманий характер здійснювалася на землях, коріння історії яких сягає часів Київської Русі. Невипадковим був збіг в Україні голодомору 1932-1933 рр. і тотального наступу на інтелігенцію. Знищення історичного минулого народу, його культурних пам’яток і насамперед — церков було випробуваним засобом позбавлення народ духовної пам’яті, перетворення людей на «гвинтиків» сталінської тоталітарної системи. По-варварському було зруйновано Михайлівський Золотоверхий собор XI—XII ст., Військово-Микілський собор та Братський Богоявленський монастир, на основі якого існувала Києво-Могилянська академія, церкву Богородиці Пирогощої XII ст., згадувану у «Слові о полку Ігоревім та ряд інших церков Києва. На Замковій горі, на кладовищі Фролівського жіночого монастиря 1929 р. вночі розібрали Троїцьку церкву, неподалік од якої було поховано юнаків, що загину під Крутами 1918 р. У Харкові висадили в повітря Миколаївську церкву, в Сумах знищили Покровську церкву XVII ст. Охтирці — Юріївську церкву XIII ст., на Північному Лівобережжі ліквідували 9 із 10 монастирів, шість церков ХVІІ шістнадцять — XVIII ст. і чотирнадцять — XIX ст., а Чернігівський Преображенський собор XV ст., в якому було поховано князя Ігоря, церкву св. Бориса (X ст.) перетворили на м’ясопереробний цех.
Тільки до жовтня 1930 р. в Україні було закрито 533 церкви. Майже 70% церков, які діяли до 1939 р., взагалі перестали існувати. В 1917 р. в Україні було 1710 діючих церков, а в 1940 р. — лише 2, відповідно монастирів було 23, не залишилося жодного. А з 1435 священиків в 1940 р. залишилося лише 3.
Ініціаторами цього були В. Затонський, П. Постишев, С. Косіор, Л. Каганович, В. Чубар, Г. Петровський та ін.
Величезних утрат зазнала українська та світова культура внаслідок вилучення історичних цінностей із православних церков. Цей процес тривав десятиліттями. Лише в 1918—1923 рр. було вилучено понад 10 млн. пам’яток історії та культури, предметів побуту на суму 10 млрд. крб. у царських грошах.
У 1928 р. в Берліні та Відні було організовано перші аукціони «Лецкегаус» та «Доротеум» з продажу церковних та інших цінностей, які мали унікальне світове значення. За 6 років (1928—1933) було продано понад 6 тис. тонн історичних і культурних цінностей. У ті часи було знищено до ЗО млн. ікон, стільки ж потрапило за кордон.
Такою страшною була політика винищення духовності українського народу з метою утвердження тоталітарного режиму. Наслідки цього наше суспільство відчуває і досі.
Фізична культура і спорт в Україні
... Європі, зокрема в Україні, зараховують до 20-30 років ХХ століття. Однак у нашому місті вже 1909-го на ковзанці ... фізичний культура спорт олімпійський НОК України діє у відповідності до положень Олімпійської хартії, Конституції України та чинного законодавства України і ... Бубка. За пропозицiєю С.Н. Бубки вiце-президентом НОК було обрано члена Виконкому НОК, президента Федерацiї бiатлону України, ...
