Література рідного краю. Луганська спілка письменників. Слово о полку письменницькому

Реферат

Мусіївський навчально-виховний комплекс „ Дошкільний навчальний заклад „ Калинка” – Мусіївська загальноосвітня школа І-ІІІступенів” Міловської районної

Реферат

з української літератури

на тему:

«Література рідного краю. Луганська спілка письменників . Слово о полку письменницькому»

Виконала: Медведєва Марія, Учениця 8 класу

2015р.

Літературна географія Луганщини віддавна рясніє яскравими літературними іменами. Взагалі нам багато є чим пишатися, тому що серед цих імен є Володимир Іванович Даль, автор «Толкового словаря живого великорусского языка», Борис Дмитрович Грінченко, який створив «Словарь української мови», такий великий український письменник як Володимир Сосюра.

Наш край, наче магнітом, притягував і діячів російської культури. Луганщина назавжди пов’язана з іменами Всеволода Гаршина, Олексія Кольцова, Антона Чехова, Михайла Матусовського (який теж, до речі народився у Луганську).

Більше легенд, чим навіть документальних даних, збереглося про подорожі нашим краєм видатного українського філософа, письменника, педагога XVIII століття Григорія Сковороди. Є написанні ним притчі, де вказані конкретні населені пункти Луганщини.

З нашим краєм пов’язані також імена Юрія Черкаського, Бориса Горбатова, Костянтина Паустовського, Павла Безпощадного, Костянтина Симонова, Петра Панча, Івана Микитенка, Миколи Трублаїні, Олександра Довженка, Андрія Малишка, Бориса Олійника. Усьому світу відома творчість наших земляків – Миколи Руденка, Івана та Надії Світличних.

Ще багато можна називати імен письменників і , які зробили великий вклад у розвиток літератури Луганщини і усього Донбасу, які прославили наш край, і якими ми мусимо пишатися.

2. Література Луганщини XIX століття, Загальна характеристика

Ознаки літературного життя на Донбасі почали проявлятись з останніх років 19 століття. В адміністративному центрі тодішнього Донбасу місті Бахмуті, починають видаватись художні книжки, першою серед яких стала збірка віршів поета-донбасівця Миколи Чернявського «Донецькі сонети» (1898).

На той час у Бахмуті зростає видавнича діяльність, збільшується кількість періодичних видань. Бахмутчина як центр шахтарського робітничого краю притягує до себе в останній чверті 19 ст. таких письменників, як Борис Грінченко, Спиридон Черкасенко, Христя Алчевська, Степан Васильченко та ін., початкуючих і вже відомих українських письменників. У цей час на Донбасі в освітніх закладах працювали видатний письменник Б. Грінченко, відомий фольклорист Я. П. Новицький, педагог І. Я. Зеленкевич (Чепіга-Зеленкевич Яків).

4 стр., 1924 слов

Література рідного краю. Луганська спілка письменників

... українських письменників. У цей час на Донбасі в освітніх закладах працювали видатний письменник Б. Грінченко, ... століття Григорія Сковороди. Є написанні ним притчі, де вказані конкретні населенні пункти Луганщини. З нашим краєм пов'язані також імена Юрія Черкаського, Бориса Горбатова, Миколи ... «Ведмеді» (1883р). Луганщина і «Слово о полку Ігоревім» Літературну історію Луганщини варто починати із ...

Із Старобільщиною пов’язане життя письменника Всеволода Гаршина. Про багатство вражень дитячих та юнацьких років може свідчити його нарис «Справжня історія Енського земського зібрання» — перший опублікований твір (1876р.) та оповідання «Ведмеді» (1883р).

Луганщина і «Слово о полку Ігоревім»

Літературну історію Луганщини варто починати із найдавнішої пам’ятки писемної культури України-Руси «Слово о полку Ігоревім», адже, на думку істориків та літературознавців, події, які відображені в цьому літературному творі, відбувалися неподалік Сіверського Дінця, названого Доном. Ще в 1885 році молодий вчитель Борис Грінченко здійснив своєрідний переспів «Слова о полку Ігоревім», адресувавши твір для шкільного вивчення. А в 1894 році в м. Бахмуті древній, безсмертний твір ще раз осучаснив Микола Федорович Чернявський.

Наш славнозвісний краянин, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка, письменник і правозахисник Іван Олексійович Світличний по-своєму переспівав цей шедевр вітчизняної культури і назвав його «Слово про Ігореву Січ». Це сталося 1881 року на засланні в Алтайському краї.

Найновіший переспів українською мовою належить луганському поету Леоніду Стрельніку, а його видання датується 2003 роком.

3. Літературний процес на Луганщині першої половини XX

20-і – 30-і роки

20-і — початок 30-х років. Свобода пошуку тем, жанрів та образів у межах «дозволеного революційною свідомістю». Розгортання українізації як в усій Україні, так і в краї. Перехід письменників на українську мову (Б. Горбатов, Г. Баглюк, В. Гайворонський та ін.).

Творчість К. , М. Упеника, М. Рудя

Участь критиків і літературознавців у літературному процесі на Донбасі (Г. Клоччя, М. Непран, М. Федорчук, О. Міхно, І. Дзюба, М. Діченсков, К. Спасенко, В. Костенко, Є. Волошко, В. Соболь та ін.).

«Союз діячів літератури».

Відбувалися репресії серед українського письменництва. Трагічними стали долі письменників Г. Баглюка, В. Гайворонського, М. Соболенка, Ф. Ковалевського, Ю. Западинського, І. Такаченка, В. Іванова-Краматорського, Б. Павлівського та ін. Їх переслідування гальмувало владою українізації в Донбасі.

Журнал та письменницька організація «Забой»

Діяльність літературних сил активізувалася в місті після того, як у Артемівську (Бахмуті) 1923 року був виданий перший номер журналу «Забой». Зі сторінок цього журналу читачі визнали ще нікому невідомі імена поетів Павла Безпощадного, Валентина Харчевникова, Григорія Баглюка.

У жовтні 1924 року була організована Спілка пролетарських письменників Донбасу, що об’єдналися навколо журналу «Забой». Одним із засновників та активним членом «Забою» був молодий прозаїк Борис Горбатов.

7 стр., 3278 слов

Життя та творчість одеських письменників двадцятого століття

... писателя: “Почему вы больше не пишете?” На что Бабель ответил: “Кто вам сказал, что я не пишу?” – и показал на полке ... своїх сумнівів та передчуттів на зустрічі у Спілці радянських письменників у 1934 р. Після ... особливим побутом, правилами та етикою. Найголовніший герой “Одесских рассказов” Беня Крик – химерне поєднання цього ... в самому її складі, у тих словах та виразах, які він застосовує, Бабель ...

До складу «Забою» входили Б. Горбатов, Г. Баглюк, М. Тардов, Ю. Жуков, П. Безпощадний, І. Гонвмов, Ю. Черкаський, К. Герасименко, Я. Кочура.

Відомо, що письменники, які належали до «Забою», дотримувалися тодішніх ідеологічних догм, однак це не зберегло їх від репресій тридцятих років.

З 1932 року журнал «Забой» отримав назву «Літературний Донбас». Журнал переходить на російську мову у 1933-1934рр.

Роки Великої Вітчизняної війни

Розвиток Літературного процесу в нашому краї був обірваний Великою Вітчизняною війною. Багато письменників воювали на фронтах.

На території Луганської області похований Микола Трублаїні, який помер в санітарному потязі біля станції Ровеньки.

У 1942 році в Луганську виступив з промовою перед воїнами Олександр Довженко, а 10 березня того ж року написав патріотичну статтю «Душа народу неподоланна!»

Подвиг радянського народу у віршах і прозі описували наші земляки: нині широко відомий Микола Руденко та поет Микола Упеник . Про славетний подвиг молодогвардійців написав свій роман А.Фадєєв.

Воєнне і післявоєнне лихоліття яскраво і талановито відобразив в своїх творах наш земляк , його твори перекладено на багато мов світу, вивчаються в школі.

Ще в роки Великої Вітчизняної війни, після звільнення нашого краю, Борис Горбатов написав повість «Нескорені», а друга частина не менш відомого роману «Донбас» називається «Крута Марія», адже в його рідному місті Первомайську була шахта «Марія».

Повернулися з полів битви до мирного життя і почали з ентузіазмом писати нові літературні сторінки нашого славного краю вчорашні воїни – Степан Бугорков, Федір Вольний, Геннадій Довнар, Йосип Курлат, Іван Савич, Микола Погромський, , Микола Щепенко. Одночасно з письменниками-фронтовиками розпочали свій творчий шлях в літературі Тарас Рибас, Юрій Сліпко, Ольга Холошенко, Іван Світличний.

Значним внеском в радянску літературу стали романи Федора Вольного «Третий восточный» та «Гвардия».

З війни не повернувся поет з Луганська Юрій Черкаський, який ще в 30-і роки став автором поетичних збірок «Отвага», «Стропила», «Жажда», «Мост».

4. Літературні угрупування, спілки, з’їзди та зібрання письменників

Утворення у кінці 60-х років Луганської письменницької організації

Новим імпульсом для активізації літературного життя в області стало створення обласної письменницької організації (кінець 60-х років), адже з післявоєнних часів літератори Луганщини, члени Спілки письменників перебували на обліку в Донецькій обласній організації. Зрозуміло, що з цієї причини нерідко гальмувався прийом до Спілки та публікації луганців на сторінках регіонального літературно-мистецького видання «Літературний Донбас», потім «Донбас», який у 1946-1968 роках виходив як альманах, далі як журнал-двомісячник, і знаходився в м. Донецьку.

Тарас Рибас.

Подальший літературний процес був ще більш плідним та різноманітним. Незабаром до Спілки письменників були прийняті поет із м. Старобільська Іван Михайлович Світличний та Владислав Титов – автор повісті «Всім смертям назло». До м. Северодонецька приїхав і став керувати літературним об’єднанням Йосип Курлат.

4 стр., 1779 слов

Микола Віталійович Лисенко — видатний музичний та громадський діяч України

... великого композитора стали обробки фольклорно-пісенних зразків усної народної творчості. Смерть М. Лисенка, яка настала 6 листопада 1912 року, була непоправною втратою для української музичної культури. Микола Віталійович ... якому поруч із загальними роздумами було сказано багато добрих слів і про М. Лисенка як про видатного вченого, збирача української народнопісенної творчості. Згодом О. Вересай з ...

У сімдесяті роки письменницьку організацію, зокрема, поповнили: Микола Погромський, Микола Малахута, Веніамин Мальцев, Анатолій Романенко, Іван низовий, Валерій Полуйко, Михайло Пєсєнка, Андрій Медведенко.

Обласна організація Союзу письменників продовжувала поповнюватися: Ганна Гайворонська, Дмитро Боярчук, Ярослав Кремінський, Олег Орленко, Сергій Омельченко, Олексій Півень.

Проведення конференцій та літературних читань

Певним чином сприяли пропагуванню творчості письменників-земляків численні літературні свята, читання, конференції, дні літератури, поїздки в сусідні області та в більш далекі краї. Зважаючи на їх певну ідеологічну спрямованість, все ж треба відзначити й позитивне: зміцнення творчих взаємин, можливість дієвої участі в культурному житті, пропаганда книги і т.д.

Серед подібних заходів слід згадати Сосюринські читання, творчі звіти в Москві 1972 та 1982 років, дні літератури на Луганщині в1985 році, Тютюнниківські та Грінченківські читання кінця 80-90-х років.

Посилення з кінця 80-х років уваги до літературного життя Донбасу в шкільній літературній освіті привело до введення у шкільну програму , а до вузівських програм — лекцій, спецкурсів і спецсемінарів за творчістю письменників-земляків (Луганський педагогічний університет, Донецький державний університет, Слов’янський педагогічний інститут та ін.).

Заключення

Думається, що луганське літературне коріння насамперед сприяє творчості молодих авторів, особливо тих, хто згуртований в літературних об’єдняннях. На письменників, які вже зробили великий внесок у розвиток літератури нашого краю рівняються молоді та починаючі письменники, за ними йдуть зі своїми сокровенними словами до світлового храму літератури десятки молодих поетів і прозаїків, яким збагачувати літературні традиції Луганщини, краю, що дав літературі так багато блискучих імен.

Віриться, що в нелегкий час становлення державності літературна творчість Луганщини є тією життєдайною силою, яка поєднує минуле, теперішнє й майбутнє Вітчизни.

Список використаної літератури

Відомості про поетів

Відомості про поетів 1

Черн явський Микита Антонович- народився 15 вересня 1920р в с. Смолянинове Новоайдарського району Луганської області в селянській родині. Закінчив Старобільську медико – фельдшерську школу (1939).

Учасник Великої Вітчизняної війни, організатор підпільного госпіталю. Працював зав. медпунктом у рідному селі, у редакціях газет «Луганская правда» і «Прапор перемоги», керував Луганським обласним літературним об’єднанням, був відповідальним секретарем Луганської обласної організації СПУ з 1977 по 1983 рік. Микита Чернявський – один з ініціаторів відкриття в грудні 1988 року пам’ятника Борисові Грінченкові та шкільного літературного музею в селі Олексіївці Перевальського району Луганської області. Вірші почав друкувати в періодиці з 1936 року. Перша збірка поезій «Зерна щастя» вийшла 1948 року в Донецькому видавництві. Того самого року був прийнятий у члени Спілки письменників України. Його поетичні збірки: «Відстані», «Злети», «Порадь мені, поле», «Мирославна», «Щоб небо не падало», «Людиною бути», «Поезії», «Зелена гілка добра» та інші.

10 стр., 4874 слов

«Розстріляне відродження» в українській літературі 20–30-х років

... Україні у 20-х роках ХХ століття Тоталітарний режим у ... за посередництвом Спілки радянських письменників. Основним творчим методом проголошувався ... Але завдяки політиці українізації українська мова перестала бути романтичною ... через 10 років - уже 70 % [6]. На селі протягом цього ... українською мовою велося менш як 20 % урядових справ, то в ... 80 % загальноосвітніх шкіл і 30% вищих учбових закладів вели ...

Нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеню, медалями та почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Автор багатьох поетичних та прозових книг. Лауреат обласної премії імені Молодої гвардії (1968р.) Помер 9 липня 1993р.

Відомості про поетів 2

Тарас Михайлович Рибас народився 14 березня 1919 р. в селі Старі Санжари Полтавської області в селянській бідній сім’ї. В 1952 р. закінчив історико- філологічний факультет Луганського педінституту . Працював в редакціях газет, в Луганському обласному видавництві, першим відповідальним секретарем Луганської обласної організації Спілки письменників України. Друкуватися почав у 1946 р. . Писав на російській мові. Автор декількох п’єс для театру та телебачення. Помер 12 березня 1977 р. Відомості про поетів 3 Народився Іван Савич — 19 січня 1914 року в селі Савинки Корюківського району на Чернігівщині. Назва його рідного села й відбилася в псевдонімі поета. Повне його ім’я звучало так: Лук’яненко Іван Савич. У 1930 році друкується його перший вірш. Тяга до знань приводить молодого поета в Харківський інститут журналістики. В 1934 році він приїжджає в Київ працювати в обласній газеті «Пролетарська правда» і продовжує навчання в Київському університеті. Доля зводить Савича з Рильським, Сосюрою, Тичиною, Світличним. Савич пише багато віршів, переводить Пушкіна й публікує статті в газеті.

У 1940 -1941 рр. він викладав у Кременецькому педагогічному інституті.

З перших днів війни Савич пішов на фронт. , він очолив штаб батальйону. Воював на Дону, бував на Айдарі, нагороджений бойовими медалями й орденами. У1948 р. – викладач Старобільського учительського інституту був заарештований, засуджений і ув’язнений на 25 років. Несправедливе покарання відбував в інтинських шахтах Комі АРСР до 1956 року. Потім працював в учителем української мови та літератури в м. Старобільську, керував літературним об’єднанням. Автор близько 30 поетичних збірників, він збагатив своїми прекрасними добутками українську літературу. Все життя він вів велику роботу: писав вірші, допомагав молодим поетам, листувався із друзями. Добутки нашого земляка друкували в Болгарії, Польщі, Чехословаччині, Угорщині, Канаді, США, Німеччині, Австралії. Почесний громадянин м. Старобільська.

28 листопада 2000 р. Іван Савич пішов з життя.

***

Вдячні Старобільчани встановили меморіальну дошку на стіні будинку, де жив поет. У вересні 1995 р. Старобільська міська Рада привласнила Івану Савичу Лук’яненко звання «почесний громадянин м. Старобільська» як члену Національної Спілки письменників України, журналісту, поету й вчителю, критику й перекладачу, герою Великої Вітчизняної війни, офіцеру й патріоту.

42 стр., 20887 слов

Проблеми охорони історико-культурної спадщини Києва в період ...

... в цьому напрямку проводить Інститут історії України НАН України та його структурний підрозділ - Центр досліджень історико-культурної спадщини України. Співробітники даної установи не лише займаються ... проблеми У звязку з актуальністю тематики охорони та збереження історико-культурної спадщини Києва як української столиці наявний історіографічний доробок перманентно розширюється та доповнюється ...

Матеріал про поета займає гідне місце в Старобільському краєзнавчому музеї й музеї ЛНУ ім. Т. Г. Шевченка, літературно-історичному архіві відділу краєзнавчої інформації Луганської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. О. М. Горького, в Савинському і Чернігівському музеях.

Відомості про поетів 4 Низовий Іван Данилович- народився 3 січня 1942 р в селі Марківка Білопільського району Сумської області. В роки війни лишився круглим сиротою. По закінченні 6 класу працював у колгоспі, на будовах Казахстану , Півночі України. Відслужив трьохрічну строкову в Радянській Армії. В Луганську – з 1966 року; багато років працював у редакціях обласних газет і на телебаченні. Закінчив Вищі літературні курси у Москві. Протягом 6 років очолював обласну організацію Національної Спілки письменників України. Друкується з 1960 року. Має в творчому доробку понад 6 десятків книг поезії, прози, публіцистики, перекладів, віршів для дітей. Лауреат кількох міжнародних та республіканських літературно- мистецьких премій. Відомості про поетів 5 Співцем степового Донбасу називають м’якого й проникливого лірика Івана Миколайовича Світличного. Іван Миколайович Світличний народився 7 серпня 1924 року в селі Нещеретове Білокуракинського району Луганської області в сім ї службовця.

Все своє свідоме житття проживає в Старобільську. , згодом фізико-математичний факультет учительського інституту. По закінченню освіти вчителював у селах Старобільщини. 1949-1951 рр. Обіймав посаду директора Лозовівської семирічної школи. Працюючи, постійно спілкувався з людьми, вивчав життя. Тоді ж народилися і рядки його перших віршів. Спочатку друкувався у Старобільській районній газеті, де працював відповідальним секретарем. При редакції газети керував літературним об єднанням, яке згуртувало початкуючих літераторів. В 50 роках почав активно друкуватись в обласних та республіканських газетах і журналах. В 1961 році вийшла перша збірка поезій “Пісні над Айдаром”. Поезії Світличного друкувалися також російською мовою (Челябинськ), болгарською (Пернік), татарською (Казань).

У співдружності з місцевими композиторами написав понад 40 пісень, більшість яких присвячено рідному краю. Декілька з них відзначено обласними преміями. Член Спілки письменників України з 1967 року, автор 10 книг.

Річка починається з джерела, пісня – з щирого слова, день – з вранішнього променя, а батьківщина – з місця, де ти народився, де ти вперше побачив світ. Звідси починаються великі дороги в широкий світ, тут зароджується любов до рідного дому, до рідного краю, яка згодом переростає в любов до батьківщини, тут зароджується почуття національної гордості, звідси спрямовуться погляди людей у майбутнє. Початок життєвого шляху і витоки творчості Світличного – це донецький степ, його гордість і майбутнє – незалежна Україна.

УКРАЇНІ ВІЧНО ЖИТИ