Щедра й невичерпно родюча українська земля подарувала вселюдському
сузір”ю геніїв невгасимого Світоча – Тараса Шевченка, Тираноборця і
Пророка, Речника волі, який поставив на сторожі біля своїх земляків,
“рабів німих”, вогненне слово, а в “Заповіті” дав їм наказ: “Кайдани
порвіте!”.
Поява Шевченка – поета і художника, митця і борця, що став символом
української нації, – була зумовлена всім ходом історичного і духовного
розвитку України з її тривалою, сповненою драматизму, героїчною
боротьбою за волю.
Багато сказано про велич Тараса Григоровича Шевченка, Кобзаря, котрий
став живим символом національної єдності, консолідації українського
народу. І до тепер його життя, творчість аналізуються, осмислюються
вченими-шевченкознавцями, бо невизначеностей, спірних питань у
шевченкознавстві ще багато.
Тарас Григорович Шевченко, як художник займає одне із самих почесних
місць в українському образотворчому мистецтві. Шевченко був одним із
перших художників, які прокладали новий реалістичний напрям,
основоположник критичного реалізму в українському мистецтві.
Загальновідомо, що Шевченко був одним із зачинателів і першим видатним
майстром офорту у вітчизняному мистецтві. Сам він прекрасно володів
всіма відомими тоді засобами графічного зображення.
Обдарований від природи хлопчина рано відчув тягу до малювання.
Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Все ними
малює: стіни, лави, стіл в хаті і на дворі, в себе і у гостях. Якось
прийшла сестра Катерина з панщини і не впізнала своєї хати: візерунками
розмальовані стіни, долівка і навіть призьба. Хлопець любив зображувати
птахів, звірів, людей. Коли юний художник намалював п’яного дяка, то був
ним покараний.
Бажаючи оволодіти мистецтвом живопису, він звертається до шляхетних
дяків-живописців, які в основному заставляють прислужувати їм. Талант
художника проявився рано, значно раніше, ніж талант поета. Якщо перші
літературні спроби припадають на 1836-1837 роки, то найбільш ранній
малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою “Погруддя жінки” або
“Жіноча голівка” датований самим автором ще 1830році. З цієї юнацької
роботи і розпочалась творчість видатного художника.
У лютому 1831 року на вулицях столиці Російської імперії –
Чому вчать нас твори Тараса Шевченка
... засобами виразного читання передавати ставлення автора до зображеного, розповісти про значення творчості Тараса Шевченка для українського народу. Читаючи вiрш "Заповiт", який був написаний великим Кобзарем, починаєш ... Але він не хоче великої слави, він просить всього на всього пам'ятати про нього, та пом'янути, цитую: шевченко поет література заповіт І мене в сем'ї виликій, ...
Петербурга з’явилася валка втомлених людей. Один хлопчина звертав на
себе увагу тим, що незважаючи на зимову пору, був майже босий. На одному
чоботі підошва відпоролася і була прив’язана мотузкою. Це був кріпак
поміщика Енгельгарда Тарас, який разом з іншими прибув до столиці. У
Петербурзі доля Шевченка круто змінилась. Пан вирішив мати власного
кваліфікованого майстра і 1832 року він віддав Шевченка у майстерню на
навчання до одного з кращих художників-ельфрейщиків В.Ширяєва,
законтрактувавши його на чотири роки. Перші спроби в цьому напрямі були
невтішні, однак справжнє систематичне навчання почалося в майстра і це
подобалось Тарасу. У 1836 році закінчився термін контракту, але Шевченко
залишається у Ширяєва, очевидно, вже в ролі найманого
робітника-підмайстра.
Через нестачу денного часу і заклопотаність, бажання стати
справжнім художником, змушувало Шевченка в білі ночі виходити в Літній
сад і змальовувати статуї. Тут відбулась перша зустріч Тараса із
своїм земляком – художником І.Сошенком. Сошенко зацікавився обдарованим
юнаком і вирішив допомогти художнику-початківцю на його тернистому
шляху. Сошенко дав йому поради і консультації, а потім знайомив з
видатними діячами російської і української культур (Карлом Брюлловим,
Василем Григоровичем, Олексієм Венеціановим, Василем Жуковським, Євгеном
Гребінкою),спільними зусиллями яких талановитого кріпака було викуплено
з кріпацтва.
Звільнення дало право Шевченку вступити до Академії мистецтв. Він став
одним з найулюбленіших учнів Брюллова, Тарас переходить з класу в клас в
числі кращих учнів. У малярстві він робить дедалі помітніші успіхи. За
час навчання в академії його тричі нагороджують срібною, а потім золотою
медалями за малюнки з натури і живописні твори. Тарас мріяв поїхати в
казкову Італію, щоб познайомитися із всесвітньо відомими шедеврами
малярства, скульптури і архітектури. Та Академія послала іншого, а
власних коштів на таку подорож у Шевченка, звісно, не було. Друга
заповітна мрія – повернутись назавжди в Україну.
У 1843 році Тарас Григорович нарешті приїхав в Україну. Під час
подорожі, любов до рідного краю наштовхнула його на створення цілої
серії картин. Уміння інтерпретатора історії Шевченко виявив у трьох
офортах серії “Живописна Україна” – “Дари в Чигирині 1649 року”, “Судня
рада” і “Старости”, на яких відображено історичні місця, побут і природу
країни. Повертаючись в Петербург, він завершує навчання в Академії,
видає на власні кошти і поширює альбом під назвою “Живописна Україна”.
Згодом, Шевченко знайшов роботу в Київській археографічній комісії.
Художникові довелося побувати у різних місцях України, де він
змальовував й описував історичні пам’ятки. З часу його подорожей
залишилось чимало акварелей, простих і природних за своїми сюжетами. В
1845-1847 роках Тарас Григорович створив ряд портретів які переконливо
свідчать про зростання художника, про поглиблення психологічної
характеристики образів.
Велике місце в Шевченковому доробку належить портретам. Він почав
Мистецтво Т.Г.Шевченка
... його було нагороджено срібними медалями академії, а потім золотою медаллю за малюнки з натури і живописні твори. "Циганка-ворожка" (1841 рік) Катерина — картина Тараса Григоровича Шевченка, виконана ним на тему ...
працювати над ними ще кріпаком. В Академії продовжував роботу в цій
галузі. Незабаром він стає одним з відомих і популярних портретистів.
Створені ним образи відзначаються невимушеністю, відсутністю нарядності,
вдалою композиційною бадьорістю і свіжістю барв, намагання дати
психологічну характеристику людині. Шевченко зробив великий внесок у
розвиток побутового жанру і став його основоположником в українському
мистецтві. Особливо хвилювало художника підневільне, часто трагічне
становище жінки.
Саме у Вільно, в “доширяєвський” період розвитку Шевченка, як художника,
під впливом (в тій чи іншій мірі) вчителів-художників Верби, Рустемаса,
Лампі, Смаковського були закладені основи його художньої майстерності.
Свідченням того є малюнки митця, зокрема, “Погруддя жінки”.
Павло Енгельгардт перебував у родинних стосунках з Михайлом Глінкою, що
сприяло розвитку рівня музичних інтересів цієї сім’ї.
Енгельгардти мали рояль з горіхового дерева, невеликий орган, оркестрові
інструменти. Тут давались уроки музики, влаштовувались музичні вечори.
Дружина Енгельгардта, Софія Григорівна, жінка, за свідченням сучасників,
“високого розумового і естетичного розвитку”, добре грала на фортепіано
і співала. Саме вона, слід гадати, мала найбільший вплив на духовний
розвиток Шевченка. Чи не гра та спів Софії Григорівни потім відгукнулися
в повісті “Варнак”, а взаємовідносини її героя з панною Магдаленою є
трансформованим ставленням юнака Шевченка до пані Енгельгардт: “… она
просиживала до полуночи за фортепиано, вариируя чудные создания
Бетховена… Я бывало, сижу в уголку, не пошевельнуся: сижу и слушаю,
слушаю и заплачу, сам не знаю отчего. Музыку я полюбил страстно, и этой
любовию я обязан панне Магдалене”1. Енгельгардти володіли великою
бібліотекою. Ймовірно, Шевченко користувався нею за дозволом і порадою
Софії Григорівни в час, коли господар був на службі. Про його любов до
книжок писав Пантелеймон Куліш: “…Не було книжки живої і животворящої,
щоб йому в руки не попала та й лежала в нього не прочитана. Пушкіна він
знав на пам”ять…, а Шекспіра возив з собою, куди б не їхав”.
Прийоми, що влаштовувалися в Енгельгардтів, давали можливість козачкові
ближче спостерігати манери панства. Решта челяді бачили лиш стайню,
кухню, а Тарас більш-менш вільно ходив по всьому будинку, дивився
картини, гортав книжки. На балах він не лише подавав склянки з водою чи
колоди карт, але й спостерігав за художниками, музикантами, вченими,
поетами, слухав їхні розмови, переймав панські манери…
Далі в його житті будуть В.Ширяєв, Літній сад, зустріч з Сошенком,
Брюлловим та ін.
Небагато з тих, кому випало безсмертя, здобули його такою дорогою ціною,
як Тарас Шевченко. Доля не шкодувала для нього найжорстокіших
випробувань і страждань. Прожив Шевченко лише 47 років, з них 25 – у
кріпосному рабстві, 10 – у тюрмах та на засланні. А решту постійно
перебуваючи під недремним жандармським оком, воюючи із нестатками. Помер
він самотнім у казенній комірчині, не здійснивши навіть природньої
людської мрії про сімейний затишок у власному домі.
Т.Г.Шевченко був вірним сином поневоленого народу і прагнув його
визволення. Він щиро перейнявся і долею інших пригноблених народів
Героїчне минуле українського народу в ранній творчості Т.Г. Шевченка
... легенд. Приваблювала Т.Г.Шевченка і тема боротьби українського народу проти турецько-татарських загарбників. Вперше ... на доброго коня сідає, шість тисяч турок-яничар побіждає”. Гіперболізований і образ Івана Підкови у Шевченка. Поема підносить гордість народу ... бою під Хотином (1621 р.) Шевченко, як і деякі історики, вважав, що ... народі походами проти турків. Про його морський похід відомостей немає. ...
царської Росії; й ніякі заборони чи бар”єри не спроможні були стримати
його братніх почуттів. У поемі “Кавказ” (1845) Т.Шевченко затаврував
царську Росію як тюрму народів, де, “на всіх язиках все мовчить”, і
солідаризувався з тими, хто не хотів скоритися, сказав про біль, сльози
і гнів усіх жертв царизму. І боротьба його власного народу, і боротьба
кавказьких горців органічно включалися в його загально поетичну картину
і політичну концепцію боротьби людства за свободу і гідне життя.
Ніколи і ні в чому не підносив Шевченко свій народ над іншими, взагалі
не шукав у ньому рис, які були б властиві лише йому і більш нікому.
Тарас Шевченко був людиною в родовому значенні цього слова; при тому, що
він був сином свого часу і свого народу, поділяв їхні вади у дрібному,
але у великому, значному, йшов принаймні на сто років попереду. Він знав
свій обов”язок перед уселюдською сім”єю народів, але мав мужність у тій
сім”ї народів нагадати про її вселюдський обов”язок перед своєю
знеславленою нацією, без рівноправного утвердження якої світ буде
неповний і несправедливий, отже, і не матиме виправдання перед совістю й
розумом.
Для Шевченка в його творчості було ніби дві України: Україна як неминуща
основа і Україна як історичний момент. Україна – мати і Україна блудна.
Україна непорочна і Україна “розбещена”. Україна “лицарів” і Україна
“рабів”, “підніжків” і цю другу, історично спотворену й історично минущу
Україну, він і проклинав заради першої – України – матері.
Шевченка без перебільшення можна назвати геніальним художником. В його
картинах відбилася вся глибина і самобутність його особистості. Те, що
він пережив і передумав і для чого знайшов небувало синкретичне
вираження, – вищою мірою виявляє сутність людини взагалі і водночас
позначене печаттю могутньої й неповторної індивідуальності, засвідчуючи
невичерпне розмаїття людського духу.
Це прекрасно, що нині ми повертаємо собі національну самосвідомість під
знаком Шевченка. Бо Шевченко був гуманістом та інтернаціоналістом й не
мав він а ні краплини національної зарозумілості чи упередженості проти
інших народів, і Україну любив, за неї стояв непохитно, і себе віддав не
тому, що хотів її підняти над іншими народами, а тому, що хотів бачити
її рівною з іншими у сім’ї світовій – “сім’ї вольній, новій”.
Бувши плоть від плоті і кров від крові свого багатостраждального народу,
люблячи його і належачи йому всім своїм єством, Шевченко відкидав у
ньому те, що було виховане століттями національного розтління і
соціального рабства. Взявши від народу все краще і животворне, він йому
сторицею і віддав. Велика заслуга поета перед українським, перш за все,
Образ України у творчості Тараса Шевченка
... Бердах, якут А. Кулаковський та iн.). Для Шевченка, в його поезiї, було нiби двi України: Україна як неминуща основа i Україна як iсторичний момент. ... i нi в чому не пiдносив Шевченко свiй народ над iншими, взагалi не шукав у ньому рис, якi були б властивi ... повиннi йти у його час. Лише так мiж нами й ним буде глибше взаєморозумiння. Ми щиро запхоплюємося високим образом Кобзаря, його громадянською ...
а потім і перед іншими народами в тому, що він високо ніс ідеї
демократизму, соціальної справедливості, правди і свободи. Доклавши
стільки зусиль для пробудження національної самосвідомості й виховання
національної гідності українського народу, він, як справжній апостол
правди і свободи, спрямовував його не в бік національної замкнутості й
ворожнечі, а в бік порозуміння, співпраці усіх народів.
Шевченко належить не тільки Україні, а всьому людству, хоч кожне його
слово – про Україну. Тут відбувається часте в історії літератури
перетворення: поезія, народжена злобою дня, живе вічно; поезія, зміст і
характер якої – безпосередньо національні, поєднуючись зі світовими
змаганнями, набуває загальнолюдського значення, виростає до
загальнолюдських масштабів.
Т.Шевченко відомий у світі в першу чергу як художник слова, однак це аж
ніяк не забирає його слави, як художника. Шевченко був справжнім творцем
Української землі. Пам’ятаймо про це!
Л І Т Е Р А Т У Р А
ВИДАНННЯ ШЕВЧЕНКА – ХУДОЖНИКА
Мистецька спадщина: У 4 т. / Редкол.: О.І.Білецький та ін. – К.: Вид-во
АН УРСР, 1961-1963. – Т.1-4.
Автопортрети Тараса Шевченка: [ Альбом / Упоряд. і авт. вступ. ст.
Л.В.Владич]. – К.: Мистецтво, 1973. – 79 с.: іл.
Тарас Шевченко: Живопис. Графіка: Альбом / Авт. вступ. ст. та упоряд.
Д.В.Степовик. – К.: Мистецтво, 1986. – 175 с.: іл.
Офорти Тараса Шевченка: Альбом репрод. / Авт. тексту та упоряд.
В.Касіян. – К.: Мистецтво, 1964. – 158 с.: іл.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
