, буквально — твір, твір, від латів. opera — працю, виріб) — вид синтетичного мистецтва; художнє твір, зміст якого втілюється в сценічних музично-поетичних образах.
Опера з’єднує на єдиній театральному дії вокальну і інструментальну музику, драматургію, образотворчі мистецтва, то й хореографію. У Опері знаходять багатоаспектний втілення різноманітні форми музики — номери сольного співу (арія, пісня (каватина) тощо.), речитативи, ансамблі, хорові сцени, танці, оркестрові номери…
(з интернет-глоссария «Класична музика»)
Ніхто не знає, хто написав першу симфонію чи перший концерт. Ці форми розвинулися поступово, протягом XVIIXVIII століть. Але достеменно відомо, що як перша опера — «Дафна» — було написано італійським композитором Якопо Пери і вперше виконана у Флоренції в 1597 року. Це була спроба повернутися до простоти давньогрецької драми. Люди, об’єднані у суспільство «Camerata» («Компанія»), знаходили переплетення середньовічної церковної музики і світських мадригалів занадто складним; і сковывающим справжні почуття. Їх лідер Джованні де Барді висловив кредо своїх прибічників у наступних словах: «При творчості ви ставити собі за мету складати вірші те щоб слова вимовлялися настільки доступно, наскільки може бути».
Партитура «Дафны» не збереглася, але важливо, що вони через небагато часу після першого виконання новий жанр міцно утвердився.
Опера зародилася внаслідок спроби відродити елегантність і простоту давньогрецької трагедії, яка розповідала історії богів і міфологічних героїв в драматичної формі. Як коментатора у ній виступав Хор. На жаль, час не зберегло нам музику минулої Античности. Навіть музичні моделі, створені із застосуванням новітніх комп’ютерних технологій, неспроможна показати нам, як у насправді звучала музика у той далёкую і цікаву епоху, коли навіть простолюдини виражалися гекзаметром, а прості смертні спілкувалися з богами, сатирами, німфами, кентаврами й іншим міфологічної публікою також просто, як наші сучасники із сусідами по дачній ділянці.
Наприкінці XVI століття група італійських дворян побажала звільнити музику від середньовічної ускладненості і відновити дух чистоти, що вони знаходили в давньогрецьких п’єсах. І так було з’єднане мистецтво пісні з драматичним розповіддю, у результаті народилася перша опера. З на той час грецькі драми та легенди надихали багатьох композиторів, зокрема Глюка, Рамо, Берліоза й Стравінського.
Мистецтво: література, театр, музика — Культура — ...
... відіграє також сценографія – освітлення сцени, декорація. Чимало для театру значить музика. У таких його різновидах, як опера, балет, оперета, м’юзикл, вона стає основним засобом сценічної мови. ... -Артемовський, Г.Квітка-Основ’яненко). У ІІ пол. ХІХ ст. утверджується напрям, що прийшов на зміну романтизму – реалізм. Кардинальна проблема реалізму – співвідношення правдоподібності й правди, істини ...
Перші оперні починання отримали свій розвиток, передусім, у творчості такого великого композитора свого часу, як Монтеверді, який написав свою першу оперу «Орфей» в 1607 року і останню — «Коронація Поппеи» — в 1642 року. Монтеверді та її сучасники встановлять класичну оперну конструкцію, діючу і нині:
- арії;
- дуети;
- терцети;
- квартети;
- ансамблі…
у яких герої висловлюють своїх емоцій.
- речитативи;
- хори…
у яких пояснюються що відбуваються (по традиціям Хора з античної драми).
- оркестрові увертюри;
- прелюдії…
включалися програму уявлення, щоб дати глядачам можливість розсістися на місця.
- інтерлюдії;
- антракти…
супроводжували зміну декорацій.
Усі перелічені пункти чергуються і повторюються відповідно до правилами музичної драматургії.
Мета справжньої роботи — простежити розвиток різноманітних жанрів оперного мистецтва — у історичному розрізі і крізь творчість різних композиторів, творчість яких за праву вважається віхами історія оперної музики.
Природно, що опера набула свого найбільше розвиток саме у Італії, де народилася, країни, мову який дуже мелодійна і співучий.
Але незабаром цей музичний жанр поширився інших країнах Європи, особливо мови у Франції, де Людовік XIV оцінив можливості опери з пишними декораціями, танцювальними номерами, дополнявшими суто музичну бік спектаклів. Його придворним композитором був Жан Батіст (Джованні Батиста) Люллі, італієць з народження, минулий шлях від хлопчаки — кухонного підсобника до безперечного законодавця французької музики. Люллі зробив собі стан, купуючи декларація про кожну оперу, виконується країни.
Англійська опера розвивалася з королівського театру масок. Розважальна церемонія складалася з театральної вистави, танців та легкої музики. Персонажами були міфологічні герої. Декорації й костюми були надзвичайно вишуканими. Англійський театр масок досягнув тієї довершеності на початку XVII століття. По формі ці уявлення були дуже схожі з оперою: так, наприклад, у яких використовували речитатив і оркестрові інтерлюдії.
У Великобританії Громадянська війна 1640-х років та наступні роки правління пуританського режиму Кромвеля затримали розвиток опери. Винятком став Генрі Пёрселл та її опера «Дидона і Еней», написана 1689 року для дівочої школи Челсі, до того часу, поки Бріттен не написав 250 років «Пітера Граймза».
Приблизно до 1740 року італійська опера у Лондоні занепала. «Опера жебрака» Джона Пепуша (лібрето Джона Гея), поставлена 1728 року, завдала нищівного удару помпезності колишньої італійської опери: з її появою на сцені розбійників, їх подруг тощо. стало вже неможливим захопити глядача пихатими героями з античної міфології. Гендель спробував заснувати у Лондоні інший іта-лійський оперний театр, проте спроба не увінчалася успіхом.
Розвиток культури країн Північної Америки
... Італії, багато з яких здобули славу цій країні, зробили Північну Америку країною гомінких ... фахівцями- кінознавцями; історії його становлення й розвитку присвятили свої романи С. Фіцджеральд ("Останній ... криза, яка дістала назву Великої депресії. культура американський голлівуд театральний Крах провідних ... досягненням - створенням акторської школи. 20-ті роки у кінематографі США пов'язані з активними ...
На континенті опера не знала перерв свого розвитку. Після Монтеверді Італії одна одною з’явилися такі оперні композитори, як Каваллі, Алессандро Скарлатті (батько Доменіко Скарлатті, найбільший із авторів творів для клавесина), Вівальді і Перголезі. У Франції змінюють Люллі прийшов Рамо, який панував на оперній сцені всю першій половині 18 століття. Хоча у Німеччини оперу менше розвинена, друг Генделя Телеман написав щонайменше 40 опер.
(1658-1759)
Рання смерть Пёрселла в 1695 року призвела до панування на англійської оперній сцені Генделя.
Народжений в Галле (Німеччина) у тому, як і Бах; 1685 року, Георг Фредерік Гендель був музикантом з надзвичайно широкій міжнародній практикою. Поки осісти в Англії 1712 року, він зробив коротку, але яскраву кар’єру Італії. Роком раніше у Лондоні успішно було поставлено його опера «Рінальдо», після якого він випускав оперу за оперою протягом 30 років. Вона сама взявся спрямовувати всю лондонську музичне життя, розшукуючи усією Європою співаків, наймаючи театри.
У першій половині 1930-х Гендель створює кращі оперні твори: «Поро», «Аріадна», «Аріодант». Його майстерність оперного композитора сягає граничною висоти. Заодно він був у постійно натягнутих відносинах зі своїми суперниками на континенті, особливо з італійцем Джованні Баттиста Бонончини.
Гендель значно поглибив музично-драматичну характеристику героїчних і побутових образів італійської оперы-сериа («серйозної опери»), значно збагатив її вокальні форми, музичну декламацію, оркестр. У цьому важнейшеё заслугою Генделя з права створення класичного типу ораторії — монументального епіко-драматичного жанру з переважної роллю хору.
