Народився Гете 28 серпня 1749 року в сім’ї франкфуртських купців і рано забезпечив собі міцність положення і безбідне існування. В 1775 році Гете був запрошений герцогом Саксе-Веймарським Карлом Августом приїхав в столицю маленької держави і залишився тут на все життя. Веймар з населенням в три тисячі людей притягував до себе видатних діячів німецької культури. Гете став одним з управителів герцогства — зберігши внутрішню незалежність. Він часто і надовго виїжджав із Веймара, в 1786 році навіть втікав звідси в Італію, він важко переносив вузькість провінційного життя, але завжди повертався сюди, в свій дім.
Під час життя Гете відбувалися такі визначні соціальні і політичні події як французька революція, наполеонівські війни. В 1808 році в Ерфурті відбулася розмова Гете з Наполеоном.
Життя Гете видавалося дуже довгим. Гете працював без спішки, але часу не гаяв. Від думав одночасно про різне, і все це знаходилося у внутрішній єдності поета.
Людина справи, Гете недолюблював людей, які не вміють влаштуватися в житті, і зовсім не виносив капризних і нитиків.
Гете в 1832 році вніс останні поправки до головного твору свого життя і в березні цього ж року помер. Він і не планував випустити у світ повний текст «Фауста» при житті: перша частина була опублікована фрагментами в 1790 році, повністю — 1808 році, з другої частини друкувалися відривки.
Гете з його тонким сприйманням старовини, вiдчув красу та значимiсть сюжету про Фаусте ще в юностi. Письменник вiддав основнiй книзi 62 роки свого життя. Безперечно, Гете знав не тiльки легенду про Фауста, а й лiтературнi обробки. Використав вiн також i легенду про Симона-мага. Гете знайшов простий спосiб, як поєднати цi два сюжети: Мефiстофель омолоджує вченого i перетворює його на юнака. Такий задум, за словами нiмецького письменника Томаса Манна, міг народитися тiльки «з юнацького ритму кровi» поета. Гетевський Фауст мало чим схожий зi своїми праобразами. Він надiлений рисами людини не Середньовiччя, а епохи Вiдродження. Мабуть, тому вся культура нової доби була визначена Шпенглером, як «фаустiвська».
Твiр складається з Посвяти, Театрального вступу, Прологу та двох частин. В «Пролозi на небi» показується зустрiч Господа та його архангелiв iз Мефiстофелем, яка набуває символiчного значення. Основний предмет розмови — це людина. Хто вона така? Яке ii мiсце в свiтi? У пролозi Господь утверджує силу людської особистостi, ii здатнiсть до розвитку, пошуку смислу життя, хоча погоджується, що вона не досконала. Саме такою людиною Бог уявляє Фауста. Але Господь також не визнає Мефiстофеля як уособлення зла, i це пiдтверджують його слова :
ЙОГАНН ВОЛЬФГАНГ ГЕТЕ
... стверджуючи, що верховний небожитель — лише породження людських забобонів і страхів. Волелюбні бунтарські настрої молодого Гете проявилися також у його драмі (1773), матеріалом для якої послугував життєпис Готфріда фон ... заклади. Утомлений та розчарований, Гете в 1786 році іде з Веймара і два роки проводить в Італії. Він жадібно всотує враження від навколишнього життя, тонко поціновує витвори ...
Таким, как ты, я никогда не враг.
Из духов отрицания ты всех мене
Бывал мне в тягость, плут и весельчак.
Из лени человек впадает в спячку.
Ступай, расшевели его застой,
Вертися пред ним, томи и беспокой
И раздражай его своей горячкой.
Цими словами Господь дав волю Фаустовi у виборi мiж ним i дияволом, знаючи, що сильна, мисляча людина завжди сумнiвається, але сама доходить до бажаних висновкiв. Зустрiч з Мефiстофелем такiй людинi лише допоможе вибратися зi своїх протирiч. Мефiстофель навпаки говорить про мiзернiсть людську, яка не дозволяє людству наблизитися до вершин духу. Що є людина на землi — «божествене створiння», яке прагне iстини, чи «тварина iз тварин»? Це головна проблема прологу, що визначає iдейний змiст трагедії «Фауст». На вiдмiну вiд трагедії легенда не має такого прологу.
Образ Фауста у поемi уособлює все людство, але попри цьому вiн не є iдеальною особистiстю. Фауст не задоволений знаннями. якими вiн володiє i прагне бiльшого. Саме в такi хвилини вiн звертається до Бiблii i починає ii перекладати, але не погоджується з першими ж словами. Вiдчай героя настiльки великий, що вiн вирiшує покiнчити життя самогубством. Мефiстофель знаходить Фауста в його кабiнетi, де той уже багато разiв б’ється над розкриттям таємниць свiту, i укладає з ним угоду. Вiн задовольнить будь — якi бажання i забаганки вченого, нi в чому не буде перешкоджати. Але в ту мить, коли Фауст вiдчує цiлком задоволеним життям i щасливим, вiн мусить померти, а душа його належатиме Мефiстофелю. I це буде плата за земне блаженство. Цей епiзод поеми має також розбiжностi з легендою, оскiльки в легендi Мефiстофель i Фауст укладають угоду тiльки на 24 роки (згiдно з нею Мефiстофель, залишаючись незримим, повинен з’являтися до Фауста на його бажання i виконувати всi його розпорядження, Фауст же зрiкається Бога i вiддає душу сатанi).
Згодом Мефiстофель повертає нашому герою молодiсть i в результатi вiн закохується в молоду вродливу дiвчину Гретхен (ця сюжетна лiнiя — любов Фауста i Маргарити є нововведенням Й.В.Гете).
Мефiстофель вважає, що саме в цьому Фауст знайде ту прекрасну мить, але помиляється. Спочатку за волею Мефiстофеля помирає мати Гретхен, а потiм i брат Валентин. Молода дiвчина карає себе за цi смертi i потрапляє до в’язницi. Попри всi благання Фауста втекти з ним Маргарита не погоджується, бо вважає себе винною i помирає у в’язницi. Але навiть пiсля всiх ii грiхiв душа Маргарити потрапляє до раю. Фауст тяжко пережив смерть Гретхен,але не припинив пошукiв iстини.
Отже в першiй частинi свого твору Гете в основному провiв свого героя через тi випробування, якi вiдомi з легенди.
У другiй частинi твору Фауст служить при дворi iмператора i надає йому рiзнi послуги за допомогою всесильного Мефiстофеля.Вiд шлюбу з давньогрецькою красунею Єленою Прекрасною нього народжується син Евфорiон, який згодом гине.Фауст намагається виростити людину в колбi — Гомункулуса, але той теж гине. Життя Фауста пiдходить до кiнця, йому 100 рокiв. Вiн мрiє про свiтлi та щасливi мiста, якi, за його бажанням мусять з’явитися для людей. Свою мрiю вiн хоче здiйснити на островi, який подарував йому iмператор, i який був майже не придатний для життя. Фауст поспiшає з роботами. Нарештi герой вiдчуває мить найвищого життєвого задоволення:
Бернард шоу життя і творчість
... Бернарда Шоу. Він – єдиний, гідний соратник Шекспіра; його за праву вважають творцем сучасної английскойдрамы. Продовжуючи кращі традиції англійської драматургії і ввібравши досвід найбільших майстрів сучасного йому театру – Ібсена і Чехова, - творчість Шоу ... респектабельні англійські буржуа, що володіють значними капіталами і ведучі спокійну влаштовану життя. Але це спокій оманливе. Воно таїть у ...
Вот мысль, которой весь я предан,
Итог всего, что ум скопил.
Лишь тот, кем бой за жизнь изведан,
Жизнь и свободу заслужил.
Так именно, вседневно, ежегодно,
Трудясь, борась, опасностью шутя,
Пускай живут муж, старец и дитя.
Народ свободный на земле свободной
Увидеть я б хотел такие дни.
Тогда бы мог воскликнуть я:»Мгновенье!
О,как прекрасно ты, повремени!
Воплощены следы моих борений,
И не сотрутся никогда они».
И, это торжество предвосхищая,
Я высший миг сейчас переживаю.
Бiльше Фаустовi нiчого бажати. Вiн помирає, але його душа потрапляє в рай, i зустрічається з душею Маргарити. Вона вже постила йому i любить його, як i ранiше.
Фауст багато страждав, постiйно сумнiвався i шукав, знаходив i втрачав, часто вiдчував невдоволення. Тiльки серед природи, вiдчуваючи ii частиною себе, вiн сприймає свiт, як гармонiю. Життя принесло йому короткi моменти щастя i довгi роки страждання i вiдчаю, але все це було не даремно. Вже наприкiнцi свого життя Фауст це зрозумiв.
Отже, в другiй частинi Гете вiдiйшов вiд легенди, логiчно розвиваючи храктер людини, яка бачила своє покликання в активному пошуку iстини i смислу буття.
Список використаноi лiтератури:
1. А.С.Пушкин: «Избранные сочинения» — Москва, «Художественная
литература», 1990 г. 654 ст.
[Электронный ресурс]//URL: https://litfac.ru/referat/iogann-volfgang-gete-d-baza-d-bsha/
2. «Замок Монсальват»: Легенды средневековья — Москва, «Энигма»,
1994. — 352 ст.
3. И.В. Гете: «Фауст» — Москва, «Художественная литература»,
1988 . — 512 ст.
4. Аникст: «Фауст» Гете. — С. 5-26.
