Анна ахматова реферат на українській мові

Реферат

Південного Федерального Університету

>РЕФЕРАТ

Тема: А.А. Ахматова

Виконала:Курбанова В.М

Група 2 «А»

Ростов-на-Дону

>2008г

Анно Андріївно Ахматова (справжнє прізвище — Горенко) народилася сім’ї морського інженера, капітана 2-го рангу у відставці на ст. Великий Фонтан під Одесою. За рік після народження дочки сім’я переїхала в Царське Село. Тут Ахматова стала ученицею Маріїнській гімназії, але щоліта проводила під Севастополем. «Мої перші враження —царскосельские, — писала вона у пізнішої автобіографічної замітці, — зелене, сире пишноту парків, вигін, куди мене водила нянька, іподром, де скакали маленькі строкаті конячки, старий вокзал і щось інше, що ввійшло згодом у «>Царскосельскую оду»».

У 1905 р. після розлучення батьків Ахматова матері переїхала в Євпаторію. У 1906 — 1907 рр. вона навчалася у випускному класіКиево-Фундуклеевской гімназії, в 1908 — 1910 рр. — на юридичному відділенні Київських вищих жіночих курсів. 25 квітня 1910 р. «за Дніпром сільської церкви» вона обвінчалася з М. З. Гумільовим, з яким познайомилася в 1903 р. У 1907 р. він опублікував її вірш «На руці його багато блискучих кілець…» в який їм у Парижі журналі «Сиріус». На стилістику ранніх поетичних дослідів Ахматової справила помітне вплив ознайомлення з прозою До. Гамсуна, з поезією У. Я. Брюсова й О. А. Блоку. Свій медовий місяць Ахматова провела у Парижі, потім переїхала до Петербурга і з 1910 по 1916 р. жило основному Царському Селі. Навчалася на Вищих історико-літературних курсах М. П. Раєва. 14 червня 1910 р. відбувся дебют Ахматової на «вежі»Вяч. Іванова. За свідченням сучасників, «В’ячеслав дуже суворо прослухав її вірші, схвалив лише одна, про інших промовчав, одне розкритикував». Укладання «метра» булоравнодушно-ироничним: «Який густий романтизм…»

У 1911 р., обравши літературним псевдонімом прізвище своєї прабабусі за материною лінії, вона до початку друкуватися в петербурзьких журналах, зокрема й у «Аполлоні». Від моменту заснування «>Цеха поетів» стала його секретарем і діяльним учасником.

У 1912 р. вийшов перший збірник Ахматової «Вечір» з передмовою М. А.Кузмина. «Милий, радісний і сумний світ» відкривається погляду молодого поета, алесгущенность психологічних переживань настільки сильний, що спричиняє почуття наближення трагедії. У фрагментарних замальовках посилено відтіняються дрібниці, «конкретні осколки нашому житті»,рождающие відчуття гострої емоційності. Ці боку поетичного світосприймання Ахматової були співвіднесені критиками з тенденціями, притаманними нової поетичної школи. У його віршах побачили як відповідальна часові переломлення ідеї Вічної жіночності, не що з символічними контекстами, а й ту граничну «>истонченность».Психологического малюнка, що стали можлива наприкінці символізму. Крізь «милі дрібниці», крізь естетичне милування радощами та печалями пробивалася творча туга по недосконалому — риса, яку З. М. Городецький визначив як «>акмеистический песимізм», цим вкотре підкресливши приналежність Ахматової до визначеної школі. Печаль, якої дихали вірші «Вечори», здавалася сумом «мудрого вже стомленого серця» і було пронизана «смертельним отрутою іронії», за словами Р. І.Чулкова, що дозволило підставу будувати поетичну родовід Ахматової до І. Ф.Анненскому, якого Гумільов назвав «прапором» для «шукачів нових шляхів», маю на увазіпоетов-акмеистов. Згодом Ахматова розповідала, яким одкровенням захопив неї ознайомлення зі віршами поета, відкрив їй «нову гармонію».

6 стр., 2820 слов

Життя і творчість А. А. Ахматова

... активна літературна діяльність Ахматової. У цей час починаюча поетеса познайомилася з Блоком, Бальмонт, Маяковським. Свій перший вірш під псевдонімом Анна Ахматова вона опублікувала в двадцятирічному ... Парижі, в видавався Гумільовим журналі «Сіріус» поетеса опублікувала перший вірш «На руці його багато блискучих кілець» під ініціалами «А. Г. ». Своїм ім'ям Анна Андріївна завжди дуже пишалася і ...

Лінію своєї поетичної наступності Ахматова підтвердить віршем «Учитель» (1945) і власним визнанням: «Я веду своє керівництво від віршівАнненского. Його творчість, мій погляд, зазначено трагізмом, щирістю та мистецької цілісністю». «>Четки» (1914), наступна книга Ахматової, продовжувала ліричний «сюжет» «Вечори». Навколо віршів обох збірок, об’єднаних упізнаваним чином героїні, створювався автобіографічний ореол, що дозволяло вбачати у реформі них «ліричний щоденник», то «>роман-лирику». У порівняні з першим збіркою в «Четки» посилюється подробиця розробки образів, поглиблюється здатність як страждати і співпереживати душам «неживих речей», а й прийняти він «тривогу світу». Новий збірник показував, що успішний розвиток Ахматової як поета іде лінією розширення тематики, сила її — в глибинному психологізмі, в осягненні нюансів психологічних мотивувань, в чутливості руху душі. Ця якість її поезії з роками посилювалося. Майбутній шлях Ахматової вірно вгадав її близький друг М. У.Недоброво. «Її покликання — в розсіченні пластів», — підкреслив суддя у статті 1915 р., яку Ахматова вважала кращою з написаного про її творчості. Після «>Четок» до Ахматової приходить слава.

Її лірика виявилася близька як «закоханим гімназисткам», як іронічно помічала Ахматова. Серед її захоплених шанувальників були поети, лише котрі входили у літературу, — М. І. Цвєтаєва, Б. Л. Пастернак. Більше стримано, І все-таки схвально сприйняли Ахматової А. А. Блок і У. Я. Брюсов. Тоді ж Ахматова стає улюбленою моделлю багатьом художників України та адресатом численних віршованих присвят. Її образ поступово перетворюється на невід’ємний символ петербурзької поезії епохи акмеїзму. Протягом років першої Першої світової Ахматова не приєднала свого голосу до голосам поетів, що розділяли офіційний патріотичний пафос, проте вона із болем озвалася на трагедії війни («Липень 1914», «Молитва» та інших.).

10 стр., 4874 слов

«Розстріляне відродження» в українській літературі 20–30-х років

... мови. Але завдяки політиці українізації українська мова перестала бути романтичною й ... Україні у 20-х роках ХХ століття Тоталітарний режим у СРСР, незважаючи ... щаблях урядово-партійної ієрархії. Наприкінці 1920-х років їхнє представництво в ЦК не ... р. українською мовою велося менш як 20 % урядових справ, то в 1927 ... понад 80 % загальноосвітніх шкіл і 30% вищих учбових закладів вели навчання виключно ...

Збірник «Біла зграя», що вийшов вересні 1917 р., у відсутності настільки гамірного успіху, як і попередні книжки. Але нові інтонації скорботній урочистості,молитвенность, понад особисте початок руйнували звичний стереотип ахматовської поезії, що склався в читача її ранніх віршів. Ці зміни вловив Про. Еге. Мандельштам, помітивши: «Голос зречення міцніє дедалі більш як у віршах Ахматової, й у час її поезія наближається до того що, щоб стати однією з символів величі Росії». Після Жовтневої революції Ахматова не залишила Батьківщину, залишившись у своїй краю глухому і грішному». У віршах цих років (збірники «>Подорожник» і «>AnnoDominiMCMXXI», обидва — 1921 року) скорбота про долю своєї країни зливається з темою відчуженості від суєтності світу, мотиви «великої земної любові» офарблюються настроями містичного очікування «нареченого», а розуміння творчості як божественної благодаті одухотворяє міркування поетичному слові і покликання поета і переводить в «вічний» план.

У 1922 р. М. З. Шагінян писала, зазначаючи глибинне властивість обдарування поета: «Ахматова з роками дедалі більше вміє бутипотрясающе-народной, без будь-якихquasi, без фальші, з суворої простотою і з безцінної скнарістю промови». З 1924 р. Ахматову перестають друкувати. У 1926 р. мало вийти двотомне збори її віршів, проте видання зірвалася, попри тривалі і наполегливі клопоти. Тільки 1940 р. побачило світ невеличкий збірник «З шести книжок», а через два наступних — у 1960-і роки («Вірші», 1961; «Біг часу», 1965).

Починаючи з середини 20-х років Ахматова багато займається архітектурою старого Петербурга, вивченням життя і А. З. Пушкіна, що відповідало її художнім прагненням до класичної ясності і гармонійності поетичного стилю, і навіть було з осмисленням проблеми «поет і міська влада». У Ахматової, попри жорстокість часу, невигубно жив дух високої класики, визначаючи і його творчої манери, і стиль життєвого поведінки.

У трагічні 1930 — 1940-х роках Ахматова розділила долю багатьох своїх співвітчизників, переживши арешт сина, чоловіка, загибель друзів, свого відлучення від літератури партійним постановою 1946 р. Самим часом їй дано моральне право сказати разом із «>стомилльонним народом»: «Ми єдиного удару не відхилили від». Твори Ахматової цього періоду — поема «Реквієм» (1935? у СРСР опублікована 1987 р.), вірші, писані під час Великої Великої Вітчизняної війни, свідчили про спроможність поета не відокремлювати переживання особистої трагедії від розуміння катастрофічності історії. Б. М. Ейхенбаум найважливішої стороною поетичного світосприймання Ахматової вважав «усвідомлення особистому житті як за життя національної, народної, коли всі відчутно підвищиться йобщезначимо». «Звідси, — помічав критик, — вихід історію, у життя народу, звідси — особливий мужність, що з відчуттямизбранничества, місії, великого, важливого справи…» Жорстокий,дисгармонический світ вривається у вірші Ахматової і диктує нові теми і поетику: пам’ять відчуття історії і пам’ять культури, доля покоління, розглянута в історичної ретроспективі…Скрещиваются різночасові розповідні плани, «чуже слово» іде у глибини підтексту, історія переломлюється крізь «вічні» образи світової культури, біблійні і євангельські мотиви.Многозначительная недомовленість стає однією з художніх принципів пізнього творчості Ахматової. Нею будувалася поетика підсумкового твори — «Поеми без героя» (1940 — 65), якої Ахматова прощалася з Петербургом 1910-х років і з тим епохою, що зробила її Поетом. Творчість Ахматової як найбільше явище культури XX в. одержало світове визнання.

11 стр., 5258 слов

Любовь в поэзии Анны Ахматовой

... несколько десятков лет после ее смерти, творчество поэтессы стало своеобразным памятником огромному количеству судеб, покалеченных кровавым режимом. Сочинение «Лирика Ахматовой» Стихи Ахматовой из ее первых книг — «Вечер», « ... эпохи, разлад с современностью («Слух чудовищный бродит по городу», «Все расчищено, предано, продано», «Ночью» и др.). А. Ахматова не оказалась в стане врагов революции, не ...

У 1964 р. вона почала лауреатом міжнародної премії «>Этна-Таормина», в 1965 р. — володарем почесною ступеня доктора літератури Оксфордського університету. 5 березня 1966 р. Ахматова закінчила свої дні землі. 10 березня, після відспівування в Микільському Морському соборі прах її було похований цвинтарі у селищі Комарові під Ленінградом.

ТворчістьА.А.Ахматовой

У 1912 р. вийшла книжка віршів Ахматової «Вечір», з ним пішли збірники «>Чeтки» (1914), «Біла зграя» (>1917),»Подорожник» (1921) та інших. Ахматова примикала до групи акмеїстів. Лірика Ахматової виростала на реальної, життєвої грунті, черпаючи ізнеeмотиви»великой земної любові». Контрастність — характерна рисаеe поезії; меланхолійні, трагічні ноти чергуються зі світлими, радісними.

>Далeкая від революційної дійсності, Ахматова різко засудила білу еміграцію, людей,порвавших з Батьківщиною («Немає в тими я, хто залишив землю…»).

Протягом кількох років важко зберегти й суперечливо формувалися нових рис творчості Ахматової,преодолевавшей замкнутий світутончeнних естетичних переживань.

З 30-х рр. поетичний діапазон Ахматової кілька розширюється; посилюється звучання теми Батьківщини, покликання поета. Протягом років Великої Великої Вітчизняної війни в поезії А. виділяються патріотичні вірші. Мотиви кревного єдності з країною звучать в ліричних циклах «Місяць в зеніті», «Зсамолeта».

Вершина творчості Ахматової — великалирико-епическая «Поема без героя» (1940-62).Трагедийний сюжет самогубства молодого поета перегукується з темою наближення катастрофи Старого Світу; поема відрізняється багатством образного змісту, відточеністю слова, ритміки, звучання.

Говорячи про Анну Андріївну, мушу згадати про спогадах людей, знали її. У цих розповідях відчуваєш весь внутрішній світ Ахматової. Пропонуємо вам поринути у світ спогадівК.И. Чуковського:

«Ганну Андріївну Ахматову що робити з 1912 року. Тоненька, струнка, схожа на боязку п’ятнадцятирічну дівчинку, вона на крок не відходила чоловіка, молодого поета М. З. Гумільова, який тоді ж, під час знайомства, назвав її своєї ученицею.

Це був час її перших віршів і незвичайних, несподівано гучних тріумфів. Минуло дватри роки, і її очах, в осанкою, і її користуванні людьми намітилася одна найголовніша риса її особистості: величавість. Не пихатість, не зарозумілість, не зарозумілість, саме величавість «царствена», монументально важлива поступ, непорушне почуття шанування собі, зі своєю високої письменницької місії.

4 стр., 1698 слов

Естетичне почуття — Культура — и — Каталог ...

... цілісним суб'єктом. Це дає право назвати людські почуття теоретичними; інтелектуальними на відміну від почуттів тварини, які діють як рефлекторні – ... для людини, через форми й організацію предметно-людського світу. Культура, створена працею людини, є матеріальним носієм форм мислення ... калюжі, навіть якщо її мучить спрага. Треба, щоб вона опинилася в таких обставинах, коли відсутність не умов, ...

Рік у рік вона ставала величніше. Анітрохи не дбала звідси, це виходило в неї звісно ж. За півстоліття, що ми були відомі, я — не пам’ятаю в неї в очах жодноїпросительной, запобігливої, дрібної чи жалюгідній усмішки. Поглянувши її у мені завжди згадувалосянекрасовское:

Є у російськихселеньях

Зспокойною важливістю осіб,

Зкрасивою силою вдвиженьях,

З ходою, з поглядом цариць…

Вона стала цілком позбавлена почуття власності. Не кохала інехранила речей, розлучалася із нею дивовижно легко. Вона стала бездомноїкочевницей і по такої міри не цінувала майна, що охоче звільнялася від цього, як від тяготи. Близькі друзі її знали, що подарувати їй якусь , скажімо, рідкісну гравюру чи брошка, ніби крізь день або двоє вона роздасть цих подарунків іншим. Навіть у молоді роки, у роки стислогосвоего»процветания», жила без громіздких шаф і комодів, навіть без письмового столу.

Навколо неї жодного комфорту, і це невідомо у житті такого періоду, коли який оточував її обстановка міг би назватися затишній.

Найбільш це слово «обстановка», «>уют»,»комфорт» були їй органічно чужі — й у житті, й у створеної нею поезії. І на життя й у поезії Ахматова була найчастішебесприютна… Те була звична бідність, від якої вона намагалася позбутися.

Навіть книжки винятком найулюбленіших, вона, прочитавши, віддавала іншим. Тільки Пушкін, Біблія, Данте, Шекспір, Достоєвський були постійними її співрозмовниками. І вона часто брала ці книжки — то одну, то іншу — в дорогу. Інші книжки, відвідавши неї, зникали…

Вона стала однією з начитаних поетів своєї епохи. Терпіти марнувати час для читання модних сенсаційних речей, про які криком кричали журнально-газетні критики. Зате кожну свою улюблену книжку вона читала і перечитувала кілька разів, повертаючись до нього знову і знову.

Коли перегортаєш книжку Ахматової — раптом серед скорботних сторінок про розлуці, про сирітство, про бездомності набредеш таких вірші, які переконують нас, що у житті й у поезії цієї «бездомної сторінки» був Будинок, який служив їй в усі часи її вірним і рятівним притулком.

Цей будинок — батьківщина, рідна російська земля. Цьому Будинку вона із юних літ віддавала всі свої ясні почуття, які розкрилися цілком, що він піддався жорстокого нападу фашистів. У пресі почали з’являтися її грізні рядки, глибоко співзвучні народному мужності і народному гніву.

Ахматова — майстер історичної живопису. Визначення дивне, надзвичайно далекий від колишніх оцінок її майстерності. Навряд чи це визначення траплялося одного разу в присвячених їй книгах, статтях і рецензіях — в усій неосяжної літературі неї.

Її образи будь-коли жили власним життям, а завжди служили розкриття ліричних переживань поета, його радостей,скорбей і тривог.Немногословно і стримано висловлювала вона, проте ці почуття. Якийсь ледве помітний мікроскопічний образ було насичено в неї такими великими емоціями, що тільки він замінював собою десятки

15 стр., 7344 слов

Театр у громадсько-політичному житті Галичини ХIХ ст

... наддніпрянських авторів "не грішать ні російщиною, ні церковщиною". Створення першого українського професійного театру не було до вподоби урядовим колам та польській ... правдою; в її грі були провчені всі подробиці, кожний жест, кожне слово - так вона вірно відчула й відтворила ... до "Бесіди" у якому зобовязувався обновити у Львові театр, коли товариство йому допоможе. У березні 1869 р. до Львова ...