У другій половині XIX ст. відбулось територіальне роз’єднання українських земель, завершилося формування української нації, ускладнилася соціальна структура та політизувалося суспільне життя. Ці явища залишили помітний слід в розвитку культурної сфери. Позитивним зрушенням у культурній сфері сприяли модифікація економіки та завершення промислового перевороту, які зміцнили матеріальну базу культури, стимулювали розвиток освіти та науки.
Розвиток літератури
Переборюючи тиск царизму й великодержавного шовінізму, пристосовуючись до різних заборон, розвивалась українська література. При цьому вона знаходила розуміння й підтримку передової російської, польської та угорської громадськості, незадоволеної ставленням політичних режимів до національних культур. Після смерті Тараса Шевченка найпомітнішою постаттю в літературному житті України став Пантелеймон Куліш. Він прагнув збагатити літературу оригінальними жанрами, ввести її в загальноєвропейський літературний процес. Куліш створив перший національний історичний роман «Чорна рада», присвячений подіям в Україні 1663 р. Розгортання сюжету подається поряд із яскравим описом одягу, побуту й народних звичаїв українського народу. Високого громадського звучання набули його альманах «Хата», збірки поезій «Досвітки», «Хуторна поезія» та інші твори.
Формується реалістичний напрям у літературі, започаткований у творчості Марка Вовчка. З-під її пера вийшла перша українська соціальна повість «Інститутка» з реалістичним зображенням кріпаків, що не мирилися з рабством і прагнули позбутися його. У «Народних оповіданнях» письменниця устами своїх героїв засуджувала кріпосницький лад, захищала знедолених людей, її повісті й оповідання були надзвичайно популярні не тільки в Україні, а й за її межами, перекладалися багатьма європейськими мовами. *. В другій половині XIX ст. розгорнулась активна літературна діяльність засновника української реалістичної байки Леоніда Глібова. Перебуваючи під впливом російського байкаря Івана Крилова, письменник разом із тим спирався на український грунт, розвінчував гноблення людини людиною, висміював здирництво й кріпацтво. Гуманістичними мотивами була пройнята творчість засновника громадянської і пісенно-романсової лірики Степана Руданського. Його знамениті «Співомовки» позначені народним гумором, дотепністю, оптимізмом, мудрістю й волелюбством. Разом із тим поет склав чимало пісень і серед них «Повій, вітре, на Вкраїну», «Мене забудь», які стали взірцем пісенно-романсової лірики. Його перу належать також історичні поеми. Чи не найяскравішим викривальним твором української літератури є повість Анатолія Свидницького «Люборацькі», в якій показано занепад кількох поколінь старосвітської сім’ї священика, недосконалість навчання й виховання молоді. Значний резонанс у суспільстві мав доробок письменників Олександра Кониського, Ганни Барвінок та Олекси Стороженка.
З української літератури : «Особливості вивчення ліричних ...
... навіть його звучання несуть на собі певне змістове й емоційне навантаження...» [7, с 108]. Вивчення ліричного твору на уроках української літератури ... вірша , зводити її до того, щоб вичленити абстрактну ідею. Для учнів важливо не тільки збагнути ідею , а й простежити, ... ( наприклад, у поезії «Журба» Глібова природа важлива не сама по собі , а як засіб виявлення людського ставлення до плину ...
У 70-90-х роках українська література більше звертається до художнього відображення соціальних і психологічних проблем суспільства, збагачується творами багатьох талановитих літераторів. Іван Нечуй-Левицький написав понад 50 романів, «повістей, оповідань і казок високої художньої цінності та правдивості. Його соціально-побутові твори «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я» та інші зображували життя та побут знедолених людей, їхнє нестримне прагнення до кращої долі. Соціально-психологічними мотивами позначена й творчість Панаса Мирно г о. У романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» та повісті «Голодна воля» він викривав соціальну несправедливість, недосконалість реформи 1861 р. Багатостраждальна доля жінки-селянки постає перед читачем у повісті «Повія». Своєю художньою майстерністю Панас Мирний став урівень з видатними майстрами слова світу, зажив широкої слави у себе на Батьківщині та за кордоном.
Наприкінці XIX ст. починається літературна діяльність Михайла Коцюбинського. У своїх ранніх творах він звертається до життя представників соціальних низів суспільства й силою художнього слова протестує проти несправедливих порядків, нездатності частини інтелігенції поліпшити життя народу.
Значних висот досягла поезія Якова Щоголева, Михайла Гтарицького, Дніпрової-Чайки, Олени Пчілки, Павла Грабовського, Івана Манжури, Лесі Українки та ін.
Переживає піднесення й література західноукраїнських земель. Юрій Федькович написав 400 поетичних і прозових творів про життя і побут гуцулів Буковини й Галичини, прославляв борців за щастя народу. Твори Федьковича здобули велику популярність, перекладалися багатьма європейськими мовами.
Квінтесенцією літературного життя всієї України стала діяльність Івана Франка. Його літературна й наукова спадщина становить близько 5 тис. різноманітних праць. Важливе місце в них посідає робітнича тематика, насамперед показ тяжкого матеріального становища нафтовиків, їхньої готовності до боротьби проти соціальної несправедливості. Соціальним протестом позначено чимало творів Франка, зокрема вірші «Вічний революціонер» і «Каменярі». Високою художньою майстерністю выдзначаються соціально-побутові поеми «Наймичка», «Марійка», «Смерть убивці» тощо. Багато в чому під впливом Франка формувалися погляди Михайла Павлика, а також С. Коваліва, Н. Кобринської та ін.
Драматургія й театр. Усупереч офіційній політиці царизму до високого інтелектуального рівня піднялися драматургія й театр. З’являється багато драматичних творів на українську тематику. Михайло Старицький написав 25 п’єс і серед них «Не судилось», «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «У темряві» тощо. Героїку українського народу, незламну силу волі й патріотизм автор відобразив у п’єсах «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «Оборона Буші». Вагомий внесок у драматургію зробив Марко Кропивницький своїми творами на соціально-побутову тематику. Його п’єси «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж павук» мали незмінний успіх на театральних сценах багатьох сіл і міст України. Нових висот досягла драматургія Івана Карпенка-Карого. Його драми й комедії позначені особливою соціальною гостротою та яскравістю образів. Його найкращі твори — «Безталанна», «Наймичка», «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн» стали неоціненним надбанням української культури. В центрі уваги автора — доля людини, кривда і безправ’я, формування підприємця капіталістичного типу і соціальні пороки сучасного йому суспільства.
Театр у громадсько-політичному житті Галичини ХIХ ст
... було те, що твори наддніпрянських авторів "не грішать ні російщиною, ні церковщиною". Створення першого українського професійного театру не було до ... вивчати людські характери, приглядаючись до життя людей. У першому складі театру під псевдонімом Павлин Стахурський виступав П. ... забезпечити репертуар новоствореного театру, але це не повинно бути перепоною для його заснування. Репертуар театру на думку ...
І це при тому, що цензура дозволяла ставити п’єси лише селянської тематики. Писали для сцени й письменники-прозаїки. Так, перероблена Старицьким комедійна п’єса «На Кожум’яках» під новою назвою «За двома зайцями» не сходить зі сцени й до сьогоднішніх днів. Часто йшла в багатьох театрах і драма Панаса Мирного «Лимерівна» та ін. У 90-х роках українська драматургія збагачується п’єсами на історичну тематику Бориса Грінченка «Степовий гість» і «Ясні зорі». Театральний репертуар поповнювали також твори Федьковича, Франка та інших літераторів. У другій половині XIX ст. великого поширення набули аматорські театри, гуртки та групи. Вони діяли в багатьох містах, містечках і навіть селах. Подеколи вони мали досить високий професійний рівень, зокрема аматорські театри недільної школи в Полтаві у 1861 — 1862 pp. та Чернігові під назвою «Товариство кохаючих рідну мову» в 1861 — 1866 pp., театральний гурток студентів Київського університету, заснований Михайлом Старицьким і Миколою Лисенком у 1859 р. В аматорських гуртках Бобринця та Єли-саветграда почався творчий шлях майбутніх корифеїв українського професійного театру Кропивницького й трьох братів Тобілевичів, відомих під прізвищами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського й Панаса Саксаганського.
Взагалі Єлисаветград став своєрідною театральною Меккою України, куди тяглися найкращі акторські сили і де вперше побачили світ п’єса Шевченка «Назар Стодоля», опера Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» та інші видатні твори. Аматорський театр розвивався в несприятливих умовах переслідування українського слова й культури. Емський указ 1876 р. взагалі заборонив вистави на «малоруському наріччі», не дозволялося навіть друкувати на ньому тексти до музичних творів. Але аматорський театр став уже настільки популярним в Україні та Росії, що проти цих заборон масово виступили не лише актори, письменники, буржуазія, а й навіть прогресивне чиновництво, в тому числі й київський та волинський генерал-губернатори. Під їхнім тиском уряд у 1881 р. мусив передати питання про дозвіл на постановку українських вистав на розсуд місцевих губернаторів. Це відкрило дещо ширші можливості для розвитку театрального мистецтва.
У 1882 р. з ініціативи Кропивницького в Єлисаветграді відкрився професійний театр. У тому ж році він побував з виставами в Києві, Чернігові, Харкові, Полтаві, Новочеркаську, Ростові-на-Дону, скрізь пропагуючи духовні надбання українського народу. В 1883 р. посаду директора української трупи обійняв Старицький, Кропивницький залишився режисером і актором. Крім нього, до трупи входило чимало талановитих акторів — М. Садовський, М. Заньковецька, П. Саксаганський, М. Садовська-Барілотті, Г. Затиркевич-Карпинська, Ф. Левицький, Л. Ліницька та ін. Вони створили незабутні сценічні образи за п’єсами Шевченка, Квітки-Основ’яненка, Кропивницького, Старицького й Карпенка-Карого. В 1885 р. трупа поділилася на два окремих колективи.
Українське образотворче мистецтво XX століття
... сторінкою став український авангард початку 20 століття, представлений іменами художників Олександра Богомазова, Михайла Бойчука, Анатолія Петрицького та ін. Михайло Бойчук започаткував новий напрям монументального мистецтва 20 століття -- неовізантизм, поклавши в його основу ...
Протягом другої половини 80-90-х років діяло кілька провідних театральних колективів — Старицького, Кропивницького, Садовського — й близько 30 невеликих «російсько-малоросійських» труп. Вони виступали на сценах не тільки України. Трупа Кропивницького своїми виставами в 1886 р. здобула велику популярність у Петербурзі, а Старицького в 1886 і 1887 pp. — у Москві. Успішно проходили їхні гастролі також у Білорусії, Грузії, Польщі. Труна Г. Деркача майже 20 років гастролювала по центральних містах Росії, побувала на Уралі, в Сибіру, а » 1893 р. дала виставу в Парижі. Створювались російські театральні трупи, які гастролювали по різних містах України й Росії. У Києві в 1891 р. М. Соловцов заснував перший постійний російський театр. Він мав високопрофесійних акторів і ставив переважно п’єси Гоголя, Толстого і Чехова.
Розвивалося театральне мистецтво й в Східній Галичині. Перший український професійний театр відкрився у Львові в березні 1864 р. Його антрепренером, актором і одночасно режисером став Омелян Бачинський. Репертуар складався переважно з творів провідних українських драматургів Квітки-Основ’яненка, Шевченка, Котляревського. Зі своїми виставами він побував у різних містах Східної Галичини, Буковини й Закарпаття. Із втягненням колективу в політичну боротьбу між «народовцями» й «москвофілами» рівень вистав знижується. Й тільки після приходу в 1875 р. на посаду режисера Кропивницького діяльність театру пожвавлюється. На його сцені знайшли своє прочитання п’єси Гоголя «Ревізор» і «Одруження», Карпенка-Карого «Безталанна» і «Мартин Боруля», Франка «Украдене щастя» й «Учитель». Ставилися й інші твори українських драматургів, а також зарубіжних класиків Шіллера, Мольера, Сарду.
Музика. Значний вплив на розвиток музичного мистецтва України справила творчість композитора й оперного актора в Петербурзі С. Гулака-Артемовського. Його опера «Запорожець за Дунаєм» ставилася на сценах багатьох театрів. Саме вона поклала початок класичної української опери. Значний внесок у професійну українську музику зробив композитор і музичний теоретик П. Сокальський. На сценах театрів часто йшли його опери «Мазепа», «Майська ніч», «Богдан Хмельницький» та інші, пройняті народним мелосом. Плідно працював П. Ніщинський, в доробку якого особливе місце зайняли «Вечорниці», класичний зразок українського музичного мистецтва. Ряд музичних творів і серед них «Українську симфонію» та кілька романсів написав композитор М. Калачевський. Корифеєм української музики став Микола Лисенко. Сформувавшись на кращих музичних традиціях Лейпцизької та Петербурзької консерваторій, Лисенко разом з тим увібрав у себе багатющу музичну спадщину свого співучого народу й підніс музичне мистецтво на небувале високий рівень. Своїми теоретичними працями в галузі народнопісенної творчості він започаткував українську музичну фольклористику. Інтерпретував багато поезій Шевченка. Його діяльність поширювалася на різні жанри музичного мистецтва. Лірично-фантастичний характер мають опери «Різдвяна ніч» і «Утоплена», історико-героїчний — «Тарас Бульба». Лисенко став автором перших дитячих опер «Коза-Дереза», «Пан Коцький», «Зима і весна, або снігова краля». Широку популярність здобули його опера «Чорноморці», написана за п’єсою Якова Кухаренка «Чорноморський побут на Кубані», музика до п’єси Котляревського «Наталка Полтавка» та багато інших. Йому належить чимало романсів на слова Адама Міцкевича, Генріха Гейне, Лесі Українки, Івана Франка, а також окремих творів для фортепіано.
Декоративно-прикладне мистецтво Галичини
... декоративного мистецтва від часу його виникнення до кінця ХХ століття; усистематизувати напрямки та види декоративного мистецтва; проаналізувати види народного декоративного мистецтва, що переважають на Галичині; з’ясувати та узагальнити художні особливості декоративного мистецтва ... інші ... на щільній основі мистецької культури трьох сусідніх народів – російського, українського та білоруського, а також ...
На західноукраїнських землях музичне мистецтво представляли композитори М. Вербицький, В. Матюк, А. Вахнянин, на Північній Буковині — І. Воробкевич та ін Образотворче мистецтво. Серед образотворчих видів мистецтва важливе місце займала архітектура. Хоча міста і в другій половині XIX ст. продовжували забудовуватись хаотично й різностильове, але в них з’являлися й споруди значної архітектурної цінності. У Києві в 70-х роках виросли готель «Континенталь», будинок театру Соловцова, а в 1897 — 1901 pp. — за проектом архітектора В. Шретера оперний театр. У 1862 — 1882 pp. з участю О. Беретгі постав Володимирський собор у Києві. Йому ж належать проекти ряду будівель по Володимирській вулиці. У Харкові активно працював архітектор О. Бекетов. Чимало унікальних споруд з’являється в Одесі: у 1884 — 1887 pp. — міський театр за проектом архітекторів Ф. Фельнера і Г. Гельмера, в 1894 — 1899 р. — нова біржа (тепер Одеська філармонія, архітектор О. Бернардацці).
Відбудовується Севастополь. У Львові зводиться ряд споруд за проектами архітектора Ю. Захаревича, у тому числі будинок Львівського політехнічного інституту (1872-1877).
Плідно працювали також Ю. Гохбергер,
Горголевський та інші львівські архітектори
Скульптурне мистецтво. Нові риси з’явились у скульптурному мистецтві. Широковідомим було ім’я Л. Позена, який у малих формах художньо зображував різні типи людей та їхні заняття. Це, зокрема, композиції «Шинкар». «Кобзар», «Переселенці», «Запорожець у розвідці» тощо. Йому ж належить і ряд погрудь сучасників. Став відомим майстерно виконаними бюстами Салтикова-Щедріна, Гоголя і Шевченка скульптор П. Забіла. Набагато ширший діапазон мала творчість Б. Едуардса з Одеси: він розробляв теми як соціально-побутового, так і портретного характеру.
Розвивалася й монументальна скульптура, але пов’язана вона була переважно з пам’ятниками царям і вищим сановникам. Високим мистецьким рівнем вирізнявся пам’ятник Богдану Хмельницькому в Києві (1888) Михайла Ми-кешина. Скульптурне мистецтво західноукраїнських земель перебувало під значним впливом віденської, мюнхенської та римської художніх шкіл. Помітний вплив на його розвиток справив краківський скульптор П. Філіппі після переїзду до Львова у 1860 р. Високою майстерністю та психологічним розкриттям образу виділялися К. Островський, Т. Баронич, О. Северин та інші, а в галузі монументально-декоративного мистецтва — Т. Рігер.
Розвиток сучасного музичного мистецтва та основних його напрямків
... закономірності впливу сучасного музичного мистецтва на особистість дитини; музика сучасний джаз рок Розділ ... розвиток дитини. Вартими уваги є також відкриття відомого болгарського психолога Георгія Лозанова, ... агресивно відкидають від себе всі інші. Діячі класики недооцінюють художню вартість ... - композиції важкого року. Крім того, його рекомендації про позитивну "підзарядку" мозку стосуються ...
Важливим видом образотворчого мистецтва залишався живопис. Побутовий жанр продовжували послідовники Шевченка М. Жемчужников, Іван Соколов та Костянтин Трутовський. В 70 — 90-х роках він став соціальне насиченішим і рельєфнішим. Селянською тематикою в цей час захоплювався М. Кузнецов. Значних успіхів у розробці побутового жанру й краси української природи досяг К. Костанді. Його полотна «У хворого товариша», «Гуси», «Рання весна», «В люди» та інші стали окрасою національної культури. Художньою довершеністю позначені картини співця природи й народного побуту України М. Пимоненка. Серед його робіт найбільший успіх мали «Святочне ворожіння», «Весілля в Київській губернії», «Проводи рекрута» тощо. Приблизно з 70-х років починає розроблятися міська тема. Побутові сюжети, а також героїка, волелюбність, нескореність і природний гумор притаманні полотнам Іллі Рєпіна «У волосному правлінні», «Вечорниці», «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» та ін.
Розвиток живопису та художнього мистецтва
Розвивався пейзажний живопис. Ним активно займалися В. Орловський, Є. Світославський, Г. Ладиженський та ін. Але вершиною пейзажного живопису стала творчість Сергія Васильківського, його близько 3,5 тис. полотен — це своєрідний гімн українській природі. Серед них почесне місце займають «Ранок», «Отара в степу», «Степ на Україні», «На Харківщині». Менш поширений був портретний живопис, хоч і в цьому жанрі працювали митці, які вправно володіли художньою технікою, вміли глибоко проникнути у психологію образу. Це — Пимоненко, Констанді, Васильківський та інші художники. Батальний живопис започатковує Микола Самокиш своїм першим полотном «Повернення російської кавалерії після атаки під Аустерліцом». Як і інші види мистецтва, живопис західноукраїнських земель зазнавав впливу художніх шкіл Австрії, Німеччини й Польщі, хоч у цілому він продовжував залишатися народним. Ліричністю й глибиною зображення вирізнялися картини К. Устияновича «Бойківська пара», «Гуцулка біля джерела». Йому належить також вдало виконане полотно «Шевченко на засланні». Переважно портретним живописом займався Т. Копистинський, пейзажами — Т. Романчук. Почалась творча діяльність Івана Труша.
Розвивалося графічне мистецтво. Станковою графікою захоплювалися всі художники України, в тому числі Шевченко, Соколов, Жемчужников, Трутовський. Високого рівня досягла портретна графіка в роботах М. Мурашка, П. Мартиновича, О. Сластіона. В Одесі започатковується жанр карикатури. Його основоположник А. Красовський у 1874 р. організував видання серії карикатур «Одеська вудочка Народна творчість, побут і звичаї. Розвивалась також народна творчість — усна поезія, музичний фольклор, прикладне мистецтво. Народна пам’ять зберегла найкращі здобутки попередніх поколінь і одночасно збагатилася новими. Досить поширеними стають наймитські заробітчанські пісні, створені людьми в коротких перепочинках між роботою. Тому вони й відображали тяжке життя простих людей, роботу в наймах чи на заробітках. Водночас розвивався казковий жанр, збагачувався героїчний епос думами про Богдана Хмельницького, Івана Богуна, Максима Кривоноса та інших народних ватажків. В історичних піснях знайшла відображення боротьба проти загарбників і гнобителів. Зароджується фольклор, в якому відображуються насамперед тяжкі умови праці на фабриках, заводах і в сільському господарстві. Усна народна творчість доповнювалась приказками, прислів’ями і анекдотами, суть яких визначалась прислів’ям — «Народ скаже, як зав’яже».
Український музично-пісенний фольклор та народна обрядова традиція ...
... його зв’язок з народною поезією („Іліада” Гомера). Українське ж письменство від самого свого зародження також було тісно зв’язане з усною народною ... серед рівних. Найдавніша форма фольклору – молитви (заклинання), ... український філософ і поет Г. Сковорода (1722–1794) поклав край нехтуванню народною ... плясанія, гуденія” тощо). Згодом цю ж ... джерела (паспорти записів, інші використані видання, алфавітний ...
Народна музична творчість проявлялася здебільшого в думах, виконуваних у супроводі бандури, кобзи чи ліри. Вершин у цьому досяг кобзар Остап Верес;, й, митець із колосальною пам’яттю, чудовим голосом і високою виконавською майстерністю. Розквітає також талант кобзарів Павла Братиці й Михайла Кравченка. Поширеними серед народу були козачок, гопак, дудочка та інші танці. Грали, крім згаданих музичних інструментів, також на цимбалах, сопілках, скрипках, басолях. Жодне свято не обходилося без троїстої музики — скрипки, цимбал, бубона.
Декоративно-прикладне мистецтво розвивалось у вигляді кустарних промислів. Досить поширеним було художнє ткацтво, в якому наприкінці XIX ст. почали активно використовуватися фабричні нитки й барвники. В кожному селі майстрині вміли ткати килими, шити й вишивати. Високого рівня досягла художня кераміка. Оригінальний посуд виробляли жителі 500 населених пунктів України. Серед них виділялися Опішня на Полтавщині, Бубнівка на Поділлі, Сокаль на Львівщині тощо. На Полтавщині, Чернігівщині, Буковині та Галичині багато майстрів уславилося різьбленням по дереву. Вироби гуцульських та інших умільців здобували широке визнання на виставках у Відні, Празі, Парижі. Існували також кольорова обробка металів, виготовлення писанок, малювання та інші промисли, які зберігали народні традиції й одночасно примножували культурні надбання попередніх поколінь. Під впливом нових умов змінився побут українців. Традиційні землеробські знаряддя замінювалися новими, більш досконалими. Заводські металеві плуги в другій половині XIX ст.д.едалі більше витісняли двоколісний плуг, хоч за своєю конструкцією багато в чому були схожі на нього. У бідняцьких господарствах продовжували застосовувати примітивні дерев’яні плуги, сохи і рала, катки, ціпи, лопати-віялки тощо. Коса витісняє в багатьох випадках серп і починає широко використовуватись на збиранні колосових культур. Поряд із водяними млинами й вітряками дедалі більше з’являлося механічних.
Побутова культура
Певні зміни відбулись й у народному житлі. В залежності від матеріального становища господарів сільські хати ділилися в основному на двокамерні (хата — сіни) й трикамерні (хата — сіни — комора).
Історія та витоки української культури
... роль в історії України, поширюючи серед населення високу культуру Еллади. Значний вплив на розвиток української культури мали ... в середині VII ст. слов'яни почали звільнятися з-під влади завойовників. У процесі ... де помітний вплив трипільського мистецтва. Змінюється також кераміка: поряд зі шнуровим орнаментом з'являються ... Причому вони були двох видів: тілопальні і поховання в ямах. З розкопок цілих ...
Але з часом більше ставало останніх. На рубежі двох століть у сінях почали відгороджуватися місця для кухні. Менших змін зазнало внутрішнє планування хати. Фактично воно залишалося таким самим, як і за середньовіччя. У промислових селищах для колективного проживання робітників почали зводити казарми з місцевого матеріалу. На Донбасі й Катеринославщині вони будувалися переважно з каменю, в інших регіонах — з дерева чи саману. Приміщення обігрівалися печами, в них ставились дво — чи триярусні нари, для сімейних пар відгороджувалися кутки, повітря було затхлим, сповненим випарами людських тіл, одягу й взуття. Жодних норм санітарії не існувало. Деякі підприємці виділяли для сімейних робітників окремі кімнати з вікном і грубкою в довгих казармах. Були й робітники, котрі будували землянки або мазанки, поблизу них — сараї й погреби, заводили крихітні городи чи сади, які допомагали їм вижити в складних умовах.
У народному одязі видимих змін не сталось. Але в його виготовленні дедалі більше використовувалися фабричні тканини, нитки, ґудзики тощо. Наприкінці століття селяни почали закуповувати у великій кількості міські сорочки, косоворотки, пальта, полушубки, картузи, чоботи, черевики. Жінки вбиралися, крім традиційного народного одягу, в сарафани, міські спідниці, блузки, пальта тощо.
Значні зміни відбувалися в сімейному побуті. Патріархальна велика сім’я збереглася тільки на Поліссі та в гірських селах Закарпаття, а в інших регіонах вона вже поступилася місцем малим сім’ям. Головою родини був батько, а в окремих випадках — дорослий старший син. Прямими спадкоємцями батьківських надбань виступали діти, насамперед сини. Батьки залишалися жити, як правило, при молодшому синові, якому відповідно виділялася більша частина майна. Сім’я виступала основною виховною інстанцією, де дітям шпику прищеплювалися чесність, порядність, працелюбність, і повага до старших. У сім’ї діти невимушене й непомітно переймали вікові традиції народу в побуті, звичаях. Шлюбний вік починався для дівчат із 16, хлопців — із I7 років Згода дітей на шлюб не була обов’язковою, її давали батьки. Шлюб супроводжувався весіллям із суворим витриманням традиційних звичаїв та обрядів, що було характерно для сімейних подій. Широко відзначалися також релігійні свята, в основі яких лежали прадавні світоглядні засади предків.
Таким чином, розвиток літератури характеризувався різноманітністю художніх напрямів, стилів письменства, появою нових тем та проблематики, ускладненням художніх форм, політизацією літературної творчості. Український театр цієї доби розвивається в руслі тенденцій побутовизму, романтизму, сентименталізму, реалізму. Формується школа режисура та акторської гри, виникають аматорські театральні колективи. Розвиток українського мистецтва та культури мав зв’язок з народними традиціями, а також був обумовлений особливостями української історії, що впливала на оригінальність стилю українських майстрів. В побутовій культурі спостерігалися риси, які були характерні для слов’янських народів тих часів, але українці мали своєрідність яка склалась в процесі формування української народності.
Культура української діаспори
... українців налічується порівняно менше. З часом представники української громади почали активно долучатися до суспільно-громадського життя місцевості, ... хвилі поступово налагоджують стосунки з представниками місцевої діаспори, роблять посильний внесок в українське громадське та ... отримати сертифікат на підтвердження власності, господареві треба було протягом трьох років вичистити, виорати та засіяти ...
Література
1. Бойко О.Д. Історія України. К.: Академвидав, 2004. — 654с.
2. Борисенко В.Й. Курс української історії: 3 найдавніших часів до XX століття. 2-ге вид.: Навч. посібник. — К
- Либідь 1998. — 616
