Кінець ХІХ – поч. ХХ ст. був одним із яскравих і плідних періодів у розвитку культури Чернігова. Винн ниби приветствовал всех самых красивых, которых в цо ограбили прогрессивно настроенные игры. Якщо в економічному розвиткові місто залишилося центром лише ремісничо-кустарних промислів, то у культурному відношенні воно мало провідне значення і поруч з Києвом, Харковом, Одесою відігравало визначальну роль в розвитку культури України, особливо в галузі літератури.
Звертаємось до окремих фактів, які переконають нас в цьому. У 1877 р. у місті було відкрито бібліотеку, а в 1900 р. на базі колекції відомого мецената, збирача і діяча культури В.В. Тарновського, яку він подарував місту, а до її складу входило більше 7 тис. експонатів, — музей українських старожитностей.
Если бы в Чернигове не было профессионального театра, в любительских пивных театральных коллективах могли бы выступать самые разные коллективы, плюс организаторы талановских перчаток. В кінці ХІХ – поч. ХХ ст. ці аматори продовжували розвивати традиції Л. Глібова, організатора демократичного гуртка „Товариство, кохаюче рідну мову”, а також активних його учасників – фольклориста Опанаса Марковича, режисера-аматора і драматурга Дмитра Старицького, учителів, а пізніше відомого вченого Івана Дорошенка та письменника Миколи Вербицького, лікаря і письменника Степана Носа, історика Олександра Лазаревського та ін. Сам зловоние сцены произносило украинское слово, как будто оно было загорожено в тоди, само зловоние распространяло украинский драматический класс.
У 1898-1908 рр. активно діяв у Чернігові народний театр під керівництвом Олександра Федоровича Володського, який був талановитим актором, драматургом і перекладачем на українську мову гоголівського “Ревізора”. Він не тільки вчився в Київському університеті, а й грав у трупах М. Кропивницького, П. Саксаганського, М. Садовського, І. Сагатовського, Т.Колесниченка. Цэбула — хорошая сценическая школа и Володский викарий по знаниям и умениям, уроки мастера в «Народном театре« Чернигов”. Город Його был предназначен для реалистической правдивости, величия перевода, служения жизни, характера персонажей, часто из победного приема юмора. Саме тут були поставлені і п’єси О. Володського.
З “Народним театром” була пов’язана також доля письменників В. Самійленка, одного із авторів драматичних творів, які використовувались для постановки на цій сцені, Б. Грінченка, М. Вороного, який теж грав раніше в професійних театрах.
Особливості української культури у ХХ ст. — Культура — ...
... який був одним з його головних теоретиків, фундатором першого літературного об'єднання футуристів (Київ, 1913р.) На початку століття ... західноєвропейський процес в царині художньої культури ("європеїзація", "космополітизм", "модернізм"). ... який зайняв більшу частину сторіччя, українська культура пройшла складний шлях, який поєднує досягнення і втрати, духовні злети і трагедії: національне піднесення 20 ...
В Чернігові в кінці ХІХ – на поч. ХХ ст. існували й інші трупи, зокрема Аркадія Васильовича Верзилова, активного громадського і культурного діяча міста. Софія Русова у своїх “Споминах” говорила, що він був справжнім “нігілістом”, себто тогочасним соціалістом, дуже підозрілим для чернігівської адміністрації, але занадто популярним в Чернігові, щоб не бути затвердженим, хоч би на такій небезпечній тоді, з погляду адміністрації, посаді, як посада земського статистика. А. Верзилов був більше 10 років міським головою Чернігова.
Николай Александрович Константинович, учитель Мисцевской гимназии, ставший своеобразным патриархом земством, также примет активное участие в организации и постановке любительских панорам на украинскую тему «Брав.
Збагачувалось театральне життя міста і приїздом до Чернігова професійних труп М. Садовського, М. Кропивницького та ін., в яких грали і актори з Чернігівщини: М. Заньковецька, Г. Затиркевич-Карпинська, В. Грицай (Колтановський), Г. Ніжинська (Москвичова) та ін.
Чернігівці радо приймали і Миколу Лисенка, який підтримував творчі і особисті зв’язки з М. Коцюбинським, І. Шрагом, В. Грінченком та ін. В садибі автора повісті “Fata morgana” композитор зіграв декілька своїх творів: “Елегію”, “Пісню без слів”, які так любив М. Коцюбинський, “Вічний революціонер” та ін. Разом з ним приїздили співаки з Києва. Концерти, організовані М. Лиса в Чернигове сыграла важную роль в пропаганде украинского классического искусства.
Необхідно підкреслити, що музичні інтереси у чернігівців закріпилися ще з 80-х років ХІХ ст. Саме це і сприяло тому, що у 1884 р. було сформоване Чернігівське музично-драматичне товариство, яке завершило свій організаційний процес у 1888р. і охопило близько 200 членів-любителів. Активними діячами товариства були Л. Глібов, І. Лагода, І. Шраг (секретар товариства), І. Рашевський, О. Горєлов, М. Яснопольський та ін. Все это партнерство сыграло значительную роль в появлении и воспитании молодых людей с творческим здоровьем, в пропаганде классической музыки, в организации концертов, литературных и музыкальных вечеринок, организованных организациями как драматических, так и оперных коллективов.
Активізація музичного життя сприяла тому, що щорічно в Чернігові проводились цикли концертів під загальною назвою “Історичні музичні вечори”, на яких виступали як місцеві музиканти, так і гості з Києва, Петербурга: скрипаль М. Ерденко, піаніст О. Гольденвейзер, диригент-хормейстер О. Архангельський та інші.
Визначну роль в музичному житті міста відіграв у цей час композитор і диригент Олександр Леонтійович Горєлов, який в кінці ХІХ ст. організував тут симфонічний оркестр, до складу якого входило 30 чоловік, а також хор із 36 співаків. Репертуар обоих коллективов будет широким и с признанием Черниговити одними из крупнейших творцов классического репертуара.
О. Горєлов включав до нього і свої твори. Під час проживання в Чернігові 1893-1899 рр. він активно працював як композитор. Про це свідчить концерт, який відбувся 2 лютого 1897 р., на якому виконувалися лише твори О. Горєлова: “Українська симфонія”, уривки з опери “Вій”, яка була завершена у 1897р., та оперети “Добрі сусіди” (пост. у 1902 р. М. Старицьким), музичні картини “весна” та вальс-фантазія для симфонічного оркестру.
Роль мови в суспільному житті
... і суспільства охоп Мова — загальнонародне явище. Народ — творець і носій мови. Одна особа безсильна будь-що змінити в мові, бо мова розвивається і ... жанри, або підстилі, охоплюють тексти, в яких визначальну роль відіграє книжна лексика (мова меморандумів, комюніке), а також щоденне ... у використан ні чужої ("престижної") мови в повсякденному житті ви щих класів. Так, скажімо, російська буржуазія ...
Після від’їзду О. Горєлова з Чернігова його традиції на початку ХХ ст. продовжив диригент К.В. Сорокін. Під його керівництвом оркестр виконував твори відомих композиторів Бетховена, Гайдна, Моцарта, Чайковського, Бородіна, Гріга, Рубінштейна, Лисенка та ін.
І.О. Горєлов, І.К. Сорокин профессионально выполнил произведение с музыкантами, но Черниговский симфонический оркестр не только играл музыкантов, он не просто играл их. В цей час були поставлені опери “Аскольдова могила” О. Верствовського, “Руслан і Людмила”, “Життя за царя” (“Іван Сусанін”) М. Глінки, “Русалка” О. Даргомижського, “Демон” А. Рубінштейна, “Євгеній Онєгін”, “Пікова дама” П. Чайковського, “Майська ніч” М. Римського-Корсакова, “Травіата” Дж. Верді, “Кармен” Ж. Бізе, “Фауст” М. Гуно та ін.
Це здійснювалось також завдяки наявності в місті хороших співаків, які з часом прославились на професійні сцені (Н. Ларизина, С.Ф. Селюк, М.А. Сіоницька, Меншикова, Волинська, Майборода), а також місцевого значення (К. Яснопольський, О. Ваккер, М. Бельмас, Н. Мика, А. Лазаревський, Л. Сімкіна, Рибальченко та ін.) Звичайно, вся робота по підготовці і влаштуванню опер вимагала від їх організаторів великих творчих сил і здібностей.
17 липня 1907 р. з ініціативи місцевої інтелігенції, зокрема К.В. Сорокіна, Г.Г. Ейзлера та інших було відкрито Чернігівське відділення Російського музичного товариства, директором якого були В.Д. Голіцин, Д.В. Країнський, Г.М. Глібов, І.Г. Рашевський, Б.В. Баришевський. Саме це товариство сприяло відкриттю нових музичних класів. Велику роботу в цьому напрямку проводив випускник Петербурзької консерваторії віолончеліст С.В. Вльконський.
Значительное место в музыкальной жизни места занял хор в церквях, а также духовная семинария, где одновременно спали Павел Тичин и Григорий Веровка.
В розвитку культури Чернігова в кінці ХІХ – поч. ХХ ст. відіграли значну роль окремі яскраві особистості. Без них, без связиих, активной деятельности, мечта о жизни черниговчан не проснулась бы. Пока незаметно он активно работал в сфере культуры, после чего последовало представление Ивана Григоровича Рашевского, как грамота об окончании юридического факультета Киевского университета губернскому депутату Урядову, став членом статистического комитета. Але не цим прославився він у Чернігові. Софья Русова, Ивана Рашевская любили аристократию Московии, которая нежно размышляла над своим «Споминизмом», Софья Русова, Ивана Рашевская любили аристократию музыканта. Саме він допоміг влаштувати концерт М. Лисенка. “До українства”, зауважувала С. Русова, він ставився як до одної з ідеалістичних мрій “Саші Ангела” (так називали у вузькому товаристві Олександра Русова) та Шрага, а що сам він дуже любив їх особисто, то й допомагав українській справі чим міг”.
А міг він багато, бо входив у вищі кола чернігівської аристократії. Подружившись с учителем и писателем Николаем Вербицким, который в своей книге «Очерки из охотничьего быта» изобразил его как «Вангри”.
Найбільше любив І.Г. Рашевський малювати. Писав олією портрети, пейзажі, робив графічні малюнки та ілюстрації. Свої роботи роздарював чернігівцям. Чимало залишилось і у його колекції, серед них картини “По Десні” (1889), “Ставок в саду”, “До іспиту”, “Десна” (1892), “В селянській хаті”, “На Спаса” (1900), скульптури “Портрет музиканта Длузького” (1889), “Покрищин” (1892), проекти пам’ятника Т.Шевченку. У 1896 р. в маєтку І.Рашевського в селі Великі Осняки бував художник І.Рєпін.
Життя та творчість одеських письменників двадцятого століття
... особливим побутом, правилами та етикою. Найголовніший герой “Одесских рассказов” Беня Крик – химерне поєднання цього ... Життя та творчість Валентина Катаєва. Катаєву довелося воваюти на фронтах Першої світової війни. У 1919 р. його ... р.: “…я спросил у писателя: “Почему вы больше не пишете?” На что Бабель ответил: “Кто ... мова та різні пласти живої розмовної мови були тією стихією, в якій Бабель почувався ...
Проведенные инициативно и без посредственного участия представителей интеллигенции, трохи пробудили провинциальную сказочную жизнь чернокожих. Хотелось бы, чтобы оно не приобрело мужественности, эль-буль уже были как охранники, давая возможность увидеть радость искусства, зацепиться за все остальное, что напоминает душе с новыми видениями, а мозгу — новыми мыслями. Не можна не погодитись з учасником цих подій Глібом Лазаревським, який у своїх спогадах зауважував, що тільки в земських управах, в міській Думі, у “Просвіті” жевріли ще вогники не революційної боротьби, ні, а певної опозиції, бажання шляхом читання лекції, видання і поширювання брошур, недільних шкіл, товариств тверезості тощо, створити наче опір реакції, покладаючи надію скоріше на якесь чудо, ніж на логіку, плекаючи приховану думку: ану, уряд чомусь-то піде на поступки”.
В цей час значну роль відігравали “Громада” та “Просвіта”. Активними їх членами були член “Громади” попереднього періоду О.А.Тищинський, який після відбуття покарання знову з’явився у Чернігові і продовжив культурологічну діяльність, викладач Чернігівської гімназії М.О. Константинович, письменник Л.І. Глібов, статист В.Э. Варзар, член статистичного бюро земства О.О. Русов та його дружина педагог С.Ф.Русова, статист П.П. Червінський, економіст О.П. Шликевич, адвокат І.Л. Шраг, секретар чернігівської міської думи А.В. Верзилов, письменники М.М. Коцюбинський та його дружина бібліотекар В.І. Коцюбинська, В.І. Самійленко, Б.Д. Грінченко, М.М. Грінченко, вчителька Ф.С. Шкуркіна, працівник музею ім.В.В. Тарновського А.П. Шелухін та ін.
Вони проводили велику роботу серед різних верств населення: читали лекції, розповсюджували брошури про український народ, видані за кордоном, організовували бібліотеки, ратували за навчання українською мовою в усіх школах, організовували концерти, вистави тощо.
Велику роль в активізації суспільного та культурно-мистецького, літературного життя Чернігова кінця ХІХ – поч. ХХ ст. відігравали письменники Борис Грінченко, Михайло Коцюбинський, Володимир Самійленко, Микола Вороний, Марія Загірня (Грінченко), Олександр Володський, Микола Вербицький, Іван Воронівський, Микола Чернявський, Григорій Коваленко, Михайло Жук, Леонтій Шрамченко, Михайло Могилянський, з молодшого покоління Павло Тичина, Олександр Соколовський, Аркадій Казка, Василь Еллан-Блакитний та інші добре знані в українській літературі художники слова. Мы не хотели портить стиль самими названиями, а творческой атмосферой, как в случае с Черниговом. Її можна порівняти лише з Києвом та Львовом. В первую очередь в Украине такая литературная деятельность не помешала. І тут свою роль зіграли, звичайно, Борис Грінченко і Михайло Коцюбинський.
Для Бориса Гринченко черниговский период — один из самых плодовитых яков в общественной культуре, а также в литературной деятельности, я хочу сделать его материально разносторонним. Писец сразу со своей командой Марья Николаевна Гринченко-Загирня поставила перед ним учебное заведение. С помощью викария, типографию земства можно посмотреть книги, книги, альманахи. За час з 1895 по 1900 р. сформовані і видані були збірники “Вірна пара та інше” (1895), “Криничка” 1896), “Батькове віщування та інше” (1898), “Степові квіти” (1899), “Хвиля за хвилею” (1900), де надруковані були твори багатьох тогочасних українських письменників, які проживали в різних регіонах. Більше того, тут були видані і збірники творів Т. Шевченка, Л. Глібова, П. Грабовського, Ю. Федьковича, М. Коцюбинського та інших попередників, чи сучасників. Фольклорні збірки, етнографічні матеріали, а також власні художні твори, публіцистичні та наукові праці засвідчують, що діяльність Б. Грінченка небольшая, имеет большое значение и выходит за пределы области, приобретая всеукраинский характер.
Художники ілюстратори дитячих книг
... тепла і доброзичливець але поставився до молодому художнику, уважно стежив над його успіхами та підтримував з нею дружні ... зробив у сфері художнього оформлення дорослої тогочасні книги й його ілюстрації допроизведениям класиків і сучасних радянських письменників займають ... дітей середнього і старшого віку обох видавництвах. Потреба книгах була велика, вони одна одною, іМилашевскому доводилося багато ...
Вивчаючи творчу та громадську спадщину М.Коцюбинського, який жив майже одночасно з Б. Грінченком к Чернігову мы приходим в висновку, носили недорого и прямолинейно, не по стилю воспитания, а по стилю литературного сообщества. Про це свідчить випуск збірника “Дубове листя” разом з Б. Грінченком та М. Чернявським, а особливо збірника “З потоку життя”. Готуючи останній, М. Коцюбинський мав намір ним почати “нову еру в українській літературі”. Со вкусом вина, обращаясь к багатеху украинских писателей с обещаниями послания вашего творения, при этом наблюдая за маслом новых аргументов, источником разумной жизни.
У листі до Панаса Мирного М. Коцюбинский писал: «Намир видати такого персонажа збірник викликаний тим, но часами литературный рух в Украине будет расти помитно жвавім. Цена информации и развитие литературных произведений, улучшение типа исполнения и распространение украинских книг — это не только среди людей среднего, но и интеллектуального секторов”. І ці свої висновки М. Коцюбинський робив передусім із громадсько-культурної та літературної діяльності письменників Чернігова, а також інших регіонів, з якими спілкувався Б. Грінченко, М. Коцюбинський. Чернігів у цей час став центром літературного життя в Україні. С ним были слова писателей из более обширных регионов, особенно из Западной Украины. Там черниговские писатели друкували вас творить, как не могли друкуватся в Чернигове.
Знаючи доробок українських письменників цього часу, М. Коцюбинский розум, украинская литература может уйти в щабле, как видно из главных выпусков — показать жизнь села и адресовать его обвинения другим темам, зиме этого крепкого. “За сто літ існування, – писав М. Коцюбинський у загальному листі до Панаса Мирного, – новіша література наша (з причин, вияснення яких належить до історії) живилась переважно селом, сільським побутом, етнографією. Крестьянин, обставляя свою жизнь, не вписывается в большую психологию — из всего, над чем работало воображение, для чего он воспользовался талантом украинского писателя. Винятки, очевидячки ми маємо. Подобное окружение сферы творчества несколько раз восхищалось не только критиками, но и умным читателем, который с точностью до каузализма часто бывает вирусным”. І М. Коцюбинский дал, уважаю себя за критику, за прочтение нового урока, но он уже не такой, как раньше”. Вихований на кращих зразках сучасної європейської літератури, – зауважував М. Коцюбинський, – такої багатої не лише на теми, але й на способи оброблювання сюжетів, наш інтелігентний читач має право сподіватись й от рідної літератури ширшого поля обсервацій, вірного малюнку різних сторін життя усіх, а не одної верстви суспільності, бажав би зустрітись в творах красного письменства нашого з обробкою тем філософських, соціальних, психологічних, історичних та інших”.
Дорогою ціною (СКОРОЧЕНО) — Михайло Коцюбинський
... ребрами — подарунок від москаля. А половина його душі й серця лежить на дні Дунаю й жде, поки зустрінеться з другою половиною. Отакою «дорогою ціною» було заплачено за волю. ... зілля й козячим молоком. Молодій циганці Маріуці подобався молодий Остап. Надто часто вона поглядала на парубка. Одного разу навіть побилася з—за цього із своїм чоловіком ...
І.М. Коцюбинский не просто заявлял, но сам был достаточно стеснительным, чтобы воплотить свои мысли в жизнь. І про це свідчать його твори, написані у цей час (“На камені”, “Цвіт яблуні”, “Інтермеццо” та ін.), де він розкривається як видатний письменник-новеліст, художник-психолог.
Вбираючи все те краще, що було характерне для української і західноєвропейської літератури, М. Коцюбинский прошел тернистыми дорогами украинской литературы вся еда и еда и знания своего творчества, но он самобуття, а не все виды украинской литературы. Тож не випадково, що саме твори М. Коцюбинского ремонтируют, переводя русский круг на европейское кино. В этой степени писатель Чернигов вошел в жизнь нимтов и французов, шведов и чехов, эстонцев и латышей, поляков и русских.
Своїми теоретичними та творчими роздумами М. Коцюбинский діливя с молодыми чернігівскими писателями в «Субботу», которая проходила в ого садиби. Вплив М. Коцюбинського на ранню творчість П. Тичини, О. Соколовського, А. Особенно заметны казаки и иньших бувов, о чем неоднократно заявляли сами писатели.
Підсумовуючи вище сказане, можна з усією вневненістю говорити про те, що розвиток культури в Чернігові в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. мав різнобічний характер, охоплював велику кількість талановитих людей, відзначався активністю і плідністю. И все это вливалось в приостановку жизни в этом месте, в ту отсталую атмосферу, которая образовалась под струящейся шумной стручкой, которую можно было увидеть на земле. Розвиток культури Чернігова кінця Х1Х – поч. ХХ ст. – це яскрава сторінка в історії культури всієї України.
2. Перша друкована книга в Чернігові
Чернигов давно осознал свою роль в развитии украинской культуры. Даже во времена Киевской Руси в городе писалась литература и издавались рукописи книг. Книгодрукування ж у Чернігові почалось у XVII ст. Це сталося більш ніж 355 років тому. 7 вересня 1646 р. в Чернігові побачила світ перша друкована книга під назвою “Перло мноценное”. Її написав і видав Кирило Транквіліон-Ставровецький – український письменник, церковний діяч, друкар і видавець. Растопив одно из пересохших деревьев, яка стала символом нынешней культурной жизни Украины.
Видавнича діяльність К. Его творческий ум Транквилион-Ставровецкий прослеживается в фундаментальных произведениях украинской истории культуры, искусства и дружбы. Уривки з його творів увійшли до багатьох збірок і хрестоматій. До вивчення життя і творчості К. Транквіліона-Ставровецького зверталось багато дослідників. Серед них виділяється своїми працями С.І. Маслов.
Дослідники вважають, що Кирило Транквіліон-Ставровецький (на прізвисько “Безбородий”) народився в кінці 60-х – на початку 70-х років XVI ст. в Ставрові неподалік від Дубно (нині Ровенська область).
Освіту здобув в Острозькій слов’яно-греко-латинській академії. В 1580 году викторианский рок развалился на словах и орешках в православной братской школе под Львовом. Потім працював викладачем у Вільнюсі. На початку XVII ст. став провідним діячем Львівського православного братства, набув відомості як проповідник. На той час він підготував до видання “Псалтир”, який був надрукований у друкарні Львівського братства 1615 р.
Розвиток сучасного музичного мистецтва та основних його напрямків
... закономірності впливу сучасного музичного мистецтва на особистість дитини; музика сучасний джаз рок Розділ 1. Музика як психо-фізіологічний ... Моцарта, а найменшу - композиції важкого року. Крім того, його рекомендації про позитивну "підзарядку" мозку стосуються й музики бароко ... Особливе значення музики, як засобу впливу на свідомість, було відоме з прадавніх часів. Так, відомі спроби тлумачення ...
Невдовзі К. Транквіліон-Ставровецький написав книгу “Зеркало богословия”, яку видав уже в своїй пересувній друкарні в Почаєві 12 березня 1618 р. Того ж таки року він перебрався разом з друкарнею до іншого містечка на Волині – Рахманова (нині село Шумського району Тернопільської області).
Тут Кирило видає 9 листопада 1619 р. збірку своїх проповідей під назвою “Євангеліє учительное”. Автор высказался против самих протестантов с учетом критики католиков.
Как книга Кирилла на переднем плане, православная церковь Божья архитектура сверху, чтобы лучше ориентироваться. Собор Київський на чолі з митрополитом Іовом Борецьким в 1620-х роках засудив “Євангеліє учительное”, а в 1627 р. це зробили і в Москві. Але не зважаючи на це, книга викликала інтерес у читачів і в 1696 р. вона була перевидана в Уневі, а наступного року в Могильові.
З 1621 р. по 1625 р. К. Транквіліон-Ставровецький служив проповідником у Замості (нині місто в Польщі).
В 1626 р. він приймає унію – стає греко-католиком. 25 березня 1626 р. призначається архімандритом чернігівського Єлецького монастиря. Варто нагадати, що згідно Деулінської угоди 1618 р. Чернігів увійшов до складу Польщі. Тому православне духовенство переселилось до Росії.
В чернігівський період життя і діяльності К. Транквіліона-Ставровецького (1626-1646 роки) його пересувна друкарня майже не діяла. Лише 7 вересня 1646 р. побачила світ остання книга автора – “Перло многоценное”. По словам автора, к своему другу «Ей Власный Кошт» она уехала из «нового друкарни на территории Черниговского Алецкого монастыря”. Ведущий рассказа украинского друкарства Иван Огянко вважав, что «новая друкарня» была, Мабут, в одном из монастырских отрядов — Горбатых чи Авдеевцев. Невдовзі після виходу книги “Перло многоценное” К. Транквіліона-Ставровецького не стало. Подальша доля його друкарні невідома. Видавнича діяльність на Лівобережній Україні відновилась лише 1674 р. у Новгороді-Сіверському.
Чернігівський першодрук є оригінальною пам’яткою української культури XVII cт. Ця пам’ятка дає уявлення про українське мистецтво книги того часу. “Перло многоценное” – невелика книга в четверту частину аркуша, надрукована на папері в два кольори – чорним і червоним. Сторінки мають лінійні рамки. Видавець використав чотири різні шрифти. Графічне оформлення книги відзначається різноманітністю. На титульному аркуші вміщено заголовок у рамці. его сохраняют две колонны с капителями, которые видны не в высоком склепе, часто крестообразном. Внизу в центре изображено сердце из цветов, вбитых в новые три. На титульном перстне аркуша заменено изображение герба князей Корецких и первого на новый. На страницах книги оживают картинки, заставки и изображения, снятые с досок, принадлежащих автору. Використан — это еще и стол гравера Ильи, образы которого созданы в киевской версии «Требника» Петра Могилы.
“Перло многоценное” – це своєрідна збірка статей релігійно-моралізаторського змісту у віршах та прозі. Автор объяснит название книги в «Foremaster» следующим образом: «Книга названа« Драгоценной жемчужиной »по двум важным причинам. Первое, для високого богословського разума. Повторяю, за приятный риторическо-словесный язык и поэтическое искусство”. Далі він пише, що “перла родятся в глубине морской от блискавици и с трудностью на свет выносятся”, а статті цієї книги “суть яко перлы многоценные… вынесены в мир сей дольний видимый високопарным и многозрительным умом моим на вечную радость и ненасытимую сладость душам христолюбивым”. Автор этой книги может быть справочником для школьных читателей и ученых, а также для проповедников. Основний текст доповнюють додаткові статті.
Український музично-пісенний фольклор та народна обрядова традиція ...
... українських мелодій, де простежуються риси науково-пізнавального характеру, було видання А. Коціпінського „Пісні, думки і шумки руського народу ... роблено нетямущою рукою операцію»[2]. І тільки великий український філософ і поет Г. Сковорода (1722–1794) поклав ... людина сприймала себе як рівна серед рівних. Найдавніша форма фольклору – молитви (заклинання), колядки, щедрівки, веснянки (особлива потужна ...
Вірші К. Транквилион-Ставровецкий может иметь нравоучительный и назидательный характер и близок к традиционным псалмам и духовным песням. І лише в окремих віршах Кирило відгукується на тогочасні події. Найбилш відомы твір «Медицина к роскоши потустороннего», где победы думают о супружеской жизни, возможности смерти, так как я не люблю ни бедных, ни богатых. Своєю побудовою і римами вірш нагадує народні думи. Книга «Ценная жемчужина» пролила свет на греко-католический период в жизни автора и на то, что его симпатия к лицу проявлялась довольно часто. Книга стала відомою. В 1699 р. арендар братської друкарні в Могильові Максим Вощанка випустив нове видання “Перла многоценного” із значними змінами. Великої популярності зажила ця книжка у російських старовірів. Они копировали и превращали рукописи статуй в прозу, в которых говорили о конце света, о приходе из древних земель антихриста. Возрождение края поэтическим творчеством Кирилла було бильш стреманим. В рукописных копиях создается только лучшее из дома «Лекарство для людей роскоши.
Образцы «Жемчужины многозначности» можно найти в крупнейших библиотеках и музейных собраниях Москвы, Санкт-Петербурга, Львова, Саратова и в Национальной библиотеке под Варшавой. Один з них знаходиться в Чернігівському обласному історичному музеї ім. В.В. Тарновського. Литературное творчество и доброта Кредитный бизнес Кирилла Транквилиона-Ставровца занимает особое место в истории украинской культуры. І не випадково його особистість, діяльність і твори завжди привертали увагу багатьох дослідників.
3. Родина Коцюбинських і громадська бібліотека
Чернігівська громадська бібліотека була однією з перших в Україні. Вона згуртувала навколо себе відомих громадських діячів: родину Русових, І. Шрага, О. Тищинського, І. Рашевського та ін. Дуже тісно була пов’язана з роботою бібліотеки і В.У. Дейша, а згодом і М. Коцюбинський.
В.У. Дейша була досить освіченою, розумною жінкою. Вона окончила Черниговскую гимназию, начала в Петербурге на Бустужевских курсах. В свой час к ним подходили активные молодые люди, принимавшие участие в нелегальных стадах, которые брали вивченный и розповюдженный вложенный литератур, ведущий против царско-имперского режима.
В Чернигове Вера Устимивна ходила в украинскую организацию «Громада», принимала активное участие в культурно-просветительских роботах и роботах общественных библиотек.
У 1892 р. керівництво громадською бібліотекою було доручено Вірі Устимівні і вона з молодечим запалом взялася до цієї роботи.
Взявши за основу “Каталог систематичного читання” Одеського видання 1883 р., Дейша приступила до складання аналогічного каталогу для Чернігівської бібліотеки.
Як Людин высоко ценится, Як Була любезно ознакомлен с краткими намеками литературной литературы, поразмыслив и в процессе еды, Вера Устимивна должна внести свои поправки в сложенный каталог новых великих шедевров. У меморіальній бібліотеці музею М. Коцюбинского получает целый каталог, в котором от руки Выри Устимівни зроблені дополнения и пометки на полях.
Культура України у XVIII–XIX століттях
... ширші висновки щодо розвитку національної свідомості, становлення нації. Українська мова і література. Найважливішим компонентом нації, засобом ... культури, адже в умовах капіталізації і бездержавності національна культура в містах України XIX ст. підлягала русифікації ... покоління вона мала значення маніфесту, вона була прапором, на якому було написано магічне слово для тих часів: «народність». М. ...
До розділу “Літературна критика, історія літератури і мистецтва” вона додає праці З. Также Боровиковский, Пирин, Костомаров, Станюкович, Стоюнин, Скабичевский, Анненков, Миллер, Михайловский, Прудон.
В разделе «Иноземная литература» представлена критическая статистика по известным зарубежным писателям и творчеству, а также критическая и литературная болтовня зарубежных авторов. Веселовский, Чернышевский, Скабичевский, Писаров, о творчестве Лессинга, Гейне, Берна, Рабле, Вольтера, Гюго фон, также включает в русский перевод критический бред зарубежных авторов.
В случае с каталозой Вера Устимивна отдала дань и литературу педагогам, в том числе практикам Ушинского, Пирогова, Спенсера, Каменского, Лесгафта до педагогики.
Из украинских авторов представить Шевченко, Глибова, Драгоманова, Марка Вовчка, Котляревского, Кропивницкого, Максимовича, Кониского, Кулиша, Яворницкого, Житецкого, Потебного.
Додатково запропонувала включити етнографічні збірники Комарова, Рудченка, Драгоманова, Чубинського, Головацького та альманахи “Молодик”, “Степ”, “Хата”, “Луна”, “Рада”, “Складка”, “Нива”, “Ластівка”, “Основа”. Цікаво мала бути представлена на її думку зарубіжна класика. В каталог вона включає твори Данте, Бокаччо, Сервантеса, Шекспіра, Мольєра, Лессінга, Шіллера, Вольтера, Руссо, Бальзака, Беранже, Флобера, Золя, Пруса, Ожежко.
Каталог був настільки детально, зі знанням справи складений, що ним згодом користувався і Михайло Михайлович Коцюбинський при складанні каталогу для розсилки сільським кореспондентам.
Навколо бібліотеки гуртувалася молодь, проводилися збори, лекції, читання.
Поліція невпинно стежила за діяльністю громадської бібліотеки. Активна праця Віри Устимівни насторожила жандармерію. У 1893 р. її беруть під домашній арешт, а після смерті матері негайно ув’язнюють, спершу в Чернігові, а потім у Варшаві.
Їй інкримінують зв’язки з підпільником Ф. Свідерським, через якого вона отримувала заборонену літературу. Звільнившись з в’язниці в травні 1894 р. після 7 місячного ув’язнення, Віра Устимівна деякий час жила у свого брата в Москві, а потім повернулась у Чернігів і знову приступила до роботи в громадській бібліотеці.
А ставши дружиною Михайла Михайловича Коцюбинського, Віра Устимівна стає його активною помічницею, другом і порадником і в літературній роботі, і в громадському житті.
З 1897 р. членом правління громадської бібліотеки стає і М.М. Коцюбинський. Маючи за плечима досвід педагогічної, журналістської роботи письменник з особливою активністю включився в роботу. За дорученням правління бібліотеки Г.О. Коваленко в 1897 р. друкує статтю під назвою “В справі видання популярно-наукових книжок”, яка закликала усі інші губернії України стати на захист народної освіти. Він пише: “18-27 вересня цього року відбувся в Чернігові з’їзд лікарів і земських діячів Чернігівської губернії. Між іншим було порушено питання про народну освіту. Боротись з хворобістю людей можна тоді, як народ буде культурніший і освіченіший.
Через це з’їзд постановив просити земський уряд, щоб заведені були скрізь школи звичайні, а також недільні і вечірні, щоб учителі і лікарі читали селянам лекції популярно-наукові, щоб скасовано було заборони і перешкоди в справі лекцій та сільських бібліотек;
- просити уряд вищий, щоб скасували заборони лекцій і бібліотек українською мовою, бо іншої наші люди не розуміють;
- позаяк ще досі мало видано книжок мовою українською з поля гігієни та медицини, – просити земський уряд, щоб видав премії за написання тих книжок і щоб видав їх земським коштом.
Будемо сподіватись також, що про цю пекучу потребу не мовчатимуть лікарські та учительські з’їзди інших губерній нашого краю”.
Ще в 1898 р. члени правління громадської бібліотеки подали на розгляд губернського земства умотивовані пропозиції відносно української мови:
1. Щоб допущено було українську мову в школах Чернігівщини.
2. Щоб дозволено було видавати народною місцевою мовою шкільні підручники і книги.
3. Щоб ті книги були допущені в бібліотеки.
Велику допомогу подає міській громадській бібліотеці українська “Громада”. Ця організація мала свою бібліотеку, що постійно поповнювалась кращими зразками української, російської і світової літератури. Спочатку вона містилась у окремих осіб, а згодом її передали громадській бібліотеці. Члени товариства постійно дбали про розповсюдження книжок рідною мовою, поширювали популярні серед народу чернігівські видання Б. Грінченка.
Деяку допомогу громадській бібліотеці подавала й Чернігівська губернська архівна комісія, в складі якої було багато членів правління міської бібліотеки. 21 жовтня 1902 року на засіданні архівної комісії Коцюбинському доручають скласти програму для збирання історичних, етнографічних та археологічних матеріалів по Чернігівській губернії. Безпосередньо він готує розділи: “О народной словесности”, “О кобзарях, бандуристах и лирниках”.
Велику увагу приділяла громадській бібліотеці губернська комісія по народній освіті, секретарем якої з 1897 р. був М. Коцюбинський. Для поширення знань серед населення ця комісія добилась проведення регулярних народних читань та виділення коштів і приміщення для цих заходів.
У донесенні поліції за 1903 р. на ім’я губернатора повідомлялось про одні зі зборів міської бібліотеки. “Із заслуханих на зборах питань заслуговує на увагу пропозиція про влаштування курсів і лекцій науково-популярних, що мають університетський характер, причому було заявлено, щоб ті курси контролювала бібліотека. З приводу цих зборів у місті ширяться різні чутки, кажуть, що архівна комісія і бібліотека повністю перейшли до рук червоних, які верховодять у них”. 2
У січні 1905 р. на загальних зборах членів бібліотеки М. Коцюбинський виступив з палкою промовою, наголосивши, що повинна бути відмінена цензура для всіх творів без огляду на мову. Адже українська книга поставлена в жахливі умови. Якщо російську книгу цензура б’є батогами, то малоросійську переслідує скорпіонами. Ви хочете почитати дитячу книгу українською мовою, цензор відповідає вам, що українських дітей немає, а є російські діти, а книга не дозволяється. Ви хочете перекласти Пушкіна на українську мову, але вам не дозволять поставити імені Пушкіна на перекладі і ви повинні подавати свій переклад за оригінал і ставити свій підпис, а за таких умов, звичайно, не завжди знайдеться видавець, і взагалі книга ризикує залишитись на полицях крамниці.
Збори одноголосно ухвалили подати клопотання про відміну цензури на твори письменників, які пишуть не російською мовою.
Особливо пожвавилася робота Чернігівської громадської бібліотеки після створення в Чернігові товариства “Просвіта”, яке очолив М.М. Коцюбинський. Ще на одному з перших засідань товариства, яке відбулося 27 грудня 1906 р., Коцюбинський подав пропозицію відкрити в Чернігівській губернії українські школи, організувати народні бібліотеки й читання.
Поліція недремно стежила за діяльністю бібліотеки і “Просвіти” і неодноразово вимагала від влади припинення їх діяльності.
В одному з донесень читаємо: “За даними тривалого агентурного нагляду члени товариства під приводом читання рефератів, публічних лекцій та бесід, театральних репетицій тощо влаштовують зборища не тільки в приміщеннях товариства “Просвіта”, а й таємно в приватних будинках, куди запрошують семінаристів, гімназистів, реалістів, учнів фельдшерських курсів і навіть учнів міських шкіл, серед яких організовують гуртки і ведуть антиурядову пропаганду”.
На ім’я чернігівського губернатора надійшло ще одне донесення: “За наявними даними громадська бібліотека в м. Чернігові є явочною квартирою для злочинних організацій, і служить не для просвіти, а для розпусти”.
І тому не дивно, що у 1908 р. була заборонена “Просвіта”, а згодом припинила свою діяльність і громадська бібліотека. Увесь її книжковий фонд передали бібліотеці земської управи.
Отже, останнє десятиріччя Чернігівської громадської бібліотеки було тісно пов’язане з активною діяльністю подружжя Коцюбинських.
4. Бібліографічна Чернігівщина
Бібліографічне краєзнавство є складовою частиною загальнобібліотечного краєзнавства, що має особливості, обумовлені своєю специфікою. Його мета – забезпечення бібліографічною інформацією про духовні матеріали, пов’язані за змістом з певною місцевістю, яка для її населення є рідним краєм.
Бібліотечне краєзнавство та її складова – бібліографічне краєзнавство в Чернігівській області має давні традиції. У перші післяреволюційні десятиріччя провідне місце в системі краєзнавства належало численним громадським організаціям. Проте бібліотечним краєзнавством вони не займалися. Не здійснювали такої роботи і бібліотеки Чернігівщини. Бракувало не лише літературних джерел, не вистачало кваліфікованих бібліотечних кадрів, довідково-бібліографічного апарату.
Сплеск краєзнавчої діяльності бібліотек припадає на початок 60-х років ХХ ст., коли історики у співдружності із бібліотекарями створювали том нарисів “Історія міст і сіл УРСР. Чернігівська область”. Було переглянуто і розписано тисячі книг, журналів та газет, які на той час зберігались у книгосховищах області (бібліотеки, музеї, архіви).
Підсумком цієї велетенської праці став зведений каталог краєзнавчої літератури ОУНБ ім. В.Г. Короленка. Тематика його універсальна. Обсяг – понад 70 тисяч карток з описами різних джерел інформації, які зберігаються не лише у книгосховищах області, а й за межами Чернігівщини й України (Москва, Ташкент, Рига, Вільнюс, Гомель, Тула тощо).
Цей каталог став головним джерелом при підготовці і складанні краєзнавчих бібліографічних посібників ОУНБ, які в свою чергу становлять певну систему видавничої діяльності бібліотеки.
Видавнича діяльність Чернігівської ОУНБ ім. В.Г. Короленка має більш ніж сорокарічну історію. Перш за все треба відзначити традиційний бібліографічний покажчик універсального характеру “Література про Чернігівську область за… рік”, що видається з 1972 року. Останнім часом покажчик будується за схемою, що відповідає структурі, розробленій Державною історичною бібліотекою України і є типовою для покажчиків даного виду.
Також щорічно виходить видання рекомендаційного характеру “Знаменні і пам’ятні дати по Чернігівській області на… рік”. Слід відзначити, що останнім часом складачі намагаються давати довідки про події та персоналії, про яких раніше писати та говорити було заборонено.
Тематична палітра видавничої діяльності ОУНБ широка та яскрава. Так ще у 1961 році побачив світ цікавий посібник “Природа і природні багатства Чернігівщини”, складений О.С. Клименком. Логічним продовженням його став покажчик “Природа Чернігівщини та її охорона” (Чернігів, 1987).
Мистецькій Чернігівщині присвячені рекомендаційні видання “Майстри образотворчого мистецтва, творчість яких пов’язана з Чернігівщиною” (Чернігів, 1976), “Композитори, життя і творчість яких пов’зані з Чернігівщиною” (Чернігів, 1981), а також науково-допоміжний покажчик О.П. Васюти “Кобзарство та лірництво на Чернігівщині” (Чернігів, 2001), виданий за сприяння працівників ОУНБ та на поліграфічній базі бібліотеки.
Але найбільше у видавничому доробку бібліотеки бібліографічних покажчиків історичної та літературознавчої тематики.
Історія Чернігівщини відображена у посібниках “В.І. Ленін і Чернігівщина” (Чернігів, 1980), рекомендаційному покажчику про дружбу та співробітництво трудівників Брянської, Чернігівської та Гомельської областей “В единой братской семье” (Чернигов, 1982), “Памятники истории и культуры Черниговщины” (Чернигов, 1984), “Їх іменами названі вулиці Чернігова” (два випуски у 1985 та 1987 рр.), “Незабутнє. 1945-1990” (Чернігів, 1990), “З історії Чернігівської єпархії” (Чернігів, 1993), підготовлений у співпраці з науковцями Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського покажчик “Декабристи і Чернігівщина” (Чернігів, 2000) та ін.
В різні роки було підготовлено та видано низку посібників з історії міст і сіл Чернігівської області: “Чернігів” (два видання у 1982 та 1990 рр.), “Новгород-Сіверський” (1988), “Ніжин” (1983), “Прилуки” (1988), “Остер” (разом з Козелецькою районною бібліотекою; Остер, 1998).
Не можна обійти увагою бібліографічний посібник “З історії Чернігівської єпархії” (складач Л.В. Студьонова), який отримав схвальну оцінку багатьох науковців, бібліографів, краєзнавців відразу як побачив світ у 1993 році і не втратив своєї актуальності і сьогодні. Мета покажчика – висвітлити найважливіші події з історії єпархії та діяльність представників чернігівського духівництва. Присвячено його 1000-літтю утворення Чернігівської єпархії. У виданні зібрано значний за обсягом матеріал з друкованих джерел, численних довідкових і періодичних видань, починаючи з 1861-го і закінчуючи 1992-м роками. Чітко систематизовано матеріал як у першому (загальному) розділі, так і в подальших, де йдеться про церкви, собори, монастирі Чернігівщини та їх архітекторів, про духовну освіту та її окремі заклади, про церковну пресу, бібліотеки і музей, релігійні свята тощо. З часу виходу цього видання пройшло майже 10 років, тому у перспективі варто було б підготувати і видати продовження першого випуску, зважаючи на те, що джерельна база теми поповнюється дуже добре.
Значну кількість видань у бібліографічному доробку ОУНБ становлять покажчики із серії посібників про письменників, життя і творчість яких пов’язані з Чернігівщиною.
В різні роки виходили покажчики “А.Я. Ларченков, “П.О. Сердюк”, “М.П. Турківський”, “С.П. Реп’ях”, “М.М. Коцюбинський”, “В поколіннях я озвуся (П.Г. Тичина)”, “К.Т. Журба”, “О.П. Довженко”, “В.М. Струтинський”, “В.М. Пригоровський”, “Д.Й. Іванов”, “П.І. Куценко”, “М.П. Адаменко”, “М.К. Холодний”, “Поет-романтик з Борзнянщини (В.М. Забіла)”. А у 2001 році у співпраці з Чернігівською організацією Національної Спілки письменників України та з нагоди 25-річчя цієї організації було підготовлено та видано біобібліографічний довідник “Письменники Чернігівщини”. У перспективі – видання подібного довідника про творчість письменників – членів літературної спілки “Чернігів”.
Аналізуючи видавничу діяльність ОУНБ, варто звернути увагу й на значну роботу бібліотеки як методичного центру для бібліотек області.
Серію покажчиків, присвячених творчості видатних письменників-земляків, доповнюють методико-бібліографічні матеріали, видані бібліотекою. З 1981 року започатковано серіальні видання “Чернігівщина – гордість моя”, з 1992 року – “Повернуті імена письменників Чернігівщини” (М. Вороний, Л. Терехович, І. Савич, О. Соколовський, М. Адаменко, М. Скуба, М. Івченко та ін.), з 1996 року – “Письменники-земляки – лауреати літературних премій” (П. Тичина, Ю. Мушкетик, С. Реп’ях, В. Дрозд, Г. Кочур, Є. Гуцало та ін.).
З 90-х років ХХ ст. бібліотека цілеспрямовано співпрацює з районними та міськими бібліотеками області у вивченні історії бібліотек регіону, здійснюючи значну за обсягом пошукову, науково-дослідну роботу, результатом якої є видання бібліографічних покажчиків, проведення науково-практичних конференцій.
Для більш повного розкриття своїх фондів у 1997 році було видано “Каталог місцевих періодичних видань (1861-1996), які є у фондах Чернігівської ОУНБ ім. В.Г. Короленка”. Не можна не відзначити копітку роботу впорядників цього видання. Опис газет, назви яких змінювалися, складено за їх останньою назвою. Від кожної зміненої назви дані відсилання до основного зведеного опису. Каталог став незамінним посібником не тільки для бібліотекарів, істориків, краєзнавців, а й для дослідників-книгознавців.
Своєрідним доповненням і продовженням цього видання стали щорічні посібники “Бібліотеки Чернігівщини на сторінках преси”, що почали виходити з 1998 року.
Таким чином, видавнича діяльність ОУНБ ім. В.Г. Короленка має значні здобутки. Завдяки копіткій та наполегливій роботі працівників відділу краєзнавства, науково-методичного, а в останні роки і відділу мистецтв створено чітку систему науково-допоміжних та рекомендаційних бібліографічних посібників універсального та тематичного характеру, завдяки чому бібліотека має змогу популяризувати свої фонди та довідковий аппарат, допомагати читачам знайти потрібну інформацію. З того часу, як у бібліотеки з’явилась власна поліграфічна база (комп’ютери, ризограф), відпала необхідність витрачати великі кошти при друкуванні покажчиків у видавництвах, а зовнішній вигляд видань значно поліпшився. Всі вони мають тепер і електронну версію.
Поява комп’ютерів у бібліотеці дала змогу розпочати створення електронної бази даних “Історія рідного краю”, яка складається з програм “Персоналії”, “Географічні назви” та ін., і в якій відображені документи про Чернігівщину. Також триває робота над створенням інформаційного портрету регіону. Все це у майбутньому стане основою для підготовки бібліографічних видань ОУНБ ім. В.Г. Короленка.
У перспективі буде продовжено серію видань про творчість письменників Чернігівщини, готуватимуться традиційні щорічники, календарі, а також планується до видання у співпраці з історичним факультетом ЧДПУ ім. Т.Г. Шевченка посібник, який познайомить сучасного читача з життям та творчістю історика, письменника, громадського діяча Чернігівщини першої половини ХХ ст. Павла Федоренка. Робота триває.
Література
1. “Краєзнавець” – клуб //Чернігівщина: Енцикл. довідн. – К., 1990. – С.364-365.
2. Вечоренко П. На перехресті віків: Краєзнавство і наука //Десн. правда. – 2000. – 16 берез.
3. Студьонова Л. Клуб “Краєзнавець”: /До історії створення/ //Десн. правда. – 1982. – 26 верес.
4. Кушніренко М. Товаришів і однодумців лиця //Літ. Чернігів. – 2001. — №17. – С.113-115.
5. Феофілова Л. Бібліотеки Чернігівщини: нові тенденції і традиційні цінності.// Бібл. планета. – 2000. — №4. – С.5-6.
