1. Умови розвитку та особливості української культури другої половини 17 — 18 ст
Друга половина ХУІІ-XVIII ст. — надзвичайно складний час в історії України, що був позначений соціально-політичними, релігійними рухами, насичений подіями, які змінили уявлення про світ і людину, вплинули на розвиток культурного життя.
Богдана Хмельницького
козацької республіки
З метою захисту православної віри та здобутків у справі державотворення Україна була вимушена звернутися до Росії. У січні 1654 р. на Переяславській Раді було ухвалено рішення прийняти протекторат Росії, юридично закріплений того самого року Березневими статтями царського уряду. Проте царська Росія відтепер проводила політику ігнорування укладених угод — державні питання щодо України царський уряд вирішував через Посольський наказ, у складі якого діяла спеціальна канцелярія — Малоросійський наказ. Він мав широкі повноваження та виступав посередником між царським урядом і запорізьким, лівобережним та правобережним козацтвом. Водночас щодо українських земель не згасали «посягання» Польщі і Туреччини, які періодично ставали союзниками гетьманів та старшинських угруповань в їхній політичній боротьбі за владу.
П. Дорошенко,
Політичні та економічні проблеми стимулювали соціальний та духовний розкол усередині українського суспільства. Під час визвольної війни 1648 — 1654 рр. козацтво як її рушійна сила виборювало собі привілейоване становище. Козацька старшина поступово перетворювалася на великого землевласника. Як і польська шляхта, вона почала панувати, незважаючи на потреби та інтереси зубожілих козацьких та селянських низів. Це спричинило до загострення соціально-політичної боротьби, що переросла в громадянську війну і мала багато негативних наслідків, зокрема, подальше поглиблення соціальної диференціації, станового розшарування суспільства.
Поглиблення духовних суперечностей усередині українства було зумовлено також міжконфесійним протистоянням римо-католицької, греко-католицької та православної церков, розірваністю українських земель. Унаслідок цього частина населення схилялася до католицизму, частина — зберігала вірність православ’ю. До того ж, українська православна церква втратила свою самостійність. З 1686 р. вона була підпорядкована Московському патріархату, що відкривало російському урядові більш широкий простір для впливу на Україну. За нових умов російською церквою нівелювалося національне забарвлення релігійної свідомості українців і наголошувалося на їх належності до спільної православної конфесії. Гострого протистояння в народних колах це підпорядкування церкви не викликало, оскільки росіяни й українці сповідували православ’я. Однак російська влада використовувала цю єдність як інструмент денаціоналізації, засіб русифікаторської культурної політики.
Адаптивна фізична культура в Росії
... Остання є не лише складовою частиною професійної і соціальної реабілітації інвалідів, але і лежить в їх основі. РОЗДІЛ 1. Адаптивна фізична культура Адаптивна фізична культура - це комплекс заходів спортивно- ... нормативно-правових основ. Першорядним є, як вже зазначалося вище, відсутність соціально-економічних умов у Росії для вирішення цієї проблеми, а нерозуміння багатьма державними політичними і ...
Проте це не призвело до зменшення значущості релігійних настанов українського народу, адже завдяки ортодоксальності та традиціоналізму селян релігійні традиції та звичаї були глибоко укорінені в народному житті.
Пилипа Орлика і Дмитра Апостола,, Катерина II ліквідувала інститут гетьманства.
великого духовного потенціалу
різновекторність духовних спрямувань
Епоха українського бароко
ідею світла як головного принципу світобудови, освітлення тілесності духовним світлом.
тяжіння до Античності та міфологічних образів поєднувалося з традиціями Київської Русі
дисгармонійності та складності світу,
двоїстість характеру людського буття:
Українське бароко, живлячись традиційним християнським світоглядом, у красі й довершеності матеріального світу, силі «земних» насолод вбачало відображення краси і довершеності духовного світу та насолод майбутнього духовного буття.
У той же час людина барокової культури почала усвідомлювати, що в ній самій ховаються непоборні суперечності біологічного і соціального, колективного й індивідуального, усвідомлюваного та неусвідомлюваного, небесного і земного, вічного і швидкоплинного. Складність проблеми полягала у тому, що людина в той час осмислювалася як така, що перебуває на перетині духовного і тілесного, божественного і диявольського та не здатна бути до кінця ні «духовною», ні «тілесною». Разом з тим вона вірила у можливість подолати гріховні вади своєї природи і прагнула цього. Сум людини за втраченою ілюзією гармонії і внутрішньої досконалості віддаляє її від Ренесансу і є основою трагічного гуманізму українського бароко.
Дмитра Туптала
Українські мислителі припускали можливість співіснування в одній особистості християнської набожності й сатанізму, поєднання в душі людини «сяйливо світлих та непроглядно чорних» начал. Людина була для них другим дивом після Бога і другим страхіттям після диявола. Згодом такі уявлення витіснили раціоналістичні твердження просвітителів про вроджену, природну доброту людини, яка переборює егоїстичні пристрасті і розумність, коли розум неодмінно перемагає тваринні інстинкти.
бароковий ідеал особистості
ідей Просвітництва
сутності людини,
2. Система освіти в Україні в другій половині 17 — 18 ст
Друга половина 17 — 18 ст. позначені значними змінами в освітянській сфері: було створено розгалужену мережу початкових навчальних закладів, сформовано систему спеціальної професійної освіти, закладався фундамент вищого рівня вітчизняної освіти. Особливого розвитку освітній системі надав вагомий вплив російської та європейської культур (так, у числі закладів освіти поряд із братськими та приходськими православними школами були й уніатські, єзуїтські та протестантські).
Україна. Культура і побут українського народу. Духовна культура ...
... Україні . Найважливішим завданням, успішно вирішеною на Україні в ході культурного будівництва, було створення нової національної інтелігенції. Якщо до революції на Україні налічувалося лише 27 вищих навчальних закладів, ... українського населення, його онімечення, полонізації та мадяризації. Тільки після революції і возз'єднання українських земель в єдиній соціалістичній державі український народ ...
Початкові, середні та вищі навчальні заклали не мали єдиної програми освіти, оскільки створювалися з ініціативи представників різних верств населення.
Початковий рівень освіти репрезентували церковно-приходські школи, у яких вчителювали дяки. Головною метою таких шкіл було виховання християнина. Завдання початкових шкіл — навчити дітей читати і розуміти прочитане, адже християнин повинен був самостійно знайомитися з богослужбовими книгами і розуміти церковну службу. Вміння каліграфічно писати не вважалося необхідним на цьому етапі освіти, тому учні засвоювали тільки навички спрощеного письма.
Своєрідним явищем у системі освіти в українських землях, особливо на Лівобережжі та Слобожанщині, була діяльність мандрівних учителів — дяків, студентів колегіумів, Києво-Могилянської академії, які під час канікул мандрували Україною. Багато з них не поверталися до свого навчального закладу, приставали до приходських шкіл і навчали дітей, наймалися приватними вчителями, заробляючи цим на життя та розповсюджуючи знання, які іноді виходили за межі тих, що їх надавали церковні школи.
В останній третині XVIII ст. у різних частинах України відбулися шкільні реформи. У Західній Україні в дусі європейських освітніх змін здійснювала шкільну реформу Річ Посполита — 1773 р. Було створено народну комісію едукації (освіти), якій підпорядковувалися школи різних рівнів. Під впливом ідей Просвітництва розпочався процес секуляризації освіти, розширення обсягу знань, удосконалення морального виховання учнів.
Важливу роль у системі освіти відігравали середні навчальні заклади — колегіуми. В них навчалися діти старшин, духовенства, заможних міщан і козацтва. У 18 ст. діяли колегіуми в Чернігові (1700 р.), Переяславі (1738 р.), Харкові (1721 р.), які забезпечували доволі високий рівень знань.
У Лівобережній та Слобідській Україні розвиток середньої світи відбувався в контексті загальноросійської реформи. 1786 р. Катерина II затвердила «Статут народних училищ», згідно з яким у містах відкривалися головні та малі народні училища. Головні училища було відкрито у Чернігові, Новгород-Сіверському, Харкові, Полтаві та інших містах. До кінця 18 ст. діяли вісім таких закладів і сімнадцять малих училищ.
До середини 18 ст. в Україні не було вищих навчальних закладів. Тільки 1661 р. у Львові було засновано університет. Його основою була Львівська братська школа, пізніше — єзуїтська колегія. Диплом короля Яна II Казимира надавав їй «гідність академії і титул університету» з правом викладання всіх тогочасних університетських дисциплін, присудження вчених ступенів бакалавра, ліценціата, магістра і доктора. Таким чином, у Львівському університеті навчання велося за зразком інших європейських академій.
Від часу заснування і до 1773 р. Львівський університет повністю перебував під контролем єзуїтського ордену і підпорядковувався генералу єзуїтів у Римі. Навчальний процес у Львівському університеті здійснювався на основі програми єзуїтських шкіл, розробленої ще наприкінці 16 ст. Помітні зміни у цю програму стали вноситися лише в середині 18 ст.
У Львівському університеті в різний час працювали відомі вчені: історик К. Несецький, математики Ф. Гродзіцький і Т. Сєкержинський, письменник Г. Пірамович, громадський діяч, поет, письменник і філософ І. Красицький та ін.
Розвиток драматургії і театру у 80-90-х рр. ХІХст. в Україні
... Важливе значення для розвитку українського національного мистецтва мав аматорський театральний рух, який поширювався на Україні ще ... було, не було п'єс «з настроєм», на сцені не було нічого напускного, була одна тільки життєва правда». 1 Перші спроби відродити національний театр ... п'єски вітчизняних і закордонних ремісників від драматургії. Багато сил складанню високомистецького репертуару віддав ...
Після розпуску 1773 р. ордену єзуїтів було закрито і Львівський університет. 1784 р. урядовим рішенням імператора Йосифа II діяльність університету було відновлено — з метою впровадження імперських ідеологічних цінностей, централізації та онімечення багатонаціональної Австрійської імперії.
Івана Мазепи
Початок 18 ст., був часом розквіту академії. У цей час тут навчалося до 2 тис. студентів. Навчальний процес був добре організований, виважено і послідовно спрямований на ґрунтовне засвоєння матеріалу, детальний контроль знань та передбачав публічну демонстрацію рівня підготовки вихованців. Велика увага в академії приділялася виховній роботі, яка була спрямована на формування благочестя, відданості православ’ю, Батьківщині, поваги до старших тощо.
Києво-Могилянська академія була науковим і художнім центром України. Викладачами і вихованцями цього вищого навчального закладу були видатні мислителі, церковні діячі, діячі мистецтв — Ф. Прокопович, Д. Туптало, К. Сакович, Л. Баранович, І. Гізель, І. Галятовський, Ф. Сафонович, А. Радивиловський, С. Полоцький, В. Ясинський, М. Довгалевський Є. Славинецький, українські художники І.Мігура, І. Щирський, Л. Тарасевич, Г. Левицький композитори М. Березовський, А. Ведель та ін., історики П. Симоновський, М. Бантиш-Каменський, М. Берлинський, які у своїй діяльності творчо втілювали барокові та просвітницькі ідеї не тільки на Батьківщині, а й за її межами.
Вихованцями академії були й видатні діячі української історії: гетьмани Ю. Хмельницький, І. Виговський, П. Дорошенко, П. Тетеря, І. Брюховецький, М. Ханенко, І. Самойлович, І. Мазепа, П. Орлик, Д. Апостол, І. Скоропадський, П. Полуботок. В академії навчались відомі літописці С. Величко, Р. Ракушка-Романовський, Г. Граб’янка.
У другій половині 18 ст. академія поступово втратила провідне значення і в подальшому (зусиллями Катерини II) була перетворена на замкнений становий освітній заклад для дітей духовенства.
Таким чином, в Україні у другій половині 17 — 18 ст. склалася багаторівнева система освіти, завдяки якій зростав рівень освіченості різних верств населення, а разом із цим і значущість національної культури в системі європейської культури. Львівський університет, Києво-Могилянська академія як осередки розвитку філософи, науки, мистецтва склали фундамент вищої освіти в Україні, сприяли формуванню світоглядних орієнтирів сучасників, засвоєнню та укоріненню прогресивної світової суспільної думки, посиленню значущості національних досягнень.
3. Відображення духовних пошуків доби у філософській думці України, Визначальну роль у духовних пошуках доби відігравала філософія.
Потужним осередком становлення і розвитку вітчизняної філософської думки була Києво-Могилянська академія, де згуртувалися найосвіченіші наукові кадри, орієнтовані на культивування знання та осмислення прогресивних європейських філософських здобутків. Завдяки їх діяльності українська філософія наповнилася ідеями Бароко та Просвітництва.
У поглядах «могилянців» ще зберігалися зв’язки із світом біблійних настанов та переважало уявлення, що істину про природу і причину речей потрібно шукати в релігійній площині. В академії було створено православний український варіант барокової схоластики, який відповідав потребам зміцнення православних позицій у релігійній полеміці та теоретично обґрунтованого, аргументованого спростування іншої віри.
Стиль бароко у світі та в України
... академії. Письменники, в творчості яких найвиразніше виявилися риси бароко були викладачами чи вихованцями цієї академії. Перші його прояви помітні на Україні ... такому визначенні є, бо саме воно, козацтво, було носієм нового художнього смаку. Відомо чимало відомих ... жестах, урочистих постатях, світлових ефектах, лініях драпірування тощо. Провідне місце у культурному житті тодішнього суспільства ...
Водночас вітчизняні філософи намагалися відійти від схоластичної традиції, звертаючись до матеріалістичних засад. У другій половині 18 ст. філософські курси академії, твори мислителів наповнюються просвітницькими ідеями щодо позастанової цінності людини, пробудження її самосвідомості та утвердження людської гідності, патріотизму, турботи за долю Батьківщини тощо.
Просвітницькі ідеї розвивалися у двох напрямах: науково-просвітницькому та етико-гуманістичному. Перший напрям реалізовувався у діяльності Ф. Прокоповича, Л. Горки, Г. Кониського та ін.
Феофан Прокопович -, Григорія Сковороди.
Розмірковуючи про сенс людського буття, Г. Сковорода велику увагу приділив проблемі вибору життєвого шляху і щастя людини. На його думку, визначивши своє божественне призначення або свою духовну сутність, людина визначає і шляхи втілення її у матеріальному світі. Обрана праця має вести людину до «чесного життя» і «чесної совісті». Саме таким чином, за Г. Сковородою, можна здобути щастя. У філософії Г. Сковороди — філософії серця, вченнях про народну працю та три світи — втілилися найважливіші морально-ціннісні орієнтири тогочасного суспільства, його філософські ідеали, висока духовність, внутрішня свобода і патріотизм. Це стало потужним імпульсом для розвитку української філософської думки.
В українській філософії протягом 18 ст. розроблялися проблеми логіки, онтології, гносеології, психології, соціальної філософії тощо. Українські філософи, утверджуючи пріоритетне значення розуму, великої ваги надавали чуттєвому досвіду, що свідчить про збереження одвічних ментальних настанов українського народу.
Багато уваги українські філософи просвітницької орієнтації приділяли обґрунтуванню концепції природного права і суспільного договору. Розуміючи філософію як засіб просвіти розуму, вони були переконані, що подолання суспільного зла, конфліктів, скасування несправедливих законів, у тому числі кріпосного права, можливі через поширення освіти і виховання. На їхню думку, справедливі закони, розуміння того, що є добро і зло, було гарантією спрямування зусиль усіх представників суспільства і насамперед еліти на побудову гармонійних і розумних суспільних відносин.
синтезувала
Отже, українська культура другої половини 17 — 18 ст. характеризується: пануванням барокового світогляду; підвищенням національної самосвідомості; різноспрямованістю духовних пошуків; опорою на середньовічні традиції, ренесансні та просвітницькі ідеї; співіснуванням релігійних та світських начал; зростанням ролі освіти та виховання.
4. Формування барокового мистецтва в Україні та його особливості
бароковим світоглядам,
Петра Могили
героїко-стоїчним духом.
було
героїзація об’єктів зображення
Поширеною в Україні епохи бароко була геральдика, особливо у зв’язку із символікою військової слави. Герби гетьманів та полковників з’являються не тільки в оформленні книжок та в українському портреті, а й у пластичному декорі споруд, зведених їх коштом. Так, герб полковника М. Миклашевського прикрашає фасад Георгіївського собору Видубицького монастиря, а герб І.Мазепи декорує стіну Чернігівського колегіуму.
Мистецтво як складова духовної культури суспільства
... західній та східній культурах), стверджуватись через панування безобразного (І. Босх, А. Дюрер, модернізм та постмодернізм) і навіть зовсім заперечуватись (мистецтво абсурду). По-друге, мистецтво – це один ... умовами та потребами, які були покликані до життя, й включаються в загальнолюдський фонд художньої культури. Актуальність теми Існує багато визначень мистецтва. Назвемо головні підходи щодо ...
протистояння людини смерті.
героїзації буття
образ світу як саду божого, квітучого космосу буття, що протистоїть хаосу необробленої землі.
світу, світла розуму та сонячна символіка
Сонячна барокова символіка ототожнювала світло з фаворським світлом, що символізувало самого Христа, а сонце як «око Всесвіту» — з Богом-Отцем. Водночас сонячна емблематика бароко сягала своїм корінням солярного культу предків українських землеробів та самих основ українського народного світогляду, у якому сонце асоціювалося з верховною першоосновою, вічністю, правдою, світлом розуму.
Таким чином, барокова сонячна символіка поставала як органічний синтез образів, притаманних багатьом культурам, що відповідало бароковому мисленню з його «накладанням» культурних рис різних епох.
Отже, вияви героїко-патріотичної теми в українському бароко, тематики життєствердного сприйняття дійсності та протистояння смерті можна оцінити як певну особливість українського барокового мистецтва, пов’язану насамперед з духовним кліматом епохи, її героїко-стоїчним духом.
Українське бароко
Стиль бароко в Україні складався й еволюціонував через складну взаємодію з попередніми середньовічними ідеалами та паростками художніх ідей, що притаманні добі Просвітництва, зокрема стилем рококо. Крім того, в Україні залишалися актуальними ідеї Ренесансу. Це породило цікаве художнє явище, у якому поєдналися начала Ренесансу та бароко.
Українське бароко
козацьким,
аскетичності
Вітчизняне «високе» бароко сповнене символами і цитатами-повчаннями: це мистецтво було моралізаторським за своєю природою (зокрема, трагедокомедії, панегірична поезія).
Для «середнього» та «низького» бароко, що виявляється, зокрема, в народній творчості, характерними були чуттєвість, гумор та ліризм.
Художнє життя другої половини 17 — 18 ст. в Україні вирізняється новими формами взаємодії між професійним мистецтвом і народною творчістю. Саме розвиток народної творчості в ті часи позначено підйомом, про що свідчить розквіт декоративно-прикладного мистецтва, музики, літератури, живопису тощо.
Усі мистецькі твори віддзеркалюють тенденцію до секуляризації, але відчутнішою вона виявляється в професійному мистецтві, у якому, як і в народному, з’являються багато образів, пов’язаних із конкретною реальною земною людиною. У музиці розквітають танцювальні та пісенні жанри (побутові міські пісні, канти, псалми та ін.), у живопису — розвиваються станкове малярство, портрет, історична та побутова картина та ін.
Професійне мистецтво, на відміну від народної творчості, більш активно вбирало в себе західноєвропейський художній досвід.
новий тип художника,
Мистецтво в культурі Індії
... культур народів Заходу та Сходу. За правління Кушанів пожвавилася торгівля Індії з Китаєм, Персією, Месопотамією, Римською імперією. Кушани здійснювали покро-нительство щодо літератури та мистецтва. ... Ашоки художня культура Індії позбувається ... були вироби прикладного мистецтва. ... зокрема її капітель із чотирма левами, стала національним гербом Республіки Індії. Серед інших пам'яток скульптурного мистецтва ...
Суттєві зміни в розумінні мистецтва відбувалися вже на початку 18 ст., про що свідчать спроби його теоретичного осягнення, осмислення сутності та природи різних його видів. Так, якщо С. Яворський та Ф. Прокопович у класифікації мистецтв не згадують про малярство і скульптуру, то Г. Кониський вже зазначає, що малювання можна віднести як до «високих» (геометрії), так і до будь-якого з низьких мистецтв. Ю. Щербацький однозначно стверджує, що скульптурою, живописом і мистецтвом гри на музичному інструменті «займаються шляхетні люди».
Органічно цілісний художній процес другої половини 17 — 18 ст. мав численні місцеві варіанти на теренах кожного зі сформованих упродовж попередніх століть історико-культурних регіонів України. Однак попри регіональні своєрідності, українське мистецтво, як і раніше, залишалося внутрішньо цілісним.
літератури
Друга половина 17 — 18 ст. характеризувалася подальшим розвитком усної літератури. З одного боку, вона була представлена тими жанрами, які склалися ще в давнину: казки, легенди, перекази, обрядова поезія, духовні вірші, приказки тощо; а з другого — усна словесність, як і писемна література, змінювалася за рахунок поширення тематики, виникнення нових жанрів, нової стилістики.
В усній літературній творчості провідне місце посіли думи. Більшість з них присвячувалися подіям визвольної війни та її героям (думи про Хмельницького, Барабаша, корсунську перемогу, Богуна та ін.), однак поширеними були й думи на побутові сюжети, гумористичні та сатиричні думи.
Розвивався жанр пісні, у першу чергу історичної та військової. З’явилися цикли пісень, присвячені визвольній війні, козацьким полководцям та рядовим козакам. Разом із тим існували й цикли чумацьких, опришківських, родинних, любовних, кріпацьких, гайдамацьких тощо пісень. їх головними темами були боротьба проти польсько-шляхетської, турецько-татарської агресії, осудження панів, кохання і вірність тощо.
В усній словесності склалася низка улюблених народом образів, серед яких найвідомішими були образи козака-запорожця, козака бандуриста, мандрівного дяка-вчителя, селянина, попа, ченця та ін. Характерним для літературного процесу того часу було й утвердження образу ліричного героя.
Фахівці вважають, що в той час українська письмова література взаємодіяла з польською, а пізніше й з російською. Про засвоєння західноєвропейського художнього доробку говорить те, що літературні твори в Україні писалися як латиною, так і польською, частково угорською, російською, церковнослов’янською та книжною давньоукраїнською мовами.
полемічної літератури,
Здавна українські літератори пов’язували свої творчі пошуки з ораторсько-вчительною прозою. Головним її жанром були церковні проповіді, які виконували як релігійні, так і просвітительські, публіцистичні, естетичні та інші функції. Фактично всі проповіді відповідно до барокового стилю ґрунтувалися на порівнянні, аналогії, метафорі, алегорії, велика увага в них приділялася осудженню грішного життя. Проповіді інколи містили осмислення реальних політичних проблем, критичне оцінювання тогочасної соціальної дійсності. Одним з яскравих представників проповідників у бароковому стилі був С. Яворський.
Ф. Прокопович,
Видатним явищем літератури цього часу вважається створена Ф. Прокоповичем трагедокомедія «Володимир», у якій він першим у драматургії звернувся до історичної тематики, до події, пов’язаної з уведенням християнства на Русі. П’єса поєднувала настанови бароко та класицизму — насичена складною метафоричністю, вона відповідала класицистичним вимогам єдності часу, дії та місця.
«Золотий вік» російської літератури. Романтизм, реалізм
... роботи. 1. Романтизм як відображення російської національної самосвідомості Значимість XIX століття для розвитку російської культури ... на історичний вибір Росії і проблему людини. Реферат складається з 5 розділів. У першому ... станового поділу суспільства, то для Росії це час створення умов для знищення феодальних відносин. ... єднання. М.І. Муравйов-Апостол писав: "Ми були діти 1812 року, саме 1812 рік, а ...
агіографічною прозою.
Паломницька проза у другій половині 17 — 18 ст. продовжувала традиції паломницького жанру минулих часів, її найкращими зразками були «Ходіння ігумена Даниїла» та «Мандрівки» В. Григоровича-Барського.
У літературному житті доби козацтва значне місце посідала історична проза, близька до жанрів літопису та хроніки. Серед її зразків -«Хроніка о Русі» Ф. Сафоновича, так звані козацькі літописи Самовидця, Г.Граб’янки, С.Величка та анонімна «Історія русів».
Л. Баранович, Д. Туптало, С. Полоцький,
оди,
Друга половина ХУП-ХУІІІ ст. ознаменувалася збагаченням української літератури поезією інтимних почуттів — музично-поетичною любовною лірикою (авторами якої були мандрівні дяки, козаки, легендарна Маруся Чурай та ін.).
шкільної драми
Г. Сковорода., Г. Сковороди
Друга половина 17 — 18 ст. — час розвитку пісенних та танцювальних жанрів народної музики. Характерною постаттю доби став козак-бандурист, який втілював ідеали козацтва. Одним із явищ музичного життя народу того часу було ансамблеве виконавство (зокрема «троїсті музики»).
В Україні музичні колективи існували практично при всіх навчальних закладах, поміщицьких садибах, у військах тощо.
У той час українські співаки, музиканти запрошувалися в інші країни, зокрема в Росію, де вони були вчителями співу, регентами, співаками, знавцями музичного мистецтва.
Михайло Березовський, Миколи Дилецького,, М. Березовського, Д. Бортнянського, А. Веделя., Духовна релігійна музика
побутової міської пісні (канта),
Світська тематика закріпилася в урочистих і віватних хорах, хорових обробках народних пісень. Виник жанр невеликої п’єси для різних інструментів, переважно складеної на основі народних пісенних чи танцювальних мелодій. На основі селянського фольклору і міської побутової пісні, романсу ґрунтувалася музика, яка звучала у драматичному театрі.
музичні цехи
Багато музичних колективів (переважно з кріпаків) утримувалися поміщиками. При їх маєтках діяли хорові колективи, симфонічні оркестри, оперні та балетні трупи, подекуди музичні і театральні школи. В їх репертуарі були твори західноєвропейських і дуже рідко вітчизняних композиторів. Є відомості про те, що деякі оркестри виконували твори музикантів-кріпаків (однак їх імена, на жаль, до нас не дійшли).
театрального мистецтва
вертепу, балагану та райка. Вертепні вистави демонструвалися під час свят
Балаганний театр
Театр балагана використовував мистецьку спадщину своїх попередників, у тому числі досягнення, сценічну техніку шкільної драми та зарубіжного професійного театру.
райок.
шкільний театр,
