Мистецтво в культурі Індії

Реферат

Індійське мистецтво протягом свого існування позначене тісним зв’язком з панівними в різних періодах релігійними системами. Майже всі його пам’ятки, що дійшли до наших часів, мали релігійний характер: літературні твори, архітектурні, скульптурні, живописні шедеври, індійські танці. Безперечно, в країні існувало і світське мистецтво, але основними свідченнями щодо нього залишилися тільки літературно-історичні описи. Самі пам’ятки не збереглися, адже відрізнявся навіть використовуваний для будівництва матеріал: камінь — для релігійних святинь; дерево, цегла та глина — для світських споруд. Пріоритет релігії в індійській культурі яскраво виявився у сфері мистецтва.

Поряд із релігійною основою мистецтву Індії притаманні укорінення в глибоку давнину. По-перше, усі художні пори в різних видах і жанрах найтіснішим чином органічно пов’язані з народними легендами, епосом, філософсько-релігійними уявленнями, культурними цінностями, і по існували тут протягом тисячоліть і беруть свій початок н стародавніх часів. По-друге, усі художні твори індійського мистецтва відповідають певним художнім стандартам і канонам, які зберігалися поколіннями майстрів v національно-культурній неповторності. Остання риса носить важлива для характеристики мистецтва Індії, адже саме ця сфера її культури зазнавала впродовж своєї історії багато іноземних впливів. Персія, греко-римський світ, мусульманські культури, британська вестернізація залишили помітний слід у розвитку індійського мистецтва. Але попри всі ці впливи Індія зберегла свою художню самобутність, вбираючи радше формальні чужі новації, але залишаючи змістовність свого культурного колориту. Історичні долі індійського мистецтва прослідковуються на різних етапах по-різному. Сива давнина майже не залишила матеріальних пам’яток, виготовлених із недовговічного матеріалу (дерева).

Найсуттєвішими свідченнями розвитку індійського мистецтва за тих часів залишилися літературні тексти, які несли в собі історичні оповіді давнини. Безперечно, яскравими свідченнями художніх традицій індійської культури завжди були вироби прикладного мистецтва. Пізніші епохи, коли індійські будівельники перейшли до використання каменю, представлені значними пам’ятками архітектури, скульптури, живопису. За матеріальними свідченнями дослідники індійського мистецтва виділяють кілька періодів його історичного розвитку.

Хараппська цивілізація (НІ—II cm. до н. є.)

Період, що розпочався після занепаду Хараппи й тривай до VI століття до нашої ери, не залишив якихось істотних матеріальних пам’яток. Про нього свідчать ведійські релі гійні тексти, стародавній епос «Махабхарата» й «Рамаяна». За цими свідченнями, індоарії — послідовники ведійської релігії не мали особливої потреби в будівництві храмів Виконання їхнього релігійного обряду жертвопринесень проходило переважно на відкритому місці, де споруд жувалися тимчасові олтарі. Лише із VI століття до нашої ери, з періоду утворення перших індійських імперій, з являються ті пам’ятки художньої культури Індії, які й тепер засвідчують історичний шлях її розвитку.

7 стр., 3267 слов

Розвиток культури України в ХХ ст

... населення Західної України за збереження і розвиток своєї культури, мови, освіти ... журналу. Найвищим рівнем вокального мистецтва володіла випускниця Львівської консерваторії С. ... культури. Концепцію В. Хвоїнки про те, що трипільська культура — це самобутнє населення України, ... часів у галузі радіофізики, геофізики, радіотехніки були Д. Рожанський, Т. Кравець, М. Пильчиков. Історичну науку України ...

магадсько-маурійська епоха.

Суттєвіші художні надбання її належать до часів буддизму за династії Маур’їв, особливо за царювання Лпіоки. Це був період розквіту міст — центрів ремесла, науки та мистецтва. У Мегасфена, який був послом при дворі Чандра Гупти І, засновника маурійської Імперії, залишився опис столиці імперії — Паталіпутри з вражаючим уяву царським палацом. Але через недовговічній матеріал ці архітектурні витвори не збереглися. Відтоді лишилися тільки кам’яні споруди, пов’язані з буддійською іілігією. Особливий розквіт будівництва буддійських культових споруд припадав на період правління Ашоки, коли «почалося масове будівництво ступ, монастирів, що назвалися сангхарами чи віхарами, та храмівчайтья.

Ступа походить від могильних пагорбів. Це — будівля, призначена для збереження буддійських. Вона споруджувалася на честь самого Будди, а Інколи — якоїсь особи чи події, що шанувалася буддиста-і. Найпоширеніша форма ступи — напів сфера на підвищенні. Вгорі ступа завершувалася і символічними парасолями, навколо неї зводили рожу із чотирма ворітьми, зорієнтованими на всі сторін світу. На воротах традиційно встановлювалися рельєфи зображенням епізодів із життя Будди. Усередині пролягала доріжка, для церемоніального обходу ступи, були різних розмірів. Маленькі, циліндричної форми, зміщувалися всередині храму. З 84 000 ступ, споруджених юкою, збереглося лише декілька. Серед найвідоміших — ти в Бхархуті, в Санчі, в Ашараваті (Пап. дон. є.).

Буддійська — це храм-молільня, в якому обряд поклоніння ступі. Чайтьї споруджувались, дерева та інших недовговічних матеріалів і тому ш, в основному, не збереглися, за винятком печерних нових комплексів Аджанти, Насіки, Карлі. Пам’ятки скельної архітектури датуються вже НІ ст. до нашої ери й розвиваються аж до X століття ери. Вважається, що їхньому виникненню сприяли і і зв’язки Індії з Персією та іншими країнами Малої за часів розквіту імперії Маур’їв, звідки могла бути за ідея таких споруд. Серед найвідоміших пам’яток архітектурного напряму виділяються печерні ком-5кси Аджанти, хоча її основні будівлі припадають на часи. Ще одним зразком мистецтва цього періоду були колони на яких розміщувалися тексти едиктів царя Ашоки їх виготовляли із суцільного шматка піщаника, спеціально обробляли й полірували. Майстерні різьбярі по каменю прикрашали їх зображеннями звірів, дхармачакру (колесо дхарми), а також священною квіткою — лотосом. Широко відома Сарнатхська колона, зокрема її капітель із чотирма левами, стала національним гербом Республіки Індії.

5 стр., 2058 слов

Культура Стародавньої Індії

... живопис, література та вцілому мистецтво населення Північної Індії. 1. Мистецтво Стародавньої Індії а) архітектура Архітектура Індії вражає всякого, хто з ... Китаю. культура індія релігія мистецтво b) образотворче мистецтво В окремих деталях пам'яток відчувається і вплив мистецтва інших ... майже виключно, світські речі: портрети важливих персон імперії, а також зображення двірцевого життя і важливих ...

Серед інших пам’яток скульптурного мистецтва цього періоду згадаймо збережені часом статуї напівбогів якшів та якшинь, що датуються першими століттями до нашої ери. Уже в цих образах помітні ознаки панівного в індійській культурі ідеалу краси жіночого тіла. Так, \ статуї як шині з Дідаганджа (II ст. до н. є.) втілено типів пишнотілу фігуру зрілої чуттєвої жінки, що є символом повноти життя, пов’язаним із культом плодючості. Близькими до цієї статуї за характером і часом створення є горельєфні фігури подружньої пари донаторів (тих, хто на зведення печерного храму) в Карлі (І ст. до н. є.) У цей період відсутні зображення самого Будди. Вони замінені існуючими буддійськими символами — предметами, що пов’язані з подіями його життя: деревом під яким Будда став просвітленим; символічним колесом образом закону обертання світових доль людства, яке, ш легендою, Будда привів у рух; лотосом.

За часів правління династії Маур Не розвинулась індійська література.

Після розпаду імперії Ашоки художня культура Індії позбувається перських рис, але проявляються нові впливи — греко-бактрійські та римо-елліністичні. Адже після розпаду імперії Маур’їв північно-західні райони Індії потрапили під владу греко-бактрійської і парфянської держав.

У перші віки нашої ери в цих районах виросла могутня конгломеративна держава Кушанів.

Кушанська держава сприяла активізації поєднання культур народів Заходу та Сходу. За правління Кушанів пожвавилася торгівля Індії з Китаєм, Персією, Месопотамією, Римською імперією. Кушани здійснювали покро-нительство щодо літератури та мистецтва.

Матхура стала центром розквіту традиційного індійського мистецтва. В Гадхарі як більш постійному місці кушанської царської резиденції, ближче розташованої до Ірану та Середньої Азії, зосередився розвиток нового мистецтва, традиції якого виникали ще за попередніх грецьких правителів Бактрії та Північно-Західної Індії. Тому мало як східні, так і західні риси. Деякі дослідники стверджують, що гадхарське мистецтво пішло від грецького, а точніше, від елліністичного мистецтва Малої Азії Га Римської імперії. Але гадхарська школа, прийнявши художню техніку греків, за змістом була суто індійською, адже трактувала буддійські сюжети.

Головною новацією гадхарського мистецтва стало реалістичне зображення Будди, цього потребувала махаинська форма буддизму, що постала в цей час. Махаинська форма буддизму дбала про популяризацію своїх Ідей серед широких мас, тому тут значне місце належало іконографічним зображенням Будди в рельєфах і круглій. Також розвинулася світська портретна скульптура із зображеннями кушанської знаті.

Кушанські царі в захваті від розкошів Римської імперії намагались у всьому їй уподібнюватися. Вони широко міське й культове будівництво. За цей час було багато ступ, монастирів. За наказом Канішки, найвідомішого правителя кушанської династії, у столиці звели колосальну вежу на честь Будди заввишки близько 200 м із чудовим декоративним оздобленням.

Гадхарська школа з її греко-римськими реалістичними образотворчими традиціями була в цей час однією з існуючих тенденцій в індійському мистецтві. Нарівні з нею існували мистецькі традиції Матхури та Амараваті, які навіть відіграли вагомішу роль у подальшому розвиткові індійської художньої культури, гадхарське ж мистецтво було лише одним із етапів і в наступні часи не домінувало. В Матхурі поряд із популярним у ті часи буддизмом існували також брахманізм і джайнізм, які набули першорядного значення в наступні культурні епохи в Індії. Тому традиційні образи матхурського мистецтва, такі як народні ббрази якшів та якшинь, нага та інших божеств і міфологічних героїв, були помітним внеском у розквіт мистецької майстерності.

9 стр., 4348 слов

Мистецтво як складова духовної культури суспільства

... умовами та потребами, які були покликані до життя, й включаються в загальнолюдський фонд художньої культури. Актуальність теми Існує багато визначень мистецтва. Назвемо головні підходи щодо ... культурах), стверджуватись через панування безобразного (І. Босх, А. Дюрер, модернізм та постмодернізм) і навіть зовсім заперечуватись (мистецтво абсурду). По-друге, мистецтво – це один із елементів культури, ...

Наступною віхою у становленні індійської художньої культури була славнозвісна епоха правління Гуптів. У першій половині III століття майже одночасно на півночі й на півдні Індії розпалися дві великі держави — Кушанів та Андрха. Індією на певний час оволоділи політичне розшарування та економічний занепад. Тільки в IV столітті в басейні Гангу виростає остання велика держава Гуптів.

У період свого піднесення, в V столітті, гуптська держава, особливо за правління Чандри Гупти II, охоплюючи північні та центральні райони країни, домінувала над усією Індією й була однією з найбільших і найвпливовіших на Сході. Через торгові індійські колонії на Суматрі. Яві, в Камбоджі, Таїланді справлявся культурний вплив на розвиток цих народів.

За Гуптів відродилися індійські традиції, інокультур ні впливи витискалися з основних культурних орієнтирів Буддизм почав відігравати другорядну роль у культурі, де відроджувався брахманізм у вигляді трансформованого індуїзму. У літературі знов утвердився санскрит після панування пракритів за часів Ашоки та його наступників. Великі матеріальні багатства, що зосередилися в руках Гуптіг. у результаті успішних завойовницьких походів та розширення зовнішньої і внутрішньої торгівлі, сприяли бурхливо му розвиткові індійської культури в усіх сферах, зокрема й у мистецтві.

Мистецтво періоду Гуптів особливо значуще для індійської культури.

Стан світського будівництва з відомих причин описаний лише в літературі. За тогочасними текстами, в містах гуптської держави розгорнулося широке будівництво. Споруджувалися палаци, садиби, фортеці.

Гуптська епоха уславилась яскравим розквітом індійського живопису. Аджанта стала осередком розвитку цього мистецтва. Монастирські комплекси з’явилися тут ще м II столітті до нашої ери, але найвідоміші серед них були і споруджені між V та VII століттями. Аджанта — свідчення високого генія індійського живопису та особливого ставлення до цього виду мистецтва в індійській культурі. У стародавній Індії заняття малярством були необхідни-іи для кожної освіченої людини. Тому тут з раннього дитинства прищеплювали навички живописної майстерності. Малярством займалася не лише культурна еліта. в Індії збереглася народна традиція на свято чи інші урочисті дні прикрашати підлогу, стіни оселі, подвір’я різнокольоровими візерунками. Через це для культури є характерним високе художнє чуття живописності. Це виявилося в аджанському стінному живописі. Яскравою рисою індійського малярства є унікальне поєднання високої релігійності й духовності з колоритним враженням повноти буття. Фрески храмів Аджанти в життєрадісній кольоровій гамі, присвячені сюжетам із життя придворної знаті. Жанровими замальовками того часу оформлювали суто культові споруди. Такого дивного поєднання не знала жодна культура. Живописні традиції Індії піднесли її високо серед інших тогочасних країн Східної Азії. Під впливом Індії в VII—VIII століттях розвивалося малярство країн, де поширилася буддійська релігія.

6 стр., 2506 слов

Музичне мистецтво Індії — Культура — и — Каталог ...

... індуїзму. Ідеї й образи цих религий зробили дуже велике і чим далі, тим більше мертвущий вплив на життя, побут і мистецтво ... де здавна печуть свої пісні-корабельники, човнярі, веслярі. Пісенне мистецтво індійського народу відбило й інші своєрідні риси праці, побуту, ... н.е. в Індії склався високомистецький епос — всесвітньо відомі поеми «Махабхарата» і «Рамаяна». Уривки з цих поем покладені були на ...

Гуптська епоха знову змінилася політичною роздрібненістю Індії, яка закінчилася для північних районів іноземним завоюванням. Південь, захищений гірським хребтом, ще деякий час зберігав свою незалежність, залишаючись осередком розквіту своєрідної національної культури, але не уникнув постійних міжусобиць.

У скрутний період боротьби із зовнішнім ворогом, розв’язання внутрішніх проблем, зокрема в боротьбі із засиллям буддійських ченців, мистецтво та література були поглинуті ідейно-духовними шуканнями на шляху освоєння власного культурного досвіду. Активізуються філософські й теоретичні дослідження. У сфері мистецтва виникають трактати про художню майстерність у різних видах творчості. На ниві релігійних пошуків світ побачили літературні обробки релігійних зібрань, так звані пурани. Було створено остаточні редакції народного епосу. На санскриті були записані оповідання в стилі байок — «Панчатантра» («Книга оповідань») та «Хітопадеша» («Книга мудрих порад»).

Ці книги в наступні епохи були перекладені більш як п’ятдесятьма мовами й дійшли до Багдада, Візантії. Каїра й ще в XI столітті стали відомими в Європі, вплинувши на становлення тогочасної західноєвропейської літератури.

Для цих століть характерна середньовічна культура. Індія поринула в політичне розшарування. На її території існувала велика кількість дрібних держав, як суто індійських, так і підпорядкованих іноземним правителям. Але домінуючими цінностями в ці часи залишалися доктрини індуїзму й національна самосвідомість.

Індійське середньовічне мистецтво було традиційно підпорядковане релігії.

Індуїзм, на відміну від буддійської віддаленості віл життя, був зорієнтований на поширення й ствердження своїх ідей усіма доступними засобами. Отож, поряд із традиційною скельною архітектурою, яка розвивається в храмових комплексах Еллори та Елефанту (VII ст.), починають упроваджуватися наземні архітектурні форми. Так, монолітні храми Махабаліпурама були перехідними формами до наземних храмів. Це — величезні природні валуни, засобами скульптурної майстерності перетворені на архітектурні споруди. З VIII століття храм як основний засіб пропаганди ідей індуїзму став панівним типом монументального будівництва індійського Середньовіччя.

‘ОСрам перетворився на складний комплекс споруд, що утворюють прямокутний двір, займаючи досить великі площі. Тут є одне або кілька святилищ, павільйони й галереї для притулку й зібрання прибулих на молитву, басейн для священних обмивань, вівтарі-жертовники, монументальні колони-світильники.

З VIII століття живопис поступається місцем пластичному мистецтву.

[богів і міфологічних героїв. Для півдня Індії — Декану — центральним образом храмової скульптури був бог Шіва. На півночі Індії храми присвячувалися Вішну чи богові сонця. У печерному храмі бога Шіви в Гахаракурі на Елефант висічена знаменита гігантська скульптура Шіви — широковідомий символ індуїзму. Це — всемогутній бог Шіва втілює в собі сили Трьох богів: творителя (Брахми), руйнівника (самого себе) охоронця світового порядку (Вішну).

5 стр., 2020 слов

Мистецтво Київської Русі

... були свої дере-Дерев'яні рубані храми і що ці храми були многоглавий. Багато-чолі, таким чином, був споконвічно національною рисою російського зодчества, сприйняті потім мистецтвом Київської ... разом створювало ошатний, святковий вигляд будівлі, іншого декоративного оздоблення і не вимагалося. Від наступного, ХІ ... у будівництві храмів технікою кладки в Київській Русі була так звана змішана - «opus ...

Головний зміст пластичного декору в індійських храмах із цього періоду строго канонізується. Тому на кожному істському храмі можна знайти шість канонічних сцен про життя головних богів індуїстського пантеону.

Найвідомішими комплексами цих часів є Кайласанатха в Кітчі (VIII cm.), храм Сонця в Мартанді (VIII cm.),

Щжайнські храми в Майсурі зі скульптурним шедевром — метровою статуєю джайнського святого Гамматашварі {XIIXIII cm.), храми в Гуджараті, Раджастані, храмовий комплекс Конарак в Оріссі (XIII cm.).

Цікавою особливістю храмового зодчества Індії є присутність у скульптурному декорі еротичних мотивів майтхуне — з’єднання пар тварин, птахів, людей. Цей мотив походить від стародавнього культу плодючості. Але в системі індуїзму він набуває містичного смислу ідей тантризму. Вважається, що в ньому об’єднано два божественні принципи: сутності життя й природної енергії. В релігійно-філософських творах упанішадах еротизм є виявом великого божественного начала в єдності двох протилежних статей. Упродовж усієї історії індійського мистецтва постійно трапляються різні форми зображення еротизму: у формі лінгама, в оголених фігурах богів та богинь плодючості, у видах майтхуне. Найбільшими зразками таких сюжетів пластичного мистецтва є широковідомі храми Кхаджурахо (X cm.). За часів панування індуїзму ранні форми нескладних обрядів змінилися виконанням пишного й складного релігійного ритуалу, в якому брало участь багато священиків, музикантів, танцівниць. Така форма обрядовості піднесла на особливе місце в культурі Індії мистецтво танцю, який має своє релігійне освячення в образі танцюючого бога Шіви як багаторукого Натараджа. Це — бог танцю, що виконує космічний танець народження світів — символ вічного руху Всесвіту по незмінному круговороту. У світлі цього танець у середньовічній Індії разом із декламацією й виставами на релігійно-міфологічні сюжети мав релігійне, символічне значення. За легендами, танець — стародавні мистецтво, що зародилося в Гімалаях. Своєї досконалості воно досягло в країні Тамілів, що на крайньому півдні Індії. Танцівниці навчалися цьому мистецтву з малоліття й присвячували йому своє життя. Було досить почесним віддавати свою доньку танцівницею в храм.

Докорінний злам у мистецтві Індії настав від часів правління нових завойовників країни