У історію художньої культури епохи Відродження Італія внесла внесок виняткової ваги. Самі масштаби найбільшого розквіту, яким було ознаменований італійський Ренесанс, здаються особливо разючими за контрастом з невеликими територіальними розмірами тих міських республік, де зародилася і пережила свій підйом культура цієї епохи. Мистецтво в Ці століття зайняло у житті небувале доти становище. Художнє творення, здавалося, стало неутолимой потребою людей ренесансної епохи, вираженням їх невичерпної енергії. У передових центрах Італії жагуче захоплення мистецтвом перехопило самі широкі верстви суспільства — від правлячих кіл до простого люду. Спорудження громадських будівель, установка монументів, прикрасу головних споруд міста були справою державної ваги й предметом уваги вищих посадових осіб. Поява видатних малярських творів перетворюватися на велике громадське подія. Про загальним схилянні перед видатними майстрами може свідчити те що, що найбільші генії епохи — Леонардо, Рафаель, Мікеланджело — набули в сучасників найменування divino — божественних.
По продуктивності епоха Відродження, що охоплює Італії близько трьох століть, цілком порівнянна із тисячоліттям, протягом якого розвивалося мистецтво середньовіччя. Викликають здивування вже самі фізичні масштаби усе те, що було створене майстрами італійського Відродження,— величні муніципальні спорудження та величезні собори, чудові патриціанські палаци і вілли, твори скульптури у всіх її видах, незліченні пам’ятники живопису — фрескові цикли, монументальні вівтарні композиції і станкові картини. Малюнок і гравюра, рукописна мініатюра і хіба що виникла друкована графіка, декоративне і прикладне мистецтво у всіх його формах — був, по суті, жодної області художнього життя, яка переживала б бурхливого підйому. Але, можливо, найбільше вражає надзвичайно високий художній рівень мистецтва італійського Відродження, його справді світове значення одній з вершин людської культури.
Культура Відродження була надбанням лише Італії: сфера розповсюдження охопила частина з країн Європи. Причому у тій чи іншій країні окремі етапи еволюції ренесансного мистецтва знаходили своє переважне вираз. Однак у Італії нова культура стає не тільки зародилося раніше, ніж у сусідніх країнах,— сам шлях його розвитку в’язниці вирізнявся винятковою свого роду послідовністю всіх етапів — від Проторенессанса до пізнього Відродження, причому у кожному з цих етапів італійське мистецтво дало результати, переважали здебільшого досягнення художніх шкіл інших країнах (У мистецтвознавстві традиційно широко застосовуються італійські найменування тих століть, куди падає зародження та розвитку ренесансного мистецтва Італії (кожна з названих століть представляє певну віху цієї еволюції).
Розвиток сучасного музичного мистецтва та основних його напрямків
... віком літератури, а епоху Відродження – золотим віком образотворчих мистецтв. Все це говорить не стільки про популярність того чи іншого виду мистецтва, скільки про його можливості чітко виражати світовідчуття ... на особистість дитини; виявити основні закономірності впливу сучасного музичного мистецтва на особистість дитини; музика сучасний джаз рок Розділ 1. Музика як психо-фізіологічний чинник ...
Так, 13 століття іменується дученто, 14-ї — треченто, 15-й — кватроченто, 16-ї — чинквеченто.).
Завдяки цьому ренесансна художня культура досягла Італії особливої повноти висловлювання, виступаючи, як кажуть, у своїй найбільш суцільної крові і класично закінченою формі.
Пояснення цього факту пов’язані з тими специфічними умовами, у яких протікало історичне розвиток ренесансної Італії. Соціальну базу, що сприяли зародженню нову культуру, визначилася тут надзвичайно рано. Вже 12—13 ст., коли Візантія арабів внаслідок хрестових походів були від традиційних торгових шляхів у районі Середземного моря, североитальянские міста, і Венеція, Піза і Генуя, захопили до рук всю посередницьку торгівлю між Західної Європою і Сходом. У ці ж століття переживало свій підйом ремісниче виробництво таких центрах, як Мила», Флоренція, Сієна і Болонья. Накопичені багатства у крупних масштабах вкладались промисловість, в торгівлю, в банківську справу. Політичну владу у містах перехопило пополанское стан, тобто ремісники і купці, об’єднані у цехи. Маючи свою дедалі більшу економічне й політичне міць, вони нарешті почали боротьбу із місцевими феодалами, домагаючись повного позбавлення їх політичних прав. Посилення італійських міст дозволив їм успішно відбивати тиск із боку інших держав, насамперед німецьких імператорів.
На той час міста інших країн Європи теж вступили на шлях відстоювання своїх комунальних прав від домагань могутніх феодалів. II все-таки багаті італійські міста відзначалися у такому випадку від міських центрів з іншого боку Альп однієї вирішальної особливістю. У виключно благоприятствующих умовах політичної незалежності й свободи економіки від феодальних установлень у містах Італії зародилися форми нового, капіталістичного укладу. Найнаочніше початкові форми капіталістичного виробництва проявилися у полотняною промисловості італійських міст, насамперед Флоренції, де вже застосовувалися форми розсіяною і централізованої мануфактури, а звані старші цехи, які представляли собою союзи підприємців, встановили систему жорстокої експлуатації найманих робітників. Свідченням, наскільки Італія випередила інших країнах по дорозі економічного та розвитку, може бути те що, що у 14 в. Італія знала як антифеодальные руху селян, развертывавшиеся окремими областей (наприклад, повстання фра Дольчино 1307 р.), чи виступи міського плебсу (рух під керівництвом Кола ді Риенци у Римі 1347— 1354 рр.), а й повстання пригноблених робочих проти підприємців в передових промислових центрах (повстання чомпи у Флоренції в 1374г.).
На тому Італії раніше, як ніде, почалося формування ранньої буржуазії — того нового громадського стану, яке виглядали пополанские кола. Важливо підкреслити, що ця рання буржуазія несла у собі ознаки корінного відмінності між середньовічного бюргерства. Сутність даного відмінності пов’язана насамперед із економічними чинниками, оскільки саме Італії виникають ранне-капиталистические форми виробництва. Проте важливий те що, що у передових центрах італійська буржуазія 14 в. мала всю повноту політичної влади, поширивши в прилежащие до міст земельні володіння. Такий повноти влади знало бюргерство інших країнах Європи, політичні права котрого зазвичай не виходили межі муніципальних привілеїв. Саме єдність економічної і політичною влади надавало пополанскому стану Італії ті особливі риси, які вирізняли його як від середньовічного бюргерства, і від буржуАзии послеренессансной доби абсолютистських державах 17 століття.
Мистецтво Італії — Культура — и — Каталог статей ...
... вплив на мистецтво всієї Європи і йшов попереду скульптури і інших мистецтв свого часу.У Італії XVIIст. прославився скульптор ... накликав на себе переслідування з боку церковної влади. Художник вимушений був залишити Рим і надалі ... форми»). У історії мистецтв слово барокко залишилося для позначення складного, суперечливого, порою трагічного мистецтва, що панувало в Європі, і насамперед в Італії, ...
Крах феодальної станової системи та виникнення нових відносин призвело до у себе корінні зрушення у світогляді та культури. Революційний характер громадського перевороту, складав істота Епохи Відродження, виявився у передових міських республіках Італії з виняткової яскравістю.
У плані соціальному і ідеологічному епоха Відродження Італії являла собою складний і суперечливий процес руйнації й становлення нової, коли реакційні і прогресивні елементи перебувають у стані найгострішою боротьби, а правові встановлення, суспільний лад, звичаї, як і й існують самі світоглядні основи, ще було освяченою часом і государственно-церковным авторитетом непорушності. Тому такі риси людей на той час, як особиста енергія і ініціатива, сміливість і завзятість у досягненні поставленої мети, здобули собі Італії надзвичайно сприятливий грунт і могли розкритися тут із найбільшої повнотою. Недарма саме у Італії сама манера людини епохи Відродження спостерігався своєї найбільшої яскравості й завершеності.
Факт, що Італія дала унікальна у своєму роді приклад тривалої та надзвичайно плідної в усіх власних етапах еволюції ренесансного мистецтва, пов’язаний насамперед із тим, що реальний вплив прогресивних громадських кіл економічної й політичній сфері зберігалося тут до перших десятиліть 16 в. Це вплив було дієвим й у період, коли у багатьох центрах країни почав (з 14-ма в.) здійснюватися перехід від комунального ладу до так званим тираниям. Посилення централізованої державної влади через передачу їх у руки одного правителя (що діялося з феодальних або найбагатших купецьких прізвищ) було наслідком загострення класової боротьби між правлячими буржуазними колами та величезною кількістю міських низів. Однак саме економічна і соціальний структура італійських міст як і багато в чому базувалася колишніх завоюваннях, і недаремно за перевищенням влади з боку тих правителів, що намагалися встановити режим відкритої особистої диктатури, йшли активні виступи широкої міського населення, нерідко які призводили до вигнання тиранів. Ті чи інші зміни форм політичної влади, які відбуваються протягом аналізованого періоду, було неможливо знищити самого духу вільних міст, що у передових центрах Італії зберігався до трагічного фіналу епохи Відродження.
Такий стан відрізняло ренесансну Італію з інших країн Європи, де нові громадські сили виступили змінюють старому правопорядку й сама хронологічна протяжність епохи Відродження виявилася тому відповідно меншою. Оскільки новий громадський клас не зміг зайняти у країнах таких сильних позицій, як і Італії, то реыессансный переворот висловився у яких менш рішучих форми і самі зрушення у мистецькій культурі або не мали яскраво вираженого революційного характеру.
Культура епохи Відродження
... небувалого розквіту досягло у ту пору мистецтво. Характерними ознаками культури Ренесансу були такі: 1) Світський, нецерковний, характер культури Відродження, що було наслідком секуляризації (звільнення) суспільного життя ... в Італії. Відродження — це могутній культурний рух у межах XIV — початку XVII ст., в ході якого відбулося подолання духовної диктатури і деспотії церкви, виникла нова культура, ...
Проте, йдучи попереду інших країнах шляхом соціального і охорони культурної прогресу, Італія виявилася ними й інші важливому історичному питанні: політична єдність країни, перетворення їх у сильне і централізовану державу захопив неї нездійсненним. У цьому вся таїлися коріння історичної трагедії Італії. З на той час як соседствовавшие із нею великі монархії, і Франція, і навіть Священна Римська імперія, куди входили до свого складу німецькі держави й Іспанію, стали могутніми державами, Італія, розділена силою-силенною ворогуючих між собою областей, виявилася беззахисною перед тиском іноземних армій. Цей французами в 1494 р. похід до Італії відкрив собою період завойовних війн, завершений у середині 16 в. захопленням іспанцями майже країни і втратою нею незалежності сталася на кілька століть. Заклики до об’єднання Італії з боку найкращих умів країни й окремі практичні спроби у цьому напрямі ми змогли подолати традиційного сепаратизму італійських держав.
Коріння цього сепаратизму слід не лише у егоїстичної політиці окремих правителів, особливо римських тат, цих лютих ворогів єдності Італії, а насамперед у самій основі економічного і «соціального ладу, встановленого за доби Відродження в передових областях і центрах країни. Поширення нової економічної й суспільного укладу у межах єдиного загальіталійського держави виявилося у той час нездійсненним як оскільки форми комунального ладу міських республік було неможливо перенесені управління цілої країною, але й через економічних чинників: утворення єдиної економічної системи масштабу всієї Італії через рівень продуктивних сил не міг. Характерне для Італії значне поширення ранньої буржуАзии, що володіла повнотою політичних прав, могло функціонувати лише не більше невеликих міських республік. Інакше кажучи, роздробленість країни було одним із неминучих передумов розквіту настільки потужна ренесансної культури, як культура Італії, бо такий розквіт можливий умов окремих самостійних міст-держав. Як показав хід історичних подій, в централізованих монархіях ренесансне мистецтво не одержало яскраво вираженого революційного характеру, як і Італії. Такий висновок підтверджується у цьому, що у плані Італія виявилася з часом залежно від такого типу сильних абсолютистських держав, як Франція та горда Іспанія, то плані культурно-художественном — навіть протягом втрати Італією її самостійності — залежність носила зворотний характер.
Отже, лише у передумови найбільшого підйому культури італійського Відродження було закладено причини який чекав її катастрофи. Це, зрозуміло, зовсім не від означає, що заклики до об’єднання країни, особливо усилившиеся під час жорстокого політичну кризу Італії перші десятиліття 16 в., не носили прогресивного характеру. Заклики ці як відповідали сподіванням широкої населення, громадські завоювання і яких виявилися під загрозою, — вони було також відбитком реального процесу наростаючою культурної консолідації різноманітних галузей Італії. Роз’єднані біля підніжжя епохи Відродження через нерівномірність їх культурного розвитку, багато областей країни, до 16 століттю були вже пов’язані глибоким духовним єдністю. Те, що залишалося неможливим у сфері державно-політичної, було у сфері ідеологічною і художньої. Республіканська Флоренція і папський Рим були ворогуючими державами, але найбільші флорентійські майстра ми працювали й у Флоренції й у Римі, і художню їх римських робіт перебувало лише на рівні найпрогресивніших ідеалів волелюбною Флорентійської республіки.
Мистецтво як складова духовної культури суспільства
... західній та східній культурах), стверджуватись через панування безобразного (І. Босх, А. Дюрер, модернізм та постмодернізм) і навіть зовсім заперечуватись (мистецтво абсурду). По-друге, мистецтво – це один із ... природі, а також засіб спілкування між людьми та джерело пізнання світу, своєрідне кодування інформації про історичні періоди та народи, розглядали мистецтво як текст та знакову систему, ...
Винятково плідному розвитку Італії мистецтва Відродження сприяли як соціальні, а й историко-художественные чинники. Італійське ренесансне мистецтво зобов’язане своїм походженням не якогось одного, а кільком джерелам. У період, попередній епосі Відродження, Італія стала пунктом схрещення кількох середньовічних культур. На відміну від інших країн тут одно значне вираз знайшли обидві основні лінії середньовічного мистецтва Європи — візантійська і романо-готи-ческая, ускладнені окремими областях Італії впливом мистецтва Сходу. І те й інша лінія внесли земельну частку в становлення ренесансного мистецтва. Від візантійської живопису італійський Проторенессанс сприйняв ідеально прекрасний лад образів і форми монументальних мальовничих циклів; готична образна система сприяла проникненню на мистецтво 14 століття Эмоциальной схвильованості і більше конкретного сприйняття дійсності. А ще більше важливими те, що Італія стала хранителькою художнього спадщини античного світу. У тому чи іншого формі антична традиція знаходила своє переломлення вже у середньовічному італійському мистецтві, наприклад, у скульптурі часу Гогенштауфенов, але у добу Відродження, починаючи з 15 в., античне мистецтво відкрилося очам митців у своєму справжньому світлі як естетично досконале вираз закономірностей самої дійсності. Сукупність названих чинників створила Італії найсприятливішу грунт зародження і підйому ренесансного мистецтва.
Однією з показників найвищого рівня розвитку італійського ренесансного мистецтва було притаманне нього значне поширення науковотеоретичної думки. Раннє появу у Італії теоретичних творів саме собою стало свідченням того важливого факту, що представники передового італійського мистецтва усвідомили сутність совершившегося у культурі перевороту. Ця усвідомленість творчої діяльність у дуже великі мері стимулювала художній прогрес, оскільки вона дозволила італійським майстрам просуватися вперед не навпомацки, а цілеспрямовано ставлячи і дозволяючи певні завдання.
Інтерес художників до наукових проблем був у ті часи тим паче природним, що у
