Українське народне і професійне декоративно-прикладне мистецтво набуло широкого визнання у нашій країні та за кордоном. У його предковічних образах, зручних утилітарних формах і динамічних образах орнаменту містяться символи втаємниченої, чарівної природи, складні перипетії нашої історії, особливості побуту, доброта і щедрість душі українського народу.
Сьогодні декоративно-прикладне мистецтво є важливішою складовою частиною системи художньої освіти. Постійно зростає всезагальний інтерес до нього. Відкриваються нові факультети і відділення у вищих і середніх педагогічних та художніх закладах, організовуються курси підвищення кваліфікації з питань народного мистецтва і народознавства.
У всезагальній народній культурі важливу роль відіграє декоративне мистецтво — широка галузь мистецтва, яка художньо-естетично формує матеріальне середовище, створене людиною. До нього належать такі види: декоративно-прикладне, монументально-декоративне, оформлювальне, театрально-декораційне тощо.
Між названими видами декоративного мистецтва існують тісні взаємозв’язки та взаємовпливи. З’ясування художньої специфіки кожного з них неможливе без вивчення конкретних періодів історії людства. Найчастіше для визначення суті декоративно-прикладного мистецтва вживається назва — народне мистецтво. Бо декоративно-прикладне мистецтво — це мистецтво широких мас. Воно виникло в процесі трудової діяльності народу і нерозривно пов’язане з його життям і побутом.
Народне декоративно-прикладне мистецтво — одна із форм суспільної свідомості і суспільної діяльності. Воно зародилось у первісному суспільстві, коли людина жила в умовах родового ладу, а засоби для існування добувала примітивними знаряддями. Тоді вся діяльність могла бути тільки колективною. Відсутність складних трудових операцій призводила до того, що всі члени колективу мали одні й ті ж обов’язки, опановували одні й ті ж трудові навички. Розподіл праці проходив таким чином: праця чоловіків (мисливство) і праця жінок (приготування їжі, виготовлення одягу, ведення домашнього господарства).
Спільна праця зумовлена спільною власністю на знаряддя праці, землю, продукти колективного виробництва. Майнової нерівності ще не було. Народне мистецтво створювалось у сфері колективного матеріального домашнього виробництва. У ньому відбивалися риси первісної сводомості людини, міфологічний характер спілкування з природою. Знаряддя праці, зброя, одяг, житло повинні були передусім бути зручними, магічними, щоб ніщо, ніякі ворожі сили не перешкоджали людині жити і працювати.
Декоративно-прикладне мистецтво Галичини
... виражену національну своєрідність. 1. Українське народне декоративне мистецтво 1.1 Історія українського декоративного мистецтва 1.1.1 Художні тканини, в’язання і мереживо Мистецтво ткацтва має багатовікову історію розвитку. ... коцарі тощо. З піднесенням продуктивності праці, розвитком виробничих сил, із заміною натуральної ренти прядивом, нитками, тканинами на грошову зменшувалась залежність ткачів ...
Народне декоративно-прикладне мистецтво живе на основі спадковості традицій і розвивалось в історичній послідовності як колективна художня діяльність. Воно має глибинні зв’язки з історичним минулим. Ніколи не розриває ланцюжка локальних і загальних законів, які передаються із покоління в покоління, збагачуються новими елементами.
Народні художні промисли — одна з історично зумовлених організаційних форм народного декоративно-прикладного мистецтва, яка являє собою товарне виготовлення художніх виробів при обов’язковому застосуванні творчої ручної праці.
Сучасні народні художні промисли України — підприємства, неоднорідні за своєю організаційно-економічною структурою, типами виробництва. Це об’єднання, фабрики, комбінати, дільниці, цехи, кооперативи, асоціації. Вони підпорядковані Художньому фонду України, міністерствам. Створюються нові підприємства, підпорядковані Укрхудожпрому. У системі Укрхудожпрому є виробничо-художні об’єднання, фабрики художніх виробів та торговельна мережа.
Сьогодні декоративно-прикладне мистецтво розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції — пізнавальну, комунікаційну, естетичну та ін.
Життя підтверджує, що декоративно-прикладне мистецтво збагачується новими аспектами філософсько-естетичного звучання, його змістовна краса потрібна людині, в наш час зростає його художньо-культурна цінність.
Декоративно-прикладне мистецтво — предметно-духовний світ людини — включає в себе численні види художньої практики. Це плетіння і ткання, розпис і вишивка, різьблення і виточування тощо. Одні види — кераміка, обробка кістки і каменю, плетіння — виникли на зорі людської цивілізації, інші — молоді: мереживо, гобелен, вироби з бісеру, витинанки з паперу.
Ткацтво — один з найдавніших і найважливіших елементів національної культури України. Художнє ткацтво — це ручне або машинне виготовлення тканин на ткацькому верстаті. Ткацьке виробництво об’єднує підготовку сировини, прядіння ниток, виготовлення з них тканин і заключну обробку: вибілювання, фарбування, ворсування, вибивання тощо.
Килимарство відоме з прадавніх часів і має свою історію. Воно було поширене і в країнах Сходу, і в Стародавньому Римі, і в Київській Русі.
Килими — це унікальні твори, в яких виявлені висока культура технічного виконання, орнаментальне, композиційне, колористичне багатство. Килим ткали з овечої вовни.
Килимарство — це виготовлення килимів, а також килимових виробів (гобеленів, доріжок, килимових покриттів) ручним або машинним способом. Важливе значення мають добір і якість сировини (волокон), відповідна підготовка пряжі, прядіння ниток, їх фарбування, техніка ткання, принципи орнаментально-композиційного розв’язання і кінцева обробка виробів: зарублення, в’язання тороків, вирівнювання, вичісування.
Вишивка — найпоширеніший вид народного декоративно-прикладного мистецтва, орнаментальне або сюжетне зображення на тканинах, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами. Дивовижне багатство художньо-емоційних рішень української народної вишивки зумовлене різнотиповістю матеріалів, технік виконання орнаментів, композицій, колориту, які мають численні локальні особливості. Художнє обдарування українського народу, вершини його мистецького хисту в повну силу виявлені у вишитих творах. Немає меж розмаїттю їхніх художньо-виражальних засобів.
«Народные художественные промыслы»
... із покоління в покоління, збагачуютьс я новимиелементами. Народні художні промисли - одна з історично зумовлених організаційних форм народного декоративно-прикладного мистецтва, яка являє собою товарне виготовлення художніх виробів при обов'язковому ...
В’язання — популярний вид українського домашнього заняття, який полягає в виготовленні суцільного полотна або окремих виробів переплітанням нитки у вигляді петель.
Мереживо — один із популярних видів народного декоративного мистецтва; ажурні. Сітчасті, декоративні вироби з лляних, шовкових, бавовняних, металевих та інших ниток. Мереживо виготовляється для оздоблення одягу, прикрашення тканин інтер’єрного призначення.
Вибійка, розпис (вибиванка, набіка, друкованиця, мальованка, димка, синильниця) — це тканини з візерунками, нанесеними за допомогою різьблених дощок (форм, печатко, стемпів); декорування тканин, коли орнамент утворюється не в процесі ткання, а наноситься на готову тканину, друкується. Дослідники вибійники часто називають її народною графікою. Відмінність назв обгрунтовується різними техніками вибивання узорів, періодами виготовлення та побутування в окремих регіонах України.
Художня обробка шкіри — цей вид декоративно-прикладного мистецтва з специфічними прийомами формоутворення й оздобленням утворює чимало естетично-досконалих побутових речей: взуття, одягу і т.д. Основним матеріалом є натуральна шкіра, а з ХХ ст. — штучна.
Історія народної кераміки. Усвоєння людиною глини — першого пластичного і порівняно твердого матеріалу для виготовлення посуду та магічно-ритуальних фігурок — припадає на епоху палеоліту. На території України найдавніші археологічні матеріали (епоха неоліту) засвідчують поширення випаленого керамічного посуду двох стельових відмін.
Художнє плетіння — це вид декоративно-прикладного мистецтва, що означає процес виготовлення творів, виробів з природних рослинних матеріалів. Плетені вироби відомі з епохи, де їх виплітали як місткості для зберігання зерна.
Суцільне плетіння — це переплетення навхрест вертикальних каркасних плотів з горизонтальними стрічками. Візерунчасте плетіння відзначається привабливістю поверхні виробів. Ажурне плетіння оригінальне за структурою та фактурою поверхні.
Писанкарство. Розпис писанок має стародавнє язичницьке коріння, характеризується вишуканими символічними орнаментальними мотивами, геометричними, рослинними, антропоморфними, які чітко підпорядковуються сферичній формі яйця.
Витинанка. Українські народні паперові витинанки як прикраси сільських хат з’являються в середині ХІХ ст. Орнамент традиційних витинанок — це геометричний і рослинний, трапляються також антропоморфний та зооморфічні фігурки.
Комплекси українського народного одягу формувалися впродовж століть. Вони найясравіше виявляють особливості різних етнографічних груп і водночас це важливе етнографічне джерело для вивчення етногенезу українського народу.
У давньоруських письмових джерелах свідчення про одяг зустрічаємо в літописах. Наприклад, у Галицько-Волинському літописі описується костюм князя Володимира Васильовича. У письмових пам’ятках, що належать до ХІІ-ХІІІ ст., в поемі «Слово о полку Ігоревім» подаються згадки про окремі елементи одягу цього періоду.
Україна. Культура і побут українського народу. Духовна культура ...
... способом денаціоналізації українського населення, його онімечення, полонізації та мадяризації. Тільки після революції і возз'єднання українських земель в єдиній соціалістичній державі український народ отримав ... Петриківка. Дніпропетровської обл.), розпис на порцеляні, декоративний живопис. У ряді районів України на основі місцевих народних традицій створені художньо-промислові артілі: ткацтва - ...
Чимало відомостей про одяг різних суспільних верств стародавньої Русі є і в «Слові Даниїла Заточника» та інших письмових джерелах.
Ще більше значення для вивчення народного одягу мають іконографічні джерела ( мініатюри, фрески, мозаїка).
Про деякі компоненти давнього українського одягу можна судити з ілюстрацій. Радзівіллівського або Кенінгсберзького літописного зводу, доведеного до 1206 р. У ньому вміщується 617 мініатюр.
Багатий матеріал зафіксований на фресках і мозаїчних настінних зображеннях Софійського собору в Києві. На них, крім одягу Ярослава Мудрого та його сім’ї, зображений одяг скоморохів, музикантів, мисливців.
Відомості про український одяг ХV-ХVІІ ст. зустрічаємо в творах закордоних авторів — мемуарах іноземних послів, місіонерів, мандрівників. Італійський мандрівник Жільбер де Лануа, котрий перебував 1412 — 1421 рр. у Луцьку, Кам’янці-Подільському і Кременці, згадує про «руські вишивані рукавиці і шапки». Шведський посол Готтерд Велінг, відвідавши 1656-1657 рр. Україну, писав: «чоловіки й жінки взимку одягалися в довгі кожухи з великим коміром; жінки вбиралися у сорочки та виткані з вовни червоні й переткані білими нитками запаски, носили чоботи». Крім цього, він подав відомості і про такі види зимового одягу козацької старшини, як кожухи зі смушковими комірами.
Серед мемуарів першої половини ХVІІ ст. особливу увагу привертає твір французького військового інженера Гі де Боплана «Опис України». Цікаві матеріали подав у мемуарах за 1670 — 1672 рр. Ільріх Бердум. Крім опису одягу шляхти, він описав одяг селян. Одяг гуцулів у ХVІІІ ст. описав Бальзатар Гаке та ін.
У ХІІІ-ХІХ ст. з’явилися дослідження, присвячені побутові окремих етнографічних груп українського народу. Велику цінність мають іконографічні матеріали, які дають можливість реконструювати і окремі деталі, і комплекси. Тут слід наголосити на винятковій цінності малюнків Глаговського Першої половини ХІХ ст., які відтворюють одяг різних верств населення та ентнографічних груп Західних областей України. Вони цінні ще й тим, що автор показав у кольорі крій, матеріал, відмінності чоловічого верхнього одягу. Аналогічну роботу виконав етнограф-збирач Д.П.Дела-Фліз у Східних областях України.
В архівних документах, описах майна, матеріалах купівлі, продажу, а також тестаментах ХVІ-ХІХ ст. зберігається багато описів різноманітного одягу, тканин, сукна.
В багатій спадщині Т.Г.Шевченка також залишилися натуральні зарисовки комплексів чоловічого і жіночого одягу. Особливу увагу він звертав на одяг біднішного селянства.
У другій половині ХІХ ст. народний одяг став предметом спеціальних досліджень, зокрема, А.П.Чубинського (видав сім томів «Трудов этнографической экспедиции») та Я.Головацького, який розглядав одяг населення України як джерело вивчення етнічної історії народу. Помітний внесок у вивченні цієї галузі зробили зарубіжні вчені, наприклад, польський етнограф К.Машинський, чеський дослідник Л.Нідерле («Славянские древности») та інші.
Культура України у XVIII столітті
... значній території сучасної України, що сприяло прискоренню процесів етнокультурної консолідації українського народу. Але не дивлячись на складні умови періоду 18 століття, українська національна культура активно розвивається, ... тисячі освіченого духовенства та більша частина свідомої інтелігенції, яка протягом 18 століття займала урядові місця. Академія була також науковим осередком: її професорів ...
У післявоєнний час вийшли в світ праці про народний одяг. Серед них — дослідження Г.Маслової з питань специфіки одягу та генезис окремих його видів. На сьогодні досліджено народний одяг окремих етнографічних груп українського народу (бойків, гуцулів, поміщиків, подолян).
Найбільш відома праця з цього питання — монографія К.Матейко «Український народний одяг».
Поділля (Західне і Східне)
Західне Поділля. Жіночі сорочки уставкового типу додільні, іноді короткі, колір стоячий і викладений, спереду вишитий. Форми поясного одягу мали два види: незшита обгортка, фати і спідниця. Обгортки окремих районів Поділля відрізняються лише колоритом. Обгортку в талії закріпляли поясом або вузькою крайкою.
Колорит горботок завжди погоджений з колоритом пояса і вишивок. Для північних районів Поділля характерні вовняні каркасні спідниці-літники і вибійчасті спідниці-димки, необхідним компонентом жіночого поясного одягу були запаски.
Нагрудний одяг — корсети з круглим вирізом горловини, приталені, з вовняної тканини, оздоблені. Верхнім одягом були полька з відрізною спиною, зі зборами, довга до колін, полотняні каптани з відлогою, сіраки з білої вовни, але вже без відлоги, з білої овечої шкіри, покриті сукном. Взимку носили кожухи з приталеною спиною. Для підпорізування поясного і верхнього одягу виготовляли ткані, плетені пояси з китицями на кінцях.
Дівчата на свято одягали вінки, що вкривали всю голову. Прикрасами служили квіти, гердани тощо. Заміжні жінки пов’язували голову наміткою…
