Внесок українців у світову науку і культуру

Інтелектуальний і культурне внесок України у світову цивілізацію

Виконала

ОрликТатьяна,10а

Про якісні зміни у житті України у умовах розвитку української радянської державності свідчить динаміка розвитку національної освіти. Вже березні 1917 р. було відкрито українська гімназія у Києві, невдовзі — університет у Катеринославі, консерваторія у Харкові, сільськогосподарський інститут Одесі. У 1917 р. починає цю роботу український народний університет у Києві, в Житомирі — український учительський інститут. Тоді ж відкриваєтьсяНаучнопедагогическая академія. Активізується видавничу справу. За ті десять післяреволюційних років українських періодичних видань виходило більше, як по все 130 попередніх років, у тому числі, зокрема, в 1921 р. — 121 журнал, 60 газет.

Влітку 1918 р. створили міжнародну комісію з організації проекту Української академії наук (УАН) під керівництвом міністра освіти М, Василенко. У вересні цього року проект затвердили Радою Міністрів. Першим президентом УАН призначений В.Вернадський, член партії кадетів, видатний вчений і організатор науки. До 1928 р. незмінним секретарем Академії був А. Кримський, учений із світовим ім’ям, сходознавець,славенист.

Значний внесок у організацію УАН зробили українські вчені академіки: Д.Баталий, П.Тутковский, Є. Тимченко, М. Петров, М.Туган Барановський, З. Єфремов, У. СмальСтоцький, М.Сумцов, М.Биляшевський, М. Холодний.

У Академії різні періоди працювали Д. Граве, М. Крилов, До.Воблий, М.Птуха, Р.Пфейффер, М. Кащенко, Д.Заболоцкий, У. Липський, А.Корчак-Чепурковский, М.Перетц.

У 1920-х під егідою Академії плідно розвивається наука. Приділяється увага фундаментальним дослідженням у сфері промисловості, нових технологій, культури й мистецтв.

Загальний підйом культури був міцно пов’язана з недостатнім розвитком літературного процесу. У 1918-1921 рр виникає дуже багато літературних об’єднань, друкуються різноманітні художні збірники і альманахи — «Мистецтво», «>Литературно-критический альманах», Червоний вінок», «>Музагет», «>Гроздь», «Зошити боротьби», «Шляхи мистецтва», Жовтень», «>Омут революції» тощо.

Тоді ж виходять поетичні збірки У. Чумака («>Запев»), У. Сосюри («Червона зима»), І. Кулика («Мої частівки»).

Помітне місце у поезії займають У.Блакитний, Д. Загул, Р.Эпик, У. Поліщук, Є. Плужник, Р.Шкурупий. Подією культурному житті стали поетичні збірки П.Тичини»Плуг «Сонячні кларнети».

4 стр., 1970 слов

Система вищої освіти в Чехії

... – приватні вузи. ВНЗ в Чехії діляться на університети і академії. Згідно із законом про ... за величиною — Массаріков університет в Брно — був заснований в 1919 році. Він складається з ... вища освіта нараховує більше 650 років традицій, а перші приватні вузи з'явилися в 1999 ... Чехії Майже кожне велике місто в Чехії маг свій державний ВНЗ, і всі вони відзначаються високим рівнем класичної європейської освіти. ...

Для нової української поезії на той час були характерними романтичні настрої. Характерними рисами поезії нового стилю були занепокоєння, прискорене рух життя, пошуки адекватних форм і коштів художнього висловлювання. Важливим ознакою культурного відродження стало продовження гуманістичних традицій поета, Івана Франка, ЛесіУкраїнки, Ольги Кобилянської, Коцюбинського.

На творчості українського письменства 1917-1921 р. позначилося і впливу європейського модернізму. Зокрема, потяг до нього вирізняло творів поета, театрознавця, перекладача М, Вороного. Він на філософському факультеті Віденського і Львівського університетів, вивчав і знав європейську літературу. На формування світогляду ілитературно-естетических смаків вплинуло ознайомлення з І, Франко. Він однією з перших увів у українську лірику тему міста, інші модерністські мотиви європейської поезії, у яких протиставлялися поетична одухотвореність і буденність. М. Вороний був однією з засновників Національного зразкового театру (1917 р.), засновником і керівником український вищих драматичних курсів (1918-1919 рр.) Цей видатний діяч української культури ХХ століття був двічі репресований, в 1934 і 1938.

Тенденції європейського модернізму, зокрема у таких формах, як символізм і футуризм, стають помітними й у творчості поетів Д. Загула, Я. Савченка, Про. Слісаренко, М. Терещенко, У.Кобилянский-го, Р. Михайличенка.

Видатний представник української поезії П. Тичина, який після виходу збірника «Сонячнікларнети»(1918 р.) здобув славу глибоко національного поета. Його вірші мали новаторський резонанс далеко поза межами України. На жаль, під тиском політичної диктатури поет зайнявпримиренческую позицію і він канонізований як зразковий Співак соціалістичних перетворень. Проте кращі твори П. Тичини продовжують гуманістичні традиції народну пісню, творчості Р. Сковороди і Т. Шевченка. Вони завжди оголосять до читача геніальною поетикою української.

Особливе місце у розгортанні культурного відродження належало неформальній літературної київської групи «неокласиків», їх естетична програма характеризувалася прагненням до суворої форми, гармонійної завершеності вірші, наслідуванням класичним зразкам. Вони намагалися позбавити українську поезію сентименталізму, понад усе наводили за літературі професіоналізм, намагалися спиратися у мистецькій практиці на кращі зразки європейської класики. У своїй діяльності група рішуче виступала проти ідейній платформи «Пролеткульту», проти профанації літератури закликами до масовості, пролетаризацію, проти заперечення класичного культурної спадщини.

Ідейним натхненником групи «неокласиків» був М. Зеров — видатний діяч національного відродження, поет, есеїст, критик, учений. Він володів п’ятнадцятьма мовами, був блискучим перекладачем і стилістом, досконало знав культуру античності, підніс українську поезію з вимогами європейської естетики. На радикальне питання Хвильового «Камо грядеші? М. Зеров відповів однозначно «Adfontes» («До джерел»).

6 стр., 2525 слов

Сучасний стан української культури

... почасти і відродження значних сфер культури минулого часу, які набувають в умовах посилення національної самоідентифікації нового структурування, а сама українська культура в цілому ... найважливіших консолідуючих факторів у справі розбудови української державності; забезпечення активного функціонування української мови в усіх сферах культурного життя держави; забезпечення гарантій свободи творчості, ...

Основні завдання літератури М. Зеров окреслював такими положеннями: 1) освоєння досвіду всесвітнього письменства, 2) з’ясування українського літературного традиції, і переоцінка культурної спадщини, 3) художня вимогливість й пожвавлення технічних вимог. Шлях для реалізації з завдань, на його думку, лежить через глибоке вивчення те, що є у українській культурі верховим досягненням, засвоєння культурних зразків Європи, створення власних літературних форм. М. Зеров також акцентував на відмінності російського й українського духовного процесу.

Визначним поетичним індивідуальністю групи неокласиків був, безсумнівно, М. Рильський. Справжній злет поетової творчості починається з його збірника «Під осінніми зірками» (1918 р.), де романтичний дух раннього періоду органічно узгоджується з вишуканою ліричної формі. У наступних збірниках 20-х рр «Крізь бурю і сніг», Синя далеч, «>Тринадцатая весна» романтичний елемент слабшає, зате посилюється класична ясність. Поезія М. Рильського, на відміну поезії П. Тичини, побудована насамперед класичних зразках. Особливе впливом геть нього мала французька поезія (>парнасизм).

Він збагатив українську культуру як культивуванням української, а й своїми перекладами з західноєвропейської літератури.

У Києві 20-х рр плідно діяли та інші літературні об’єднання — «>Аспис», «>Звено», «Марс», до складу яких входили талановиті літератори

У.Антонеяко-Давидович, М. Івченко, Р.Косинка, Т. Осьмачка, У. Підмогильний, Є. Плужник, Д. Фальковський. Вони зробили значний внесок у розвиток українського культурного процесу, проте їх назви довгий час були з народної пам’яті.

Відомим представником українських літераторів був Є. Плужник, поет витонченої стилістики, належав до талантам, які «пишуть назавжди».Даря Є. Плужник збірник своїх віршів «Будівлі», М. Бажан написав: «Поетові, словом якого стоїть моїх тисячі слів».

Визначним теоретиком національно-культурного відродження був Хвильовий. Він поділяв принципи «неокласиків», бачив мета літературного процесу у розкритті прекрасного у людині. Така позиція суперечила офіційної радянської ідеології, спрямованої формування пролетарської культури та «класових цінностей». Обгрунтовуючи риси нового художнього стилю національного відродження, Хвильовий характеризував його як «романтикувитаизма», на яку, зокрема, притаманні цінності «фаустівської етики» — самовдосконалення і самодисципліна. Ідеї М. Хвильового поділяли багато діячів культури України. У тому числі — У. Еллан-Блакитний, Про. Близько, М.Иогансен, соціальній та певної міри М. Бажан, Ю. Яновський, А. Довженка.

Офіційна критика, ототожнювала реалізм з матеріалізмом, а романтизм — з ідеалізмом, оголосила романтизм класово ворожим явищем. У у відповідь запровадження єдиного ідеологічного управління творчим процесом Хвильовий публікує ряд художньо публіцистичних творів. У тому числі широкий розголос отримала стаття «Україна чи Малоросія?», Де письменник чітко висловився за необхідність національно-культурного відродження.Неприкритие політичні акценти містить роман М. Хвильового «>Вальдшнепи». Безперечно, це з кращих національно певних творів тодішньої українських літераторів. На жаль, його останні частини втрачено при нез’ясованих обставин.

15 стр., 7344 слов

Театр у громадсько-політичному житті Галичини ХIХ ст

... драматургії. Аргументом на користь перших було те, що твори наддніпрянських авторів "не грішать ні російщиною, ні церковщиною". Створення першого українського професійного театру ... не рівноцінні за художньою вартістю пєси української драматургії: "Наталка-Полтавку" і "Москаль-чарівник" І. Котляревського, ... новоствореного театру, але це не повинно бути перепоною для його заснування. Репертуар театру на ...

Подібні ж процеси національно-культурного відродження відбувалися 20-ті роки й у драматургії і театрі. Найважливішою завданням для нової драматургії був підйом українського театру до сучасного фаховий рівень за збереження його національної оригінальності. Потрібен був новаторська театральна естетика, що відповідало європейського рівня.

У 1918 р. у Києві діяли три театру: Державний драматичний під керівництвом А.Загаров і У.Кривецкого, Державний народний П. Саксаганського і «Молодий театр», який організували Лесь Курбас і Гнат Юра. У 19-му р. Гнат Юра відокремився від

Театральна естетика «Молодого театру» грунтувалися на західноєвропейських модерних тенденціях, він став засновником новітнього напрями у історії українського театрального мистецтва. Свій перший сезон театр відкрив постановкою п’єс «У пущі» Лесі Українські та «>Затопленний дзвін» Р. Гауптмана. Сенсацією сезону були спектаклі «Гайдамаки» Т. Шевченка та «Цар Едіп» Софокла *

Лесь Курбас отримав визнання як видатний організатор театру йрежиссер-реформатор театрального мистецтва. Вихований на класичної освіті, він намагався підняти український театр до світового рівня життя та зберегти властивий йому національний стиль. У межах своїх естетичних пошуках режисер наближався до програми неокласиків, намагаючись синтезувати досягнення класичної європейської драматургії і започаткував традицію українського театру. Традиції театру заклали фундамент новаторській театральної школи Україні.

Розвиток нового напрями у драматургії значною мірою пов’язані з творчістю письменника У. Винниченко, у якій позначилися протиріччя тодішнього соціально-політичного життя України. Значна частина життя він у еміграції. З 20-х рр його драматичні твори стали широковідомими у Європі. У Берліні в 1921 р. була екранізована його п’єса «Чорна пантера і Білий ведмідь», де йшлося про трагічному розриві між високими ідеалами мистецтва і нужденних реальністю богеми.

У драматургії У. Винниченко вперше виведений на Майдані сцену українську інтелігенцію, українське місто. Письменник художньо досліджує психологію політизованій людини,революционера-самозреченця, особисте життя якого підпорядкована громадським потребам, а моральне єство — світоглядним ідеалам та принципами. Показова п’єса Між двох сил (1918 р.), де зображено конфлікт між ідеалам людини її політичними поглядами, моральні качання особистості критичних (прикордонних) обставин. На кшталт мистецького втілення образів українського революційного процесу письменник, власне, передбачав розвиток політичної й духовної ситуації у українському відродження.

Широку палітру взаємозв’язків між людиною та Закону нової історичної дійсністю відбивала драматургія М. Куліша. Колізія між орієнтацією на громадські цінності й психологічно вкоріненими мотивів індивідуалізму, що виявляється як постійне прагнення до свободи, характеризує героїв його п’єс. Творчість М. Куліша належить до видатним досягненням української драматургії XX в.

На етапі національного відродження 20-ті роки значно пожвавився новаторський пошук у сфері образотворчого мистецтва. Поштовх у цьому напрямі надала українська академія мистецтв, створена 1917 р. Перший ректор Академії, видатний художник-графік Р. Нарбут залишив помітний слід історії української культури. Його творчий стиль формувався під впливом ренесансних ідей німецького художника А. Дюрера, традицій неокласицизму і модернізму. Творчі пошуки Р. Нарбута визначає національне напрям, Він створив в п’ятнадцять своєрідних композицій в «Українському абетки» (1917 р.), серед особливо відчутні національні фольклорні мотиви. Йому належать малюнки грошових знаків Української Народної Республіки, державної символіки, гербів тощо. Для графічних творів характерні витончена техніка, бездоганний художній смак.

7 стр., 3226 слов

Розвиток української культури та мистецтва у другій половині XIX ст

... окремих колективи. Протягом другої половини 80-90-х років діяло ... українського народу. В 1883 р. посаду директора української ... театрах і драма Панаса Мирного "Лимерівна" та ін. У 90-х роках українська ... мистецтва. У 1882 р. з ініціативи Кропивницького в Єлисаветграді відкрився професійний театр. ... лірики Степана Руданського. Його знамениті "Співомовки" ... кордоном. Наприкінці XIX ст. починається літературна ...

Біля джерел українського авангарду стояли художники А. Богомазов, А. Екстер,

У. Єрмілов та інші. Тенденції модернізму відбито у творчості П. Холодного, який працював у монументальному жанрі (вітражі в Успенської церкви до Львова, 1924 р.).

На етапі національного відродження 20-ті роки значно пожвавився новаторський пошук у сфері образотворчого мистецтва. Поштовх у цьому напрямі надала українська академія мистецтв, створена 1917 . Перший ректор Академії, видатний художник-графік Р. Нарбут залишив помітний слід історії української культури. Його творчий стиль формувався під впливом ренесансних ідей німецького художника А. Дюрера, традицій неокласицизму і модернізму. Творчі пошуки Р. Нарбута визначає національне напрям, Він створив в п’ятнадцять своєрідних композицій в «Українському абетки» (1917 р.), серед особливо відчутні національні фольклорні мотиви. Йому належать малюнки грошових знаків Української Народної Республіки, державної символіки, гербів тощо. Для графічних творів характерні витончена техніка, бездоганний художній смак.

Біля джерел українського авангарду стояли художники А. Богомазов, А. Екстер, У. Єрмілов та інші.

Для творчості художника А. Новаковського притаманні мотиви експресіонізму (картина «молох війни», 1919 р., Він започаткував до Львова художню школу (1913 р.), де отримали початкова художню освіту З.Гебус-Баранецкая, Р.Смольский, А.Плешканях.

Особливого значення у розвиток українського монументального живопису має творчість художника М. Бойчука, який відстоював власної концепції живопису, заснованої на поєднанні національних (колись іконописних) і світових традицій живопису. Під керуванням М. Бойчука виконано розписиЛуцких казарм у Києві (1919г.)санатория їм. ВУЦВК Одеси (1928 р.), Він виховав плеяду своїх послідовників (Т. Бойчук, До. Гвоздік, А. Іванова, А. Мізін, А. Павленко, У.Седляр та інших.).

Звинувачений у пропаганді буржуазно-націоналістичних ідей, М. Бойчук був репресований 1937 р. і розстріляли, але його творів знищено. Однак у теорію мистецтва назавжди ввійшли поняття «школа Бойчука», «>бойчукисти».

На традиції європейського модернізму орієнтувалися представники «Об’єднання сучасних художників» (>ОСМ), який заснував А. Петрицький. Він працював у сфері театральної декорації (зокрема, оформляв спектаклі «Молодого театру»).

10 стр., 4676 слов

Особливості української культури у ХХ ст. — Культура — ...

... української прози (М.Коцюбинський, В.Стефаник, О.Кобилянська). І.Франко писав, що представники цієї школи прагнули цілком “модерним” європейським способом зобразити своєрідність життя українського ... досягнень інших національних культур. Це конкретно виявилося у ... 1913р.) На початку століття в українській літературі помітне ... Товариство повітроплавання, де працював видатний український авіаконструктор, ...

У картинах художника чільне місце посідає серія з 150 портретів діячів української культури, серед яких М. Семенко, П. Усенко, Остап Вишня та інших.

Щодо української скульптури треба сказати, що у його розвитку негативно позначилися вимоги соціального замовлення: так звана монументальна пропаганда сприяла увічненню образів вождів революції. Ідеологічна цензура у сфері скульптури виявилася відчутно

У сфері архітектури періоду національного підйому українські художники прагнули відшукати втрачений національний стиль, творчо переосмислюючи традиції народної дерев’яної архітектури та «козацького бароко». У напрямі працював архітектор Д. Дяченко, одного з засновників українського архітектурного стилю. Йому належать споруди земської лікарні р. Лубнах (1914 — 1915 рр тепер школа), комплекс Української