Характерні особливості стилю бароко. Архітектура періоду українського або «козацького» бароко. Розвиток образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва
Стиль бароко склав цілу епоху в історії мистецтв.
Французькі енциклопедисти, німецькі й інші європейські філософи класичної орієнтації відмахувалися від аналізу мистецтва XVII – першої половини XVIII ст. як від такого, що немовби зіпсоване різними надмірностями. Відтоді слово «бароко» стало терміном з відчутним негативним змістом: «дивний», «чудернацький», «химерний».
З погляду класицистів, про бароко можна було говорити й писати лише з іронією. У поглядах на бароко давалася взнаки установка на заперечення цінності спадщини. Бароко називали не інакше як «занепадницький стиль». Навіть коли утвердився науковий погляд на цей стиль, окремі вчені все ще сумнівалися, чи було в ньому щось передове, прогресивне порівняно з ренесансом.
Переосмисленню ролі бароко у світовій культурі сприяло застосування в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. окремих барокових елементів у малярстві, архітектурі, в журнальній і книжковій графіці, в декоративному мистецтві. Затавровані й осміювані раніше викрутаси, химери й надмірності бароко знайшли розуміння нових поколінь митців. У нібито недоладному нагромадженні прикрас, алегорій та емблем вчені й митці різних країн розгледіли струнку систему понять і значень, суголосним суспільним настроям і задумам художників тієї доби.
1. Характерні особливості стилю бароко
Бароко — стиль в мистецтві кінця 16 – середини 18 ст. Виявився в архітектурі, живопису, літературі та музиці. Характерною особливістю бароко є проникнення світського світогляду в усі сфери художньої діяльності. Монументальність форм, експресивність, введення алегорій та символів, пишна декоративність орнаментики, парадність та урочистість, що притаманні бароко, знайшли відтворення в мистецтві цього періоду. Злиття принципів бароко з національною народною традицією визначило своєрідність його варіантів.
Специфічні риси бароко, які виявилися в усіх видах мистецтва — архітектурі, живописі та графіці, скульптурі, художньому металі та гаптуванні. Розвиткові мистецтва сприяло піднесення філософської думки, науки, літератури. Прийшовши на зміну художній культурі Відродження і маньєризму, бароко відкрило нові можливості для мистецтва, що особливо яскраво виявилося в синтезі мистецтв, у створенні грандіозних міських і паркових ансамблів.
Декоративно-прикладне мистецтво Галичини
... усистематизувати напрямки та види декоративного мистецтва; проаналізувати види народного декоративного мистецтва, що переважають на Галичині; з’ясувати та узагальнити художні особливості декоративного мистецтва історико-етнографічних земель ... його заперечення та абсолютизації рукотворності виробів народного мистецтва до формування нового стилю на основі вивчення кращих традицій рукомесла. В своїй ...
Для бароко характерні урочистість і вражаючі ефекти,
Теоретичну основу під українське літературне бароко підводили курси риторики й поетики, які читалися в тодішніх школах, насамперед в Київській академії. Письменники, в творчості яких найвиразніше виявилися риси бароко були викладачами чи вихованцями цієї академії. Перші його прояви помітні на Україні на межі 16 і 17 століть.
стилю бароко в музиці
Відійшовши від властивих ренесансній культурі уявлень про чітку гармонію та закономірність буття і безмежні можливості людини, естетика бароко будувалася на колізії між людиною та зовнішнім світом, між ідеологічними й чуттєвими потребами, розумом і природними силами, які уособлювали тепер ворожі людині стихії.
Разом з тим культура бароко далека від сентиментальної сльозливості або пасивної споглядальності. Її герой – здебільшого яскрава особистість з розвиненим вольовим і ще більш розвиненим раціональним началом, художньо обдарований і дуже часто благородний у своїх вчинках.
У бароковому мистецтві відчувається болісне переживання особистої самотності, «покинутості» людини напризволяще в поєднанні з постійним пошуком «втраченого раю». У цих пошуках митці бароко постійно коливаються між аскетизмом і гедонізмом, небом і землею, Богом і дияволом. В образотворчому мистецтві для барокових творів характерне звернення до релігійних сюжетів, де художників, насамперед, цікавлять сюжети чудес та мучеництва, де яскраво проявилися властиві бароковій стилістиці гіперболічність, афектованість, патетика.
Бароко – це мистецтво, збудоване на контрастах, асиметрії.
2. Архітектура періоду українського або «козацького» бароко
Період другої половини 17 – 18 століття називають епохою староукраїнської культури, тобто тієї, що передувала новій, створеній за останні два століття. Мистецтво тієї доби розвивається в стилі бароко, котрий проникає в усі культурні сфери і набуває свого розквіту у 18 столітті як відоме всьому світові «українське бароко».
Новий стиль виявляється у житловій, громадській, культовій забудовах,
В цей період нового вигляду набуває Київ, створюється сучасний образ старого міста. Йде інтенсивне будівництво північного Лівобережжя, зокрема Чернігова. Типово барочні споруди будуються на західноукраїнських землях, особливо у Львові. Народжується українська національна архітектурна школа, що дала світові таких відомих майстрів як І. Григорович-Барський, С. Ковнір, І. Зарудний.
Українське бароко 17 ст. нерідко називають «козацьким». Це, звичайно, перебільшення, але якась частина істини в такому визначенні є, бо саме воно, козацтво, було носієм нового художнього смаку. Відомо чимало відомих творів архітектури та живопису, створених на замовлення козацької старшини. Але козацтво не лише споживало художні цінності, виступаючи в ролі багатого замовника. Будучи насамперед величезною військовою і значною суспільно-політичною силою, воно виявилось також здатним утворити власне творче середовище й виступати на кону духовного життя народу ще й як творець самобутніх художніх цінностей.
Козацькі думи, козацькі пісні, козацькі танці, козацькі літописи, ікони, козацькі собори – все це не порожні слова. За ними – величезний духовний досвід 17 – 18 століть, значну частину якого пощастило втілити у своїй художній діяльності саме козацтву. Все це залишило в культурній свідомості народу глибокий слід. А краса козацького мистецтва породила легенду про золоте життя під булавою гетьманів, про козацьку країну, країну тихих вод і світлих зір.
Культура козацької доби та українського бароко
... письменства, походження назви “Русь”, виникнення козацтва. У XVI – першій половині XVII ст. певних здобутків досягли музична культура і театральне мистецтво. Центральне місце займали історичні пісні та ... ст. в Україні поширилася полемічна література. Полеміка між православними і католиками велася і навколо розходжень у віровченні, і навколо питань громадського і культурного життя українського ...
Стиль бароко найвиразніше проявивсь у кам’яному, Продовженням бароко став творчо запозичений у Франції
«Козацький собор» древніший за саме козацтво. Першу відому п’ятиверху церкву збудував над могилою Бориса і Гліба у Вишгороді давньокиївський архітектор за наказом Ярослава Мудрого.
Такі хрещаті дерев’яні храми – типове явище в традиційному народному будівництві. Козацтво не вигадало тут нічого незвичайного, неймовірного чи небувалого. Його заслуга в тому, що цей, поширений з давніх часів, тип великої дерев’яної церкви, воно вдягло у камінь, прикрасило безліччю чудових пластичних мотивів, вдосконалило й підняло кілька споруд такого роду на рівень найдосконаліших виявів європейського архітектурного мистецтва.
Перше таке кам’яне диво на Лівобережній Україні з’явилося в столиці найбільшого козацького полку в Ніжині 1668 року. З’явилося не в монастирі, а, як і належить козацькому собору, на широкій площі серед міста. Через кілька років подібна споруда з’явилася в Густинському монастирі, знаменуючи собою союз козацтва і церкви в національно-визвольній боротьбі.
3. Розвиток образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва
Твори образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, стародруки, що відносяться до одного з найцікавіших періодів в історії культури українського народу — другої половини xvii — XVIII століть — часу становлення та розвитку в українському мистецтві загальноєвропейського стилю бароко.
Характерною особливістю бароко є проникнення світського світогляду в усі сфери художньої діяльності. Монументальність форм, експресивність, введення алегорій та символів, пишна декоративність орнаментики, парадність та урочистість, що притаманні бароко, знайшли відтворення в мистецтві України цього періоду.
Злиття принципів бароко з національною народною традицією визначило своєрідність його українського варіанту. Специфічно національні риси бароко, які виявилися в усіх видах мистецтва – архітектурі, живописі та графіці, скульптурі, художньому металі та гаптуванні, сформувалися у містах Придніпров’я та Києві, який у XVII столітті стає центром художнього життя України. Розвиткові мистецтва сприяло піднесення філософської думки, науки, літератури, пов’язане з діяльністю Києво-Могилянської академії. Особливе місце в українському мистецтві доби бароко належало живописній школі та друкарні Києво-Печерської лаври.
Набільш парадну форму барокового малярства становлять розписи іконостасу — неповторні й високі досягнення староукраїнської культури, що мають світове значення. Вони сповненні розгорнутою символікою, яка прочитується у виразних, театрально піднесених жестах, урочистих постатях, світлових ефектах, лініях драпірування тощо.
Культура України у XVII-XVIII століттях
... різновекторність духовних спрямувань Епоха українського бароко ідею світла як головного ... другій половині 17 - 18 ст Друга половина 17 - 18 ст. позначені ... же час людина барокової культури почала усвідомлювати, що в ... вплив російської та європейської культур (так, у числі закладів ... угод - державні питання щодо України царський уряд вирішував через Посольський ... широкий простір для впливу на Україну. За нових ...
Провідне місце у культурному житті тодішнього суспільства посідав жанр портрета, який також можна віднести до яскравих і самобутніх явищ національної художньої культури. Художня мова відтворення портретного образу своєрідно переплітала барочні ідеї та національні традиції, яким також були притаманні риси театралізації, умовності, певна символічна система.
Вишуканий стиль бароко якнайкраще виражав духовні інтереси української козацької старшини і вищого духовенства, їх прагнення до рафінованої аристократичності. Значною мірою через портрети сотників і полковників, видатних політичних і культурних діячів епохи козацької автономії ми маємо уявлення про Україну тих часів.
Пам’ятки мистецтва із зібрання Києво-Печерського заповідника в основному, належать, до київської школи, яка в значній мірі визначила стилістичні особливості майстрів на території всієї України. Становлення стилю бароко в різних видах українського мистецтва проходило не одночасно.
Нові художні тенденції в середині XVII століття знайшли своє втілення перш за все в книжковій графіці та іконописі, проявляючись в посиленні емоційного звучання релігійних сцен, в конкретизації місця дії та образів, наближення їх до народного типажу, що призвело до зміни засобів їх художньої виразності. У ювелірному мистецтві України вже з другої половини XVII ст. помітно ускладнення форм виробів та їх орнаментики. Поступово предмети набувають все більш пишного декору з використанням в орнаменті листя аканта, гірлянд з квітів та плодів, стилізованих черепашок.
Нові віяння доби бароко проявилися і в художньому гаптуванні,, Синтез мистецтв, притаманний стилю бароко, знайшов в
Барочні риси проявляються і в оформленні стародруків, гравюри яких набувають складної композиції та пишних декоративних форм. Творчість українських художників XVIII століття — граверів Олександра та Леонтія Тарасевичів, І. Ширського, Гр. Левицького, майстрів-ювелірів — І. Равича, М. Юревича, І. Атаназевича та інших, що відмічена національною своєрідністю та самобутністю, здобула заслужену славу українському мистецтву. Мистецтво України доби бароко, яке створювалось на основі народної естетики в тісному взаємозв’язку з мистецтвом інших країн, являє важливий етап у розвитку духовної культури українського народу.
Висновки
Період, що був після ренесансу, названий бароко, довго сприймався як відхилення від канонізованих норм естетики попередньої епохи, мав на собі тавро чогось химерного, негармонійного.
Дух епохи бароко на Україні стверджували великі національні зрушення, козацькі звитяги, повстання проти поневолювачів, боротьба проти національного та релігійного утиску.
Бароко мало синтетичний характер, охопивши всі сфери духовної культури — архітектуру, літературу, образотворче і прикладне мистецтво, музику, театр. Це був універсальний стиль, особливості якого закономірно і глибоко виявилися в багатьох ланках духовного життя суспільства.
Культура незалежної України
... рівні з піднесенням та натхненням, також і переоцінюванням духовних цінностей на ґрунті невідємного атрибута «ренесансу» України в ті часи: тотальної деідеологізації радянської культури, утвердженням принципово нового - ... речі, ті слова можна віднести і до сьогодення, коли уся наша історія, культура, зовнішня і внутрішня політика та суспільно-громадянське життя набуває докорінних змін - ...
Українське бароко 17 ст. називають «козацьким», тому що саме козацтво було носієм нового художнього смаку. Будучи насамперед величезною військовою і значною суспільно-політичною силою, воно виявилось також здатним утворити власне творче середовище й виступати на кону духовного життя народу ще й як творець самобутніх художніх цінностей.
Українське козацьке бароко розвивалось під впливом норм естетики, з одного боку – європейського бароко, з другого — народної. Разом з тим воно є ланкою в розвитку загальноєвропейської культури, становлячи одну з національних шкіл цього великого художнього стилю.
Література
- Жолтовський П. М. Український живопис XVII-XVIII ст. – К., 1978. — С. 294- 299.
- Історія України в особах: Козаччина / Горобець В., Гурій В. – К.: Україна, 2000. — 302 с.
- Іваньо І. В Про українське літературне барокко / Радянське літературознавство. – 1970. — № 10. – С. 11-15.
- Макаров А. Світло українського барокко. – К., 1994. – 247 с.
- Рудницький О. П. Українське мистецтво у полікультурному просторі. – К, 2000. — 191 с.
- Українське барокко та європейський контекст / Ред кол. Костюк О. Г., Федорук О. К. та ін. – К.: Наукова думка, 1991. — 254 с.
25.06.2012
