Проблема співвідношення цивілізації та страхової культури різноманітне й має низку аспектів розгляду. По-перше, під «культурою» спочатку розуміли «обробіток» грунту, а потім уже потім людського розуму, душі, й ін.; а термін «цивілізація» означає «цивільний, громадський», т. е. характеризує якийсь вже сформований тип культурно-історичного цілого.
По-друге, необхідно зрозуміти, який генезис (т. е. походження) самого феномена «цивілізація», Не тільки наукового терміна. Що виникло раніше культура чи цивілізація? І тут більшість авторів віддають перевагу культурі, вважаючи цивілізацію лише певним етапом у розвитку, приносить загибель культурі.
Складність аналізу проблеми полягає у цьому, що обидві поняття – як «цивілізація», і «культура» — мають безліч значень. Термін «цивілізація» широко застосовується як у науці, і у повсякденного життя. Ось другий випадок найчастіше його використовують як прикметника («цивілізований народ», «цивілізоване поведінка») й є синонімом слову «культурний».
Окремі автори звертають уваги на або ту бік загальноцивілізаційного процесу: взаємозалежність з психології та господарського укладу (М. Вебер), накопичення соціальних змін (П. Сорокін), зміну культурної парадигми, що дається взнаки через форму і стиль (Про. Шпенглер) чи «культурно-історичного типу» (М. Я. Данилевський, А. Тойнбі).
2. Причини зародження цивілізації
Російський учений Лев Мечников вважав важливою причиною зародження цивілізацій географічну середовище, й передусім річки. Річка у будь-якій Україні є хіба що вираженням живого синтезу, всієї сукупності фізико-географічних умов: і клімату, й ґрунтів, і рельєфу земної поверхні. Поняття цивілізації, на його думку, одна із найскладніших, оскільки охоплює собою сукупність всіх відкриттів і винаходів, зроблених людиною. Воно визначає суму ідей, технічних прийомів, якими користується людина; висловлює також міра досконалості науки, мистецтва і промислової техніки; показує дане стан родинної злагоди і соціального ладу синапси і взагалі усіх існуючих соціальних установ. Нарешті, воно укладає у собі стан приватної і суспільної практики, взятих у сукупності.
Цілісне розуміння сенсу цивілізації, як та фізичної культури можливо з кінця наук. Саме з цього шляху пішли французькі вчені. Так, французький історик Жак Ле Гофф у книзі «Цивілізація середньовічного Заходу» писав, то кожної цивілізації є різні верстви культури, различающейся залежно від соціального чи історичного походження, і їх комбінації, взаємовпливу ведуть до синтезу нових структур.
Стародавня Месопотамія як давньосхідня цивілізація
... часто називають колискою людської цивілізації. Багато що з того, що становить сучасну культуру і оточує нас в ... Сходу. 2. Основні досягнення культури Стародавньої Месопотамії Історія відкриття. Месопотамією (українською – Межиріччя або Дворіччя) називають область ... на планеті складається державність. Дуже довго ця цивілізація залишалася практично невідомою науці. Основним джерелом знань ...
3. Етапи розвитку відносин між цивілізацією і культурою
Історія життя та логіка розвитку відносин між цивілізацією і культурою дає можливість окреслити ряд етапів. Поняття цивілізації вперше застосовується стосовно історичному періоду який прийшов змінюють первісного суспільству. Давні цивілізації, протистоять з того що цивілізацією ще є, доклассовому і догосударственному, догородскому і догражданскому, і навіть дописьменному стану суспільства і культури, на думку Р. М. Бонгард-Левина.
У той самий час культура і цивілізація – поняття, які у єдності свого буття й не суперечать один одному культурах древніх цивілізацій — у Давньому Єгипті, Давньому Китаї, Стародавньої Індії, Вавилоні, Ассирії, культурах майя, інків і ацтеків. Але вже у античної культурі ми бачимо порушення цієї цілісності. Тож ми більше говоримо культуру античної Греції та цивілізацію Стародавнього Риму. Пріоритет духовного у культурі Греції та матеріально-технічного в цивілізації Стародавнього Риму найкраще характеризують культуру обох країн. Сила культу мистецтва, науку й релігії, повноти знання, укладеного у гнозисе та інших формах духовий культури античної Греції замінили культом сили, який очолював у Давньому Римі. Попри збережені і видозмінені традиції класичного античного світу і створеній ним культури. У античної Греції складові духовної культури (міф, мистецтво, релігія, філософія, наука) розглядалися як природні складові космічної упорядкованості світу, що вони пізнають і примножують.
У середньовіччя, де панувала теоцентрическая картина світу, й людську буття розглядалося як творіння Боже, культура і цивілізація були єдиним органічним цілим. Але вже у добу Відродження культура стала більше співвідноситися з индивидуально-личностным творчим потенціалом людини, а цивілізація – з історичним процесом громадянського суспільства. Хоча розуміння цього процесу виникло не відразу. У період Просвітництва культура розглядали як индивидуально-личностное і общественно-гражданское облаштування життя, і тим самим, культура та інформаційний процес цивілізованого розвитку протікали одночасно.
3.1 Поняття «цивілізація» і «культура»
Власне, термін «цивілізація» запроваджено французькими просвітителями передусім на позначення громадянського суспільства, у якому панують свобода, справедливість і правового лад. Однак у науці поняття «культура» і «цивілізація» нерідко ототожнюються. Лише Нове і Новітнє час (т. е. в XVIII – ХІХ ст.) поступово формується уявлення культуру як духовному змісті цивілізації і більше можна знайти їх розбіжність. Власне, культурне вимір становить якість цивілізації, фундамент всієї світі.
Вперше слово «цивілізація», мабуть, є у «Друга людей» Мірабо (1756 р.).
Релігія, на його думку, є головним «пружиною цивілізації», оскільки вона наставляє б нас і безперервно нагадує братерство, пом’якшує серце й, зрештою удосконалює людини. А цивілізація лише покращує звичаї, виховує поштивість, ввічливість, поширює знання, щоб молода людина дотримувався правила пристойності і те, що вони грали роль законів спілкування. Але це лише маски чесноти. Цивілізація, вважав Мірабо, щось дає суспільству, якщо вона «це не дає йому основи розвитку та форми чесноти».
Саме ця розбіжність культури та цивілізації відзначали у своїй концепції Про. Шпенглер, М.Бердяєв та інші мислителі, які вважали, що цивілізація – це «смерть духу культури». У межах їх концепцій культура символічна, але з реалістична. Тим більше що, динамічний рух всередині культури з її кристаллизованными формами неминуче тягне до виходу межі культури, до самого життя, практиці. Цими шляхах відбувається перехід культури до рівня цивілізації, що прагне здійснювати життя, реалізуючи «культ життя за межами його смислу», підміняючи мета життя «засобами життя, знаряддями життя». М.Бердяєв звертає увагу, що у цивілізації спрямованість для досягнення матеріального блага очевиднішою є, ніж у культурі, де домінує духовним началом. Більше обережним у своїх прогнозах А. Тойнбі, вважаючи, що культура може й далі існувати, не наближаючись загибель, бо неї не поширюється необхідність біологічного старіння і смерть.
Українська культура: становлення та розвиток
... культури став органічною частиною культури українського народу. Це - система господарства, декоративний розпис будинків, характер орнаменту розмальованої кераміки. У цьому плані можна говорити, що українська культура ... розвиток культури Київської Русі надали її зв'язки з Візантією, яка володіла багатим античним спадщиною, що складали основу європейської цивілізації. ... сонця як джерела життя, землі як ...
Трактування культури передусім «духовної сповненості» цивілізації яскраво представленій у концепції П. Сорокіна. Цивілізація, понимаемая як історична стадія у суспільному розвиткові чи як тип суспільного ладу, включає у собі як барвистішу палітру культурних досягнень, які забезпечують розквіт якомусь народу, але й мінуси громадського буття цьому історичному етапі.
3.2 Різниця цивілізацій на кшталт господарську діяльність
хліборобські
Специфіка культурного розвитку залишається, крім б «за рамками» такий типологизации, у разі граючи роль чинника. Усі культурне різноманіття заганяють у жорсткі щаблі поступального розвитку людства. І якщо Землі ще народи, життя й духовна культура яких підпорядковані законам гармонії і єдності з дикою природою, а головний заборона – це заборона зміни, така культура оцінюється як примітивна (африканська чи малих народів Півночі – ненці, чукчі, евенки та інших.).
Ці народи можуть викликати лише зарозумілий чи «екзотичний» інтерес у розвинених цивілізацій. Такого погляду призводить до катастрофічних наслідків як даних народів, найчастіше насильно тих, хто в цивілізаційні процеси, так світової культури загалом, оскільки джерела збагачення культури – у взаємодію уряду й синтезі культур, індивідуально неповторних і своєрідних.
Сучасний етап міждисциплінарних досліджень найадекватніше виражений в концепції многолинейной еволюції, автором якої є американського вченого Дж. Стюарт, обобщивший існуючі паралелі у розвитку культур в подібних географічних умовах і який висунув ідею культурної екології.
4. Концепція В.С.Степина
традиційному
Отже, культура грає фундаментальну роль розвитку нашого суспільства та цивілізації, генератор глибоких соціально-економічних і духовних трансформацій. Культура як ступінь досконалості способу діяльності, тобто як технологія. У багато визначає можливості людства лідера в освоєнні світу поки що розвитку цивілізації й можливості адаптацію прогресуючим змін. На відміну від цивілізації, культура, з одного боку, зберігає, і передає саме специфічне, своєрідне, що взагалі властиве певному соціуму, з другого боку, забезпечує у межах разом із цивілізацією історичну цілісність кожного народу і етносу.
Інтеграційні процеси та універсалізація життя різних народів та держав спостерігаються у періоди поступового еволюційного розвитку локальних цивілізацій. Дорогою діалогу культур, результатом якого є перебування точок перетину і взаємозбагачення, і навіть загальних координат, ціннісних орієнтирів при толерантному ставлення до унікальності і самобутності іншої.
Розвиток європейської культури
... Європейська культура раннього періоду. Первісне суспільство. Міфологія Для первісної культури характерна єдність, синкретизм утилітарного і художнього елементів. Уява людини ... людини як особистості, її права на вільний розвиток та розкриття її здібностей. Період Ренесансу сформував нову основу європейської культури. ... широке оперування в ньому міфологічними темами та мотивами. 3. Античність: Стародавня ...
ядром культури
Отже, культура як органічне ціле, існуюче в гармонії із людиною уже багато століть, і тисячоліть, містить у таку унікальну інформацію про людському світі початку й про людину, без якої нормальна людина неспроможна існувати. Цю інформацію і є внутрішнім джерелом розвитку нашого суспільства та самої людини, як і раніше, сучасна техногенна цивілізація спрямована зовсім з метою і надзавдання.
Проте культура може бути неспроможна вирішити виклик, кинутий їй цивілізацією, має іншу траєкторію розвитку, ніж культура – облаштування горизонтальній осі проживання людей, а чи не спрямованість його до висот духовному розвитку особистості, створеної по Образу і подоби. Низведение осі розвитку лише у горизонталі неминуче призводить до загибелі як цієї культури, і людини.
Іноді цивілізацію розглядають як «універсального коду» культури, є основою стилю, і життєдіяльності людини – носія даної цивілізації. Розбіжність культури та цивілізації найбільш різко проявляється у переломні елементи історії у суспільному розвиткові. Ці процеси можна спостерігати, наприклад, в пізньоантичний брешемо, за доби Відродження, в Новий час, в тому числі до сучасного епоху. Перехідні періоди характеризуються як руйнацією цілісності життя з її ценностно-ориентационным духовним ядром, якого людина неспроможна існувати, і який усе ще зберігається минаючої культурою. Ця «ламка» здійснюється настільки болісно у кожний історичний період.
Загальне і особливе у культурі й цивілізації виявляється тоді, коли ми намагаємося визначити існування традиційних і для нетрадиційних (а, часом, і мнимих) духовні цінності, що видаються за «цілком нові». Це досить гострий і дискусійне, оскільки там фокусуються багато сучасних і залежать майбутні проблеми людського буття. Саме духовна культура завдяки традиційним механізмам закріплення і передачі особливо важливою в людини інформації містить у собі істинні духовні цінності, втілені кращих класичних творах світового мистецтва.
Осмислення всіх питань було переважним вектором культурного буття людини у древніх цивілізаціях і культурах минулих століть. Та сучасна техногенна цивілізація, проти традиційними культурами, як не вирішує, але нерідко навіть ставить ці «вічні» питання людського буття до центру уваги. Виносячи їх у периферію наукового знання і набутий світогляду і перетворюючи на маргінальні. На яких духовних підставах має споруджуватися у сучасній цивілізації «новим типом» відносин між народами за умов глобалізації? Людство, позбавлене свого різноманіття, яке дозволяють зберегти їй локальні національні культури, позбавляється свого справжнього вибору, а сам світ майбутньому може втратити сенсу своєї історії у її єдності та різноманітті.
Намір створити у теорії якусь метакультуру не у найближчій перспективі, а реальності обертається прагнення політиків створити глобальну світову цивілізацію. І хоча метакультуру розглядають як певна єдиний простір з накопичення її загальнолюдських цінностей, які сприятимуть виживання та розвитку людства як створення єдиного цілого, але наша культурно-історична пам’ять зберігає багато міфи, серед яких відомий міф про Вавилонську вежу. Відомо, в що вилилася на її будівельників цю історію.
Мистецтво як складова духовної культури суспільства
... художньої культури. Скільки-небудь суттєві зрушення в розвитку мистецтва справляють (прямо чи опосередковано, відразу або з часом) вплив на все художнє життя суспільства. Мистецтво формує такі якості людини, ... та естетика, що пропонують матеріал для культурологічного аналізу. У процесі свого історичного розвитку буття мистецтво виявляє себе як рухливий та гнучкий організм, який виявляє нові творчі ...
5. Техногенна цивілізація
Процеси, які у сучасної техногенної цивілізації, супроводжуються калейдоскопом системи цінностей, пануючих у культурі століття і навіть тисячоліття. Європейська цивілізація досягла як висот технічного досконалості у різноманітних галузях людського буття, створивши комфортні умови існування сучасній людині. Але водночас техногенний характер цивілізації призвів до несподіваним результатам і до втрати людиною влади над технічним прогресом та її наслідками. Як долати цю кризу? Чи можлива інтеграція цінностей західної цивілізації, заснованої на активної участі людини у формуванні умов його довкілля, та східної культури, заснованої переважно
