танцями, декоративним мистецтвом. В науці це називається В«первісним синкретизмомВ» Сліди його і зараз помітні у фольклорі.
По мірі того, як у людства накопичувався все більш значний життєвий досвід, який необхідно було передати наступним поколінням, збільшувалася роль вербальної інформації. Виділення словесної творчості в самостійний вид мистецтва — найважливіший крок в передісторії фольклору. Фольклор був словесним мистецтвом, органічно властивим народному побуті. Різне призначення творів породило жанри, з їх різноманітними темами, образами, стилем. В найдавніший період у більшості народів існували родові перекази, трудові та обрядові пісні, міфологічні розповіді, змови. Вирішальним подією, прокласти кордон між міфологією і власне фольклором, стала поява казки, сюжети якої усвідомлювалися як вигадка.
В античному і середньовічному суспільстві складався героїчний епос. Виникали також легенди і пісні, що відображають релігійні вірування (наприклад, російські духовні вірші).
Пізніше з’явилися історичні пісні, що зображують реальні історичні подію та героїв, такими, якими вони залишилися в народній пам’яті. Із змінами в соціальному житті суспільства в російській фольклорі виникали і нові жанри: солдатські, ямщіцкіе, бурлацькі пісні. Зростання промисловості і міст викликав до життя романси, анекдоти, робочий, шкільний і студентський фольклор.
На Протягом тисячоліть у всіх народів фольклор був єдиною формою поетичної творчості. Але і з появою писемності протягом багатьох століть, аж до періоду пізнього феодалізму, усна поетична творчість було широко поширене не тільки серед трудового народу, а й серед вищих верств суспільства: дворянства, духовенства. Виникнувши в певному соціальному середовищі, твір могло стати всенародним надбанням.
1.2 Специфічні риси фольклору
Однією з найважливіших специфічних рис народної усної творчості є колективність. Кожен твір усної народної творчості не тільки висловлює думки і почуття певних груп, але і колективно створюється і поширюється. Однак колективність творчого процесу у фольклорі не означає, що окремі особистості не грали ніякої ролі. Талановиті майстри не тільки вдосконалювали або пристосовуватися вже існуючі тексти до нових умов, але іноді і створювали пісні, частівки, казки, які відповідно до законів усної народної творчості поширювалися вже без імені автора. З суспільним поділом праці виникали своєрідні професії, пов’язані з створенням і виконанням поетичних, і музичних творів (Давньогрецькі рапсоди, російські гуслярі, українські кобзарі, киргизькі акини, азербайджанські ашуг, французькі шансоньє і пр.).
Образ України у творчості Тараса Шевченка
... вiдшукати аналогiй. Але водночас подвiйно (соцiально i нацiонально) пригнiчене становище України могло стати i стало - у творчостi Шевченка передовсiм - джерелом величезної революцiйної енергiї. Саме тому, що в ... Але й ми повиннi йти у його час. Лише так мiж нами й ним буде глибше взаєморозумiння. Ми щиро запхоплюємося високим образом Кобзаря, його громадянською принциповiстю ...
Колективність — це не просте співавторство, а особливий тривалий процес удосконалення пісень, казок, легенд, прислів’їв і приказок. Найбільш яскраво колективність проявляється у постійному процесі відбору та шліфовці творів народної поезії: їх багатьох творів народ вибирає і зберігає краще, схоже з його думками і естетичними поглядами. Колективне початок у фольклорі не протиставляється індивідуальним. Фольклору притаманне органічне поєднання колективного та індивідуального, при цьому колективність не заважає прояву індивідуальних здібностей вигадників і виконавців.
З колективністю народної творчості органічно пов’язана усна форма існування фольклору. Фольклор з’явився раніше, ніж писемність і спочатку існував тільки в усній передачі. Усна форма існування народної поезії веде до появи варіантів одного і того ж фольклорного твору — це ще одна специфічна риса фольклору — варіативність.
Фольклорні твори відрізняються від художньої літератури особливостями художньої форми. До цих особливостей відноситься, перш за все, традиційна поетика, вироблена народом протягом століть. Традиційна народна символіка, постійні епітети, метафори надають народної творчості специфічний колорит.
Фольклор відрізняється від писемної літератури та особливостями типізації. Літературі характерне створення типових характерів у типовій обстановці. Типовий характер, відображаючи основні риси свого соціального оточення і своєї епохи, проявляється через індивідуальні якості героя, через індивідуальний і неповторний вигляд. Образи усної народної творчості не мають такої індивідуалізації.
1.3 Функції та виховний потенціал фольклору
перше, фольклор сприяє поглибленню знань про народну духовну культуру в її минулому і сьогоденні. Фольклор знайомить з побутом, традиціями, звичаями свого і В«Народу-сусідаВ».
друге, за допомогою фольклору здійснюється засвоєння морально-поведінкових культурних норм і цінностей, закріплених у культурі будь-якого народу. Морально-поведінкові норми і цінності знаходять вираження в системі образів. Розкриваючи характери казкових персонажів, вникаючи в суть їх вчинків, школяр розуміє, що добре і що погано, тим самим легко визначає свої симпатії і антипатії, осягає народні уявлення про красу людської. Про поведінкових нормах повідомляють мудрі народні прислів’я та приказки.
третє, за допомогою фольклору можливе виховання шанобливого ставлення як до культури власного етносу, так і толерантного ставлення до інших етнічних культур. Вивчаючи фольклор, дитина усвідомлює, що народ — творець, творець культурного спадщини, яким потрібно захоплюватися, пишатися. Фольклор — багатовікової народний працю, зберігає історію етносу.
Конспект «Шорский фольклор. Сказки шорского народа»
... познавательную деятельность обучающихся. 1. Повторение сведений о фольклоре. Беседа по вопросам: Что такое фольклор? (Фольклор – устное народное творчество). Какие жанры фольклора вы знаете? Песни, пестушки, потешки, приговорки, пословицы, ... об истории и культуре шорского народа. Фольклор каждого народа неповторим, как и его история, обычаи, культура. Шорцы – потомки древних тюрков VI века н.э. , а ...
четверте, фольклор сприяє розвитку естетичного смаку. Дитина відчуває красу народної думки, у нього виникає потреба в спілкуванні з народом. Він прагнути зрозуміти, які кошти використовує народ у своїй творчості, намагається застосувати їх надалі.
Фольклор білорусів займає особливе місце в національній культурі білорусів і виконує наступні функції:
1. естетична
2. виховна
3. пізнавальна
Естетична функція
виховної функції
Пізнавальне значення фольклору
1.4 Жанри фольклору
Всі фольклорні жанри прийнято групувати, як в літературі, в три групи або три виду: драматичні, прозові та пісенні.
Будь фольклор бере свій початок в малих жанрах, в число яких входять загадки, прислів’я та приказки.
Під прислів’ям розуміють влучне образне вислів повчального характеру, Типізуються самі різні явища життя і має форму закінченого пропозиції.
Прислів’я задовольняли багато духовні потреби трудящих: пізнавально-інтелектуальні (освітні), виробничі, естетичні, моральні та ін
Прислів’я — не старовинні, не минуле, а живий голос народу: народ зберігає у своїй пам’яті тільки те, що йому необхідно сьогодні і потрібно завтра. Коли в прислів’ї йдеться про минуле, воно оцінюється з точки зору сьогодення і майбутнього — засуджується або схвалюється в залежності від того, якою мірою минуле, відображене у афоризмі, відповідає народним ідеалам, очікуванням і сподіванням. {6; 36}
Прислів’я створюється всім народом, тому висловлює колективну думку народу. В ній укладена народна оцінка життя, спостереження народного розуму. Вдалий афоризм, створений індивідуальним розумом, не стає народним прислів’ям, якщо він не висловлює думку більшості.
Народні прислів’я мають форму, сприятливу для запам’ятовування, що посилює їх значення як етнопедагогіческіх засобів. Прислів’я міцно лягають на згадку. Їх запам’ятовування полегшується грою слів, різними співзвуччями, римами, ритмікою, деколи дуже…
