Миколаївський полiтехнiчний технiкум
“Життя та творчiсть Олеся Гончара”
Миколаїв
зовсiм молодою, вiн її майже не пам`ятав, а з розповiдей бабусi знав, що мати дiвчиною прийшла “з полтавського села до мiста”, наймитувала у панiв, згодом перейшла на завод, що випускав рiзнi металевi вироби, «лопатою одгрiбала цвяхи”. Тiльки на фотографiї ще в дитинствi довго розглядав її: поряд з батьком, бравим георгiївським кавалером з хрестом на грудях, стоїть вона — висока, вродлива, сумно задумлива, з тонкими рисами обличчя — i боляче було подумати, як ця тендiтна жiнка мусила виконувати грубу чоловiчу роботу. Здається, вона й надiрвалася на тiй роботi. Як твердить сестра, — говорить Гончар, — старша за мене на кiлька рокiв, я народився тут, у цьому передмiстi (Лощiвка), хоч офiцiйно мiсцем мого народження вважається слобода Суха на Полтавщинi — маленьке село, материна батькiвщина, куди мене одразу ж пiсля її смертi (1921 р.) забрали на вихогання дiдусь та бабуся. Сестра виростала при мачусi, а я там у бабусi, чия безмежна ласка, доброта i любов замiнили менi любов материнську.
Отож дитинство майбутнього письменника минуло в степовому краї, на пiвднi Полтавщини.
Завдяки своїй бабусi Єфросинiї Євтихiївнi О. Гончар винiс найтеплiшi спогади про дитинство: «Бабуся була неписьменною, але без неї, певно, я не став би письменником. В її лагiднiй, людинолюбнiй натурi, в її образi нiби втiлювалося для мене все краще, що є в народi: працьовитiсть, чеснiсть, правдивiсть, безмежна доброта, обдарованiсть. Її вплив на мiй розвиток був величезний, i потiм, у найважчi хвилини життя, я згадував її». Вiд 1925 р. Олесь вчився у школi, в рiдному селi. «Коли я вчився у школi — згадує письменник, — мову й лiтературу викладав старий учитель, що був особисто знайомий з О. С. Серафiмовичем. Людина всебiчно освiчена, вiн зумiв прищепити нам палку любов до рiдного слова, красного письменництва». Ранiше в хатi Гончара був лише «Кобзар”. Тепер йому вiдкрилися й iншi книги, що захоплювали, чарували. Велике враження справляли також книги сучасного письменництва, захоплювався оповiданнями Григорiя Косинки. Вже з 13-ти рокiв почав заробляти грошi, дописуючи до газети «Розгорнутим фронтом», а згодом рiк пiсля закiнчення семирiчки (1933 р.), працював у штатi газети, аж поки не поступив за комсомольським скеруванням до Харкiвського технiкуму журналiстики iм. Островського. Худий, ослаблений голодом 1932 — 19ЗЗ рр., але з великим бажанням вчитись. Гончар вiдрiзнявся вiд своїх ровесникiв стриманiстю, скромнiстю, мовчазнiстю, серйознiстю, працьовитiстю. Раннє сирiтство наклало свiй вiдбиток на його характер. По закiнченнi технiкуму недовго працює учителем у с. Мануйлiвка, потiм в обласнiй молодiжнiй газета «Ленiнська змiна».
Життєвий і творчий шлях Олеся Гончара
... і біль втрат, і радість Перемоги. Трудом і зусиллями цього покоління підвелася Батьківщина з руїн, утвердила мир на землі, скорила атом, послала своїх синів у Космос. Шлях Олеся Гончара ... сердечність якої зігріли дитинство майбутнього письменника, навчили ... чесність, правдивість, безмежна доброта, обдарованість. ... любов до рідного слова, красного письменства". До речі, саме він і назвав Гончара Олесем, ...
З 1937р. активно публiкується у пресi. З’явилися друком його першi новели – “Майстер щита”, “Цiлюща вода”, “Черешнi цвiтуть”, а також повiсть “Стокозове поле”.
«За кадри» виступав з пiдвальними статтями. Вже у студентськi роки йому прочили велике майбутнє.
1938 р. Гончар став студентом фiлологiчного факультету Харкiвського унiверситету. «Коли я переступив порiг унiверситету, у всьому мiстi, гадаю, не було людини, щасливiшої за мене. Здiйснилась завiтна мрiя». Юнака захопила робота: вiн дослiджував мову творiв М. Коцюбинського, готує наукову роботу по поемi «Моiсей» І. Франка, збирає матерiали про І. Сковороду.
1941 р. Добровольцем пiшов на фронт, хоча й мав вiдстрочку вiд призову в армiю до закiнчення унiверситету. В складi студентського батальйону поблизу Бiлої Церкви зустрiвся з ворогом у кровопролитних боях на рiчцi Рось. Була гiркота вiдступу, труднi оточенськi ночi, лiкування пiсля поранення в госпiталi далекого сибiрського мiста, був незабутнiй визвольний похiд по країнах Європи — дорогами Румунiї, Угорщини, Чехо-Словаччини. Груди фронтовика прикрасили ордени Червоної Зiрки, Слави i три медалi “За вiдвагу”.
Драматичнi подiї вiйни вiн згодом опише у своїх романах “Людина i зброя” та «Циклон». Пише поезiї, виданi в 1985 р. окремою книгою “Фронтовi поезiї». Пiсля закiнчення вiйни i демобiлiзацiї з армiї у груднi 1945 р. оселився у Днiпропетровську, у старшої сестри, там же у 1946 р. закiнчив навчання в унiверситетi, залишився асистентом на кафедрi української лiтератури. Поступивши до аспiрантури iнституту лiтератури АН УРСР, Гончар переїжджає до Києва. Так починається професiйна дiяльнiсть письменника.
До Гончара прийшли справжня слава i визнання. Трилогiю «Прапороносцi» було нагороджено двома Державними премiями 1948 р., 1949 р.
Поруч iз “Молодою гвардiєю” О. Фадєєва, роман “Прапороносцi” став справжньою книгою доби. Вона, ця незвичайна книга, була, як кажуть дослiдники, спiвмiрна з настроями й думами радянського народу. Вона допомагала йому глибше усвiдомити iсторичне значення нашої перемоги, своє призначення в захистi життя й миру на землi.
«Альпи», “Голубий Дунай» (Державна Сталiнська премiя СРСР 1948 р.), «Злата Прага” (Державна Сталiнська премiя 1949 р.).
Працюючи над епосом про народ на вiйнi, письменник у 50-х роках закономiрно прийшов до iсторико-революцiйного жанру. Його дилогiя “Таврiя” i “Перекоп” вiдтворює шлях українського народу до соцiалiзму. Новелiстичнi збiрки “Пiвдень”, “Дорога за хмари”, “Маша з Верховини”, а також повiстi “Микита Братусь” i “Щоб свiтився вогник”, створенi в 50-х роках, з`явились як першi ланки лiро-епiчного циклу про красу людей працi, творцiв доби розвиненого соцiалiзму.
Роман Олеся Гончара «Собор»
... заборонили навіть згадувати твір Олеся Гончара. "Собор" у перекладі російською мовою мав прийти до читачів зі сторінок журналу "Дружба народов", але київські діячі друкувати роман заборонили (не маючи ... праведні, правильні люди. Він закоханий у своє заводське селище, в його працьовитих жителів, але собор — то його найсвітліша, найповніша любов. Баглая бентежить "німотна музика отих піднятих у ...
У 1959 р. очолив правлiння спiлки письменникiв України, 12 рокiв був незмiнним головою, його обрали секретарем спiлки письменникiв СРСР, працював головним редактором журналу «Вiтчизна». Справжнiм творчим злетом для О. Гончара стали 60-тi роки — роман «Людина i зброя” (1960 р. — Державна премiя УРСР iм. Шевченка), книга нарисiв «Японськi етюди» (1961 р.), роман у новелах «Тронка” (1963 р.), стояв бiля колиски хвилi українського нацiонального вiдродження.
«. У 1968 р. роман «Собор» вилучений з лiтературного обiгу на 20 рокiв. В 70-х роках виходять у свiт романи “Циклон”, «Берег любовi», повiсть «Бригантина», збiрник статей “Про наше письменництво”.
Повiсть “Бригантина” i роман “Берег любовi” внутрiшньо пов’язанi з “Циклоном”: i фiлософськими роздумами над долею поколiнь, i незнаним ранiше заглибленням в усi “поверхи” людської психiки, в усi структурнi взаємозв’язки людських характерiв. Свiдоме i пiдсвiдоме, вроджене i набуте, тривке i нетривке в емоцiях — все тепер цiкавить письменника, фокусуючись у непохитнiй для нього iстинi, що ядром особистостi є її свiтогляд, соцiальна якiсть, як люди стають особистостями або як гублять цю особистiсть.
В творах Олеся Гончара, написаних протягом 60 – 70-х рокiв, помiтно еволюцiю в його поетичному свiтi, безперервний рух його романних i новелiстичних структур. З кожним оповiданням, романом чи повiстю його свiт збагачувався, розростався, розпросторювався, набирав життєвої багатомiрностi. Романи “Тронка”, “Циклон”, “Берег любовi”, повiсть “Бригантина”, новели “За мить щастя”, “Кресафт”, “Пiзнє прозрiння” позначенi рисами справжнього новаторства. Вони пiдносять українську прозу на вищий щабель, утверджують її дослiдницький пафос, демонструючи невичерпнi можливостi в осягненнi “коренiв психiки” окремої людини i драматичного полiфонiзму буття.
У 1980 роцiвийшли в свiт “Письменницькi роздуми” — збiрка лiтературознавчих i публiцистичних праць, в яких пiдносяться проблеми вiтчизняної та зарубiжної лiтератур, мистецтва, боротьби за мир.
В серединi 80-х рокiв Гончар публiкує оповiдання «Генiй в обмотках», «Народний артист», «Нiч мужностi”, повiсть «Далекi вогнища», «Чорний яр» та iншi.
Проте справжнiм злетом став роман “Твоя зброя” (1980 р.) З 1978 р. О. Гончар — академiк АН УРСР, йому присуджено звання Героя Соцiалiстичної працi.
У жовтнi 1990 р. Олесь Гончар на знак солiдарностi з голодуючими студентами написав заяву про вихiд з лав КПРС, до якої вступив у 1946 р.
Як лiтературознавець, критик, публiцист пише збiрник статей «Чим живемо», «На шлях до українського Вiдродження”.
«Всесвiтнiм iнтелектуалом 1992 — 93 рокiв». Для багатьох українцiв iм’я О. Гончара тiсно пов’язане з нашим нацiональним вiдродженням: вiн вiдкрив Установчу конференцiю товариства української мови iм. Т. Г. Шевченка, Установчий з`їзд Народного Руху України, виступав на захист української мови, екологiї, повернення нацiональної пам’ятi.
Високої оцiнки заслуговують пристраснi, глибоко аргументованi виступи Олеся Гончара на захист нашої потоптаної iсторiї, рiдної мови, люду безневинного, Чорнобилем враженого. Голос письменника-громадянина однаково сильно звучить у сесiйному залi Верховної Ради i на зiбраннях дiячiв культури, на майданi бiля Софiйського собору в Києвi i на мiжнародному форумi.
Иван Александрович Гончаров
... патриархальным и буржуазным, между героями, выращенными двумя этими укладами. Причем работа над каждым из романов занимала у Гончарова не менее десяти лет. "Обыкновенную историю" он опубликовал в ... приятелями,- собрался в кругосветное плавание. Никто не поверил, но вскоре слух подтвердился. Гончаров действительно стал участником кругосветного путешествия на парусном военном фрегате "Паллада" в ...
14 липня 1995 року Олесь Гончар помер, похований на Байковому кладовищi у Києвi.
Життя Олеся Гончара велике i багатогранне: всесвiтньовiдомий прозаїк, публiцист, критик, вчений-фiлолог, визначний громадський i державний дiяч — депутат Верховної Ради СРСР, один iз секретарiв правлiння Спiлки письменникiв Радянського Союзу, голова Українського республiканського комiтету захисту миру, член Всесвiтньої Ради Миру. Його твори дiстали всенародне визнання.
i воїни, мислителi i творцi, люди з розвинутим почуттям прекрасного, люди високих духовних поривiв i активного дiяння.
живописного слова, лаконiзм вислову. Щедро черпає письменник слова з живого народного мовлення. Мова творiв Гончара — один з найкращих зразкiв сучасної лiтературної мови.
Шлях Олеся Гончара в лiтературi – це шлях безперервних пошукiв. Його творчiсть нерозривно зв`язана з сучаснiстю. Кращi твори Олеся Терентiйовича Гончара – справдi народного письменника – стали окрасою українського мистецтва слова, збагачують вони й скарбницю лiтератури свiтової.
1. Олесь Гончар // Журнал “Українська лiтература.
2. Фащенко В. Поетичний свiт Олеся Гончара //Гончар О. Твори: У 6 т. – К.: Днiпро, 1978. – Т. 1.
3. Погрiбний А. Г. Олесь Гончар: Нарис творчостi. – К.: Днiпро, 1987.
