У XX ст. європейський тип культури поширився далеко за межі Європи, охопивши інші континенти — Америку, Австралію, і ввійшов у тій чи іншій мірі в життя азіатських і африканських країн таких як Японія, Сінгапур, ПАР. Культура європейського типу вже характерна не лише для Європи, її тепер називають «західною культурою». Відтепер можна говорити про наявність загальних рис, типових для західної культури в цілому, як і в своєрідному вигляді виявляються і в культурах інших країн.
Сучасна західна культура виключно динамічна. Практицизм, індивідуалізм, погоня за матеріальними благами специфічне відношення до часу («час — гроші» ) багато в чому руйнують усталені в попередні епохи ідеали людської поведінки, людських взаємовідношень. Це культура, заснована на підприємництві, бізнесі, діловитості. її головні герої — люди, що вміють заробляти гроші. У ній ціняться активність, раціональність, професіоналізм.
Великий вплив на змістовну наповненість сучасної західної культури справили усі ті досягнення, що відбулись у різних формах матеріальної і духовної культури; винаходи в галузі електронних і комп’ютерних засобів зв’язку, освіти, побутової техніки, відкриттів у галузі генної інженерії, заглиблення у мікросвіт і космос, створення нових хімічних матеріалів з незвичайними властивостями тощо. Усі ці революційні зміни позначали перехід до нового типу суспільства (його називають «постіндустріаль-ним», «електронним», «інформаційним» тощо).
Американський публіцист, футуролог, автор одного із варіантів концепції постіндустріального суспільства Тоффлер, вбачає пряму залежність між розвитком техніки і способом життя, її цінностями. У праці «Футурошок» Тоффлер стверджує, що прискорення соціальних і технологічних змін створює багато всезростаючих труднощів, що викликають шок як у окремого індивіда, так і суспільства в цілому. У подібних соціокультурних умовах основним принципом у всіх сферах суспільного життя стає плюралізм.
Подібний плюралізм, появу множинності нових ідей помічаємо і в сучасному західному мистецтві. У ньому виникли різні течії і напрямки (експресіонізм, кубізм, абстракціонізм, сюрреалізм, неореалізм, гіперреалізм та ін.).
Виникли нові форми і жанри мистецтва, пов’язані з використанням техніки (художня фотографія, електронна музика, комп’ютерна графіка тощо), набули популярності масові художні видовища, отримала розвиток тенденція до синтезу різних мистецтв, спорт став «мистецтвом».
Культура незалежної України
... життя набуває докорінних змін - знову ж таки, ми на шляху до ще більш нової перебудови. Та майбутнє України неможливе без державного захисту національної культури ... тощо. Зміни в суспільстві відбувалися в контексті нового соціального вибору, в ситуації, коли одна частина суспільства ... пріоритетом культури. .Епоха Відродження український культура національний оновлення Особливістю української культури в ...
Одночасно з цим критики західної культури говорять про те, що вона кризова і якщо проти цього не вживати ніяких заходів то це загрожує втраті усіх її досягнень.
Наведемо думки видатних мислителів XX ст., які не вичерпують західної культури, початок яких було покладено ще в XIX ст.
У західній цивілізації відбувається заміна творчості працею, духовності — інтелектом, різноманітності природного середовища -похмурою одноманітністю міських будівель, високого мистецтва примітними розвагами, глибоких відчуттів — швидко минучими емоціями. (О. Шпенглер).
- Сучасна західна культура наскрізь просякнута чуттєвим началом, намаганням до чуттєвих задоволень і насолод;
- вона втратила духовність і тому приречена на руйнацію, яка завершиться лише тоді, коли сформується нова духовність, що несе нові моральні і соціальні ідеали. (77. Сорокін).
- У XX cm. відбулося «повстання мас», які вороже ставляться до незрозумілої і недоступної для них елітарної культури;
- відбувається «дегуманізація «мистецтва, примітивне і стандартизоване масове мистецтво поглинає суспільство, і культура його занепадає. (X. Ортега і Гассет).
- Сучасне західне суспільство все більше перетворюється на «мегамашину» — до країв раціоналізований і бюрократичний механізм, який придушує особистість і перетворює її на бездушну деталь, що виконує відповідні їй обов’язки;
- особистісні зв’язки людей підмінюються технологічними відношеннями, гуманізм і справедливість стають жертвами бездушної організації суспільства (Л. Мамфорд).
- Існування західної цивілізації поставлено під загрозу з боку наростаючого націоналізму економічно відсталих країн Азії і Африки;
- послаблений внутрішніми протиріччями Захід може бути невзмозі протистояти руйнівним імпульсам, що виходять з цих країн, і загинути в нових війнах, розв’язаних фанатиками з ядерними бомбами в руках (С. Хантігтон).
Очевидно, деякі з цих висловлювань дискусійні характер, інші хоч і справедливі проте всі вони можуть бути переборені засобами, віднайденими західною цивілізацією в ході свого подальшого розвитку. Можна виділити декілька аспектів, у яких виявляється конфліктна ситуація сучасної західної культури .
2.СВОБОДА І НАСИЛЬСТВО.З узагальненого погляду на культурологічні і суспільні процеси західного світу в XX ст. можна помітити, що, з одного боку, відбуваються грандіозні масштаби і разюче прискорення соціального і технологічного вдосконалення життя, а з іншої — необмежений розмах насилля . і знущання над людиною, крайнім виявленням якого є гітлерівські злодіяння проти людства, страхіття Освенціма, казармені утопії тоталітарних держав та ін. У минулому столітті насилля було буденним явищем, воно становило необхідну умову існування і функціювання суспільної системи (так, без рабства не могло бути античності, а без кріпацтва — середньовіччя).
У сучасній західній культурі, саме внаслідок пережитих спільнотою в XX ст. змін насилля сприймається як порушення норм людського буття. Створення умов для збільшення свободи людини — одне з найбільших досягнень сучасної західної цивілізації. До цих умов відносяться:
Культура первісного суспільства — Культура — и — ...
... мистецтво. В історії культури первісного суспільства можна виділити три періоди за назвою відповідних епох, доповнюючи їх археологічною хронологією. Першим періодом буде культура ... палеоліту склалися основи первісного суспільства. На початку верхнього палеоліту ... життя первісного людства. Епоха ранньородової общини відзначена успіхами в розвитку мови, міфології, зачатків раціональних знань, мистецтва. ...
- соціальна мобільність — відкритість шляхів для зміни соціального статусу людини, переміщення її з одних прошарків суспільства в інші і поліпшення свого матеріального стану (завдяки освіті, індивідуальним здібностям, успішній кар’єрі тощо);
- розширення можливостей вибору місця життя, професії, праці, сексуального партнера, чоловіка чи дружини;
- зростання часу для дозвілля і можливостей його індивідуального використання (хобі, спілкування тощо);
- збільшення різноманітності і доступності джерел інформації, а значить, і свободи у визначенні своєї інтелектуальної позиції;
- зростання соціологічної захищеності особистості;
- збільшення тривалості життя, а значить, і можливостей для самореалізації особистості, для досягнення повноти життя;
- зміна стилів поведінки і мислення в межах одного життя, що закріплює ідею розвитку, змін, діалогу поколінь.
Отже, культура, зорієнтована на розвиток людської свободи, несумісна з насиллям над особистістю.
3. ЕЛІТАРНІСТЬ І МАСОВІСТЬ.
Відносне розшарування культури на «культуру усіх» і «культуру обраних» існувало завжди. Навіть у первісні часи шамани й жерці складали культурну еліту, володіючи особливими пізнаннями, які виходили за межі загально-племінної культури. З появою писемності виникли відмінності між елітарною культурою «грамотних» людей і фольклорною (народною, етнічною культурою).
У XX ст. і відмінності отримали форму елітарної й масової культури.
Елітарна культура зорієнтована, на думку її творців, на сприйняття елітою як кращої частини суспільства, яка має особливу сприйнятливість: форма культури, що включає образотворчі види мистецтва, літературу, музику і призначена для вищих прошарків суспільства.
Об’єм інформації, що міститься в сучасних наукових виданнях, надзвичайно важкий зміст сучасного мистецтва малозрозумілі, важкі для сприйняття і потреюують для свого розуміння певних розумових зусиль і відповідного рівня знань.
Не маючи ніяких знань в галузі історії мистецтва, естетики, літературознавства, культурології тощо, важко повною мірою оцінити багато видатних шедеврів літератури (наприклад Джойса,- Гессена, Боргеса, Хаколі -поетів-символістів; музики -Стравінського, Малера, Шнітке. Дебюсі; живопису — кубізму, абстракціонізму, сюрреалізму; кіно — Тарковського чи Сакурова).
Висока культура стала спеціалізованою. Час енциклопедично освічених універсалів, що відчувають себе як вдома у всіх сферах культури, минув. У кожній сфері культури тепер є своя, порівняно небагаточисленна еліта.
Для масової культури характерні загальнодоступність, легкість сприйняття, спрощенність, розважальність. її світ багатоликий: пригодницька і детективна література, любовна лірика, кінематографія з бійками, вампірами, вбивцями, еротикою, поп-музика, рок, реп, реггі, популярні нариси про наукові, навколона-укові та псевдонаукові справи, зразки техніки, магазини, сенсаційні новини, реклама, спорт, містика… Масова культура не потребує від людини ні знань, ні роздумів — навпаки, під її впливом вона деградує, бо її знання спираються на безпосередні емоційні реакції. Тому не дивно, що вона звертається до стародавніх міфів з їх іраціонально-емоційним настроєм і створення нових міфів, що сприймаються також безпосередньо — «не розумом, а серцем» (чаклунство, астрологія, гадання, віра в чудеса, расистські, націонал-соціалістичні, більшовистські утопії).У масовій культурі протистоять дві тенденції: одна спирається на примітивні відчуття й бажання, майже до біологічних інстинктів (секс, агресія), і у своєму крайньому відображенні породжує контр-культуру і антикультуру войовничо-вульгарну і ворожу до існуючих у світі порядків взагалі; інша з урахуванням властивого простим людям бажання підвищити свій соціальний статус і освітній рівень (популяризація науки, комікси з коротким викладенням сюжетів творів класичної літератури тощо).
Фізкультура і основи здорового способу життя студента
... людини є, насамперед, свідоме відношення до праці, оволодіння скарбами культури, активне неприйняття вдач і звичок, що суперечать нормальному способу життя. Фізично і психічно здорова людина може бути моральним виродком, якщо вона ... загальна фізична витривалість. Отже, кожна людина має великі можливості для зміцнення і підтримки свого здоров’я, для збереження працездатності, фізичній активності і ...
До кінця XX ст. друга тенденція помітно посилилася і культурологи почали казати про зростання мідкультури — культури середнього рівня. Проте відмінність між масовою та елітарною культурою так само залишається гострою проблемою.
4. ПЛЮРАЛІЗМ ТА УНІФІКАЦІЯ.
Сучасна культура плюралістична (від лат. Pluralis — множинний): ніколи раніше не було такої різноманітності культурних систем і підсистем, поглядів, напрямів, як тепер. З одного й того ж питання можна зустріти багато різних точок зору — наукової, філософської, художньої, релігійної, етичної, юридичної, політичної… При цьому визнається їх відносна незалежність. Плюралізм виявляється і в середині кожної системи чи підсистеми: існує множинність релігій, філософських концепцій, математичних і природничо-наукових теорій, художніх стилів, шкіл у мистецтвознавстві, медичних вчень, теорій особливості. Таке протиріччя між цілісністю культури та її оволодінням суб’єктом через множину мінливих галуз знань призводить до того, що замість цілісної картини світу людина отримує осколки розбитого «дзеркала», які вона зібрати сама не в змозі.
Культура в цілому «надлишкова» — в тому плані, що породжує надлишкову множинність можливих підходів до будь-якої проблеми, яка у ній виникає. Проте не всі з них ефективні, але це створює культурний фон, на основі якого зароджуються нові ідеї.
Одночасно ця надлишковість є не тільки результат, але й джерело творчого розвитку культури.
Але механізми масової культури діють і в зворотньому напрямку — в сторону уніфікації, шаблонізації культурного життя. її принцип — тиражування і поширення в суспільстві одних і тих же матеріальних і духовних цінностей. Сотні мільйонів людей є різних країнах одночасно можуть отримувати один і той же комплект сьогоденних новин дивитися одні й ті самі фільми : спортивні змагання, слухати одних і тих же співаків чи політичних діячів. Масова культура стандартизує все — від умов побуту, харчування й одягу до бажань, думок та ідеалів. І все це завдяки ЗМК (засоби масової комунікації), які нав’язують індивідам, що належать до різних соціальних прошарків, однакові соціальні стереотипи. У масовій культурі здійснюється «втеча від свободи»: особистість звільнюється від вибору власної позиції, перегляду множинності можливих варіантів, з яких потрібно вибрати, взявши на себе відповідальність за вибір. Право вибору передається іншому — авторитету, лідеру, телеведучому, священику чи просто владі. Уніфікація, шаблонізація смаків, поглядів, ідеалів поєднується з конформізмом, втратою самостійності автономності особистості (я — «як всі»), неприйняттям інших ідей, що не збігаються із «загальною думкою»: «надлишковість» культури на цьому рівні зникає. Формується вузьке, одноманітне, примітивне бачення світу, характерне його сприйняттю для більшості з низьким рівнем освіти. Примітивізм і неосвіченість тут якою мірою навіть роблять свій внесок у плюралізм сучасної культури: вони зрівнюють науку з міфом, логіку — з містичними одкровеннями, а це призводить до формування в громадській думці «норм», що мають право на існування так само, як й високі зразки творчого розуму.
Мова людини як дзеркало її духовної культури
... Отруту можна знайти завчасно й уникнути смерті. Слово ж знищує непомітно". 1. Мовна культура Мовна культура - це мистецтво мовного спілкування з повним дотриманням певних вимог, і умовностей,предписиваемих сучасними нормами ... знань можливе лише завдяки спілкуванню між людьми. Культура мови є одним з головних показників культури людини загалом, широти та глибини її знань та думок. Пауло Коельо у ...
5. ТЕХНІЗАЦІЯ.Загальновідомий факт — проникнення техніки у галузі буття тим більший, чим далі просунулася країна на шляху цивілізації західного типу. Технізація життя — невід’ємна сторона сучасної західної культури, засіб і результат її розвитку. За блага, які несе людям технічний прогрес, доводиться розраховуватися: зростання продуктивності праці призводить до безробіття; досягнення життєвого комфорту — до збільшення відірваності людини від людини; автомобілізація населення підвищує його мобільність і посилює забруднення атмосфери, губиться природа. Людина перетворюється на раба техніки. Панування техніки над людиною призводить до того, що вона сама набуває рис машини, стає автоматом, що функціонує згідно з вимогами технічного середовища, в якому воно знаходиться. Таким чином, у цих умовах зав’язується боротьба між двома протилежними установками: технізацією та антитехніцизмом. Цим двом тенденціям і уявленням відповідають два протилежні погляди на науку: сциєнтизм та антисциєнтизм (англ. science — наука).
Сциєнтизм відображується в переконанні, що наука є головною рушійною силою соціального прогресу і розвиток її дає засоби для відображення для вирішення всіх проблем, які постають перед нею. Наука дійсно стала лідером культури. Це підтверджується небувалим зростанням кількості людей, зайнятих у галузі науки. Досить сказати, що кількість сучасних вчених сягає більш, ніж 90% усіх вчених, що жили до цього на Землі.
Інший напрям — антисциєнтизм виступає з негативною оцінкою досягнень науки. Потрібно визнати, що багато наукових успіхів (ядерній фізиці, технічних науках, генетиці тощо) несуть у собі загрозу для самого існування людства. Антисциєнтисти звинувачують науку в тому, що вона збила людство з правильного шляху, змістивши його увагу з осягнення Бога і душі, внутрішнього духовного вдосконалення людини на пізнання і перетворення зовнішнього середовища.
У XX ст. виникає нова форма соціокультурної кризи — глобальноа. У цей період виникає загальнолюдська культура, що грунтується на змінах соціального, політичного і культурного плану.
Спочатку глобальна соціокультурна криза, тобто криза в масштабах усієї планети, усвідомлювалась у негативній формі: як загальне руйнування матеріальної і духовної культури. Те, що доля людини і доля людства — єдине ціле, показала вже перша світова війна. Люди усвідомили, що для світової війни не існує меж між державами, тут тил і фронт об’єднані в одне єдине ціле. Недарма одне з яскравих філософських вчень XX ст. — вчення про ноосферу виникло саме в цей період часу. Ноосфера — це цілісне планетарне явище, і думка про це прийшла В.І Вернадському в період світової катастрофи і катаклізмів: «Перша світова війна 1914 — 1918 р. особисто в моїй науковій праці відбилася найрішучішим чином. Вона докорінно змінила моє геологічне , світорозуміння».
Розвиток української культури та мистецтва у другій половині XIX ст
... на два окремих колективи. Протягом другої половини 80-90-х років діяло ... дещо ширші можливості для розвитку театрального мистецтва. У 1882 р. з ... неоціненним надбанням української культури. В центрі уваги автора - доля людини, кривда і безправ'я, ... У 70-90-х роках українська література більше звертається до художнього ... *. В другій половині XIX ст. розгорнулась активна літературна діяльність засновника ...
Невипадково видатний російський мислитель саме «в атмосфері цієї війни» прийшов до ідеї про входження в ноосферу як завершальний стан еволюції біосфери, де людина представлена як найбільша геологічна сила, що змінює зовнішність Землі.
Соціокультурна криза нашого часу в багатьох своїх рисах була притаманна багатьом відомим вченням, які поєднують світову наукову думку і ділову, політичну еліту, — Римським клубом. У 1972 р. була представлена відома книга «Межі росту. Доповідь Римському клубові». Саме в ній з усією гостротою поставлене питання про можливості людини покладатися на стихійний еволюційний процес розвитку суспільства, бо ж світ, у якому ми існуємо, потребує докорінних змін. У представлених Римським клубом дослідженнях були виділені декілька типологічних рис сучасної кризи. Перші два види кризи носили «алармістський» характер. Уся проблема тут полягала в тому, що сучасні тенденції світового розвитку, зорієнтовані за принципом кількісного зростання, які ведуть до катастрофічних наслідків. Звичайно, загальне уявлення про обмеженість Землі як місце виробничої діяльності людини досить абстрактне. Зараз цей тип кризи усвідомлюється більш конкретно як «обмеженість деяких видів ресурсів».
Інша криза алармистського плану пов’язана з виникненням небезпечних тенденцій у використанні різного роду ресурсів. Внаслідок безконтрольного перероблення ресурсів виникає непомірне навантаження на екологічну сферу. У результаті — чим більше ресурсів, тим більша небезпека. Мова йде тут про знищення лісів — легень планети, про парниковий ефект, зменшення озонового шару.
Ці кризи актуальними й зараз, оскільки не знята проблема економічного зростання на основі тотальної індустріалізації. Проблеми голоду, питної води, неграмотності, відставання країн, що розвиваються, ведуть з необхідністю до продовження економічного зростання. При цьому немає можливості здійснити дане зростання без збільшення споживання енергії і ресурсів. Тому алармістська криза в найближчій перспективі буде розширюватися і поглиблюватись.Іншим видом глобальної кризи, розглянутої Римським клубом, була криза внутрішнього розвитку самого суспільства. По-перше, ціна науково-технічного прогресу виявляється занадто великою. Справа в тому, що збільшується ризик від гігантських катастроф (типу Чорнобильської).
Сучасна промислова й енергетична інфраструктура уразлива збоку впливу природних стихійних сил і соціальних катаклізмів (типу воєн і революцій).
Як наслідок, з погляду суспільства, витрати на науково-технічний прогрес великі, а віддача його мала.
До криз внутрішнього, суспільного плану належить і проблема нерівномірного розподілу негативних впливів науково-технічного прогресу на різні прошарки населення, країн і регіонів світу. Так, країни, що володіють багатими енергоресурсами, здійснюють їхнє первинне перероблення, створюючи гігантське навантаження на екологію. Процвітаючі прошарки населення створюють собі умови життя, що відгороджують їх від екологічних негараздів. Таким чином, вони перекладають екологічний ризик на інші соціальні групи. Усе це веде до дестабілізації соціального організму.
Особливості української культури у ХХ ст. — Культура — ...
... про роль геополітичного чинника у розвитку української культури, необхідно підкреслити, що до середини ... у 20-і роки значну еміграцію діячів науки, літератури і мистецтва. Їх ... футуристів (Київ, 1913р.) На початку століття в українській літературі помітне місце займали ... В.Високовича, Д.Заболотного, М.Гамалії, В.Субботіна, Л.Гіршмана, С.Ігумнова. Культура України розвивалася в умовах русифікації, що ...
Засновник Римського клуба Ауреліо Печчеї говорив про проблеми, що поширюються по всій планеті, незважаючи на конкретні соціально-політичні умови: «Із усього цього випливає висновок, що наша самозростаюча система сама ж прирекла себе на шлях, що позбавляє її цієї можливості. Висновок напрошується сам собою, що абсолютно нереалістично ставити в цьому культурному і функціональному безладді які б то не було нові амбіційні цілі глобального зростання. Людство опинилося в ПОПОЧНОМУ колі».
КУЛЬТУРА НОВОГО ЧАСУ (ХVІІ-ХІХ СТ.)
З’являється мистецтво в його сучасному
розумінні, тобто мистецтво світське, автономне
у своєму розвитку
Народжується роман як літературний жанр,
опера, сучасний театр, архітектура масових
забудов, промислова архітектура
Виникають національні Академії наук,
з’являються перші газети, з’являється
міський транспорт
КЛАСИЦИЗМ
Класицизм (франц. dassicisme) -художній напрямок у європейському мистецтві XVII-XIX століть, що виник в епоху формування могутніх централізованих монархій.
Орієнтуючись на античні зразки, класицизм проголошував ідею громадянського обов’язку, морального пафосу, підпорядкування індивідуальності інтересам нації і держави.
Найбільш яскраві представники: Ж.-Л.Давид (живопис); Е.М. Фальконе (скульптура); Гайдн, Моцарт, Бетховен, Глюк (музика).
БАРОККО
Барокко (від італ. barocco -букв, «вичурний»,«дивовижний») — стиль, що отримав розвиток у XVII і поч, XVIII ст. Основна соціальна база барокко — дворянська і католицька культура епохи абсолютизму. Мистецтво барокко прагне до величавості, патетичності, драматизму, передачі складних почуттів. З найбільшою визначеністю цей стиль виразився в архітектурі та декоративному живописі.
ІМПРЕСІОНІЗМ
Імпресіонізм (фр. impression — враження)
Художники прагнули передати у своїх творах безпосереднє враження від навколишнього середовища, створивши зображувальними засобами ілюзію світла і повітря. Для цього вони використовували оптичне змішання фарб, розклавши їх на основні кольори спектру, не змішуючи їх на палітрі.
Справжнім главою імпресіоністів був Клод Моне (1840-1926).
МОДЕРНІЗМ (modern — сучасний) -сукупність напрямків, що склалися в мистецтві XX ст.
Кризовий характер культури як переломного
моменту в розвитку культури
Теоретичною базою модернізму стали філософія
життя, неокантіанство, феноменологія,
інтуїтивізм, фрейлизм
Мистецтво відмовляється наслідувати природі і
зображувати видиму дійсність, бажаючи,
Мистецтво Італії — Культура — и — Каталог статей ...
... стилю барокко продовжував, однак, розвиватися і реалізм, він спирався на досягнення мистецтва Відродження. У реалістичних творах створювалися образи простих людей. Однак нарівні з художниками-реалістами працювали художники, творам ...
подібно науці, проникати в потаємне, невидиме
Елітарний характер, що поєднується з
прагненням змінити суспільство і
створити масове мистецтво
САЛЬВАДОР ДАЛІ (1904-1988 pp.)
Сюрреалізм виник як напрямок після першої Світової війни у Франції. Його творці — молоді художники, поети розглядали сюрреалізм як спосіб пізнання підсвідомого, надприродного. Спираючись на психоаналітичну філософію Зі’мунда Фрейда, художники зображували не тільки реальний світ, але і сни, галюцинації, фантазії. їх залучала ідея Фрейда про мистецтво як один з засобів сублімації.
БАГАТОЛИКИЙ «ЧОРНИЙ КВАДРАТ»
Супрематизм (фр. suprematie — панування, перевага) указує на панування інтуїтивного чистого почуття, що оперує чистим кольором і площинними геометричними формами при відображенні зовнішнього світу.
При повному зануренні в субстанцію «Чорного квадрата» свідомість, у кінцевому рахунку, доходить до крайніх меж усвідомлення чорного як Абсолюту. «Квадрат» — символ землі і всього земного перетворюється в цій крапці виміру в більш фундаментальний символ — символ неба.
ПОСТМОДЕРН
XX ст. ввійде в історію як культура постмодерну.Постмодерн — особливий тип світогляду, зорієнтований на формування такого життєвого простору, у якому головними цінностями є воля в усьому, спонтанність діяльності людини, ігрове начало. Постмодерністська свідомість спрямована на заперечення усякого роду норм і традицій — етичних, естетичних, методологічних тощо, на відмовлення від авторитетів будь-якого рангу, починаючи від держави, великої національної ідеї, етичних парадигм і закінчуючи правилами поведінки людини в спілкуванні з іншими. Постмодерністське мистецтво відреагувало на цей соціальний «запит» ідеєю «подвійного кодування», тобто поєднання в одному творі двох адресатів — культурної еліти і людини «з вулиці», що обтяжело процес сприйняття творів навіть для «високочолої» еліти.
Постмодернісгські письменники створюють художні твори, у яких немає ні героїв, ні особистостей, ні лідерів, де усе спрямовано на руйнування ієрархії цінностей, урівнювання «святого і бісівського», забуття імен і дат, змішування стилів і часів.
Визнається можливість нескінченного числа картин , світобудови, жодна з яких не може претендувати на істинність, тому то не існує способів і методів пізнання дійсності, що були б вільні від впливу людських бажань, потреб, мотивацій.
7.ВИСНОВОК
На початку ХХІ ст. західна культура все впевненіше шукає шляхи виходу з названих протиріч. Це пов’язано з виникненням широкомасштабного соціокультурного зсуву, що отримав назву постмодернізмом).
Цей напрям у сучасній культурі і культурології сформувався в 70-80 роках ХХ ст. Саме в цей час була усвідомлена обмеженість раціоналізму і того, що наслідки культурного прогресу поставили під загрозу знищення часу і простору самої культури. Е.Піддер обґрунтував появу постмодернізму “втомою від прогресу”.
Л.Мам форд говорив: “Сучасне західне суспільство все більше перетворюється на “мегамашину” – до країв раціоналізований і бюрократичний механізм, який придушує особистість і перетворює її на бездушну деталь, що виконує відповідні їй обов’язки; особистісні зв’язки людей підмінюються технологічними відношеннями, гуманізм і справедливість стають жертвами бездушної організації суспільства.
Сучасна західна культура досить живуча і продовжує існувати, незважаючи на інші голоси філософів, письменників, художників про її загибель. Їй вдалося вистояти в двох світових війнах, у боротьбі з фашистськими і комуністичними режимами, які проголошували себе носіями нової і більш досконалої, ніж вона, культури. Мало того, творчі можливості західної культури не тільки вичерпались, але ще більше зросли. Її досягнення у ХХ ст. стали настільки значними, що видозмінили умови життя всього людства земної кулі.
Культура як соціальне явище
... перших антропологів. Вони були схильні порівнювати всі культури з своєю, яку вважали самою передовою. На думку американського соціолога Уїльяма Грем Самнера культуру можна зрозуміти тільки на основі аналізу ... не тільки тому, що вона передається від однієї людини до іншого в процесі соціалізації і контактів з іншими культурами, але також і тому, що формує у людей ...
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Є.А.Подольска, В.Д. Лихвар, К.А.Іванова Культурологія – Київ, 2005.
2. О.Забужко. Дві культури – Київ, 1990.
3. Є.А.Подольська, В.М. Назаркіна, А.О. Яковлєв. Освіта як чинник розвитку особистості в соціокультурному контексті. – Харків: Золоті сторінки, 2002.
4. А.С.Кармин. Культурологія. – СПб., 2001.
