У вступі автор згадує музиканта Навадагу, колись старовинні часи певшего пісня про Гайавату: «Про його рожденье чудовому, / Про його великої життя: / Як постив і молився, / Як трудився Гайавата, / Щоб народ нього був щасливий, / Щоб він пішов на добро і правді».
Верховне божество індіанців, Гитчи Манито — Владика Життя, — «сотворивший все народи», начертавший пальцем русла річок по долин, зліпив з глини трубку і закурив її. Побачивши який піднімався догори дим Трубки Миру, зібралися вожді всіх племен: «Йшли Чоктосы і Команчи, / Йшли Шошоны і Омоги, / Йшли Гуроны і Мэндэны, / Делавэры і Могоки, / Черноногие і Поны, / Оджибвеи і Дакоти».
Гитчи Манито закликає ворогуючі племена примиритися і починають жити, «як брати», і передрікає поява пророка, який вкаже їм шлях до порятунку. Дотримуючись Владыке Життя, індіанці занурюються у води річки, змивають бойові фарби, закурює трубки і пускаються назад.
Перемігши величезного ведмедя Мише-Мокву, Мэджекивис стає Володарем Західного Вітру, інші вітру віддає дітям: Східний — Вебону, Південний — Шавондази, Північний — лютому Кабибонокке.
«У незапам’ятні роки, / У незапамятное час» просто з місяці впала на квітучу долину прекрасна Нокомис, дочка нічних світил. Там, в долині, Нокомис народила доньку і назвала її Веноной. Коли дочка зросла, Нокомис неодноразово застерігала її від чар Мэджекивиса, але Венона не послухалася матері. «І народився син суму, / Ніжним пристрасть і суму, / Дивной таємниці — Гайавата».
Підступний Мэджекивис невдовзі залишив Венону, й померла від горя. Гайавату виростила і виховала баба. Ставши дорослим, Гайавата надіває чарівні мокасини, бере чарівні рукавиці, вирушає шукати батька, горя бажанням помститися йому за загибель матері. Гайавата починає в бій із Мэджекивисом і примушує його відступати. Після триденного бою батько просить Гайавату припинити бій. Мэджекивис безсмертний, його не можна подолати. Він закликає сина повернутися до свого народу, розчистити річки, зробити землю плодючої, умертвити потвор і обіцяє зробити після смерті владикою Північно-Західного вітру.
У лісовий глухомані Гайавата поститься сім ночей і днів. Він обертається до Гитчи Манито з молитвами проблемами та обдаровує щастям всіх племен і народів, і як у відповідь в його вігвама з’являється юнак Мондамин, з золотавими кучериками та в зелено-желтых одежах. Протягом трьох днів Гайавата бореться с.посланником владики Життя. На третього дня він перемагає Мондамина, ховає його і тоді не перестає відвідувати її могилу. Над могилою одна одною виростають зелені стебла, це інше втілення Мондамина — кукурудза, їжа, послана людям Гитчи Манито.
Життя та творчість одеських письменників двадцятого століття
... особливим побутом, правилами та етикою. Найголовніший герой “Одесских рассказов” Беня Крик – химерне поєднання ... Життя та творчість Валентина Катаєва. Катаєву довелося воваюти на фронтах Першої світової війни. У 1919 р. його ... р.: “…я спросил у писателя: “Почему вы больше не пишете?” На что Бабель ответил: “ ... яскраво динаміку часу підкреслює образ стрімкого вітру. Крім романів та повістей Катаєв також ...
Гайавата будує пирога з березової кори, скріплюючи її корінням тэмрака — модрини, роблячи раму гілка кедра, прикрашає голками їжака, забарвлює соком ягід. Потім разом із іншому силачем Квазиндом Гайавата поплив рікою Таквамино і очистив її від корчів і мілин. У затоці Гитчи-Гюми Гайавата тричі закидає вудку, щоб упіймати Великого Осетра — Мише-Наму. Мише-Нама проковтує пирога разом із Гайаватой, і той, перебувають у череві риби, щосили стискує серце величезного царя риб, поки не гине. Потім Гайавата перемагає лютого чарівника Меджисогвона — Жемчужное Перо, якого охороняють страшні змії.
Гайавата знаходить собі дружину, прекрасну Миннегагу з племені дакотов. На весільному бенкеті на вшанування наречених танцює красень і насмішник По-Пок-Кивис, музикант Чайбайабос співає ніжну пісню, а старий Ягу розповідає дивовижну легенду про чарівника Оссэо, сходження з Вечірньої Зірки.
Щоб уберегти посіви причини, Гайавата велить Миннегаге в темряві ночі обійти поля оголеною, і її слухняно, «без смущенья та не боячись» підкоряється. Гаиавата ж ловить Царя-Ворона, Кагаги, який наважився привести зграю птахів на посіви, й у відлякування прив’язує його за покрівлі свого вігвама.
Гайавата придумує письмена, «щоб прийдешнім поколеньям / Було можна розрізняти їх».
Страшась шляхетних прагнень Гайаваты, злі духи укладають проти спілку і стати топлять водами Гитаи-Гюми його найближчого друга музиканта Чайбайабоса. Гайавата від горя занедужує, та її зціляють з допомогою заклинань і магічних танців.
Зухвалий красень По-Пок-Кивис вчить чоловіків свого племені витрачати час на кістки та немилосердно їх обіграє. Потім, раззадорившись і знаючи при цьому, що Гайавата відсутня, По-Пок-Кивис розоряє його вігвам. Повернувшись додому, Гайавата поринає у гонитву за По-Пок-Кивисом. а той, втікаючи, виявляється на бобровому греблі і бобрів перетворити їх у однієї з них, тільки більше і від решти. Бобры зголошуються й обирають його вождем. Тут на греблі з’являється Гаиавата. Вода прориває греблю, і бобри поспішно ховаються. По-Пок-Кивис не може поїхати з ними через своїх розмірів. Але Гайавату вдається лише впіймати його, але з вбити. Дух По-Пок-Кивиса вислизає і знову приймає образ людини. Тікаючи від Гайаваты, По-Пок-Кивис перетворюється на казарку, тільки більше і дітей сильнішими, ніж інші. І це губить його — не справляється з вітром знижується на грішну землю, але знову біжить, і Гайавату вдається справитися з своїм ворогом, лише закликавши допоможе блискавку і грім.
Гайавата позбавляється чергового свого приятеля — силача Квазинда, якого погубили пігмеї, потрапили то тім’я «блакитний ялинової гулею», тоді як і плив в пирозі річкою.
Настає сувора зима, й у вігвамі Гайаваты з’являються привиди — дві жінки. Вони похмуро сидять у розі вігвама, що вже казати немає нічого, лише хапають кращі шматки пиши. Так проходить багато днів, і якось Гайавата прокидається серед ночі від своїх зітхань і плачу. Жінки розповідають, що вони — душі мертвих і з’явилися з островів Загробной Життя, щоб наставити які живуть: непотрібно мучити померлих безплідною скорботою і закликами повернутися тому, непотрібно класти у могили ні хутр, ні прикрас, ні глиняних чаш — лише трохи їжі і вогню в дорогу. Чотири дні, поки душа дістається країни Загробной Життя, треба палити вогнища, висвітлюючи їй шлях. Потім привиди прощаються з Гайаватой і зникають.
Публічний виступ. Його підготовка та види
... його таким чином, щоб одержана ними інформація була зрозумілою й лягла в основу їх власних роздумів і висновків. 2. Підготовка до публічного виступу ... ювіляра, спогади про цікаві й маловідомі факти з його життя та діяльності. Форма та зміст ювілейної промови, ... пам’ятати, що повідомлення буде теоретично обґрунтованим та актуальним лише за умови наявності промовистих прикладів. Завершивши підготовку, ...
У селеньях індіанців починається голод. Гайавата вирушає на полювання, але безуспішно, а Миннегага слабшає день у день і вмирає. Гайавата, виконаний скорботи, ховає дружину і чотири ночі пече похоронний вогнище. Прощаючись з Миннегагой, Гайавата обіцяє скоро зустрітися ще з ній «в царстві світлого Понима, / Нескінченною, вічної життя».
У селенье повертається з далекого походу Ягу й відверто розповідає, що Велике Море і крилату пирога «більше цілої гаї сосен». У цьому човні Ягу бачив сто воїнів, особи, яких були пофарбовані білої фарбою, а підборіддя вкриті волоссям. Індіанці сміються, вважаючи розповідь Ягу черговий небилицею. Не сміється лише Гайавата. Він повідомляє, що було бачення — крилатий човен і бородаті блідолицих чужоземці. Їх слід зустріти з ласкою і привітом — так велів Гитчи Манито.
Гайавата розповідає, що Владика Життя відкрив йому майбутнє: вона бачила «густі раті» народів, переселяющихся в західний бік. «Разны були їх наречья, / Але одне у яких билося серце, / І кипіла невпинно / Їх весела робота: / Топоры у лісах дзеленчали, / Міста в луках димілися, / На ріках і на озерах / Плыли з блискавкою і громом / Окрилені пироги».
Але открывшееся Гайавату не завжди осяйно: він бачить, і індіанські племена, які гинуть у боротьбі друг з одним.
Гайавата, а й за них і інші індіанці, привітно зустрічають приплывших човном блідолицих долучаються до істинам, які проголошує наставник блідолицих, «їх пророк у одязі чорної», — до засадам християнської релігії, розповідям «про Святий Марии-Деве, / Про її предвечном Сині».
Гості Гайаваты засинають у його вігвамі, стомлені жарою, а він, попрощавшись з Нокомис зі своїм народом і заповідаючи слухати мудрим наставлянням надісланих з царства світла гостей, спливає у своїй пирозі на Захід, до Країни Понима, «до Островам Блаженных — до царства / Нескінченною, вічної життя!»
