Драматичний театр та кiнематограф Харкiвщини у ХХ столiттi
Реферат
з Харкiвщинознавства на тему:
Виконала:
Чуденко Христина
Перевiрила:
2007 рiк
Змiст
1. Вступ ………………………………………………….…………3
1) трупи………………………………………………….……5
3) Малий театр……………..………………………………. 8
4) Театральнi студiї та гуртки……………………..……9
6) Театр кабаре…………………………………………. 11
7) Кiнематограф…………………………………….……. 11
3. Висновок ……………………………………………………. 14
ВСТУП
На початку XXстолiття український драматичний театр розвивався у надзвичайно несприятливих умовах. Численнi українськi трупи, переслiдуванi цензурними обмеженнями, гнанi матерiальними нестатками, мандрували по Українi та iнших регiонах Росiйської iмперiї, позбавленi можливостi зупинитися десь на постiйну роботу. До того ж у цей перiод українське театральне мистецтво, яке в попереднi роки мало визначнi здобутки, вже не могло задовольнити потреб нового часу, незважаючи на те що це були здобутки, пов’язанi з iменами М. Старицького, М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого, П. Саксаганського. Але попри всi негаразди творча iнтелiгенцiя України глибоко вiдчувала дух часу, молодi таланти, спираючись на величезнi здобутки своїх попередникiв, шукали нових шляхiв у мистецтвi.
виник могутнiй рух за рiшуче оновлення всiєї театральної справи. Зрозумiло, що всi новацiї столичних театрiв впливали й на розвиток провiнцiйного театрального мистецтва. До Харкова приїжджали на гастролi Художнiй i Малий театри, трупа В. Мейєрхольда, Драматичний театр В. Комiсаржевської, який з вересня 1902 до травня 1903 р. двiчi побував у мiстi. Харкiв на початку XXстолiття належав до «першого ряду» провiнцiйного театру — сюди тяглися майже всi акторськi сили широкої театральної провiнцiї. Державнi театри вiдкривали досить незначну кiлькiсть вакансiй, у рядового актора потрапити iз провiнцiї до столицi було дуже мало шансiв. Інша справа — солiдна провiнцiйна антреприза, на яку при сезонних змiнах у складi трупи можна було розраховувати. Яким же було органiзацiйне становище провiнцiйного театру? Театральних примiщень, якими б володiли приватнi особи, у провiнцiї було мало, бiльшiсть належала мiському громадському управлiнню.
Справами театрiв формально вiдали мiськi думи, якi обирали театральну комiсiю, що зазвичай отримувала назву «дирекцiї мiського театру». На кожен сезон або на кiлька сезонiв дума здавала примiщення театру антрепренеру. Так, Харкiвський театр росiйської драми утримували понад сiмдесят рокiв три поколiння антрепренерiв Дюкових — до 1905 року. У сезонi 1906/1907 р. трупу в Харкiвському мiському театрi зiбрав антрепренер Линтварьов за участю режисера К. Марджанiшвiлi. В цей час у Харковi працювала ще одна трупа росiйської драми професiйних акторiв антрепренера Соколовського у примiщеннi оперного театру. Тут теж був пiдiбраний досить сильний акторський колектив, який створював справжню конкуренцiю мiському драматичному театру.
Театр у громадсько-політичному житті Галичини ХIХ ст
... що твори наддніпрянських авторів "не грішать ні російщиною, ні церковщиною". Створення першого українського професійного театру не було до вподоби урядовим колам та польській шляхті, оскільки вже існував ... Львівський німецький театр графа С. Скарбека, який згідно з цісарським привілеєм до ...
ОСНОВНА ЧАСТИНА
Трупи
У 80 — 90-х роках XIXстолiття Харкiв разом з Одесою, а згодом i Києвом, стає надiйним пристановищем для багатьох українських мандрiвних труп: М. Кропивницького, М. Старицького, М. Садовського, П. Саксаганського, а також Г. Деркача, О. Суслова, О. Суходольського, Д. Гайдамаки, Л. Сабiнiна та iн. Безперечно, велику роль у розвитку українського театрально-драматичного мистецтва мiста вiдiграв М. Кропивницький, який з лiта 1889 р. купив для себе хутiр «Затишок» за 120 верст вiд Харкова i став частiше навiдуватися до губернського центру. На початку столiття Кропивницький залишався неперевершеним актором якого критики називали «недосяжним українським Сальвiнi». Вiн однаково був талановитим i в ролях трагедiйних, i в побутових, i в комедiйних. Актор володiв соковитим i виразним голосом, а тому був вiртуозним читцем i розповiдачем. Незважаючи на глухоту, що прогресувала, Кропивницький не залишав сцени: допомога суфлерiв йому не була потрiбна, бо вiн знав усi ролi свого великого репертуару напам’ять.
братiв Нiкiтiних. Цей колектив українська таросiйська критика вважала «зразковою українською трупою» за її демократичний репертуар та виконавськi традицiї, спрямованi на задоволення перш за все потреб глядачiв з найбiднiших верств населення. З часом iз трупи О. Суходольського видiлилася трупа Л. Сабiнiна, яка прагнула, за свiдченням її керiвника, до радикального оновлення репертуару за рахунок творiв свiтової та модерної вiтчизняної драматургiї. Вже у 1908 р. вiдбулися прем’єри вистав «Урiель Акоста» К. Гуцкова, «Ревiзор» М. Гоголя, «Гетьман Дорошенко» Л. Старицької-Черняхiвської, «Лiсова квiтка» Л. Яновської, п’єс Б. Грiнченка. Цiкавою сторiнкою в iсторiї харкiвського театрального мистецтва були заходи у 1910—1912 рр. П.
Саксаганського i М. Заньковецької щодо створення в Харковi постiйного українського художнього театру на зразок МХТу. Юридичним засновником цього театру повинно було стати Товариство iменi Г. Квiтки-Основ’яненка. Передбачалося створити при театрi спецiальнi вокальнi та драматичнi класи, залучивши до роботи молодих акторiв. Театральна рада, яка займалася влаштуванням нового театру, провела значну органiзацiйну роботу, вирiшила чимало фiнансових проблем, плануючи вже на другу половину вересня 1912 р. вiдкриття сезону. Але на початку вересня у мiсцевiй газетi «Утро» з’явилася замiтка, з якої стало зрозумiло, що театру, подiбного до МХТу, у мiстi не буде через протидiю посадових осiб, що недоброзичливо ставилися до iдеї вiдкриття українського театру. «Нарештi питання про український театр було закрите, всi починання поховано заживо», — констатувала газета.
Театр Синельникова
вийшов на почесне мiсце не тiльки в Українi, а й у всiй театральнiй Росiї. Режисер з перших днiв узяв за мету створити серйозний театр, а тому оточив себе талановитими акторами, художниками, квалiфiкованим технiчним персоналом. Органiзовуючи трупу, вiн залучав до неї, за його словами, «свiжi молодi акторськi сили», якi ще не були отруєнi театральною рутиною, з якими було б легко працювати i здiйснювати свої режисерськi задуми. Склад трупи, поповнюючись i кристалiзуючись, поступово прийшов до незмiнного ансамблю видатних артистiв: В. Блюменталь-Тамарiн, О. Полевицька, О. Шатрова, О. Баров, П. Баратов, І. Пєвцов, С. Кузнецов, Л. Колобов, Б. Путята, В. Петiпа, А. Петровський, М. Тарханов, М. Ходотов, В. Юренєвата iн.
Театр, як вид мистецтва — Культура — и — Каталог ...
... очищення, а саме в цьому і полягає надзавдання мистецтва взагалі. Театр має свої родові .модифікації: Витоки мистецтва театру пов'язані з давніми ритуалами, обрядовими дійствами доісторичної людини. ... процес створення постійних театральних труп (яскравим прикладом цього був шекспірівський театр «Глобус»). Мистецтво театру починає ідентифікуватися як з творчістю драматургів, так і з іменами режисерів ...
дзвiн», «Остання жертва» одразу ж з’явилися позитивнi рецензiї в журналах «Театр и искусство» та «Рампа и жизнь». Рецензенти вiдзначали зiгранiсть акторського ансамблю i особливо тепло вiдгукувалися про молодi сили трупи.
Як тiльки фiнансове становище театру покращилося, Синельников зробив досить смiливий крок — вiдкрив у 1912 р. Загальнодоступний театр у робiтничому районi Харкова в примiщеннi колишнього цирку Грiкке. Проте у цього театру були досить серйознi конкуренти: опера, мiський театр самого Синельникова з першокласною трупою i Театр мiнiатюр. Тому через матерiальну скруту Загальнодоступний театр не протримався й року.
4 сiчня 1914 р. в Харкiвському мiському драматичному театрi вiдбулася видатна подiя, яка привернула до себе увагу театральних кiл усiєї Росiї, — святкування 40-рiчного сценiчного ювiлею М. М. Синельникова. З усiх куточкiв країни з’їхалися актори та режисери, щоб привiтати ювiляра. Це дало можливiсть скласти незабутню i виняткову щодо акторської майстерностi програму.
Роки з 1912 до 1915 стали в iсторiї Харкiвського драматичного театру перiодом найвищого пiдйому антрепризи Синельникова. В подальшому, як i весь росiйський театр, вона переживала поступовий занепад. Із початком Першої свiтової вiйни криза загострилася. У зв’язку з воєнним часом театр Синельникова втратив кращого свого глядача: молодь була призвана до дiючої армiї, матерiальне становище населення погiршилося, що одразу ж позначилося на вiдвiдуваннi спектаклiв. 1 лютого 1915 р. закiнчився перший термiн оренди Синельниковим Харкiвського мiського драматичного театру. За умовою нового договору з управою антрепренер повинен був узгодити свої плани i дiї з театральною комiсiєю, створеною iз впливових осiб мiста. Утримувати театр у провiнцiї за таких складних умов на тому високому рiвнi, який встановив сам Синельников, коштувало значних зусиль. У той час, коли репертуар драматичних театрiв ставав усе бiльш дрiб’язковим, коли справжнє мистецтво вироджувалося в «танго смертi» або «танго апашiв», Синельников залишався серед тих, хто вiрив у високу духовну та виховну силу мистецтва.
Малий театр
У 1901 р. в Харковi на кошти титулярного радника Львова за проектом архiтектора Цауне на мiсцi старого цирку розпочалося будiвництво Малого театру, iсторiя якого є красномовним свiдченням того, як у гонитвi за прибутками театр вiд найкращих зразкiв драматургiчного мистецтва поступово скотився до вельми сумнiвного кафешантанного репертуару. З самого початку примiщення приватного театру призначалося для спектаклiв, концертiв, лекцiй, гастролей, балiв, що проводилися з благодiйницькою метою. 25 грудня 1902 р., на Рiздво, Малий театр вiдкрився спектаклем О. Островського «Таланты и поклонники», збiр вiд якого пiшов на важливу загальномiську справу — закiнчення будiвництва народного будинку Харкiвського товариства грамотностi. Пiд час сезону 1905 р. в Малому театрi давали спектаклi трупи антрепренерiв П. Гайденбурова, Португалова, Товариства любителiв драматичного мистецтва пiд керiвництвом Ю. Юр’євського (справжнє iм’я Ю. Алексєєв — брат К. Станiславського), проходили концерти знаменитої актриси Н. Тамари, що славилася виконанням оперних арiй, росiйських i циганських романсiв, гастролював єврейський театр «Унзер Вiнкл» («Затишний куточок»).
О драме в современном театре: verbatim
... Чернуха или слово правды? Вторичность или откровение? Отчего драматургия разошлась с современным российским театром — оттого, что отстала от него, устарела, или потому, что опередила? ... и кабаре — только единичные его примеры. Как результат этого становления происходит смешение эстрадных, телевизионных и театральных жанров. Есть и другое мнение, согласно которому современный развлекательный театр ...
У 1907 — 1908 рр. у Малому театрi йшли спектаклi Товариства українських артистiв Саксаганського (до речi, усi афiшi й оголошення до спектаклiв цiєї трупи були надрукованi українською мовою), працював колектив видатного драматичного актора П. Самойлова. Мiсцева преса, зокрема газета «Южный край», опублiкувала велику похвальну рецензiю на виконанi П. Самойловим ролi. Цього ж сезону в Малому театрi розпочалися знаменитi гастролi режисера В. Мейєрхольда з трупою В. Комiсаржевської. Репертуар був досить цiкавий i рiзноманiтний: п’єса «Будiвельник Сольнес» та велика вистава з трьох вiддiлень, в програмi яких — «Електра», танцi в жанрi А. Дункан (Адда Корвiн), «Балаганчик i лiричнi сцени за творами О. Блока».
Проте вже в листопадi 1909 р. купець 1-ї гiльдiї В. Жаткiн, скориставшись матерiальною скрутою Малого театру, купив його за 183 тисячi крб. з метою створення тут розважального комплексу з кафешантаном на зразок столичних «Ермiтажу» та «Омона». Зрозумiло, що репертуар Малого театру рiзко змiнився. Високе мистецтво було переможене великим пiдприємництвом. І це, до речi, стало суттєвою ознакою другого десятирiччя XXстолiття.
Театральнi студiї та гуртки
увагу значної кiлькостi глядачiв. На зовсiм крихiтнiй сценi студенти поставили комедiю О. Островського «Без вины виноватые». Критик вiдзначав вдумливу роботу режисера, по-справжньому талановиту гру акторiв-аматорiв. Головну роль Незнамова виконував студент Шостенко i робив це професiйно, яскраво, характерно.
Крiм того, театральнi студiї та гуртки створювалися при клубах, у Будинку товариства робiтникiв, побудованому в Харковi в 1903—1905 роках.
Як уже зазначалося, на початку XX столiття новi стилi, течiї i форми в мистецтвi та лiтературi заполонили й театральну сферу, змушуючи акторiв, режисерiв, а найчастiше антрепренерiв, що гналися за довгим карбованцем, працюючи для тiєї категорiї публiки, яка прагнула тiльки розважального жанру, шукати нових сценiчних втiлень, нової стилiстики. Це був час новаторства, пошукiв та експериментiв. У Харковi, як i в усiй країнi, з’являється багато професiйних i аматорських труп, що ставили короткi драми, фарси i комедiї, оперети, iнтермедiї та скетчi. Життя таких театрiв було недовгим: один-два сезони, а iнодi припинялося вже пiсля перших вистав. У моду входили театри мiнiатюр i естради, якi працювали в залах кiнотеатрiв, дерев’яних павiльйонах садiв, паркiв, що сумiщалися з кафе, казино, кабаре.
дiяльностi в цiй галузi. Вклавши 50 тис. крб. у ремонт Малого театру, вiн добудував до нього примiщення для кафешантану iз залою з похилою пiдлогою. Тут була сцена, кабiнети, великий вестибюль i зимовий сад. У дворi спорудили довгий двоповерховий флiгель з номерами для шантанних дiв та їхнiх гостей, а в саду «Баварiя» — Лiтнiй театр iз закритою сценою. На Харкiвськiй набережнiй, 5 створився справжнiй комбiнат розваг, якому було присвоєно назву «Вiлла Жаткiна». Щоправда, харкiв’яни продовжували називати театр Малим, а нову назву вживали лише до кафешантану. Про те, якими ж насправдi були такi заклади, свiдчить вiдгук члена Державної думи фон Дiтмара: «Нiде кафешантани не вiдзначалися таким вiдкритим цинiзмом, розбещенiстю, як у Харковi. Всi цi Жаткiни, Тiволi вiдкрито розбещують юнацтво — їх давно час би знищити». Та дiяльнiсть жаткiнського видовищно-концертно-розважального пiдприємства продовжувалася майже до революцiї 1917 року.
Реферат театр ла скала
... Другої Першої світової воно було зруйноване і відновлено у початковому вигляді інженером Л. Секкі. Театр "Ла Скала" знову відкрили у 1946 року. "Скала" (як кажуть театр італійці) відкрилась у серпні ... прем'єра опери Дж. Россіні "Пробний камінь". Вона започаткувала так званому россиниевскому періоду. Театр "Ла Скала" перший поставив його опери "Аурельяно в Пальмірі" (1813), "Турок Італії" (1814), " ...
Катеринославськiй вулицi).
Тут вiдбувалися концерти, драматичнi спектаклi за участю гастролерiв i мiсцевих акторiв. Неподалiк вiд Катерининського театру в 10-х роках вiдкрився ще один театр мiнiатюр С. Сарматова, де щовечора давали по двi вистави легкого жанру за участю шансонеток i часто лунали зi сцени напiвпристойнi куплети у виконаннi самого власника театру.
Театр кабаре
Бiльш богемним, вишуканим вважався жанр театру-кабаре. «Щодо кабаре у нас зараз розмах», — писав вiдомий тогочасний критик О. Р. Кугель у 1910 роцi. І вiн аж нiскiльки не перебiльшував. Гамiрна, бурхлива хвиля дещо модернiзованих розваг зненацька заполонила мiста Росiї саме в 10-х роках XXстолiття. Слiдом за Москвою та Петербургом з блискавичною швидкiстю кабаре починають вiдкриватися i в Харковi. Вони мали незвичнi назви i приваблювали мiсцеву публiку легкими, iнколи доволi вишуканими програмами. У таких напiвтеатриках-кабаре ставилися невеликi п’єси, скетчi, що не потребували дорогих декорацiй i костюмiв, не займали багато часу i мiсця. Перший подiбний заклад — «Голубе око» — вiдкрився в 1910 р. у примiщеннi Польського будинку прем’єрою «Незнайомка» О. Блока. Театр пробував себе у рiзних жанрах — вiд полiтичного шаржу до кiнематографiї, але така розпорошенiсть успiху не принесла, i театр поступово сам по собi припинив дiяльнiсть.
Кiнематограф
Нагадаємо, що кiно виникло наприкiнцi XIX столiття: у 1895 р. з’явилися першi фiльми французiв — братiв О. та Л. Люм’єр, яких вважають винахiдниками кiно. Проте ще в 1893 р. механiк Новоросiйського унiверситету в Одесi Й. Тимченко за участю професора цього ж унiверситету М. Любимова сконструював кiнознiмальний та кiнопроекцiйний апарати. Та за iронiєю долi всесвiтня слава кiновинаходу дiсталася братам Люм’єр.
У груднi 1896 р. у Харковi вперше у примiщеннi оперного театру вiдбулася демонстрацiя небувалого «чуда технiки» — кiнематографа. Харкiв’яни з газет уже знали про те, що винахiд французiв братiв Люм’єр проник до обох росiйських столиць, а ось тепер «рухлива фотографiя» з’явилася й у провiнцiйному Харковi. Але на вiдмiну вiд Москви та Санкт-
Петербурга у Харковi в програмi сеансу поряд з iноземними зйомками демонструвалися й кадри, зробленi на мiсцевому матерiалi й показанi А. К. Федецьким — професiйним харкiвським фотохудожником. На перших своїх кiнокадрах Федецький зафiксував урочисте перенесення чудотворної Озерянської iкони з Курязького монастиря до Харкова та джигiтовку козакiв Оренбурзького полку на Кiннiй площi. Кiносеанс Федецького мав небувалий успiх, про що свiдчить захоплений вiдгук рецензентiв у мiсцевiй газетi «Южный край». Через деякий час Федецький приступив до нових кiнозйомок на залiзничному вокзалi. Громiздким кiноапаратом кращої iноземної марки вiн зафiксував кадри до майбутнього сюжету «Вигляд Харкiвського вокзалу в момент вiдходу потяга».
Санкт-Петербургский театр музыкальной комедии
... целях обеспечения бесперебойной нормальной работы Ленинградского государственного театра музыкальной комедии приказываю: § 1. Предоставить Театру музыкальной комедии во временное пользование помещение Государственного академического театра драмы им. А. С. Пушкина…» [13] ... М. Ростовцева, Ю. Морфесси. А на первом открылся ресторан с кабаре, в котором выступали актёры различных жанров. В 1920 году ...
Протягом кiлькох рокiв Харкiв вiдвiдували заїжджi гастролери зi своїми кiноапаратами та стрiчками. Кiнофiльми демонструвалися в цирку братiв Нiкiтiних, у садах «Прикажчикiв» та «Комерцiйного клубу», у мiських театрах. Зацiкавилися кiнематографом i власники харкiвських розважальних закладiв. Вони почали закуповувати кiнопроектори. І новий атракцiон разом з клоунами, шпагоковтачами, лiлiпутами та iншими «єдиними у своєму родi артистами» посiв чiльне мiсце в кафешантанах, якi у свою чергу теж впливали на кiнематограф, вимагаючи продукцiї своєрiдного ґатунку. «Пiкантнi сценки» перекочовували з кафешантанiв до кiнематографiв, де демонструвалися iмпортованi з-за кордону, а згодом i вiтчизняного виробництва, «фiльми для мужчин». Такi напiвлегальнi нiчнi сеанси вiдбувалися й у Харковi. Критика негативно оцiнювала подiбнi фiльми «французького жанру» i вiдзначала, що вони «отруюють уяву, засмiчують, забруднюють її … i зводять усю зацiкавленiсть життям до роздягань та перевдягань». Вiдомий спiвак О. Вертинський iз цього приводу зазначав: «… Кiнематограф тодi мистецтвом не вважали. Це була, на думку багатьох, дуже примiтивна розвага, щось на зразок балагану, оснащеного найновiшою [на тi часи!] технiкою». Урядовi структури, Харкiвське мiське самоврядування намагалися боротися з поширенням подiбних видовищ, перш за все вдаряючи по кишенях власникiв розважальних закладiв. Спочатку було збiльшено податки з кафешантанiв у загальнодержавному масштабi, а в 1910 р. Харкiвська мiська дума своєю постановою збiльшила збiр на користь мiста з усiх розважальних i видовищних закладiв, звiльнивши вiд сплати цього податку тiльки благодiйницькi, загальнодоступнi навчальнi та науково-популярнi заходи, а також тi, що влаштовувалися в мiському театрi.
ВИСНОВОК
мас до театрального мистецтва зробили народнi будинки та робiтничi клуби.
модерного драматичного мистецтва, опановуючи творчiсть молодих драматургiв, виховали цiлу плеяду талановитих акторiв, сприяли розвитковi режисерської майстерностi.
Список використаної лiтератури
2. Станiславський С. К. «Музыкальное и театральное исскусство Харькова в начале ХХ ст.» – Х. 1980 – с. 352-360
