Як відомо, кінець XVI — перша половина XVII століття йшли під знаком національно-визвольної боротьби українського народу проти польської шляхти й покатоличення, проти турецько-татарськпх на-бігів. Козацько-селянські повстання під проводом С. Наливайка, Т. Федоровича, Д. Гуні та інших були тими спалахами, які відбивали хвилі невдоволення й протесту трудового селянства. Вершиною кон-фліктних зіткнень широких мас з іноземними поневолювачами була селянська війна 1648—1654 років під проводом видатного сина укра-їнського народу, талановитого полководця Богдана Хмельницького. Вона завершилась дуже вагомим історичним актом — возз’єднанням України з Росією, яке мало величезне значення для дальшого істо-ричного розвитку українського, російського і білоруського народів.
У першій половині XVIII століття українські землі залишались роз’єднаними, вони входили до складу різних держав: Росії, Польщі, Туреччини і Угорщини. Протягом століття велась боротьба за визво-лення Правобережної України, яка завершилася в кінці XVIII віку возз’єднанням її з іншими українськими землями. Це мало велике прогресивне значення в житті народу, сприяло роз-витку економіки і культури.
Разом з тим, відбувалось дальше класове розшарування суспіль-ства; розподіл вільних земель поміщикам, козацькій старшині, мо-настирям, з одного боку, і покріпачення селян, з другого боку. Це викликало хвилі протесту, повстанські рухи гайдамаків та опришків.
Велику роль у суспільному й культурному житті українського народу відіграли братства, які виникли наприкінці XVI століття. Це — товариства, організації, що об’єднували прогресивних і най-більш освічених та свідомих представників інтелігенції та інших верств міського населення. В силу історичних умов братства гуртувалися навколо церковних парафій, хоч були майже цілком світськи-ми організаціями. У їх програмі — боротьба за рідну мову, розвиток письменства, освіти й культури, за православну віру. Велика історич-на роль братств у організації широкої сітки шкіл, у тому числі ви-щих учбових закладів — колегіумів, зокрема Львівської школи (1587 р.), Острозького і Київського колегіумів (1580, 1632).
Культура України в кінці XVI–на початку XVII століття
... що саме культура може найбільш точно й живо передати особливості життя українського народу впродовж ... містах активну діяльність розгорнули братства. 2.2 Брацтва Братства - релігійно-національні організації українських православних міщан. ... Період кінця XVI – початку XVII століття є дуже яскравим і насиченим в ... української мови. Всенародна війна за свободу України 1648-1657 рр. безпосередньо відбилася ...
Згодом Київський колегіум указом Петра І реформовано в «Академію наук вольних» (1701 р.), яка стала центром науки і культури не тільки південно-східного краю Російської імперії, а й усіх східнослов’ян-ських народів. Цей заклад щороку відвідувало близько однієї тисячі учнів як з України — діти козацької старшини, духівництва, рядо-вих козаків, міщан,— так і з Росії, Білорусії, Молдавії, Сербії, Чор-ногорії, Болгарії та Греції. У Київському колегіумі навчалися ви-значні вчені й письменники, видатні діячі освіти й культури — Л. Барановпч, І. Галятовський, Є. Славинепькиіі, С. Полоцький, Г. Сковорода, Ф. Прокоповпч, А. Ведель та багато інших.
Дуже важливу роль відіграли братські школи й колегіуми у роз-витку музичної культури. Тут треба відзначити передусім таку деталь. Керівництво братств розуміло, що боротьба проти покатоли-чення повинна вестися у різних формах. Завоювати симпатії мас можна і через красивий, багатоголосний спів.
Співи були органічною і невід’ємною складовою частиною вихо-вання дітей у школах. Навчали хоровому (нотному) співу, музич-ній грамоті. У вищих школах учні проходили хорову практику, осно-ви композиції тощо. Добре поставлене музичне виховання у брат-ських школах першої половини XVII століття сприяло дальшому розвитку професіонального музичного мистецтва.
Багатоголосний спів зароджується ще наприкінці XVI століття. Вже у січні 1591 року Львівське братство вітало київського митро-полита дванадцятиголосним хором.
Основним жанром тогочасної фахової музики був партесний кон-церт. Це — багатоголосний одночастинний хоровий твір. Слово «партесний» походить від латинського pагtes, що означає спів за парті-ями з нот. Поряд з концертом розвивалися й інші жанри: кант, псальма, одноголосна пісня з інструментальним супроводом. Відомо також з курсу музичної літератури попереднього року, що великого розквіту набувають на Україні у
XVI—XVII ст. думи та народні пісні: ліричні, жартівливі, танцювальні, історичні. Між згаданими жанрами існували зв’язки. На кант і псальму впливала народна пісня, кант, в свою чергу, впливав на партесний концерт.
Народні ліричні пісні набувають популярності не лише в Україні, але й поза її межами. Про високий рівень музичного мистецтва свідчить ви-дана у Вільно 1677 р. «Граматика мусикійна» киянина Ми-коли Дилецького — відомого педагога і композитора.
Турбота козацької держави щодо розвитку музичного ми-стецтва проявилася навіть у тому, що в 1652 р. Богдан Хмельницький підписав універсал про утворення музичного цеху в Лівобережній Україні. На Запорожжі існували спеці-альні школи, які готували професіоналів «вокальної музи-ки і церковного співу». Вчитися сюди їхали з усієї України. Вагомий внесок у розвиток музичного мистецтва зро-била Києво-Могилянська академія, в якій вивчалися му-зика, хоровий спів, були організовані хори, оркестри. Чи-мало випускників академії стали видатними співаками, ке-рівниками хорових колективів, композиторами.
Вершин тогочасної музичної культури досягли хорові твори Артемія Веделя, Максима Березовського, Дмитра Бортнянського, котрі також (крім Д. Бортнянського) були випускниками академії. Ці твори поєднали традиції східно-слов’янської релігійної музики і народної пісенності з ви-соким професіоналізмом. Хорові концерти А. Веделя, ке-рівника хорів академії і Харківського колегіуму, написані на церковні тексти. Але сучасники вважали їх «театраль-ними», такими, що не відповідали духу релігійної музики.
Український композитор і диригент Бортнянський Дмитро Степанович
... музики. Артем Ведель працював у Москві керівником церковного хору. Та найбільш тривалий і гучний успіх мав як композитор, хоровий диригент і педагог Дмитро Бортнянський. ... нотний спів, ніжні і солодкі мелодії". Визначну роль у розвиткові музичної освіти не лише в Україні, а ... М. Березовський, Д. Бортнянський та А. Ведель, найвизначніші представники українського та російського музичного мистецтва другої ...
Одним із творців українського хорового стилю у духовній музиці був М. Березовський (1745—1777).
Він узагальнив досягнення вітчизняної та західноєвропейської хорової му-зики у хорових духовних композиціях. Його твори виріз-няються вишуканістю й художньою досконалістю («Літур-гія», «Причасні вірші»).
Найзначнішим досягненням ком-позитора є жанр хорового концерту («Не отвержи меня во время старости»).
Відомим осередком музичної освіти була Глухівська спі-вацька школа. У школі навчали гри на різних музичних інструментах, готували співаків для Придворної капели. Звідси вийшов видатний український композитор Дмитро Бортнянський (1751 — 1825), який був реформатором цер-ковного співу, диригентом. Навчався в Італії. Написав опе-ри «Креонт», «Алкід», «Квінт Фабій».
Повернувшись з Італії, став управителем Придворної капели в Петербурзі. У його творчій спадщині переважа-ють концерти. Духовна музика Д. Бортнянського звучить у церквах багатьох країн світу.
Певним підсумком більш ніж 200-літньої традиції ство-рення духовних пісень в Україні стало видання «Богогласника» (Почаїв, 1790—1791 рр.).
Збірник містить 250 віршів з нотами.
Інструментальна музика не досягла такого рівня, як хо-ровий спів. До здобутків інструментальної музики XVIII ст. належить «Концертна симфонія» Д. Бортнянського та «Українська симфонія» Є. Ванжури.
Одним із зачинателів української фортепіанної музики був О. Лизогуб — композитор і піаніст, виходець з козаць-ко-старшинського роду, що був на Чернігівщині та Полтав-щині. Йому належать варіації на теми українських народ-них пісень «Ой у полі криниченька», «Ой ти, дівчино» та ін.
