Об’єднання східнослов’янських племен спричинило створення потужну державу зі столицею у Києві, за своїми розмірами і значенням котрий обіймав одне з перших місць у Європі. «Є в ній пречудове й загадкове у цьому процесі, який привів до створення Давньоруської держави з столицею у Києві. Східні слов’яни точно раптово виходять арену історії і аналітиків створюють велике і наймогутніше государство»1.
Становлення Київської Русі належить до ІХ ст., а в X—XI ст. Київська Русь перетворюється на наймогутніше і велике государство2. Вигідне географічне розташування Києва Дніпрі, на південну точку великого водного шляху «із варягів у греки», соединявшего Київ із Північно-Західної і Південно-Східної Європою, хороший клімат, родючий грунт та духовна близькість до Візантії зробили цю галузь першої сценою російської історії, а самий місто Київ — найважливішою економічною і культурним центром східних слов’ян. Іншим центром культури Київської держави північ від був Новгород. Він також мав своєрідними традиціями, яскравою, повнокровною культурою, про що буде сказано далі.
Київська Русь була колискою три братні народів — російських, українців і білорусів, на той час колишніх єдиним народом із загальним мовою, літературою, музикою.
Рубіж X—XI ст. — це період історія Руської держави, що характеризується швидким розвитком мистецтва у всіх його напрямах. Цей стрімке зростання пов’язаний лише з процесом формування Єдиного держави, але й розширенням зв’язків молодого Руської держави із країнами Сходу, переважно Візантією, і Заходу.
Київська Русь межі X—XI в. входить у нову стадію розвитку. Неминучим стає активне вплив зрілої візантійської, грецької культури. Візантія в XX ст. переживає свій підйом. Вона надає сильне вплив на молоду, розквітаючу культуру Київської Русі.
Прийняття християнства Володимиром і хрещення Києва 988 р. (як і, як хрещення Ольги в 955 р.) мало велике політичне значення. Вона була свідченням византийско-русских державних контактів, і нової культурну орієнтацію російського народу. Завдяки цьому Київська Русь прийняла нової судової системи цінностей, властиву візантійським світу.
Візантійська культура була, за словами Д. З. Ліхачова, «трансплантирована», тобто повністю пересаджена на російську грунт разом із християнством за обрядом. Під впливом Візантії з кінця XX ст. починається християнізація Русі. То справді був поступовий процес, який приніс ті величезні зміни у розвиток всього мистецтва, зокрема музики. І хоча дата офіційного прийняття християнства пов’язують із хрещенням Києва в 988 р., фактично християнізація Російської землі почалася набагато раніше й точилася кілька століть. Вже за Ігоря у середині XX ст. у Києві існувала християнська громада, объединявшаяся навколо церкви св. Іллі на Подолі. Позаяк була церква, то неї, були й необхідні для богослужіння музичні співочі тогочасні книги й церковне спів. У церкві Іллі-пророка частина дружинників Ігоря в 945 р. приносила клятву на договір з греками. Київ всім інших областей ще довгий час зберігав роль місіонерського центру. Траплялося, коли проповідь християнства зустрічала опір народу, предводительствуемого волхвами. У початковій літописі під 1071 р. зберігся оповідання про боротьбі Гліба з поганським волхвом; у своїй князь та її дружина протистояли народу, «сташа у єпископа, а людье вси идоша за волхва»3.
Культура Древней Руси (4)
... тысячелетние, народные традиции . Цель нашей работы - исследование культуры Древней Руси. Объект - культура, а предмет - культура Древней Руси. Цель нашего исследования обусловила постановку и решение таких задач ... изучение меценатства и культурных связей в Древней Руси. 1. Значение принятия христианства для культуры Древней Руси Без сомнения, важнейшей культурной составной восточнославянского ...
«Византийское християнство непросто «вплинуло» на релігійне життя російських, він був перенесено на Русь. Воно не змінило, не змінив язичництво — воно було їх замінило й у кінцевому підсумку знищило як институт»4. Внаслідок цього стало надовго укорінене у народі двовір’я — поєднання нового християнського світогляду зі стародавніми народними віруваннями, що йдуть із глибин язичницької Русі.
Часом не тільки Візантія справила впливом геть Київську Русь XX ст. Вплив на російську культуру надавали як західні країни, особливо у Новгороде5.
Поруч із візантійським культом княжа еліта — піддані, дружина — засвоює візантійську світську культуру, її придворні звичаї, що зумовлює виділенню особливої нової світської культури эллинизированного типу. Завдяки цьому змінюється характер княжої влади й самий князівський двір та її побут. Якщо за Святославе спосіб життя великокняжого двору був простий й суворим, то, при Володимирі палацева розкіш, розмах монументального будівництва, багатства і блиск церковного оздоблення вже претендували а то й на першість, то крайнього заходу, на порівнювати з візантійським пишнотою.
Мистецтво Київської Русі пов’язані з розумінням високих зразків візантійського канону, що став відправною точкою у розвитку давньоруського професійного мистецтва. Зразки візантійської музики, іконопису, архітектури стали основою творчості російських майстрів, які з тим непросто копіювали оригінал, а творчо його переробляли. Запрошені з Візантії живописці, зодчі, музиканти навчали російських зодчеству, знайомили його з технікою мозаїки, фрески, іконопису, музичної писемності спів.
Зодчі Київської Русі добре знали фізичні властивості музичного звуку, що промовисто свідчить чудова акустика древніх храмів. Не менше славилося на Русі і мистецтво лиття дзвонів, їх мелодійний і плавний дзенькіт міг поширюватися упродовж десятків кілометрів. Такого мистецтва було невідомо ні Візантія, ні южнославянские країни.
Слава Києва — однієї з багатих і великих міст Європи XI—XII ст. — відповідала значенням цього міста — «матері міст», столиці величезної та сильною держави. З великокнязівської династією вважали вигідним поріднитися владики багатьох держав, навіть які межували з Київської Руссю.
Культура Київської Русі
... Україні. 4. Характерні особливості рукописної книги Київської Русі Рукописна книга Київської Русі має певні, притаманні тільки їй ... справи, переписування книжок, співу. У той час на Русі вже існували нотний спів і нотне (крюкове) ... Русі на південнослов'янську писемність. Це ще раз підтверджує спільність походження, мовну спорідненість східних, західних і південних слов'ян, близькість їхніх культур ...
У центрі Києва споруджується великий храм — споруда Десятинної церкви, де співали два хору. Природно припустити, що це величезний храм, як і й інші йому церкви Києва, Новгорода, Чернігова, повинен мати навчених співаків, спів яких відповідала б його величної монументальної архітектурі. Усе це призвело до необхідності навчати співаків, розширювати книжкове справа, обзаводитися книжками (тоді рукописними), якими можна було б навчитися співу.
Початок російського освіти
Перші російські літописі згадують про турботі Володимира про просвітництво, про побудову шкіл. У Первоначальной літописі говориться про «доместиковом дворі», що у Києві біля Десятинній церкві. Доместиками в Візантії, і потім і Русі називали майстрів співу, котрі поєднували обов’язки певца-солиста, диригента хору та їхні вчителі співу. Доместики навчали співу, читання. Згаданий літописцем «доместиков двір» і він, очевидно, однією з перших співочих шкіл на Русі.
Найважливішим подією культури Київської Русі була поява писемності, а водночас та західною музичною писемності. У основу кирилиці ліг грецький алфавіт, як і грецькі знаки невменного музичного листи послужили основою середньовічної російської музичної писемності.
Розвитку писемності, освіти та книжкової справи чимало сприяли князі Володимир і Ярослав, які є першими російськими просвітителями. Літопис повідомляє про улаштуванні Володимиром «вчення книжкового», тобто шкільної освіти, і навіть говорить про книгах, розданих їм «на навчання». Це церковно-славянские книжки.
«З хрещенням Русі пов’язана цілеспрямована діяльність із запровадження церковно-славянского мови як мови християнської культури. Літопис безпосередньо пов’язує християнізацію Русі і почав там книжкового вчення. Відразу після звістки про хрещенні киян у Дніпрі Повістю временних літ повідомляє, Володимир «нача поимати у навмисні чади діти так і даяти нача на навчання книжкове». Про цю подію вважатимуться воістину епохальним для історії літературної мови, оскільки початок шкільного вчення, і знаменує власне початок літературного языка»6.
Організовані Володимиром школи орієнтувалися на візантійську освіченість. Грецька вченість виступала на Русі як придбання книжкової мудрості. У освіти цих шкіл входило оволодіння церковно-певческим мистецтвом.
Діяльність, розпочата Володимиром з організації шкіл, була продовжено Ярославом Мудрим (1019—1054), що прославилася своєю любов’ю до вченню книжковому. У спорудженому їм у Києві Софійському соборі грунтувалася бібліотека, де зберігали, переписували і перекладали книжки. Літописець розповідає про просвітницьку діяльність Ярослав Мудрий, яка сама переписував тогочасні книги й збирав в бібліотеці Софійського собору.
Прагнення знання, з освітою — одна з важливих якостей культури Київської Русі. Перший російський літописець вигукує: «Велика адже буває користь від вчення книжкового; книжки наставляють і навчають нас…» Діяльність Володимира Смалинюка й Ярослава — перших російських просвітителів — літописець зрівнює із важкою працею хлібороба: «Володимир зорав і розм’якшив грунт, а Ярослав засіяв книжковими знаннями».
Культура Київської Русі (2)
... стали цінним надбанням нашої культури. 11. Літературні памятки Київської Русі. Високий розвиток культури Київської Русі мав міцне підґрунтя, ... тисячі сторінок пергаменту чи паперу, або невеличка книжка кишенькового розміру. Вони виконані й скомпоновані гармонійно, ... чверть- та півсторінкові, оборкові, на полях. Характерна особливість цього періоду -- велика кількість ілюстрацій, що становили цикли ...
Прогресивну роль той час виконували багато монастирі, надаючи велику допомогу у освіті, книжковому і співочому справі. Вони утворювалися училища, у яких навчали читання, співу, перебували скриптории, де переписували книжки. Першим російським монастирем був Києво-Печерський монастир, заснований Антонієм і Феодосієм Печерським в 1055 р. У цьому вся монастирі було написано перша російська летопись7.
Феодосія Печерського як засновник цього великого монастиря мав безпосередній стосунок до влаштуванню церковного співу. У його повчаннях неодноразово говориться про характер співу, «добролепном», злагодженому, «доброчинном». Церковне спів під керівництвом «найстарішого», за словами Феодосія, має нагадувати спів янголів — «ангелогласное» спів. У свій монастир він ввів Студийский статут богослужіння, відповідний статуту Студийского константинопольського монастиря, і потім поширився на Русі і проіснував до кінця XV в.
Важливим проявом культурних інтересів молодої держави стала зарождавшаяся вітчизняна література.
Перші століття літератури на Русі розглядаються як століття власне давньоруської літератури XI—XIII століть, відносного її єдності. Головними центрами його розвитку стали два міста — Київ Півдні і Новгород північ від. Як справедливо зазначає Д. З. Лихачов, «незалежно від цього, де створювалися твори — в Новгороді, Києві, Ростові, ВолодимиріВолинському, Галичі чи Турові, вони поширювалися у всій східнослов’янської території Польщі і включалися на єдину литературу»8.
На творах літератури цього часу лежить печатку монументальності стилю. Література стає досить різноманітної, особливо літописі, у яких описуються й різні події, і факти історії Руської держави, інколи ж викладаються важливі відомості, що стосуються мистецтва.
Широке поширення отримує повчальна, повчальна і богословська література — «Поучение», «Слово», наприклад «Поучение Володимира Мономаха» (кінець XI — початок XII в.).
Улюбленим читанням середньовічних читачів були житія — Четьи-Минеи. Першим російським твором цього жанру було житіє князів Бориса і Гліба, що поклала початок самостійного російському творчості. З пам’яттю цих російських князів, полеглих від руки їх властолюбного брата Святополка, була пов’язана ідея патріотичного єдності Руської держави. На пам’ять про Борисові і В Україні Глєбі було написано перші російські музичні твори — кондак, стихіри, канон, що у рукописах від XII в., літературні твори — житіє, літописна повість, створювалися церкві та ікони.
Величезне значення на формування та розвитку російської культури мала перекладна література із грецької языка9. Бистрому поширенню перекладних грецьких, і зокрема співочих, книжок сприяла попередня робота з перекладам книжок південнослов’янських перекладачів — болгар, македонців — носіїв слов’янського мови. Росіяни службові і співочі книжки цього часу, написані церковнослов’янським мовою, майже від південнослов’янських. Це по-перше южнославянское впливом геть Русі сприяло швидкому освоєння візантійських культурних традицій.
Недавні розвідки істориків дозволив встановити, що у XI—XIII ст. у спілкуванні біля Русі перебувало близько 140 тисяч книжок, кілька сотень наименований10. Показник, який свідчив про дуже високому на той час рівні грамотності у державі, чиє населення, як вважають, не перевищувало 7 мільйонів. Серед ці книжки великий відсоток припадав на музыкально-певческие. З часом на Русі збільшувалася кількість співочих книжок і кількість людей, володіли музичної грамотою.
Україна. Культура і побут українського народу. Духовна культура ...
... та Харкові. У другій половині XIX ст. відкривається ряд музичних шкіл, що сприяло розвиток музичної освіти на Україні . Але справжній розквіт музичної культури ... українського населення, його онімечення, полонізації та мадяризації. Тільки після революції і возз'єднання українських земель в єдиній соціалістичній державі український народ ... українських художників цього періоду ... Україні не було державних ...
Кожне покоління вносило щось своє, нове; в давньоруських рукописах позначилися шлях розвитку російського професійного співочого мистецтва і весь історії російської середньовічної музики, її распевов, нотацій, творчість середньовічних композиторов-распевщиков. Російська музична медиевистика (від латів. medius — середній) — наука про російському музичному мистецтві середньовіччя — спирається на дослідження цих рукописів.
Давні музичні рукописи, збережені починаючи з рубежу XI—XII ст., яскраво засвідчують історії російської епохи Середньовіччя 11. Ці рукописи дають міцний фундамент історії російської древнього періоду. Проте роботу з ними викликає чимало труднощів, оскільки більшість їх не датоване, немає вказівок цього разу місце створення і розшифровано. Особливо складна цьому плані роботу з найбільш древніми рукописами, які піддаються розшифровці. Завдання по атрибуції рукописів, їх розшифровці стоять перед одній з історичних дисциплін, званої палеографией (від грецьких слів палайос — древній і графо — пишу), що займається дослідженням пам’яток древньої музичної писемності.
Народне і церковне мистецтво Київської Русі
Двоїстий характер музичної культури Середньовіччя
З кінця XX ст. внаслідок християнізації російська культура зазнає великі зміни. З’являється нова культура візантійського походження. Російська культура хіба що роздвоюється. Ця двоїстість, створена результаті сполуки християнської зі споконвічною язичницької східнослов’янської культурою, відбивається в усьому: у мові, літературі, музиці, образотворче мистецтво, міфології і обрядности12. Поруч із розмовним російською мовою з’являється церковнослов’янська книжковий мову.
Аналогічне явище простежується й у музичну культуру. Починаючи з Київського періоду й протягом усього Середньовіччя одночасно співіснували дві музичні культури різного призначення, котрі володіли різними засобами художньої виразності, — народна і церковна: пісні і піснеспіви.
Ці дві області музичної культури Київської Русі кожна по-своєму відбили національну своєрідність і дух давньоруської музичної культури: народне в піснях світського (мирського) змісту, професійне — в песнопениях духовного (культового) характеру. Попри те що, ці дві культури перебували уже багато століть у стані відкритого антагонізму і ворожнечі, зумовленої боротьбою двох несумісних ідеологій — язичницької й християнської, — багато все-таки їх ріднило. Обидва мистецтва виникли в одній загальної музичної грунті.
Церковна музична культура створювалася співаками, котрі знали народну музичній стихії. Склад її музичної мови було бути принципово іншим, оскільки створити інший музичну
