Поняття модернізму. Основні напрямки мистецтва модернізму
При достатньо глибокому ознайомленні з культурними надбаннями тієї чи іншої епохи ми десь на інтуїтивному рівні відчуваємо, що вся сукупність змістовних та формальних ознак конкретної епохи спирається на деяке загальне підґрунтя, котре постає як інтегральний результат дії усього складного комплексу соціально-економічних, політичних, правових, моральних, естетичних чинників та культури в цілому у різноманітних проявах нормативного функціонування її видів та типів. На жаль, предмет цього інтуїтивного схоплення поки що не має достатньо адекватного рефлексивно-понятійного аналогу. Частіше за все для позначення вказаного явища застосовується не досить чіткий термін «дух епохи».
Принаймні, ми вже звикли до вживання таких словосполучень, як «середньовічний світогляд», або «естетика доби Відродження», «культурна свідомість класицизму» або «естетичні принципи бароко». У будь-якому разі ми маємо справу із комплексними наслідками інтеркультурної взаємодії, які формують відповідну для даної епохи, своєрідну та впізнаваєму метамову певного етапу розвитку культури людства, котра, попри всі національні відмінності, має явні загальнолюдські ознаки.
Саме через це всі вказані узагальнюючі дефініції певних епох залишають осторонь національно-культурні особливості прояву їх генеральних закономірностей, або, якщо і роблять їх предметом аналізу, то як явища, підпорядковані вказаним загальним рисам епохи.
Свої особливості має і століття, що минає. З’ясування його інтегрально-культурних ознак, виявлення певної «метамови» культурної (чи культурологічної) свідомості кінця XIX-го — початку XX-го століть є важливим моментом привнесення рефлексивного моменту до складу синтетичних елементів самосвідомості періоду, що віддаляється від нас культовим рубежем третього тисячоліття. Однією з цих ознак, що відкриває можливість для кращого розуміння «духу епохи», є її стильові особливості, котрі постають як її специфічна, притаманна лише даному етапу розвитку людства метамова культури.
Вказаний період став переломним в історії мистецтва. В цілому цей період можна розглядати як підготовчий етап в формуванні якісно нової мистецької парадигми століття, що минає. Природна для кожної культурної епохи динаміка естетичних принципів та структур творчості в цей період відрізняється підвищеною інтенсивністю і стає типологічною характеристикою всіх національних культур. Виявлення нової гносеологічної та аксіологічної художньої орієнтації творчого суб’єкта, літературного напрямку або течії дозволяє зафіксувати ті кардинальні зміни в культурі нашої епохи, котрі набувають узагальненого значення конкретно-часової моделі розвитку мистецтва в цілому.
Декоративно-прикладне мистецтво Галичини
... століття; усистематизувати напрямки та види декоративного мистецтва; проаналізувати види народного декоративного мистецтва, що переважають на Галичині; з’ясувати та узагальнити художні особливості декоративного мистецтва історико-етнографічних земель Опілля, ... III тис. до н.е. Ткацька справа набула особливого поширення в період Трипільської культури. З середини III тис. до н.е. збереглися пам’ятки ...
Відзначені вище тенденції кінця згаданого періоду найбільш рельєфно проявилися в модернізмі — найпродуктивнішому напрямку європейського мистецтва цієї доби.
Поняття модернізму, Модернізм — (від французького «moderne» — новітній, сучасний).
Художньо-естетична система, що склалася, починаючи від 20-х років ХХ сторіччя, як характерне відображення кризи буржуазного суспільства, протиріч буржуазної масової та індивідуалістичної свідомості.
Модернізм поєднує різноманітність відносно самостійних ідейно-художніх напрямів і течій
декадентство і авангардизм.
Протестуючи проти таких тенденцій модернізм, одначе, виявляє намагання не до подолання їх, а до трагічно-хворобливої естетизації. Відчуваючи дисгармонію світу, відчуженість особистості, несвободу і нестабільність становища художника в світі капіталу, модернізм заперечує при цьому можливості попередніх (інших) культурних традицій не тільки протистояти силам руйнації, але й виражати своє відношення до них, навіть адекватно їх мистецьки відображати.
Стильове новаторство стає самоціллю, Основні напрямки мистецтва модернізму, Культура ХХ ст. — одне з найскладніших явищ в історії світової культури:
- По-перше, це пояснюється великою кількістю соціальних потрясінь, страшних світових війн, революцій, які витиснули духовні цінності на периферію людської свідомості і дали поштовх розвитку примітивних націонал-шовіністичних ідей, посилення культу тотального руйнування старого.
- По-друге, відбуваються суттєві зміни в галузі економіки та засобів виробництва. Поглиблюється індустріалізація, руйнується традиційний сільський устрій життя. Маси людей відчужуються від звичного природного середовища, переїжджають до міст, що призводить до урбанізації культури.
- По-третє, поступове перетворення суспільства на комплекс різних об’єднань та угрупувань веде до процесу загальної інституціоналізації, результатом якої є позбавлення людини власного «Я», втрата індивідуальності.
Специфічним культурним феноменом ХХ ст. називають модернізм. Модернізм (від «modern» — новий) — термін сумарний, який позначає велику кількість не схожих між собою, різноманітних і суперечливих художніх напрямів у світовій культурі ХХ ст. Модернізм — це культура, яка заздалегідь протиставляє себе будь-якому різновиду традиційної культури (і передусім культурі реалістичній).
Першою стадією розвитку в модернізмі став декаданс — напрямок культури кінця XIX — початку ХХ ст., який характеризується переважно занепадницьким настроєм, песимізмом, тугою за втраченими суспільством духовними ідеалами, самодостатнім естетизмом. Відчуваючи дисгармонію світу, анти-гуманність відносин у суспільстві, декаденти відмовляються від пропагування активної соціальної діяльності. Історичний досвід попередніх революцій і невтішна оцінка морального стану сучасного їм людства підірвали їх віру в можливість прогресивного соціального перевороту.
Реферат модернізм і постмодернізм
... модернізм жадав пошукові та втіленню якихось завершених і цілісних художніх форм, тоді як постмодернізм демонструє зовсім зворотне. Феномен постмодернізму — це феномен гри, спростування себе, парадоксальності. Така опозиція модернізму і ... Російський постмодерн. Мета і устремління На відміну від колишнього неприйняття чи практики випадкових контактів із масовою культурою мистецтво поставангарда ...
Втрата ідеалів стає результатом сприйняття світу як хаотичного і жахливого у своїй ворожості щодо людини, і у підсумку призводить до нівеляції інтересу щодо предметного світу взагалі. У цьому відношення модернізм — це культура асоціальна. А тому предметний зміст дійсності перетворюється для діячів модернізму в щось несуттєве, другорядне. Це знаходить своє відбиття у виникненні принципу деформації як спільного принципу, характерного для численних художніх течій модернізму.
Ще одна з особливостей модернізму — це розрив зв’язку з масовою художньою свідомістю, масовим художнім смаком. Культура модернізму є, по суті, елітарною, тобто орієнтованою на невелику групу людей, які володіють особливим художнім сприйняттям.
експресіонізмом
абстракціонізму
У добу Першої світової війни виникають також форми модернізму, які на відміну від довоєнних вже тяжіють до активного впливу на світ, до втручання в духовну, а іноді й суспільну сферу людського буття.
«Сучасний стиль»
Модернізм впливав на розвиток усіх галузей культури.
Як явище, масова культура формується в 20-і рр. ХХ ст. Її появі сприяв розвиток засобів масової комунікації — газет, популярних журналів, радіо, грамзапису, кінематографу. Все це демократизувало культуру, відкрило доступ до неї масової аудиторії, і в той же час зумовило проникнення в культуру суто комерційних інтересів. Отже, культурна ситуація ХХ ст. покликала до життя багато різних художніх течій. Попри всі суперечності та конфлікти епохи, діяльністю представників різних художніх течій, різних національних культур формується багатолика, суперечлива світова культура.
Література
- Білик Б. І. Культурологія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К.: КНИГА, 2004. — 408 с.
- Греченко В. А., Чорний І. В., Кушнерук В. А., Режко В. А. Історія світової та української культури: Підруч. для вищ. закл. освіти. — К.: Літера, 2000. — 464 с.
- Дмитриева Н. А. Краткая история искусств. — М.: Искусство, 1988 — 1993. — Вып. 1.2. 3.
- Історія українського мистецтва в 6 т. — К.: АН УРСР. Голов. ред. УРЕ. — 1966 — 1970.
- Кучменко Е. М. До проблеми примітивізму в образотворчому мистецтві Нового і Новітнього часу. — К.: Знання, 1999. — 22 с.
- Макаров А. Світло українського бароко. — К.: Мистецтво, 1994. — 288 с.
- Подольська Є. А., Лихвар В. Д., Іванова К. А.
- Культурологія: Навчальний посібник: Вид 2-ге, перероб. та доп. — Київ: Центр навчальної літератури, 2005. — 392 с.
23.06.2012
