Настрої, що поступово поширювалися в чеському суспільстві під впливом національно-патріотичної пропаганди, сприяли активізації політичного життя
У Чеському та Моравському сеймах виникла станова опозиція, яку не влаштовувала економічна та національна політика віденських властей. Так, сейм Чехії не захотів виконувати роль пасивного й слухняного виконавця урядових розпоряджень і виступив з вимогами надати депутатам право визначати нові податки, збільшити представництво міщан у сеймі, призначати до гімназій викладачів чеської мови тощо.
Серед проблем, що перебували на той час у центрі уваги чеського суспільства й вимагали якнайскорішого розв’язання, були: рівність чехів і німців, уладнання відносин в аграрній сфері, врегулювання соціально-економічного становища міського населення.
Після перших повідомлень про революційні події у Франції в
Так, чеські радикали вимагали прийняття конституції, розширення виборчих прав, скасування панщини, забезпечення свободи слова, зборів, гарантій особистої безпеки, свободи віросповідання, запровадження чеської мови у судочинстві та шкільництві, вирішення соціальних питань тощо. Чеські ліберали також підготували документ, у якому пропонували створити єдиний сейм Чехії, Моравії та Сілезії, надати виборчі права всім верствам населення, скасувати панщину та привілеї шляхти, зрівняти чеську мову з німецькою, встановити свободу друку, зборів та віросповідання, скоротити строк служби в армії, зменшити податки та ін.
Однак проекти підготовлених петицій не були ухвалені. Для підготовки остаточної редакції документа був створений Святовацлавський комітет. 19 березня депутація комітету відвезла до Відня петицію до імператора.
Документ, який потрапив до імператора Фердінанда І, вимагав об’єднати чеські коронні землі й створити в Празі спільний становий сейм і уряд; надати всьому населенню рівні з дворянством і духовенством права на представництво у сеймі; забезпечити рівність чехів і німців у адміністративних установах і школах та публічне судочинство; призначати на посади людей, які б володіли чеською та німецькою мовами; запровадити свободу особи, друку, зборів, віросповідання; ліквідувати рештки феодальних відносин шляхом викупу державою повинностей селян.
У Відні 13 березня вибухнула революція., У Чехії в революційних виступах брали участь широкі народні маси.
Збори Святовацлавського комітету 29 березня підготували другу петицію з вимогами чехів до імператора. 8 квітня влада мусила погодитися на створення в Празі вищих державних установ Чеського королівства, запровадження широкого виборчого права на виборах до сейму, визнання рівності чеської і німецької мов. Панщину на всій території імперії скасував спеціальний патент від 28 березня. Проголошувалася також свобода друку та віросповідання, знижувалися податки на виробництво продуктів харчування.
Система вищої освіти в Чехії
... приватні вузи. ВНЗ в Чехії діляться на університети і академії. Згідно із законом про вищу освіту університетами мають право називатися тільки ... ліцензію Міністерства освіти, молоді та спорту. В даний час в систему вищої освіти Чеської Республіки входять 62 вищих навчальних заклади, ... вузами: державна вища освіта нараховує більше 650 років традицій, а перші приватні вузи з'явилися в 1999 році; кращий ...
Якщо чехи в цілому сприятливо поставилися до відповіді на петицію, то німці в чеських землях не тільки виступили проти певних вимог, а й вимагали приєднання чеських та австрійських теренів до Німеччини. Це не відповідало інтересам Австрійської імперії, тому віденська влада прагнула співпрацювати з чеськими лібералами, які виступали за збереження Габсбурзької монархії. Так, Ф. Палацький вважав, що створення об’єднаної Німеччини призведе до розпаду Габсбурзької монархії — гаранта безпеки всіх народів, що входили до її складу. У відкритому листі до Франкфуртського парламенту, куди запросили і його, він заявив, що тільки Австрійська імперія спроможна забезпечити вільний національний розвиток чехів та інших слов’янських народів.
Ця позиція, якої дотримувалася більшість чеських лібералів і радикалів, загострила чесько-німецькі відносини й формально розколола спочатку єдиний рух. У той час, коли австрійсько-німецька ліберальна ідеологія, що народжувалася, в багатьох випадках спиралася на «йосифінську» спадщину й підкреслювала насамперед загальні аспекти державно-політичної перебудови Центральної Європи, чеські ліберали висували здебільшого національні вимоги.
10 квітня 1848 р. Святовацлавський комітет у Празі було
Підготовка до виборів у Франкфуртський парламент, а також посилення у зв’язку з цим войовничих настроїв серед ідеологів пангерманізму спонукали чеських, словацьких, хорватських та інших слов’янських політиків до згуртування. 2 червня 1848 р. в Празі розпочав роботу Слов’янський з’їзд, який становив певну альтернативу Франкфуртському парламенту й розглядався як прообраз майбутнього слов’янського наддержавного союзу.
Віденський уряд заборонив скликання загальнослов’янського з’їзду, але не заперечував проти зборів представників австрійських слов’ян. Австрославізм організаторів конгресу розглядався при дворі як передумова використання з’їзду проти революційних сил. Однак австрійська преса різних напрямів виступила проти ідеї з’їзду, вбачаючи в ньому панславістську демонстрацію. Негативною була реакція й угорського уряду, який зробив спробу переконати частину слов’ян відмовитися від участі в роботі з’їзду й домагався од Відня його заборони.
Програма роботи з’їзду передбачала обговорення таких питань: про значення та взаємовідносини слов’ян у Австрійській імперії; про ставлення слов’ян до інших народів монархії; про ставлення австрійських слов’ян до інших слов’янських народів; про ставлення до всіх інших європейських народів. На з’їзд прибуло понад 300 делегатів з різних слов’янських земель монархії. Більшість учасників форуму належала до ліберальної течії, але були й радикали від «Чеського Репілу», 35 делегатів репрезентували аристократів. До порядку денного з’їзду було внесено питання про підготовку «Маніфесту» і петиції до імператора, про можливість утворення союзу слов’ян.
Москва в романе «Война и мир» (Л.Н. Толстой)
... Джон Брэдли —… Артур Шопенгауэр и его философия Конспект книги: Игорь Танцоров — Деньги или… Сочинение: Москва в романе «Война и мир» (Л.Н. Толстой) (484 слова) Л.Н.Толстой писал: «Всякий русский человек, ... глядя на Москву, чувствует, что она мать…». Этот ...
«Маніфест до європейських народів»
Повстання спалахнуло раптово., Реакційну роль під час повстання відіграла «Тимчасова урядова рада»,
Одна з основних причин поразки Празького повстання полягала в тому, що німці і чеські ліберали відмовили йому в підтримці, вбачаючи у виступі лише «панславістську змову». Утім революційних вибух за своїм змістом був суто політичним, оскільки в ньому брали участь як чехи, так і окремі німці.
Після поразки повстання в Празі було запроваджено воєнний стан
Після придушення за допомогою російських військ угорського повстання наприкінці жовтня 1848 р. в моравському місті Кромержиж зібрався загальноімперський парламент. Його головним завданням була підготовка конституції, в розробці якої брала участь група чеських лібералів під проводом Ф. Палацького. 2 грудня 1848 імператор Фердінанд 1 зрікся престолу на користь свого небожа, 18-річного Франца Йосифа.
До березня 1849 р. проект конституції був підготовлений, але 7 березня імператор розпустив парламент, а до Кромержижа увів війська. Це викликало невдоволення в Чехії. Студенти створили в Празі Революційний комітет, який разом із радикальними силами в Німеччині і Австрії розпочав підготовку до спільного виступу. Однак австрійська влада викрила плани змовників і 10 травня провела масові арешти. У Празі знову було запроваджено воєнний стан, що діяв до 1853 р.
імператор Франц Йосиф 7 березня 1849 р.
Література
- История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1996. Т. 1.
- Костюшко Й. Й. Аграрная реформа 1848 г. в Австрии. Москва, 1993. Краткая история Чехословакии. Москва, 1988.
- Кузьмин М. Н. Школа и образований в Чехословакии (конец XVIII — 30-е гг. XX ст.).
Москва, 1971.
- Мыльников А. С. Павел Шафарик, выдающийся учений-славист. Москва; Ленинград, 1963.
- Мыльников А. С. Иозеф Юнгман и его время. Москва, 1973.
- Мыльников А. С. Эпоха просвещения в чешских землях. Идеология, национальное самосознание, культура. Москва, 1977.
- Мыльников А. С. Культура чешского Возрождения. Москва, 1982.
- Татова Л. Н. Чешская культура первой половины XIX в. Москва, 1991.
02.09.2012
