Стихійні явища на території України
ЗМІСТ
Вступ
Розділ І. Основні загрози виникнення небезпечних стихійних явищ
Розділ ІІ. Метеорологічно небезпечні явища
2.1 Сильні дощі.
2.2 Град.
2.3 Сильна спека.
2.4 Суховії.
2.5 Посухи.
2.6 Ураганні вітри.
2.7 Шквали.
2.8 Смерчі.
2.9 Сильні снігопади і заметілі.
2.10 Сильні морози.
2.11 Сильні ожеледі.
2.12 Тумани.
Розділ ІІІ. Гідрологічні небезпечні явища
3.1 Повені.
3.2 Селі.
Розділ ІV. Екзогенні небезпечні явища
4.1 Природні пожежі.
4.2 Зсуви.
4.3 Обвали, осипи.
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Розділ І. Основні загрози виникнення небезпечних стихійних явищ
Протягом ХХ століття у Карпатах було зареєстровано 17 катастрофічних паводків, 6 селепроявів та 9 великих вітровалів, сума збитків яких складала 50 млн. грн. щорічно. В ХХІ столітті відбувся один великий паводок, який наніс збитків на суму майже 300 млн. грн. Причини виникнення стихійних явищ у Карпатах з’ясовують і до сьогодні. Вони висвітлені в різних заявах, звітах, експертних висновках, наукових статтях, монографіях і періодичних виданнях (всього біля 800 найменувань).
Проте всі автори, без винятку, з’ясовують причини, тобто аналізують явище, яке вже відбулося, хоча цьому явищу (стихійному лихові) передували певні процеси. Небезпека не виникає зненацька її появі передує загроза, яка в свою чергу також породжується певним ризиком чи викликом. Дослідженню якраз цих передумов (ризиків та загроз) виникнення небезпечних стихійних явищ в Українських Карпатах і присвячена ця стаття.
З лісами тісно пов’язана водна і вітрова ерозія, паводки, підтоплення, селі, вітровали, буреломи тощо, які завдають значної шкоди як економіці регіону, так і навколишньому природному середовищу. Найгірша екологічна ситуація за низької лісистості території склалася в басейнах Дністра, Тиси, Західного і Південного Бугу, де сконцентровані найбільш водомісткі промислові і сільськогосподарські виробництва, розміщені великі міста (селища), об’єкти енергетики тощо. Особливою руйнівною дією відрізняються паводки в басейні р. Тиси, Пруту, Дністра, Сірета, Західного Бугу. Ними охоплено біля 30 відсотків території країни. Всі ці природні чинники в поєднанні з надто високим рівнем освоєності території призвели до порушення рівноваги природного ландшафту країни, погіршення якості орних земель, лісостанів, водних джерел, а також до порушення тенденцій земле-, лісо- і водокористування, що склалися в період відносно стабільного функціонування економіки, і ускладнюють прогнозування обсягів природокористування на перспективу.
Культура як соціальне явище
... розцінюють "містичні бачення" як вищу форму свідомості. Коротше кажучи, існує велика кількість відмінності між культурами. Навіть збігле зіткнення з двома або декількома культурами переконує, що відмінностям між ... Вони були схильні порівнювати всі культури з своєю, яку вважали самою передовою. На думку американського соціолога Уїльяма Грем Самнера культуру можна зрозуміти тільки на основі аналізу ...
Аналізуючи сказане вище необхідно відзначити, що ліс не є джерелом небезпеки. Дійсно катастрофічні природні явища можуть бути пов’язані з лісовими системами, проте останні не є носієм небезпеки. Так як струна, в музичному інструменті не містить звуку, так само і ліс не є джерелом небезпеки. При збудженні струни вона видає звук, так само і ліс при антропогенному впливі на нього підсилює чи спричинює стихійне природне явище. Всі ці природні стихійні явища (паводки, селі, зсуви, пилові бурі, засухи і т.д.) мають комбінований характер: техногенна дія зіставляється з природними факторами. В багатьох випадках дія людини стає свого роду спусковим механізмом, що викликає цепну реакцію в природному середовищі. Такими, наприклад, є суцільні рубки на крутих схилах, що призводить до паводків та селепроявів.
Природні стихійні явища від антропогенних відрізняються тим, що перші представляють собою відхилення від нормально протікаючих процесів. Вони можуть порушувати функціонування локальних і регіональних екосистем. Проте природне середовище в цілому, наприклад, в масштабі всієї біосфери, справляється з цими «сплесками» природних стихій за рахунок механізмів саморегуляції за досить короткий час. Проте для людини вони представляють небезпеку, оскільки складають загрозу її життю та здоров’ю чи призводять до економічних збитків.
Виходячи з того, що ліс не є джерелом небезпеки, а навпаки, в плані ліквідації збурень та пом’якшення або запобігання катастрофічним явищам, лісові системи є найпотужнішим механізмом саморегуляції біосфери, то дослідженню підлягають антропогенні впливи, які і спричинюють чи підсилюють стихійні явища. Тобто мова йде про передмови виникнення стихійних явищ, вивчення ризиків чи викликів, що їх спричиняють. Тому вивчення небезпечних стихійних явищ в Українських Карпатах вимагає методичного підходу, який ґрунтується на трьох базових елементах: інтереси — загрози — захист. Найважливішим завданням є визначення інтересів, конкретизація їх змісту, характеру та пріоритетності. Інтереси — це усвідомлена інтегрована система потреб у благополучному існуванні, відтворенні й розвитку системи. Пріоритетними або життєво важливими інтересами є сукупність потреб, задоволення яких забезпечує надійне існування і можливість прогресивного розвитку лісової екосистеми. Проте тут необхідно зазначити, що норма стану лісової системи для людини відрізняється від норми стану системи. Для природних систем (зокрема лісової екосистеми) нормою є стан, що забезпечує функціонування біосфери в цілому. Для людини нормальний стан природної системи є дещо інший. Ясно, що сучасний чоловік не зможе жити в пралісах без доріг і поселень, з густою непрохідною рослинністю. Тому, враховуючи все, маємо дотримуватися визначеного співвідношення між природними і перетвореними ландшафтами. Тобто, тут повинні бути узгоджені інтереси як людини, так і функціонування лісової екосистеми. На основі цих узгоджених інтересів через призму їх реалізації та захисту (з врахуванням конкретних внутрішніх обставин і зовнішніх чинників) формуються цілі та завдання забезпечення безпеки в гірських регіонах Карпат. У зв’язку з тим, що безпека системи, як правило, залежить від стану системи, то баланс інтересів буде орієнтований саме на забезпечення сталого розвитку лісової системи, яка знаходить своє відображення у показниках, що визначають кінцеві стани підсистем. Звідси забезпечення умов для досягнення цих станів буде визначати пріоритетні інтереси, а саме:
Мультимедійні системи навчання
... 7]. Мультимедійні системи мають ... поняття «мультимедіа», дозволяє встановити, що її застосування допомагає активніше й ефективніше засвоювати нову інформацію, стимулює розвиток ... про значний ... мультимедійні засоби під час уроку, вчитель може самостійно перебудовувати сам процес викладення матеріалу, вносити корективи, додаткові коментарі, використовувати ілюстрації» [1, с. 21]. Програмне забезпечення ...
- забезпечення народного господарства лісовими ресурсами;
- нарощування лісоресурсного потенціалу;
- досягнення максимальної продуктивності та мінімального порушення рівноваги лісової екосистеми, підвищення її стійкості, здатності до адаптації та саморегенерації;
- забезпечення екологічно та технологічно безпечних умов господарювання.
Визначення загроз пріоритетним інтересам та їх класифікація є наступним важливим завданням дослідження безпеки гірських регіонів. «Загрозою в загальному випадку будемо називати такі зміни в зовнішньому або внутрішньому середовищі суб’єкта, що призводять до небажаних змін предмета безпеки» [1, с. 46]. За своїм змістом загрози класифікуються на: внутрішні та зовнішні; реальні та потенційні; цілеспрямовані та стихійні; прямі та опосередковані; актуальні та перспективні; спорадичні та регулярні; силові, соціальні, політичні, економічні, екологічні та комплексні.
Етапи виникнення загрози є такими:
Ризик — це існування або можливість виникнення ситуації, в якій формуються передумови (накопичується потенціал) протидії інтересам. Це, так би мовити, «потенційна загроза» [2, с. 34].
Виклик — створення передумов для виникнення загрози в зв’язку з протидією здійсненню заходів щодо захисту інтересів. Це також «потенційна загроза», але вже активного характеру. Отже, загроза не виникає зненацька, її появі передує ризик або виклик. Загрозу можна розглядати вже як потенційну небезпеку. Це фактично небезпека, яка перебуває на початковій стадії розвитку. Для переростання загрози у небезпеку потрібен певний час, ось чому в даний час розгляду потребує не стільки персоніфікована небезпека як категорія, а визначення джерел небезпеки та характеру загроз.
Основні загрози пріоритетним інтересам на даному етапі розвитку продуктивних сил є такими.
Зовнішні загрози:
- втрата традиційних ринків збуту, недосконалість економічних зв’язків;
- ймовірність нанесення збитків Україні від санкцій міжнародних організацій;
- млявість інвестиційного процесу;
- недосконалість зовнішньоекономічної діяльності;
- переорієнтація суспільства на чужі для нас матеріальні і духовні цінності;
- ввіз до України екологічно небезпечних технологій, матеріалів та речовин;
- сировинна спрямованість українського експорту.
Внутрішні загрози:
- низька лісистість території, сировинна спрямованість лісокористування;
- неефективне використання лісоресурсного потенціалу;
- незадовільний санітарний стан лісових екосистем;
- техногенне забруднення лісів, розміщення на землях лісового фонду хімічно-
небезпечних речовин;
- породно-вікова незбалансованість лісостанів;
- відсутність екологічно орієнтованої нормативно-правової бази;
- використання зношених фондів та застосування екологічно шкідливих технологій;
- низький рівень заробітної плати (як наслідок відсутність мотивації до праці).
9 стр., 4451 слов
Значення досліджень архітектури й містобудування України доби Гетьманщини
... княжої Руси-України; литовсько-польської доби; доби Гетьманщини; доби імперій; радянської доби. Вивченню ... України, а саме доби, яку прийнято називати Гетьманщиною (1648-1781 рр.), і присвячений даний реферат. Об'єктивне неупереджене вивчення архітектурно-містобудівного процесу в межах сучасної території України ... культур. Зроблено висновок про те, що українська архітектура розглядуваної доби ...
Представлена класифікація загроз пріоритетним еколого-економічним
інтересам на зовнішні та внутрішні є умовна. Кожна загроза може одночасно бути класифікована і за іншими ознаками (реальна, потенційна, стихійна тощо).
Але для характеристики головного змісту тої чи іншої загрози вона цілком прийнятна і коректна.
Визначення джерел небезпеки та характеру загроз є теоретичною основою для розробки концепції забезпечення безпеки в гірських регіонах. На основі реальних значень цих показників розробляється певна система заходів щодо забезпечення безпеки. В загальному систему забезпечення безпеки можна визначити як комплекс дій та заходів, спрямованих на блокування і упередження виходу показників за їх критичні значення та забезпечення надійного існування, відтворення та розвитку системи.
2.1 Сильні дощі
В Україні серед стихійних явищ найбільш частими є сильні дощі (зливи).
Вони спостерігаються щорічно і поширюються на значні території. Частіше за все вони бувають у Карпатах та в горах Криму.
2.2 Град
В теплий період року сильні дощі супроводжуються градом, що завдає відчутних збитків сільськогосподарським культурам. Град — це атмосферні опади у вигляді частинок льоду неправильної форми. Найчастіше град випадає у гірських районах Криму та Карпат.
У 40% випадків випадання граду спостерігається дрібний інтенсивний град. Великий град відмічається в період з кінця серпня до середини вересня в Автономній Республіці Крим, в Полтавській, Чернівецькій, Тернопільській областях, менший — в Сумській, Луганській, Запорізькій, Миколаївській, Одеській та Херсонській областях.
2.3 Сильна спека
Найбільше потерпає від впливу стихійних метеорологічних явищ степова зона, де відмічаються явища, притаманні як для теплого (сильна спека, пилові бурі, суховії, лісові пожежі), так і холодного (сильні морози, сильна ожеледь) періоду року.
В степовій зоні щорічно буває сильна спека з температурою вище 30 °С, причому в деякі роки вона перевищує 40 °С.
2.4 Суховії
В Україні інтенсивні суховії спостерігаються майже щорічно. Суховії — це вітри з високою температурою і низькою відносною вологістю повітря. Під час суховіїв посилюється випаровування, що при нестачі вологи у грунті часто призводить до в’янення та загибелі рослин. Найбільш зазнає дії суховіїв степова зона, а також частково зона лісостепу.
2.5 Посухи
Тривала нестача опадів, частіше при підвищеній температурі та низькій вологості повітря, що викликає зниження запасів вологи у грунті, і як наслідок погіршення росту, а іноді і загибель рослин. Найчастіше вони зустрічаються на півдні степової зони.
2.6 Ураганні вітри
Ураган — це вітер силою 12 балів за шкалою Бофорта. На більшій частині території України вітри зі швидкістю більше 25 м/с бувають майже щорічно. Найчастіше — в Карпатах, в горах Криму та на Донбасі.
Історія розвитку садово-паркового мистецтва на території України
... антропогенних ландшафтів. Одні з них були визначені як заповідні території, закриті для масового відвідування, інші – навпаки, як місця ... – 0,5 тис. га). Він розмістився в одному малоосвоєних гірських районів північно-східної частини Східних Карпат. Його територія простягалась ... заказників... На кінець ХХ століття природно-заповідний фонд України включав 3 біосферних і 14 природних заповідників, 7 ...
Циклони — область низького тиску в атмосфері з мінімумом у центрі. Погода при циклонах переважно похмура з сильними вітрами. В Азово-Чорноморському басейні виділяються своїми руйнівними наслідками осінні циклони. За своїми властивостями, походженням та наслідками вони схожі на тропічні урагани. На Азовському морі циклони часто призводять до штормів, які супроводжуються місцевим підняттям рівня моря.
2.7 Шквали
Шквали можуть виникати в будь-яких місцях України, але найчастіше бувають в степовій, лісостеповій зоні та Поліссі. Це різке короткочасне посилення вітру, іноді до 30—70 м/с зі зміною його напрямку. Найчастіше це явище спостерігається під час грози.
Штормовий (шквальний ) вітер на території України спостерігається дуже часто, а його швидкість буває від 20 до 29 м/с, а іноді і більше ЗО м/с. У гірських масивах Криму і Карпат, західних і північно-західних областях країни швидкість вітру досягає 40 м/с.
Шквалонебезпечна ситуація може виникнути на всій території України. Один раз на 3—5 років шквали виникають у Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Кіровоградській, Київській, Одеській, Львівській, Харківській, Херсонській областях та на території Криму.
2.8 Смерчі
Це атмосферний вихор, що виникає у грозовій хмарі та розповсюджується у вигляді темного рукава або хобота (частіше декількох) за напрямком до поверхні суші або моря. Він супроводжується грозою, дощем, градом і якщо досягає поверхні землі, майже завжди завдає значних руйнувань, вбираючи у себе воду та предмети, що зустрічаються на його шляху, піднімаючи їх високо над землею і переносячи на значні відстані. Руйнівну дію цієї стихії можна порівняти з дією ударної хвилі ядерної зброї. Смерчі супроводжуються сильними зливами і градом, що посилює їх небезпечність. Це найменша за розмірами та найбільша за швидкістю обертання форма вихорового руху повітря. За співвідношенням довжини та ширини виділяють дві групи смерчів: змієподібні (лійкоподібні) та хоботоподібні (колоноподібні), за місцем виникнення вони поділяються на такі, що сформувалися над сушею і такі, що сформувалися над водою, за швидкістю руйнувань — швидкі, середні та повільні.
В Україні рідко складаються умови для формування смерчів, в основному це явище спостерігається в серпні. За останні 20 років зареєстровано 34 випадки. Найбільш характерні вони для степової зони та центрального Полісся. Невеликі смерчі спостерігаються майже щорічно і мають локальний характер. Смерчі завдають значних збитків об’єктам господарювання і призводять до людських жертв.
Пилові бурі — це складні атмосферні явища, що характеризуються переносом пилу та піску з сильними та тривалими вітрами, що знищують поверхню грунту. Пилові бурі за кольором та складом пилу, який переноситься бувають: чорні (чорноземи); бурі та жовті (суглинок, супісок); червоні (суглинки з домішками окислів заліза) та білі (солончаки).
Дуже часто бувають короткочасні чорні бурі тривалістю до однієї години, велика кількість їх також може бути тривалістю від 10 до 12 годин і порівняно рідко такі бурі бувають тривалістю понад добу. Червоні бурі тривають довше — протягом декількох днів. Висота підйому пилу може досягати 2—3 км, але найчастіше — 1-1,5 км. В зимово-весняний період у центральних та південних областях України спостерігаються сніжно-пилові бурі.
Культура України у XVIII столітті
... на значній території сучасної України, що сприяло прискоренню процесів етнокультурної консолідації українського народу. Але не дивлячись на складні умови періоду 18 століття, українська національна культура активно розвивається, ... культури відіграла Києво-Могилянська академія. Наприкінці 17 століття було декілька спроб закрити академію (зокрема після пожежі 1666р.). Лише за царя Федора становище ...
2.9 Сильні снігопади і заметілі
Сильні снігопади найчастіше спостерігаються в Карпатах, а також в лісостеповій та степовій зонах.
На території Закарпатської, Івано-Франківської та Львівської областей снігопади бувають щорічно протягом січня—лютого, а в прилеглих районах до Карпат іноді і в травні.
В основному по території України кількість снігових опадів складає 20—30 мм, іноді сягає 40—70 мм. В Карпатах в окремих випадках випадає більше 100 мм.
Один раз на три роки великі снігопади можна спостерігати на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Київської, Чернівецької та Черкаської областей, один раз на п’ять років — на території Запорізької, Дніпропетровської, Сумської, Тернопільської, Рівненської, Миколаївської та Чернігівської областей.
Заметілі виникають майже щорічно в різних районах, особливо в Карпатах, Криму, а також у Донбасі.
2.10 Сильні морози , В Україні в зимовий період спостерігаються сильні морози, що сягають — 30 °С та нижче.
Найбільш холодна частина країни — східні і північно-східні області (Луганська, Сумська, Харківська, .Чернігівська) та гірські райони Карпат. В цих місцевостях буває температура нижче —35 °С .
2.11 Сильні ожеледі
Небезпечні ситуації пов’язані з виходом південних циклонів. Ожеледь виникає на земній поверхні та на предметах при намерзанні переохолоджених крапель дощу або туману при температурі повітря нижче 0°С.
Сильні ожеледі можуть виникати з листопада до березня, а найчастіше бувають в грудні—січні.
Особливо часто вони виникають на території Донецького Кряжу, Приазовській, Волинській, Подільській височинах та гірської частини Криму).
Товщина обмерзань сягає 35 мм та більше.
Визначальним фактором небезпечності ожеледі є не інтенсивність, а тривалість цього явища. Сильна ожеледь триває від кількох годин до кількох діб.
2.12 Тумани
Тумани погіршують видимість на шляхах, створюють перешкоди для роботи різних видів транспорту, сприяють забрудненню повітря.
Сильні тумани спостерігаються переважно в холодну пору року. Найчастіше вони виникають у гірських районах Криму і Карпат та іноді на південному березі Криму.
Сезон туманів починається у жовтні, закінчується у квітні. Кількість днів з туманами тут становить близько 100, а з сильними туманами — до 80.
На підвищених територіях центральної та південної частини України (Донецький Кряж, Приазовська, Волинська, Подільська, Придніпровська височини) кількість днів з туманами складає близько 80, з сильними туманами — до 30.
На рівнинній території південної частини Степової зони тумани бувають близько 30 днів на рік, а сильні — 10—20 днів протягом року.
3.1 Повені
Значна кількість грошових та матеріальних витрат щороку витрачається на ліквідацію наслідків повеней на річках України. Повені виникають під час тривалих злив та внаслідок танення снігу, вітрових нагонів води, при заторах та зажерах. Найбільш вірогідними зонами можливих повеней на території України є:
- у північних регіонах — басейни річок Прип’ять, Десна та їх притоків. Площа повені лише в басейні р. Прип’ять може досягти 600—800 тис. га;
- у західних регіонах — басейни верхнього Дністра (площа може досягти 100—130 тис.
га), річок Тиса, Прут, Західний Буг (площа можливих затоплень 20—25 тис. га) та їх приток;
- у східних регіонах — басейни р. Сіверський Донець з притоками, річок Псьол, Ворскла, Сула та інших приток Дніпра;
- у південному і південно-західному регіонах — басейни приток нижнього Дунаю, р. Південний Буг та її приток.
На значній території України (Карпати, Крим) річки мають виражений паводковий режим стоку. В середньому за рік тут буває 6—7 повеней. Вони формуються в будь-який сезон року і часто мають катастрофічні наслідки, зумовлюють масові руйнування та загибель людей.
Повені на гірських річках (Дністер, Тиса, Прут, річки Криму) формуються дуже швидко, що ставить високі вимоги щодо оперативності прогнозування та оповіщення.
За останні сорок років катастрофічні повені Карпат та Криму спостерігались 12 разів. Яскравим прикладом таких повеней можуть бути снігові та дощові повені на річках Закарпаття в листопаді 1992 р. та грудні 1993 р., восени 1998 р, коли постраждало багато населених пунктів, промислових об’єктів, споруд, були людські жертви. Такі повені трапляються в середньому один раз на 5—10 років. Тривалість повеней (затоплень) може досягти від 7 до 20 діб і більше. При цьому можливе затоплення не тільки 10—70% сільгоспугідь, але й великої кількості техногенне небезпечних об’єктів.
Високі повені більш властиві річкам Дніпро, Дністер, Дунай та Сіверський Донець. Вони супроводжуються затопленням значних територій і викликають необхідність часткової евакуації людей і тварин, завдають відчутних матеріальних збитків. Рівні води під час весняних повеней на рівнинних річках зростають повільніше, але й небезпека негативних наслідків зберігається довше. У зоні затоплення можуть опинитись і хімічно небезпечні об’єкти.
У 1998 році у результаті сильних дощів і підвищення рівня ґрунтових вод сталися сильні паводкові підтоплення у Миколаївській, Запорізькій, Херсонській, Дніпропетровській, Рівненській та Львівській областях. У зоні катастрофічного затоплення опинилося понад 200 населених пунктів у 35 районах.
3.2 Селі
Сель — раптово сформований, внаслідок різкого підйому води в руслах гірських річок, грязьовий потік.
Причинами виникнення селевих потоків майже завжди бувають сильні зливи, інтенсивне танення снігу та льоду, промив гребель водойм, а також землетруси та виверження вулканів. Виникненню їх сприяють і антропогенні фактори: вирубка лісів і деградація ґрунтів на гірських схилах; вибухи гірських порід при прокладанні доріг; роботи у кар’єрах; неправильна організація обвалів та підвищена загазованість повітря, що згубно діє на ґрунтово-рослинний покрив.
Ймовірність зародження селів залежить від складу та будови гірських порід, їх здібності до вивітрювання, рівня антропогенної дії на район та ступінь його екологічної деградації. Під вивітрюванням розуміють процес механічного руйнування і хімічної зміни гірських порід та мінералів. Інтенсивність та швидкість вивітрювання характеризуються природними умовами (атмосферні опади, вітер, коливання температури повітря та інше).
До селевого басейну належить гірська територія з прилеглими схилами, на яких знаходяться складові зруйнованих гірських порід, його витоки, всі його русла, водозбір, а також район його дії.
Процеси виникнення і розвитку селів залежні від таких характеристик селевих басейнів, як висота витоків, селеактивність, а також геологічна будова та ерозія гірських порід. Залежно від висоти селевих потоків басейни поділяють на високогірні (2,5 км і більше), середньогірні (1,0-2,5 км) та низькогірні (до 1 км).
Басейни характеризуються і об’ємом селевого виносу. Чим вище витік, тим більший об’єм селевого виносу з 1 км2 поверхні басейну.
За селеактивністю басейни поділяють на три групи:
- перша — сильноселеносні, що відрізняються інтенсивним створенням та наявністю рихлих уламків;
- їх селева здібність дорівнює 15-35 тис. м3 виносів з 1 м2 активної площі за один сель;
- друга — середньоселеносні, що відрізняються інтенсивними процесами вивітрювання та ерозії;
- їх селева здібність значно нижча і має величину в межах 5- 15 тис. м3;
- третя — слабоселеносні, що мають менш інтенсивне вивітрювання і недорозвинену гідрографічну сітку з деякою деформацією русла та схилів; їх селева здібність складає до 5 тис. м2.
Процес виникнення і розвитку селів проходить три етапи:
- перший — накопичення в руслах селевих басейнів рихлого матеріалу за рахунок вивітрювання гірських порід та гірської ерозії;
- другий — переміщення рихлих гірських матеріалів по гірських руслах з підвищених ділянок у нижчі;
- третій — розосередження селевих виносів у гірських долинах.
Рух селів — це суцільний потік із каміння, бруду та води.
Селі мають у своєму складі тверді матеріали (10-75% від усього об’єму) і рухаються зі швидкістю від 2 до 10 м/с. Об’єми селевого потоку можуть досягати сотні тисяч — мільйони кубічних метрів, а розміри уламків — до 3-4 м в поперечнику і масою до 100-200 т. Передній фронт селевої хвилі створює «голову», висота якої може досягати 25 м.
Повторюваність селів в селенебезпечних районах різна. В районах з підвищеною кількістю снігу та злив вони можуть повторюватися декілька раз на рік, але частіше — один раз на 2-4 роки. Дуже великі селі виникають один раз на 10-12 років.
За складом розрізняють потоки:
• грязьові — суміш води, невеликої кількості землі та дрібного каміння;
- грязьо-кам’яні — суміш води, гравію, гальки та невеликого каміння;
- водо-кам’яні — суміш води з камінням великого розміру.
За потужністю (об’ємом) вони можуть бути катастрофічні, потужні, середньої та малої потужності. Катастрофічні характеризуються виносом матеріалу понад 1 мли м3 і спостерігаються, як правило, па земній кулі один раз у 30-50 років. Потужні виносять матеріал об’ємом в 100 м3 і виникають рідко. При селях малої потужності виноситься матеріалу близько 10 тис. м3 і виникають такі селі щорічно, іноді по декілька разів на рік.
Безпосередньо причинами зародження селів є зливи, інтенсивне танення снігу і льоду, прорив водоймищ, рідко при землетрусах і викидах вулканів. Механізми зародження селів можуть бути зведені до трьох типів: ерозійний, проривний, обвально-зсувний (Додаток А).
Селі класифікуються за факторами виникнення на класи, за першопричинами — на типи, за об’ємом одноразових виносів і за дією — на споруди (Додаток А).
Селі найбільш широкого поширення набули у гірських районах Карпат та Криму та в деяких місцях на правому березі Дніпра. До катастрофічних належать селі з об’ємом виносу 10-100 тис. м3 та періодичністю 1-5 років. У Криму вони поширюються на 9% території, у Закарпатській області — на 40%; в Івано-Франківській — на 33%; в Чернівецькій — на 15%. Близько 30 міст, селищ та сільських населених пунктів в Криму, Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій та Львівській областях піддані впливу селевих потоків.
Всього в Карпатах виявлено 219 селевих водозаборів. Найбільшою активністю характеризуються басейни рік Черемоша, Дністра, Тиси, Прута.
У лютому-березні та в період відлиг райони хребтів Горгани, Полонинський, Чорногори є лавинонебезпечними з обсягом снігових лавин до 300 тис. м3. Шість населених пунктів в Закарпатті піддаються впливу снігових лавин.
Карстові процеси розвиваються майже на 60% території України, в тому числі найнебезпечніші процеси відкритого карсту. У деяких областях України ступінь ураженості карстовими процесами сягає 60-100% території, при цьому характерними є явища карбонатного, сульфатного та соляного карсту. Карстові різновікові породи (від силуру до неогену включно) розвинуті на 60% території України. А відкритий карст виявляється на 27% всієї площі. Найрозвинутіший відкритий карст на території Волинської області — на площі 594 км2, Рівненської — 214 км2, Хмельницької — 4 235 км2.
4.1 Природні пожежі
Щорічно в суху, жарку погоду небезпека від лісових та торф’яних пожеж різко зростає.
Лісові пожежі виникають головним чином з вини людини та внаслідок дії деяких природних чинників. Причиною пожеж буває виробнича діяльність людини (спалювання відходів на прилеглих до лісу територіях) та її необережність (вогнища, недопалки, сірники).
Вогонь може швидко розростися і, підхоплений вітром, стати вогненним валом, що знищує на своєму шляху все живе і перетворює ліси в нежиттєздатні пустелі. При цьому виникає велика загроза населеним пунктам, життю людей, домашнім тваринам, матеріальним цінностям.
Найбільш небезпечними бувають жаркі та сухі літні дні з відносною вологістю повітря 30—40%.
Залежно від характеру горіння, швидкості розповсюдження вогню та розмірів пошкодження лісу розрізняють чотири категорії лісових пожеж:
- низові(або низинні);
- верхові (або повальні);
- підземні (торф’яні або грунтові) та пожежі дуплистих дерев.
Найбільш розповсюджені низові пожежі, частка яких складає близько 80% усіх випадків можливих пожеж.
Низові (низинні) пожежі розвиваються внаслідок згорання хвойного підліску, живого надґрунтового покриву (моху, лишайника, трав’янистих рослин, напівчагарників і чагарників) або підстилки (опалого листя, хвої, кори, сушняку, хмизу, вітролому, бурелому, гнилих пнів), тобто рослин та рослинних залишків, розташованих безпосередньо на грунті або на невеликій висоті (півтора—два метри).
Полум’я має висоту до 50 см, швидкість розповсюдження вогню при цьому невелика — сто-двісті метрів за годину, а при сильному вітрі —до кілометра в рівнинній місцевості та від одного до трьох кілометрів.
Верхові лісові пожежі розвиваються із низових і відмінність їх у тому, що згорає не тільки надґрунтовий покрив, але і нижні яруси дерев та крони жердняків. Можуть бути ще і вершинні пожежі, коли вогнем знищуються лише крони дерев. Але без супроводу низинної пожежі вони довго продовжуватися не можуть. При верхових пожежах виділяється багато тепла. Висота полум’я при цьому становить 100 і більше метрів. В таких випадках вогонь перекидається на значні відстані, іноді на декілька сотень кілометрів, тому що швидкість пожежі зростає до 8—25 км за годину.
Підземні (грунтові або торф’яні) пожежі виникають часто в кінці літа, як продовження низових або верхових. Заглиблення низового вогню починається біля стовбурів дерев, потім воно розповсюджується в різні сторони до декількох метрів за добу. В осередках ґрунтових пожеж виникають завали із опалих дерев і ділянок згорілого торфу. Однак торф’яні пожежі можуть бути і не наслідком лісових. Вони часто захоплюють величезні простори і дуже важко гасяться. Небезпека їх у тому, що горіння виникає під землею, створюючи порожні місця у торфі, який уже згорів. Задимлюються великі райони, що подразнююче діє на людей і ускладнює боротьбу з пожежею; обмежує видимість; негативно психологічно впливає на населення.
Частіше за все пожежонебезпечні умови складаються в Степовій, Поліській та Лісостеповій зонах, в горах Криму. Найбільш поширеними є лісові та торф’яні пожежі, бо ліси і торфовища займають більше 10 млн. га території України. 31% лісів розташовано в північному регіоні, 17% — в східному, 10% — в південному, 8% — в південно-західному і 32% — в західному регіоні.
Лісовий фонд України майже на 50% складається з хвойних лісів, з яких 60% займають молодники. В результаті широкомасштабних робіт з залісення на сотнях тисяч гектарів створені соснові насадження, котрі досягли критичного, в пожежному відношенні, віку 15—ЗО років.
Ліси України в більшості її регіонів неспроможні витримати зростаючого потоку відпочиваючих, оскільки площа їх значно менша від науково обгрунтованих норм. Така ситуація найбільш характерна для Херсонської, Миколаївської, Луганської, Донецької, Полтавської областей. Автономної Республіки Крим, що вважаються найбільш пожежонебезпечними.
В середньому за рік, в залежності від погодних умов, виникає близько 3,5 тисяч пожеж, якими знищується більше 5 тисяч гектарів лісу. Найбільш пожежонебезпечними є північний та східний регіони, де щорічно виникає в середньому відповідно 37 і 40% всіх лісових пожеж.
4.2 Зсуви
Одним з найнебезпечніших і дуже поширених природних явищ є зсуви. Зсуви властиві західним областям України, а також узбережжю Чорного та Азовського морів. Вони розвинуті па 50% освоєних схилових площин з основними здеформованими горизонтами від глин карбону до плейстоценових суглинків.
- Зсуви — це зміщення вниз по схилу під дією сил тяжіння великих ґрунтових мас, що формують схили гір, річок, озерних та морських терас. Вони характерні для зон тектонічних порушень, високих терас, схилів ерозійних систем, рік та водосховищ.
Зсуви можуть бути викликані як природними, так і штучними (антропогенними) причинами. До природних відносяться: збільшення крутизни схилів, підмив їх основи морською чи річковою водою, сейсмічні поштовхи та інше. Штучними причинами є: руйнування схилів дорожніми канавами, надмірним виносом ґрунту, вирубкою лісів; неправильним вибором агротехніки для сільськогосподарських угідь на схилах та інше. Згідно з міжнародною статистикою, до 80% сучасних зсувів пов’язані з діяльністю людини (антропогенний фактор).
Зсуви формуються переважно на ділянках зволожених водостійкими та водоносними породами ґрунтів, коли сила тяжіння накопичених на схилах продуктів руйнування гірських порід, переважно в умовах зволоження, перевищує сили зчеплення ґрунтів.
Виникають зсуви при крутизні схилу 10° і більше. На глиняних ґрунтах при надмірному зволоженні вони можуть виникати і при крутизні 5-7°.
За глибиною залягання зсуви бувають: поверхневі (1 м),
Зсуви можуть бути активними і неактивними На активність впливає гірська порода схилу, що складає основу зсуву, а також наявність вологи. Швидкість руху зсуву складає від 0,06 м/рік до 3 м/с.
Зсуви (обвали) характеризуються за наступними параметрами: типом порід, вологістю цих порід, швидкістю руху зсуву на схилі, об’ємом порід, зміщенням при зсувах, максимальною довжиною зсуву на схилі.
Породи, які складають основу зсуву (обвалу), можуть бути різними за складом, від глинистих мас до скельних. Вони можуть бути: сухими, слабо вологими, вологими або дуже вологими. Швидкість руху зсуву на схилі може бути різною.
Зсуви (обвали) класифікуються за механізмом зсувного процесу на зсувні, в’язко-пластичні, гідродинамічного виносу, раптового розрідження, комбінованого механізму.
За потужністю зсувного процесу від кількості порід, які залучаються в процес, зсуви поділяються на: малі (до 10 тис. м3), середні (від 11 до 100 тис. м3), великі (від 101 тис. до 1 млн. м3) та дуже великі (більше 1 млн. м3).
Площі зсувонебезпечних процесів за останні 30 років збільшились у 5 разів. Вони поширені майже на половині території України. Зсуви поширені на 50% території України. Найбільшого поширення вони набули в Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Миколаївській, Одеській, Харківській, Дніпропетровській областях і Автономній Республіці Крим. Типологічне найбільше зустрічаються зсуви видавлювання (довжиною до 5 км) та зсуви-потоки. У Кримських горах зустрічаються блокові та лінійні зсуви довжиною 0,5-2,5 км та шириною 0,3-1,5 км. Значною мірою зсувами охоплені береги каскаду Дніпровських водосховищ, де найпоширеніші зсуви спливання, а також фронтальні зсуви ниркоподібної форми. На узбережжі Азовського і Чорного морів поширені фронтальні зсуви.
Загалом, на морських узбережжях довжиною 2 630 км2 проявляються абразійні процеси — руйнується майже 60% узбережжя. В районах активної господарської діяльності (Прикарпаття, Крим, Донбас, Одеська, Дніпропетровська, Хмельницька та інші промислові міські агломерації) зафіксовано 138 тис. зсувів.
4.3 Обвали, осипи
Це відрив і катастрофічне падіння великих мас гірських порід, їх дроблення і скачування з круч, урвищ та схилів. Обвали природного походження спостерігаються у горах, па берегах морів, обривах річкових долин. Це — результат послаблення зв’язаності гірських порід під дією процесів вивітрювання, підмиву, розчинення та дії сил тяжіння, х виникненню сприяє геологічна будова місцевості, наявність на схилах тріщин та зон дріблення гірських порід.
Найчастіше (до 80%) сучасні обвали пов’язані з антропогенним фактором. Вони виникають в основному при неправильному проведенні робіт, при будівництві та гірських розробках.
- Осип — це нагромадження щебеню чи ґрунту біля підніжжя схилів.
Райони Карпатських та Кримських гір підпадають під дію обвалів та осипів, деякі з яких мали катастрофічний характер та призвели до людських втрат, як, наприклад, Демерджинський обвал 1896 р.
- Абразія — процес руйнування хвилями прибою берегів морів, озер та водосховищ.
Абразійні процеси найпоширеніші на Чорноморському узбережжі. Абразії підпадає до 60% берегів Азовського та до 30% Чорного морів. Швидкість абразії в середньому складає 1,3-4,2 м/рік.
|
Тип |
процеси |
Етапи механізму зародження |
Характер взаємодії з руслом |
|
|
Ерозійний |
і русла |
Плоский змив і розмив схилів і русла, збільшення насиченості водного потоку уламками порід, селева хвиля |
Рух потоку контролюється руслом |
|
|
Проривний |
водоймищ |
Водяна хвиля, розмив і затягування до руху уламків мас порід, селева хвиля |
Найбільше перероблення русла |
|
|
Обвально-зсувний |
Зрив масивів водона-сичених гірських порід |
Обводнення масиву і послаблення структурних зв’язків, зсув з руйнуванням структури і початок плину, селева хвиля |
Переповнення русла і виникнення акумулятивних форм |
|
Додаток Б
Таблиця 2. Класифікація селів за факторами їх виникнення
|
Класи |
Головні фактори формування |
Основні особливості розповсюдження і режиму |
|
|
1.Селі зонального проявлення |
Кліматичний |
Розповсюдження повсюдне і носить зональний характер. Схід селів систематичний; шляхи сходу постійні. |
|
|
2. Селі регіонального проявлення |
Геологічний |
Розповсюдження обмежене. Схід селів епізодичний; шляхи сходу непостійні. |
|
|
3. Селі антропогенні |
Господарська діяльність |
Розвивається в областях найбільшого господарського навантаження на гірський ландшафт. Характерне виникнення нових селевих басейнів з епізодичним, рідко з систематичним сходом селів. |
|
|
Типи |
Першопричини формування |
Ділянки розповсюдження і механізм зародження |
|
|
Вулкано- генний |
ДОЩІ |
кліматичних поясів. Виникнення селів пов’язане зі розмивом схилів і русел, а також зі зсувами. |
|
|
Сейсмогенний |
Інтенсивне сніготанення у весняний період |
Домінуючий тип селів у горах Субарктики; тверда складова селевих потоків складає сніг. Виникнення селів пов’язане зі змивом перезволожених снігових мас і з проривом снігових гребель. |
|
|
Лимно- генний |
Інтенсивне танення снігу і льоду |
Формуються в зоні сучасного гірського обледеніння; найсильніші високо в альпійських горах. Виникнення селів пов’язане з проривом назбираних талих льодовикових вод, а також з обваленням морен і льоду. |
|
|
Вулкано- генний |
Вибухові виверження вулканів |
Формуються в районах діючих вулканів, досягають найбільших за довжиною і об’ємом виносів. Виникнення селів поєднане з трансформуванням. |
|
|
Сейсмо- генний |
Високобальні землетруси |
Формуються в районах високої сейсмічної активності. Виникнення селів поєднане зі зсувом ґрунтових мас зі схилів в русла. |
|
|
Лимно- генний |
Динаміка розвитку озерних гребель |
Формуються в районах альпійських високих гір, для яких характерні озера з греблями. Виникнення селів поєднане з руйнуванням гребель і розмивом русел хвилею прориву. |
|
|
Антропогенний прямої дії |
Створення назбира- них тектонічних порід в потенційно селенебезпечних басейнах; споруджен- ня неякісних зем- ляних гребель та інші |
Формуються в місцях складування відвалів гірничодобувних підприємств, які розташовані нижче їх та інших. Виникнення селів поєднане з розмивом і зсувом товщ техногенних порід, з руйнуванням гребель і розмивом русел та інші. |
|
|
Антропогенний непрямої дії |
Значні порушення ґрунтового і рослин- ного покрову в по- тенційно селене- безпечних басейнах |
Формуються в горах з довгою або нераціональною сучасною експлуатацією території, на місцях винищення лісів, деградацією пасовиськ. Виникнення селів поєднане з розмивом схилів і русел. |
|
Додаток Г
Таблиця 4. Класифікація селів за об’ємом одночасного виносу
|
Найменування селів |
Об’єм селю, м |
|
|
Дуже мілкий |
Менше 1,0 тис. м3 |
|
|
Мілкий |
1, 0-1 0,0 тис. м3 |
|
|
Середній |
10,0- 100,0 тис. м3 |
|
|
Великий |
0,1-1,0 млн. м3 |
|
|
Найменування селів |
Об’єм селю, м3 |
|
|
Дуже великий |
1, 0-1 0,0 млн. м3 |
|
|
Гігантський |
Більше 10,0 млн. м3 |
|
Додаток Д
Таблиця 5. Типи селевих потоків та їх дія на споруди
|
Тип |
Дія на споруди |
Сумарний об’єм селевого виносу, м3 |
|
|
Малопотужний |
Невеликі розмиви, часткова забивка отворів водопропускних споруд. |
Менше 1 x 104 |
|
|
Середньо-потужний |
Сильні розмиви, повна забивка отворів, пошкодження і зніс безфундаментних споруд. |
1 х 104- 1 х 105 |
|
|
Потужний |
Велика руйнівна сила, зніс мостових ферм, руйнування мостових опор, камінних споруд, доріг. |
1 х 105-1 х 106 |
|
|
Катастрофічний |
Руйнування цілих споруд, ділянок доріг разом з полотном і спорудами, поховання споруд під наносами. |
Більше 1 х 106 |
|
Додаток Е
Таблиця 6. Шкала швидкості руху зсуву
|
Гранична швидкість |
Оцінка руху |
||
|
3,0 |
м/с |
Надзвичайно швидко |
|
|
0,3 |
м/хв. |
Дуже швидко |
|
|
1,5 |
м/доб. |
Швидко |
|
|
1,5 |
м/міс. |
Помірно |
|
|
1,5 |
м/рік |
Дуже повільно |
|
|
0,06 |
м/рік |
Надзвичайно повільно |
|
