Міністерство освіти і науки Російської Федерації
Федеральне агентство за освітою
Державне освітнє установа
вищого професійної освіти
«Курський державний університет»
Факультет філософії, соціології і культурології
Спеціальність 050403 (032800) «Культурологія»
Кафедра культурології
Курсова робота
«Модернізм якисторико– культурний тип»
Виконала:
студентка 5 курсу
>Тяганова М. В.
Перевірив:
- >к.к. доцент
>Трещев У. У.
Курськ – 2009
Зміст
Запровадження
Глава I.Семантика поняття «модернізм» в гуманітарному знанні
1.1 Закономірності розвитку європейської культури початку XX в.
1.2 Світоглядні підстави модерністського мистецтва
1.3 Диференціація модернізму і модерну
Глава II.Концептуализация поняття «модернізм» в персональних теоріях
2.1Модернистский стиль і дегуманізація культури (Х. Ортега– і–Гассет)
2.2 Переоцінка модернізму під час постмодерну (Ж.– Ф.Лиотар)
Укладання
Бібліографія
Запровадження
А, що поринути у глибинний зміст історичних феноменів культури недостатньо знати епоху, у якому відбулося їх становлення, теоретичну базу, або тільки художню культуру (в розумінні системи художніх творінь, які належать до об’єкту дослідження).
Існує необхідність пізнати унікальність самобутності історичного періоду, до якої він відбувався, передумови і елементи культури, які вплинули на становлення.
Величезне значення має тут розбір чинників індивідуального характеру, як-от настрої і цілі людей, створюють принципово нове у культурі.
Період до. XIX – зв. XX ст. ознаменований принципово новимвиденьем мистецтва, певним упадницькими настроєм в усіх галузях діяльності, епохою змін, у якому, дуже виразно, мала народитися нове ідея, зміст у якій висловлюється полягає у задоволенні чуття людини, у зміні навколишнього світу, а головне, у зміні відчуття місця людини світі. Закономірно, відкидаючи колишні підвалини мистецтво, культурі, але водночас, базуючись і харчуючись минулої базою іисторико– культурним запасом, створеного раніше, створюються нові ставлення до красі, про внутрішній світі людини, про гармонії і дисгармонії, про прекрасне і потворне, нову систему поглядів на минуле мистецтво, який завжди об’єктивне, але однозначно революційне.
За словами теоретика модернізму – іспанського філософаОртеги– і–Гасета нове мистецтво «полягає повністю з запереченнястарого»[1].
Основні напрямки мистецтва модернізму: аналіз
... людини, і у підсумку призводить до нівеляції інтересу щодо предметного світу взагалі. У цьому відношення модернізм - це культура асоціальна. А тому предметний зміст дійсності перетворюється для діячів модернізму ... від звичного природного середовища, переїжджають до міст, що призводить до урбанізації культури. По-третє, поступове перетворення суспільства на комплекс різних об’єднань та угрупувань ...
Ця цитата було взято за якесь кредо послідовниками нової доби у культурі.
Викладачі Світовий художньої культури, починаючи тему «модернізм» під час уроків звертають уваги те що, що організувати неможливо чітко визначити дефініцію, а як і швидко поринути у глибинний зміст цього стрімко нових типів культурного бачення. Проте основна у тому, що вдаючись у ухвали і описи течій, які входять у модернізм, найчастіше забувають про сутності модернізму, якисторико–культурного типу, не прагнуть глобально охопити його унікальність і значущість культури загалом.
М.С. Каган у своїй праці «Введення ЄІАС у історію світової культури», свідчить, що «…лише рідкісних випадках вчені наважуються охопити узагальнюючим поглядом цілісне буттякультури цього часу …і закінчилася історія постає як хронологічна послідовність діяльності мислителів, художників України та т. буд. … Їх порівняння показує, як довільний «набір» таких монографічних, портретних нарисів, і… в цілісну картину розвитку цієї культури, а про спільний розвитку культури, їх мозаїка нескладивается…»[2].
У цьому роботі буде зроблено спробу узагальнити і систематизувати існуючі підходи і інтерпретації феноменаМодернизма і дати їй визначення якисторико– культурному типу.
>бъектом дослідження
Мета цієї роботи, Завдання:
1. зібрати, проаналізувати і систематизувати матеріал по досліджуваної темі;
2. досліджувати основні підходи до визначення феноменаМодернизма та її хронологічних кордонів;
3. виявити світоглядні підстави модерністського мистецтва, а як і його характерні риси;
4. ознайомитися з персональнимиштудиями феномена модернізму (з прикладу робіт Х.Ортега–и–Гассета іЖ.–Ф. Ліотара).
>Хронологические рамки дослідження
>Историографическую основу роботи становлять дослідження з епосіМодернизма і література з мистецтва. У праці М.С. Кагана «Введення у історію світової культури» зроблено спробу визначити Модернізм саме з поглядуисторико– культурного типу.Историографическую базу даної роботи склали як і праці мислителів Х.Ортеги– і–Гассета, «Дегуманізація культури», коли він описав ознаки Нової культури, і значні зміни у свідомості нового, сучасної людини й Ж.– Ф. Ліотара «Стан постмодерну», у якому модернізм і постмодернізм розглядаються одностайно культурно– історичний тип.
Структура роботи, Глава I.Семантика поняття «модернізм» в гуманітарному знанні
1.1 Закономірності розвитку європейської культури початку XX в.
Необхідність виявлення закономірностей розвитку модернізму XX в., і навіть перебування певної об’єктивної логіки процесу цього розвитку, не потребують доведень. Приступаючи за розбір епохиМодернизма, стоїть краще визначитися з рамками епохи, і відзначити те що, що загальновідомі кордону – це умовність. Вони прийнято у тому, щоб вводити на систему, спрощену розуміння, і доступну для запам’ятовування людей, величезної кількості історичного й будь-якого художнього матеріалу.
Поняття Модернізм пов’язане з поняттям Постмодернізму;историко–культурние типи взаємодію друг з одним. «Невизначеність трактування самогоМодернизма, народження якої багато культурологи винесли межі XX в.: то середину в XIX ст., то початок Нового часу, то загалом у культуру Відродження, – і тоді сенс поняття «Постмодернізм» став розпливатися, втрачаючи історичну конкретність всоотнесении з конкретною ж модернізмом XXстолетия»[3].
Модерн та постмодернізм ХХ століття
... суттю був дореволюційний кінематограф російського режисера Є. Бауера. Постмодернізм як парадигма сучасної культури є загальним напрямом розвитку європейської культури, що сформувався в 70-ті роки ХХ ст. ... Постмодернізм виник як інтелектуальна течія, покликана осмислити не економічні, а швидше політичні та культурологічні ...
Розглянемо існуючі погляду на варіанти взаємодіїМодернизма і Постмодернізму.
Модернізм і Постмодернізм два є абсолютно різних культурно– історичних типу. Модернізм цей напрям мистецтва, яке зароджується наприкінці ХІХ в., бурхливо розвивається у ХХ в., у ньому ж затихає. Постмодернізм – «стан культури, сформоване протягом останніх трьох десятиліття ХХ в. в розвиненихстранах»[4], це епоха, радикально яка від попередньої епохи модерну (було описано на роботах А. Тойнбі з 1939 по 1947 рр).
Модернізм і Постмодернізм різні, але водночас існуючі культурно– історичні типи. ЕпохаМодернизма – продовжує існувати, і виявляється у різних художніх напрями, Постмодернізм ж виник у XX в., і є паралельно із нею, докорінно відрізняючись, але, не змінюючи спрямованості ідей культурно– історичного змісту.
Модернізм і Постмодернізм – це одне єдинийисторико– культурний тип. Починаючи з 1979 р., після виходу роботи Ж.– Ф. Ліотара «Стан постмодернізму», Постмодернізм стверджується як філософської теорії, що фіксує специфіку сучасної доби цілому, розвиваючись як нова стадіяМодернизма, який бере своє коріння ще від Відродження.
«Крім цієї хронології існує позачасова інтерпретація постмодернізму як феномена, що є проявом будь-який радикальної зміни культурних епох, й у разі постмодернізм сприймається як свого роду етап в еволюції культури: «в кожній епохи є свій постмодернізм» [>5](У. Еко).
Крізь усі проблеми постмодернізму із необхідністю проходить ідея наступності культурного розвитку. У культурному постмодерн виконується характерна ХХ в. значеннєва структура множинності. В усіх життєвих сферах свого прояви, осмислюючи досвід попереднього розвитку людства, повертаючись до витоків та підставах, постмодернізм готовий побачити через минуле й сьогодення те, що має сформуватися у майбутньому, цим торуючи дорогу до формування єдиної й різній культури людства.
Зазвичай, нове виник як продовження попереднього; вона змінює, чи коригує основні тези, залежить від супротивного, чи заміняє постулати частково. Ми торкнемося XX в., проте передумови зможемо простежити починаючи з в XIX ст., століття великих відкриттів, відзначимо також, що і епоха модернізму, як і раніше, що вона відхиляла традиційно уявлення про мир, про людину у ньому, корениться в романтизм.
Оскількиисторико– культурний тип Модернізм включає у собі елементи, із якої він полягає, а як і зв’язки з іншими епохами, іншими типами, для дослідника на час, дуже складно сприймати його відсторонено, котрі об’єктивно й цілісно. Зазвичай, «методологія дослідження залишається традиційно позитивістської: історія постає як хронологічна послідовність діяльності мислителів,художников»[6].
Береться відправна точка (це то, можливо особистість, символ, явище, направлення у мистецтві та ін), і йдучи від неї ведеться аналіз феномену. Годі й помічати, що така підхід далекий до об’єктивності, і швидше постає як особисте бачення дослідника на уроках дослідження. Аналіз ж, вимагає неупередженості, широти огляду, а як і глобальності самого дослідження. І тому служить системний підхід, який постулює те що, що ціле (об’єкт дослідження) не є лише сукупність складових його елементів, це щось більше, що включає у собі зв’язок і зміцнити взаємодію елементів, а як і наслідки цього взаємодії.
Український модернізм в архітектурі, скульптурі та малярстві
... відтіняли загальну провінційність та глибоку традиційність української культури. Український модернізм не сформувався як національна самобутня течія, а ... великі виставки 1911 і 1913 рр. Висновки Український варіант модерну був досить своєрідним і мав ... спробою подолання провінційності, другорядності, вторинності української національної культури, формою залучення до надбань світової цивілізації. Він ...
У радянському науці (найактивніше в естетики й мистецтвознавстві) Модернізм використали як «поняття для всього комплексу авангардних явищ з позиції їх упередженої негативної оцінки. Здебільшого – це позиція консервативної лінії у традиційній культурі стосовно до всього новаторському; у радянській науці вона, насамперед, визначалася партійно– класовими ідеологічними установками. Критикували Модернізм за відхід традицій (у межах традиції ХІХ ст., передусім) культури – заантиреализм, естетство, відхід соціально–политич. ангажованості, за змикання з містикою, абсолютизацію художньо– засобів вираження, апеляцію до ірраціональною сфері, алогізм, абсурдність і парадоксальність, песимізм і апокаліптику, формалізм, стирання межі між мистецтвом та власним життям тощо. п. Звідси й термін західної науки “>Postmoderne”, що означає комплекс процесів у мистецькій культурі останній третині нашого століття, що з’явилися свого роду реакцією на авангард, у вітчизняній науці було переведено як постмодернізм, тобто. термін, має явнооценочно–негативную забарвлення, якого немає у термінах західних мов» [7].
У основіМодернизма, на думку М.С. Кагана, відомого вченого і культуролога, лежать численні опозиції: «Захід і Далекий Схід», «особистість– суспільство», «творець– публіка», «Північ– Південь». Розглянемо окремі.
Захід і Далекий Схід протягом усього шляхів розвитку культури мали разючі відмінностей у уявленнях про мир, людині, та її місці у ньому. І лише XX в., «Схід, зберігав протягом півтисячі роківтрадиционалистские підвалини культури, посів дорогу дедалі більше послідовного і широкого початкуперсоналистской її ціннісної орієнтації, почавши наздоганятиЗапад»[8].
У Росії той-таки в XVIII в. радянський Схід йшов у просвітницькому напрямі, а зарубіжний Схід – у бік модерністське.
Схід в XX в. не повторював логіку розвитку Заходу, хоча Захід реально визначав і спрямованість, іхроноструктуру цього процесу.
Приклад М.Шахназаровой, і його аналізі «історії взаємодії східної й західної музичних цивілізацій» можна назвати три фази, властиві взаємовідносинам культур Сходу та Заходу. Перша «ознаменована впливом високорозвиненою культури Сходу на європейську у її зародження». Другий, в Середньовіччі, «Схід поступово відторгається, під впливом народжуваного «>европоцентризма», оскільки «принципи естетичного освоєння світу і художньої творчості (система мислення, стильові і формотворні норми, канони вроди й т.д)откристаллизовавшиеся в створіннях європейських майстрів, сприймаються і оцінюються як об’єктивні закони майстрів взагалі». З кінця ХІХ ст. – Схід знову входить у свідомість Європи, обертаються тепер до нього зі надією і очікуванням відновлення» [9].
Аж по XX в. Схід не відчував скільки –нибудь значного культурного впливу Заходу, починаючи з Відродження європейське мистецтво система освіти розвивалися в лоніперсоналистского типу культури, який був чужорідний, психологічно неприйнятний на схід.
Тільки XX в. потужне загальнокультурна і специфічно естетичне вплив Заходу сходові завдяки європеїзованої системи освіти, уможливила справжній діалог культур Заходу та Сходу.
Особливості сучасних між цивілізаційних відносин Сходу і Заходу ...
... сучасна культура впливає на архаїчну і традиційну культури багатьох ... на Заході, розглядаючи культуру як особливий експерименгГдосягнення й шлях Заходу. У XX ст. її висловлювали різні письменники "?Ґмислителі від А. Мальро і Т. Манна. Культура на ... і способом життя населення. Одночасно не можна затуляти очі на те, що в сучасній західній культурі широкого розповсюдження набула так звана масова культура. ...
Проте, важко можу погодитися з М.Шахназаровой, яка зрівнює естетичні цінності музичних культур Заходу та Сходу. Оскільки «Захід і Далекий Схід перебувають у різних рівнях історичного поступу суспільної свідомості – відносини у ньому «Я» і «Ми».
Протистояння «Північ– Південь», у якому маються на увазі культурні стосунки між Заходом йТропической Африкою (для нього є «Півднем», і нею «Північчю»).
«До XX в. ці стосунки односторонніми. На XX в. становище істотно змінилося – воно отримало дедалі ширше повнішийпроявлявшийся культурний аспект, у своїй ставало двостороннім, тобто позначалося і культурі Півдня, і культурі Півночі. Схід протиставлявперсоналистской культурі індустріального капіталістичного Заходу традиційний тип культури, що сформувався за доби феодалізму з урахуванням розвиненого землеробського і скотарського господарства і лишався незмінним попри всі його приватних модифікаціях, а Південь зберігав первісний культурний синкретизм, «обгороджений» навіть силою традиції, а імперативом неписаних, але табуйованих, канонів» [10].
Отже, маємо три типу культури (Захід, Схід, Південь), які взаємодіяли у тому столітті, перетворившись із різночасних на сучасні, і навіть з самостійно існуючих у взаємодіючі.
Головною особливістю Західного світу можна назвати динамізм. Він продовжує стимулюватисянаучно–техническим прогресом, політичної боротьбою і самосвідомістю особистості з що реалізують її свободу правом на творчість. І саме ця чинники визначають часові кордони XX в. Відомі два епохальних події: поява теорії відносності і квантової механіки, стали відправними пунктами формування нової типу мислення, так званої «некласичним», оскільки він протиставив себе яка панувала починаючи з XVII в. класичному типу мислення та перетворив всю інтелектуальну діяльність людей ХХ століття – наукову, художню, філософську. Переломний момент – початок застосування одержуваних знань для порятунку людства від які загрожують йому катастроф. Особистісного чинника можна характеризувати йогоамбивалентностью – це розгул «прав особистості», що перетворює волю сваволю, а творчість оцінює самим критерієм новизни, не аналізуючи значення цієї нового континенту в життя людини і долях людства.
Зазвичай, політичні зміни, соціальні лиха, відкладають величезний відбиток на світогляду людства.Политическими подіями світового масштабу стали світові війни XX в. «Небувала технічна оснащеність позначилися на психології мас і ідеології інтелігенції, а цим на функціонуванні науки, мистецтва, філософії, релігії, моральності,естетики»[11].
Ті принципи, які у перебігу довгого часу здавалися стійкими, було поставлено під удар, що призвело до зміни
