Сучасна зарубіжна проза: проблематика, жанри, образи

До сучасної (новітньої) зарубіжної літератури прийнято відносити художні твори, написані у період з 1990-го року і до сьогодні. Давати оцінку сучасному літературному процесу не так просто. З одного боку, багато письменників є нашими сучасниками, літературний потік ще не виокремив справді талановиті твори, тобто часовий відрізок надто малий, щоб сказати, які художні твори ввійдуть у золотий фонд мистецтва, а які були прохідними і швидко забудуться. З іншого боку, нове тисячоліття демонструє широку палітру естетичних пошуків у літературі, відповідних сучасному розумінню світу і людини в ньому, світогляду поколінь, що в свою чергу вимагає осмислення і критичної рецепції.

Метою цього дослідження є аналіз, типологічне зіставлення прозових творів зарубіжних письменників, узагальнення, виокремлення спільних та відмінних ознак у проблематиці, жанровій та образній системах.

Об’єктом дослідження стали твори американських, європейських авторів та письменників Сходу, видані протягом двох останніх десятиліть. При відборі текстів для аналізу, в першу чергу, керувалася такими критеріями: 1) твори нобелівських лауреатів; 2) твори-бестселери, знайомі широкій читацькій аудиторії; 3) твори, що є зразками сучасної культури і презентують світогляд сучасного покоління, відтворюють плюральність поглядів на сучасне суспільство з його запитами, потребами і проблемами.

Дослідження носить оглядово-узагальнений характер. Методика аналізу грунтується на комплексному підході до об’єкта вивчення, що передбачає органічне поєднання типологічного, контактологічного, порівняльно-історичного та описового методів.

Інтерпретація художніх творів сучасної зарубіжної літератури проводиться з урахуванням окремих положень з теорії літератури та рецептивних оцінок сучасного літературного процесу, висловлених провідними літературознавцями, рецензентами.

Залежно від сповідування автором способів відображення світу (реалістичного чи постмодерного), специфіки художнього мислення, жанрово-стилістичного характеру твору, у сучасній зарубіжній літературі можемо виокремити ряд тенденцій постановки і розвитку проблематики, розгортання образної системи у художніх творах:

  • проблема людини, її екзистенції, внутрішнього „Я”, переживань і рефлексій (фактично присутня у кожному сучасному художньому творі);
  • проблема існування людини у дисгармонійному світі (романи „Життя після Бога” Коупленда, „Стверджує Перейра” Антоніо Табуккі, „Нове життя” О. Памука);
  • проблема людини і політики (роман „Сніг” О. Памука)

проблема інтерпретації „мікросередовища”, національного життя (голлівудська кіноіндустрія у романі „Місс Вайомінг” Д. Коупленда);

10 стр., 4742 слов

Фізкультура і основи здорового способу життя студента

... людини є, насамперед, свідоме відношення до праці, оволодіння скарбами культури, активне неприйняття вдач і звичок, що суперечать нормальному способу життя. Фізично і психічно здорова ... життя сучасного суспільства. До наслідків алкоголізму варто віднести і погіршення показників здоров’я осіб, що зловживають спиртними апоями і ... дріб’язкових технічних проблем людина просто забуває головні істини і мети, ...

  • проблематика урбанізації суспільства, відтворення життя сучасного покоління, соціальних конфліктів ( „Покоління Х” Д. Коупленда, „Щуриха” Г. Грасса);
  • проблема соціальних інститутів та гендерних відношень (роман на зразок „мильної опери” – „Елеонор Регбі” Коупленда;
  • „Роман про вбивство” Пинари Кюр;
  • „Пан Джевдет та його сини” О. Памука);
  • проблематика феміністичного спрямування (романи Латіфи Текін);
  • філософські проблеми буття і часу (роман „Сни Ейнштейна” А. Лайтмана);
  • проблема наукових відкриттів та пришвидшеного технічного розвитку суспільства (роман „Раби Майкрософта” Д. Коупленда);
  • проблема інфантилізму і спустошення людини, яка прагне спокою („Повісті про пана Зоммера”, новела „Заповіт пана Мюссара” П. Зюскінда);
  • проблема мистецтва і його творця (новела „Потяг до глибини” П.

Зюскінда; „Сніг” О. Памука);

  • історико-культурна проблематика („Баудоліно” У. Еко;
  • роман „Пан Джевдет та його сини” О. Памука);
  • проблема художнього осмислення життєвої і творчої біографії відомих людей („Заповіт Оскара Уайльда”, „Мільтон в Америці”, „Повість про Платона” П. Акройда);
  • проблема сексуальної стурбованості („Хтивня” Вітовського);
  • проблематика літератури Сходу та її екзотичність („Верхів’я душі”, „Книга самотньої людини” Гао Сінцзяня – нобелівського лауреата 2000 року та ін.).

Розгортання проблематики і побудова художніх образів залежить і від обраних письменниками роду та жанру твору. Скажімо, поетичним творам традиційно властиве акцентування на зображенні внутрішньго світу людини, її переживань, емоцій. У прозових творах окрім згаданої тематики відтворення внутрішнього світу людини, її психологічних станів (зокрема самотності, фобій, комплексів, переживання депресій тощо), актуалізується проблема конфліктності існування людини у сучасному суспільстві, дисгармонії, а також окреслюється історична, релігійна тематика, експериментальне розгортання культурологічних традицій, осмислення попереднього літературного досвіду (що в першу чергу постає в інтертекстуальності та алюзійності сучасних постмодерних творів); прозаїки ззвертаються до питань наукових відкриттів у різних галузях, які не тільки суперечать традиційним нормама моралі, а й змінюють уявлення людини про те чи інше явище („Код да Вінчі” Дена Брауна, „Останній тамплієр” Раймонда Коурі)).

Ознака сенсаційності у сучасній прозі – одна із провідних.

У сучасній літературі активно розгортаються два протилежні способи творення художнього світу: реалістичний та постмодерний. Останній реалізується у тексті метафоричному, багатозначному, інтертектсуальному в тому значенні, що в якості справжньої, єдиної реальності виступають інші, попередні тексти. Літературні референції, алюзії, прямі цитати і непрямі цитації, пародія і самопародія є частиною тієї метагри, яку веде письменник з попередниками, самим собою і наступниками. У жанровій системі відбуваються процеси взаємопроникнення і синтезу.

10 стр., 4874 слов

«Розстріляне відродження» в українській літературі 20–30-х років

... З великою енергією у літературі тоді працювали С. Єфремов, ... Але завдяки політиці українізації українська мова перестала бути романтичною ... у 20-х роках ХХ століття Тоталітарний режим у СРСР, ... урядово-партійної ієрархії. Наприкінці 1920-х років їхнє представництво в ЦК ... українською мовою велося менш як 20 % урядових справ, то в ... 80 % загальноосвітніх шкіл і 30% вищих учбових закладів вели навчання ...

Сучасну світову прозу презентують новели, оповідання, романи, детективи, фантастична проза, триллери тощо.

Сучасна новела відрізняється від класичної, хоч і зберігає лаконізм і витонченість форми, набуває більшої глибини та метафоричності, збільшуються елементи умовності та гротеску, для неї характерні експериментальність та підтекст. Персонажами новели є особистості, як правило, цілком сформовані, що потрапили в незвичайні життєві обставини. Автор у новелі концентрує увагу на змалюванні їх внутрішнього світу, переживань і настроїв. Сюжет новели простий, надзвичайно динамічний, містить у собі момент ситуаційної чи психологічної несподіванки.

Специфічною є мала проза західних та східних письменників. Так, збірник оповідань „Привиди Лексингтона” Х. Муракамі (2003) дає підстави стверджувати, що автор виступає майстром лаконічної малої прози, в якій поєднано напружена фабула і лірична розповідь.

Значним явищем у літературі було видання книги коротких оповідань „Моє століття” (1999) Гюнтера Грасса. Своєрідними є оповідання сучасної американської письменниці Джумпи Лахірі („Тлумач недуг”, „Кому яке діло”), оповідання-фентезі англійця Джеймісона Трента („Щедроти”), оповідання німецького прозаїка Дженні Ерпенбека, американського письменника Роберта Коуела та інших авторів, в чому можемо переконатися, почитавши журнали „Всесвіт” за останні 15 років.

Якщо малі прозові форми є досить поширеними у сучасній літературі (особливо у літературі США), то повість, як жанр свого твору, обирає значно менше авторів.

Очікування і надії, катастрофи і кризи ХХ століття, здійснені мрії і невдалі соціальні експерименти призвели до того, що багато письменників, незалежно від власного світовідчуття і естетичного способу його реалізації, прагнуть відновити глибинні корені, культурологічні традиції, які були б здатні втримати людство „на межі”. При цьому вони звертаються до притчевого і неоміфологічного принципу (особливо у латиноамериканській літературі на базі „магічного реалізму”) художнього відображення дійсності. Притча – повчальна алегорична оповідь, в якій фабула підпорядкована певній дидактичній ідеї, стає модною у сучасній літературі. Ця форма широко застосовується у Біблії, а оскільки сучасне мистецтво часто звертається до цієї книги як джерела алюзій, літературних ремінісценцій та інтертекстуальних елементів, то притча стає сьогодні актуальним жанром. В новітній європейській літературі притча стала одним із засобів вираження морально-філософських роздумів письменника, нерідко протилежних до загальноприйнятих, панівних у суспільстві уявлень. Тут притча не зображує, а повідомляє про певну ідею, покладаючи у свою основу принцип параболи: оповідь немовби віддаляється від даного часопростору і, рухаючись по кривій, повертається назад, висвітлюючи явище художнього осмислення у філософсько-естетичному аспекті (Б. Брехт, Ж.-П. Сартр, А. Кам’ю та ін.), як наприклад на початку ХХ століття вчинив Кафка у своїх „Оповіданнях для хрестоматії”. У такій новій якості спостерігається притча і у творчості сучасних зарубіжних письменників Жозе Сарамагу та Гунтера Грасса. Першому присудили Нобелівську премію у 1998 році „за те, що він своїми притчами, сповненими фантазії, співчуття та іронії, знову й знову надає нам можливість відчути присутність колишньої реальності”, а другому – у 1999 році за „за те, що його грайливі й похмурі притчі висвітлюють забутий образ історії”.

3 стр., 1451 слов

Роман Олеся Гончара «Собор»

... Олеся Гончара. "Собор" у перекладі російською мовою мав прийти до читачів зі сторінок журналу "Дружба народов", але київські діячі друкувати роман ... Але синові не відчути того страшного болю, якого завдав батькові, спровадивши його туди, звідки вже єдина дорога — на ... праці "Собор у риштованні" Євген Сверстюк слушно зазначає: "Лобода — принципово новий характер у нашій літературі: письменник відкрив ...

Найуживанішим жанром у сучасній літературі є все-таки роман різних модифікацій. А у масовій літературі – детективні, фантастичні, науково-фантастичні, любовні, пригодницькі романи, триллери.

Роман – жанр, який завжди був відкритим і не однозначно піддавався ідентифікації. Традиційно давали таке визначення роману: Головними структурними елементами роману є розповідь та творений нею уявний світ у просторі й часі, населений персонажами, наповнений подіями, укладеними в . Крім оповіді (виклад від першої особи) або розповіді (виклад від третьої особи), роману властива пряма мова персонажів (у вигляді діалогів, монологів), описи, авторські відступи. Роман у сучасній зарубіжній літературі зазнає значних трансформацій, зокрема актуальним є жанровий синтез та побудова „гіпертексту”. Жанровий синтез – поняття, що відбиває загальну тенденцію жанрів до взаємо тяжіння, яка реалізується в художньому творі як структурна єдність ознак різних жанрів, як поліжанризм. Згадаймо хоча б творчість Милорада Павича і його експериментування з романним жанром: роман-лексикон – „Хозарський словник” (1984), роман-посібник для гадання на картах таро – „Остання любов у Цареграді”(1994), роман-клепсидра „Внутрішня сторона вітру” (1991), роман-кросворд „Пейзаж, намальований чаєм”(1988), роман-астрологічний довідник „Зоряна мантія” (2000).

Блискуче продемонстрував техніку постмодерного пись-ма у романі „Острів Напередодні”(1994) Умберто Еко. Як і попередні твори Еко, цей твір на-скрізь інтертекстуальний, немовби змонтований і уривків різних наукових і художніх творів: Д. Донна, Г. Галілея, П. Кальдерона, Р. Декарта, Ф. Ларошфуко, Б. Спінози, Ж. Берна, Д. Дефо, А. Дюма, Д. Лондона та інших. Крім того, тут широко використовуються сюжети картин визначних європейських художників. У 2002 р. вийшов друком четвертий роман Еко „Баудоліно”, у якому автор знову звернувся до Середньовіччя, повною мірою використовуючи стилістику постмодернізму, і навіть самого себе переносить у ті далекі часи (Еко: „Баудоліно – це я”).

Цікаві зразки романного жанру подають американські сучасні прозаїки Алан Лайтман, Дуглас Коупленд, Ден Браун, англійський постмодерніст Пітер Акройд.

Наприклад, книга „Сни Ейнштейна” (1993) Алана Лайтмана не сприймається як роман, оскільки об’єм твору не надто великий, відсутні й інші традиційні ознаки класичного роману. Специфічним є те, що починати читати можна з будь-якої частини. Але „Сни Ейнштейна” можна трактувати як філософський роман чи роман ідей, адже в цій книзі основними є проблеми часу, його сучасного розуміння і нерозуміння людиною; проблеми темпорального різно-існування людей, змін цивілізації, коли інтелектуальна революція, непомітна, але наявна, змінює життя.

„Сни Ейнштейна” – новий варіант прози, яка передає рваний, нерівний і нервовий пульс сучасного життя, а також іронічно повторює звичні прийоми масового мистецтва: швидку зміну кадру, рапід (швидкісне кінознімання, що дозволяє відтворювати на екрані швидкий процес у повільному темпі), збільшення окремого епізоду, спеціальне виокремлення деталі із цілого.

18 стр., 8530 слов

Розвиток сучасного музичного мистецтва та основних його напрямків

... дитини; виявити основні закономірності впливу сучасного музичного мистецтва на особистість дитини; музика сучасний джаз рок Розділ 1. Музика ... впливають на інтелектуальний розвиток дитини. Вартими уваги є також відкриття відомого болгарського психолога Георгія Лозанова, які він ... та запам'ятовування. Незалежно від американців, Г. Лозанову та його колезі доктору А. Новакову вдалося зробити аналогічне ...

„Сни Ейнштейна” – роман, який є своєрідною „інструкцією” до гри, гри, яка змінює наше світосприйняття. До гри, правила якої визначаються не Природою, а Культурою, в яку Алан Лайтман не просто грає, а заставляє й читача грати з реальністю, змінюючи один із метафізичних параметрів – час. Демонструючи можливість світів з іншими часовими координатами, автор заставляє читачів відчути загадкову владу нашого часу.

Іншим прикладом є романи Д. Коупленда. Як сучасний письменник, який з першим же романом одержав репутацію “носія духу часу”, Д. Коупленд відображає у своїй творчості основні зрушення у соціальному й інтелектуальному житті своїх сучасників. Постмодерністська чуттєвість знаходить своє втілення у відчутті дисгармонії з навколишнім світом, постійному очікуванні катастрофи і близького кінця світу, а також у прагненні нейтралізувати експансію нових технологій і заповнити породжуваний ними духовний та емоціональний дефіцит.

Так, у романі „Покоління Х” знаходимо текст-коментар на полях, що являє собою міні-словник деяких понять масової культури 90-х рр. ХХ ст., є засобом відображення т.зв. “принципу ключових слів”, який пов’язує лексичний склад мови з особливостями етносоціології та психології окремо взятої культури. “Позатекстові” елементи (вставки-слогани, малюнки-комікси, соціологічне зведення “Цифри”) стали невід’ємними атрибутами роману, які акумулювали у собі досвід співіснуючої з ним культури. Ці структурні елементи утворюють “вертикальний контекст” роману і відтворюють його “екстралінгвістичний” параметр, який сприяє розширенню структурно-смислового аналізу його естетичної цілості, допомагає точніше осмислити суть втілених концепцій.

Новаторство письменника у використанні унікальних оповідних форм і нових жанрових визначень також було високо оцінено критиками (B.Handy, C.Burnham, C. Кузнецов), які відзначають “ідеологічну”, “демографічну”, “репортажну” і навіть “лексикографічну” орієнтацію роману.

Очевидний також інтертекстуальний зв’язок творчості автора з літературою США періоду контркультури (Дж. Селінджер, Дж. Керуак, Дос Пасос), багато образів і тем якої ним трансформуються, збагачуються новими значеннями, сутністю, уміщуються у формальні рамки сучасних йому жанрових різновидів (кіберпанк, гіпертекст) і поєднуються з візуальними образами і символами із мас-медіа.

Компонентний аналіз “Покоління Х” розкриває оригінальний зразок злиття канонів постмодерністської модальності з гіпертекстовими принципами (використання маргінальних текстів: епіграфи, епілог, лексії / глоси, слогани, малюнки тощо).

Інший твір Д. Коупленда „Життя після Бога” – це короткий роман, швидше навіть серія новел, об’єднаних спільним оповідачем. Роман в новелах – своєрідний тип проблемно-тематичної композиції та архітектонічного об’єднання твору. Основна інтонація – в’яла депресія, екзистенційні рефлексії. Герой – Людина, яка проміняла Бога на іронію і намагається відтворити в собі віру за допомогою антидепресантів, дитячих спогадів, мрій і галюцинацій. Герой весь час знаходить себе десь на краю світу – то вночі голодного, далеко від цивілізації, біля поламаної машини, то в палатці під дощем у глухому лісі в костюмі і галстуку, то біля вікна магазину, де працює дівчина, подібна на його зниклу сестру. Дії героя – телефонні дзвінки з вулиці, їзда з перервами, зупинки в мотелях, фантазії на тему останньої атомної війни, апокаліпсису.

16 стр., 7728 слов

Публічний виступ і його жанри реферат написання реферату

... культура мови» (А. Коваль, М. Жовтобрюх, А. Пилинський). У дослідженнях 70–90-х років ХХ ст. розглядали проблеми писемної та усної форм наукового мовлення, його ... науки», «науковий стиль», «наукове мовлення», «мова наукової літератури». Термін «мова науки» використовують під час вивчення ... (діалог) Художній трагедія, комедія, драма, водевіль, роман, повість, поема, вірш, байка різнобічний вплив на ...

Специфічними за жанровою побудовою є романи Мілана Кундери – сучасного чеського письменника. Це твори, для яких характерний жанровий синтез роману й есе („Безсмертя”, „Неспішність”, „Справжність”).

Так, у романі „Безсмертя” М. Кундера постійно підкреслює фіктивність усього, що відбувається. У книзі рефлексійність до такої міри домінує над сюжетною лінією, що приходиться говорити саме про жанровий синтез. А романи „Неспішність” і „Справжність” є швидше певними резюме, у яких натяк на більш конкретну історію лише ілюструє абстрактні роздуми, есе чергуються із сюжетом, а у текст проникають приховані алюзії та традиції роману минулих століть.

Змінюється не тільки форма сучасного роману, і відповідно „зміщується” (за Ю. Тиняновим) саме поняття жанру, але й тематичний діапазон роману виявляється необмеженим, видозмінюється герой, типи сюжету, стильові тенденції. Зважаючи на функціональну настанову на читача, сучасні романи є як розважальні, так і філософські, як романи-утопії, так і романи-антиутопії. Так, наприклад, жанровим визначенням твору сучасного італійського письменника Джузеппе Д’Агата „Повернення тамплієрів” є поняття – роман-загадка, інтелектуальний триллер. А от, наприклад, роман іншого італійця Франко Матеуччі „Праздник цвета берлинской лазури” (2005) є синтезом соціальної сатири, мелодрами, еротичних сцен, лірики і гумору. Чи роман англійця Пітера Акройда „Перше світло”, де поєдналися елементи комічної пасторалі, готичних жахів, антивоєнної сатири та наукової фантастики.

Пітер Акройд є одним із найвизначніших представників сучасного англійського постмодерністського роману. Його перу належать такі прозові твори, як „Англійська музика” (1992), „Процес Елізабет Крі”(1995), „Мільтон в Америці”(1997), „Повість про Платона” (1999).

У цих романах химерно поєднуються різні епохи, жанри і стилі, правда та вигадка („альтернативна” біографія великого англійського поета XVII ст. В романі „Мільтон в Америці” Мільтон зображений не як автор поеми „Втрачений рай”, а як напівбожевільний релігійний фанатик і садист в Америці).

Специфічними є романи письменників Сходу. Так, у романі „Пан Джевдет та його сини”, що є романом-сімейною хронікою, Орхан Памук послуговується традиційною моделлю першої половини ХХ ст., коли домінував французький роман-ріка. Події родинної хроніки відбуваються на тлі історичних подій від періоду Джонтурків до панорами Стамбула перших 50-ти років республіканської Туреччини. Прикметно, що письменник не пішов шляхом своїх попередників у відтворенні сімейних злигоднів далекого анатолійського села. Його персонажі належать до заможної родини, представників капіталістичного класу, що живуть цінностями європейського суспільства. Твір обтяжений детальними описами, експресивністю зображення. Просторово-часовий діапазон охоплює близько століття історії турецького народу. Раптовість часових зміщень, фрагментарність спогадів сприяють взаємопроникненню обох часових планів нарації. Символіка твору Орхана Памука співіснує з описами побуту, реалістичні картини життя – з ретроспекціями, сповненими глибокого підтексту діалогами, поетичними вставними оповіданнями.

2 стр., 920 слов

Соціально психологічний роман

... ">внутреннею людини", виступивши глибоким психологом іхудожником-реалистом. Отже, Лермонтов вперше у російської літератури використовував психологічний аналіз як на розкриття характеру героя, її внутрішнього світу. Глибоке насичення ... дітей і розуміти його. Та все ж деякі записи його щоденника свідчать, що він потрібен близька людина, що вона втомилася від самоти. Роман Лермонтова свідчить у ...

Сьогодні модним і одним із популярних жанрів масової літератури є роман детективний, або кримінальний — один із видів (іноді виділяється як різновид ).

Характерна ознака детективного роману — надзвичайна динамічність : події розгортаються швидко, з великим напруженням. Найчастіше це пошуки і встановлення справжнього злочинця. Класичними у такому розумінні вважаються детективні романи , В. , , Ж. , . У другій половині ст. виник новий різновид детективного роману — так званий „чорний” роман, де увага зосереджується не на пошуках злочинця, а на його вчинках.

Як приклад можна навести твори О. Памука „Мене називають Червоний”, Чорна книга”, „Нове життя” (роман-подорож) – романи-детективи, у яких голосною є проблема самореалізації героя. У цих творах Памук використовує прийом „подвійної гри” між автором та читачем, а також між злочинцем і детективом. Очевидний інтертекстуальний дискурс прози Памука, зокрема функціонування традиційних коранічних, історичних та літературних алюзій, інтертекстуальних ремінісценцій (образ літератури в літературі), пародійності як інтертекстуальній грі.

Детективними є романи інших відомих сучасних письменників Ромена Сарду („Прости гріхи наші”, „Нікому не піти”), Д. Рубенфельда („Вбивство по Фрейду”) та ін.

Сучасний турецький жіночий детективний роман, представлений Пинарою Кюр, особливий тим, що авторка звертає увагу передовсім на почуття, внутрішню мотивацію поведінки персонажів. Психологізму досягає завдяки вмінню трактувати вчинки та дій героїв з огляду на відмінності статей, ґендерні особливості. На окрему увагу заслуговує інтертекстуальний аспект: відбувається постійний діалог із детективами Агати Крісті.

До масової літератури здебільшого належать також сучасні науково-фантастичні, фантастичні романи та триллери. Так, лауреаткою нобелівської премії в галузі літератури 2007 року стала Доріс Лессінг, яка є авторкою сучасних фантастичних романів „Мара та Данн” (1999) та його продовження „Історія дочки генерала Дана та Мари, Ґріота й Сніжного Собаки” (2005), де розповідається про глобальну катастрофу та поворот до примітивних форм людського існування, але з надією на відродження людяності.

Повертаючись до сучасного роману, зазначимо, що жанровий відтінок роману часто надають самі автори, звичайно орієнтуючись і на потенційних читачів. Вже сам автор може вказати на особливості власного твору, його жанрову специфіку, спрямувати увагу реципієнта на певні тематичні аспекти. Наприклад, про теорію власних романів розміркував М. Кундера; свій роман „Алхімік” П. Коельйо називає символічним (одночасно жанр цього твору визначають як роман-квест, масовий пригодницький роман), тоді як „Щоденник мага” – автобіографічним тощо.

Рисами сучасного романного мислення є деепізація, фрагментаризація, використання потоку свідомості, прийомів гри, доцентровість (за Д. Затонським), біографізм, ліризм. Герой і автор часто знаходяться на однакових позиціях, а у постмодерних творах, автор як деміург відіграє більшу роль, аніж сам герой у романі. Персонаж-письменник і його творча рефлексія, а також інтертекстуальність або навіть форма „тексту в тексті” (часто пов’язана із цитуванням, алюзійністю, трансформацією традиційних сюжетів, використовуванням попереднього культурного досвіду), використання гіперболи, фантастики, гротеску, іронії, травестування – характерні ознаки сучасного роману.

17 стр., 8159 слов

Женские образы в романе м.а. шолохова “тихий дон”

... любовью, и противоречивая Аксинья, это женщины смелые, честные, гордые и отчаянные в борьбе за счастье, любовь, семью. женские образы в романе тихий дон сочинение Женские образы Тихого Дона: сочинение | Литерагуру Краткое сочинение-рассуждение по литературе на тему: Женские образы в романе «Тихий Дон». Женские судьбы казачек «Тихого Дона» ...

Отже, як бачимо, сучасна література різноманітна не тільки у проблематиці й образному аспекті, а й у своїх жанрово-стильових проявах. На сучасному етапі доцільніше робити огляд та аналіз літературних явищ, оскільки побачити справжню роль кожного письменника і оцінити значення їх творів у розвитку літературного поступу можна тільки з перспективи часу.

Література

Всесвіт – журнал зарубіжної літератури. – Видання за 1990 – 2007 роки.

Ден Браун. Код да Вінчі. – К, 2006.

Зарубіжні письменник. Енциклопедія-довідник у 2-х томах. – Тернопіль: Богдан, 2005-2006.

Лексикон загального і порівняльного літературознавства. – Чернівці: Золоті литаври, 2001. – С. 203-204; С. 488-492;

  • Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром’як, Ю. І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — С. 510

Копистянська Н. Жанр, жанрова система у просторі літературознавства. –Львів,2005.

Оленева О. Современная американская новелла. – Киев, 1973.

Основные тенденции развития современной литературы США. – М., 1973.

Памук Орхан Сніг. // www.book-ye.com/product_1226.html – 26k

Полішко Н. Є. Роман Дугласа Коупленда „Покоління Х” як відображення нових художніх тенденцій в американській літературі кінця ХХ століття. –Автореферат на здобуття наук.ст.канд.філ. наук. – Дніпропетровськ, 2004.

Шліпченко С. Новий лауреат Нобелівської премії з літератури Жозе Сарамаґо // Всесвіт. – 1999. – № 1.