«Герой сьогодення» М. Ю. Лермонтова — соціально-психологічний роман
Приблизний їх текст твори
>Созданием роману «Герой сьогодення» Лермонтов вніс величезний внесок у розвиток російської літератури, продовживши пушкінські реалістичні традиції. Як і його великий попередник, Лермонтов узагальнив образПечорина типові риси покоління своєї епохи, створивши яскравий образ людини 1930-х ХІХ століття. Головною проблемою роману стала доля непересічної людської особистості епоху лихоліття, безвихідь становища обдарованих, розумних, освічених молодих дворян.
Основна ідея лермонтовського роману пов’язані з центральним його чином — Печоріним; все підпорядковане завданню й глибокого розкриття характеру цього героя. Бєлінський якраз помітив своєрідність описи авторомПечорина. Лермонтов, але вираженню критика, зобразив «>внутреннею людини», виступивши глибоким психологом іхудожником-реалистом. Отже, Лермонтов вперше у російської літератури використовував психологічний аналіз як на розкриття характеру героя, її внутрішнього світу. Глибоке насичення психологіюПечорина допомагає краще зрозуміти гостроту соціальних проблем, поставлених у романі. Це забезпечило підставуБелинскому назвати Лермонтова «>решителем важливих сучасних питань».
Привертає увагу незвична композиція роману. Він з окремих творів, які мають жодного сюжету, ні постійних дійових осіб, жодного оповідача. Ці п’ять повістей об’єднані лише чином головний герой — Григорія ОлександровичаПечорина. Вони отже явно порушується хронологія життя героя. У разі автору важливо було показатиПечорина в різної обстановці спілкування з найрізноманітнішими людьми, вибрати для описи найважливіші, значні епізоди його життя. У кожній повісті автор поміщає свого героя на нову середу, де зараз його стикається з людьми іншого суспільного становища і психічного складу: горцями, контрабандистами, офіцерами, дворянським «водяником суспільством». І завждиПечорин відкривається читачеві щось нове, виявляючи нові межі характеру.
Пригадаємо, що у першої повісті «Бела» нас знайомить із Печоріним людина, який служив з Григорієм Олександровичем у міцності і він мимовільним свідком історії викраденняБели. Літній офіцер щиро прив’язаний доПечорину, близько до серця приймає його вчинки. Він звертає увагу до зовнішні дивацтва «тоненького прапорщика» не може зрозуміти, як людина, легко що переносить і дощ, і холод, ходив віч-на-віч на кабана, може здригатися і бліднути від випадкового стукоту віконниці. У історії зБелой характерПечорина представляється незвичним і загадковим. Старий офіцер неспроможна осмислити мотивів її поведінки, бо може збагнути глибини його переживань.
Женские образы в романе М. Лермонтова «Герой нашего времени»
... о нем представление. Женские характеры “Героя нашего времени” помогли автору полнее раскрыть образ Печорина и придали самому роману какую-то неповторимость и совершенно особую прелесть. О жизни М. Ю. Лермонтова написана замечательная ... О ней мы узнаем из дневника Печорина, в котором подробно описано “водяное общество” Пятигорска, где пребывал герой. Уже в первом разговоре с Грушницким о княжне Мери ...
Наступна зустріч із героєм відбувається у оповіданні «МаксимМаксимич», де ми бачимо його очимаавтора-повествователя. Вона не виступає героєм якийсь історії, вимовляє кілька щось значущих фраз, але ми маємо можливість пильно вдивитися в яскраву, оригінальну зовнішністьПечорина. Зірке супутникове, проникливий погляд автора зазначає протиріччя його образу: поєднання світлих волосся і чорних вусів і брів, широких плечей і блідих худих пальців. Увага оповідача приковує його погляд, дивовижа якого в тому, що очі їх сміялися, що він сміявся. «Це ознака чи лютого вдачі, чи глибокої постійної смутку», — помічає автор, відкриваючи складність і суперечливість характеру героя.
Зрозуміти цю неординарну натуру допомагає щоденникПечорина, що об’єднує три останні повісті роману. Герой говорить про собі щиро і безстрашно, не боючись виставити назовні свої слабкості й пороки. У передмові до «>ЖурналуПечорина» автор помічає, що історія душі людської майже корисніше і цікавіше історії всього народу. У першій повісті «Тамань», розповідає про випадковому зіткненні героя з «мирними контрабандистами», труднощі й протиріччяпечоринской натури хіба що відсуваються на задній план. Ми енергійного, сміливого, рішучої людини, який сповнений інтересу до оточуючих людям, жадає дії, намагається розгадати таємницю людей якими випадково зіштовхує його доля. Але фінал повісті банальний.Печоринское цікавість зруйнувало налагоджену життя «чесних контрабандистів», прирікаючи сліпого хлопчики й стару на злиденне існування. СамПечорин з жалем пише у щоденнику: «Як камінь, кинутий в гладкий джерело, я стривожило їх спокій». У цих словах чуються біль, і сум від усвідомлення те, що всі діїПечорина дрібні і незначні, позбавлені високої мети, відповідають багатим можливостям його натури.
Незвичайність, самобутність особистостіПечорина, мій погляд, найяскравіше проявляється у повісті «князівна Мері». Досить прочитати його влучні, точні характеристики, дані представникам дворянського «водяного суспільства» П’ятигорська, його оригінальні судження, дивовижні пейзажні замальовки, аби зрозуміти, що він виділяється з навколишніх його людей силою і незалежністю характеру, глибоким аналітичним розумом, високої культурою, ерудицією, розвиненим естетичним почуттям. ЙдетьсяПечорина сповнена афоризмів і парадоксів. Наприклад, він пише: «Адже гірше смерті нічого — а смерті не оминути».
На що саме витрачає своє душевне багатство, свої неосяжні силиПечорин? На любовні пригоди, інтриги, сутички зГрушницким і драгунськими капітанами. Так, вона завжди виходить переможцем, як і історії зГрушницким і Мері. Але це приносить йому ні радості, ні задоволення.Печорин це відчуває й розуміє невідповідність своїх дій високим, шляхетним прагненням. Це призводить героя до роздвоєнню особистості. Він замикається у власних вчинках і переживаннях. Ніде у його щоденнику ми зустрінемо навіть згадування про батьківщині, народі, політичні проблеми сучасної дійсності.Печорину цікавий лише свій власний внутрішній світ. Постійні спроби дати раду мотиви своїх дій, вічний нещадний самоаналіз, постійні сумніви призводять до того, що він втрачає здатність просто жити, відчувати радість, повноту і сила почуття. З самої себе він зробив об’єкт для спостережень. Вона неспроможний відчувати хвилювання, оскільки, ледь відчувши його, відразу починає думати, що здатний хвилюватися. Отже, нещадний аналіз власних думок та вчинків вбиває вПечорине безпосередність сприйняття життя, ввергає їх у болісне протиріччя з собою.
Особливості образу ліричного героя у творчості Байрона
... вона була піднята Байроном на новий рівень, вона вся вийшла із його генія ... інші риси байронівського героя – його фатальні пристрасті, його погордлива замкненість, його відлюдкуватість – багато розповідали ... та поема “Мазепа” (1818). Вони належать до різних періодів творчості Байрона, власне, ними відкриваються ... його негацією. Поети й митці, що до неї належали, були максималістами в своїх поглядах, ...
>Печорин у романі цілком самотній, оскільки відштовхує тих, хто може любити дітей і розуміти його. Та все ж деякі записи його щоденника свідчать, що він потрібен близька людина, що вона втомилася від самоти. Роман Лермонтова свідчить у тому, що трагічний розлад у душі героя спричинена тим, що багаті сили його душі не знайшли гідного застосування, що таке життя цієї самобутньої, неординарної натури розтрачена на дрібниці й остаточно спустошена.
Отже, історія душіПечорина допомагає глибше зрозуміти трагізм долі молодої покоління 1930-х ХІХ століття, змушує обдумати причинах цієї «хвороби століття» і спробувати знайти вихід із морального глухого кута, куди завела Росію реакція.
Список літератури
Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайтуkostyor/
