У рефераті наведено відомості про життя та творчість найвідоміших одеських письменників, що творили у двадцятому столітті. Це Ісак Бабель, Юрій Олеша, Валентина Катаєва, Костянтин Паустовський, Ільф та Петров
Життя та творчість Ісака Бабеля.
З 1917 по 1924 рр. Бабель змінив кілька професій, воював у Першій Кінній армії. Увесь цей час, як писав сам письменник, він вивчав життя, набирався життєвих вражень, не забуваючи про слова свого старшого товариша.
Після громадянської війни матеріалом для його літературних виступів послужив побут Першої Кінної армії. Перша його оповідь із циклу “Конармія” з’явилась у 1923 р. У “Конармії” Бабель розкриває перед читачем правдиві та повні трагізму сторінки літопису громадянської війни в Росії.
Надалі творчість письменника, що стосується тематики, розвивалася двома основними напрямами: з одного боку, він пише ряд новел, об’єднаних у книгу “Конармія”, з іншого – розробляв на матеріалах єврейського містечкового побуту п’єси для театру (“Захід”) і кінематографічний сценарій (“Беня Крик”).
Останні, в свою чергу, чітко поділяються на автобіографічні та епіко-романтичні, головним персонажем яких є Беня Крик.
Своєю ходожньою манерою Бабель виділяється навіть серед яскравих та своєрідних літературних талантів 20-х років. В ньому, за висловлюванням головного редактора журналу “Красная новь” Воронського: “…мечтатель сталкивается…с реалистом, ощутившим глубокую правду непосредственной реальной жизни, может быть, грубой, но полнокровной и цветущей. Столкновением этих противоположных эмоций и настроений питаются основные движущие мотивы его творчества, причем реалист Бабель решительно побеждает мечтателя”.
Бабель чудово знає те особливе середовище та тих персонажів, яких описує. За спогадами К. Паустовського, Бабель взагалі писав спираючись тільки на те, що бачив, спостерігав сам. Він казав Паустовському: “Я не умею выдумывать. Я должен знать все до последней прожилки, иначе ничего не могу написать. На моем щите вырезан девиз – подлинность!” Саме тому над “Одесскими рассказами” витає особливий дух Молдаванки, дивна суміш бандитизму та містечкового міщанства: торговки “тьоті Пєсі”, “аристократи” і богачі Тартаковські та Ейхбауми, рабіни і прикажчики створюють з бандитами свій світ з особливим побутом, правилами та етикою. Найголовніший герой “Одесских рассказов” Беня Крик – химерне поєднання цього молдаванського міщанства, бандитської сміливості, дивовижної спритності та вправності. Герої Бабеля завжди в русі, в дії. Письменник чудово володіє діалогом. Його персонажі розмовляють своєю мовою, в діалозі немає літературщини, стилізації.
Життя і творчість Леся Курбаса
... перекладач, який жив і трудився у Харкові з 1926 по 1933 роки. Життя і творчість Леся Курбаса лесь курбас режисер драматург Народився 25 лютого 1887 року у Самборі на Львівщині. ... також сповнила культурну діяльність відчуттям новизни, свідомістю звільнення від старого світу ті його обмежень. Поставали складні невідступні питання про те, в якому напрямі слід розвиватися ...
Літературна мова та різні пласти живої розмовної мови були тією стихією, в якій Бабель почувався вільно. В мові героя, в самому її складі, у тих словах та виразах, які він застосовує, Бабель чудово передає характер людини, її світогляд.
У 1930-ті рр. присутність Ісака Еммануїловича в літературі була майже епізодичною. Його мовчання стало притчею во язицех, а після смерті у 1936 р. могутнього патрона Бабеля – Максима Горького, просто небезпечним. Він розумів це, але виправити становище вже не міг. Проте мовчання Бабеля зовсім не означало творчого безпліддя.
Важливим свідоцтвом цього є спогади фізика Олександра Вайсберга, автора спогадів про радянські в’язниці, що відвідав Ісака Еммануїловича в Москві у 1932 р.: “…я спросил у писателя: “Почему вы больше не пишете?” На что Бабель ответил: “Кто вам сказал, что я не пишу?” – и показал на полке десяток переплетенных томов. Но это были рукописи. Бабель сделал ироничное замечание о возможной судьбе этих текстов, если бы он предложил их издательству. Где эти неизданные произведения?”.
Через сім років можна було запитати: а де ж сам Бабель?
Письменника чекала жахлива доля. У травні 1939 р. його арештували. 17 березня 1941 р. Ісак Еммануїлович Бабель був розстріляний в одному з підвалів московських в’язниць.
Бабель загинув, тому що не вписувався як художник у Великий Радянськмй Міф. Саме уявлення Сталіна про розвиток літератури в СРСР у корні протирічило естетичним поглядам Бабеля.
Після смерті Сталіна в 1953 р. Бабеля було реабілітовано і його твори знову почали видаватися.
У наш час творчість Бабеля має багато прихильників. Він був, безумовно, дуже талановитою людиною. Його люблять за оригінальність та неповторність, почуття гумору та оптимізм.
Життя та творчість Юрія Олеші.
У своїй художній прозі та драматургії Олеша в своєрідній емоційно-гострій формі відображає боротьбу двох світів, двох культур, яка розгортається ним у плані боротьби ідейно-психологічних принципів.
Олеша – яскравий художник, великий майстер форми. Він вмів підмітити та передати ту чи іншу деталь, чуттєвий образ явищ дійсності. Широко використані автором метафори та порівняння відрізняються свіжістю і гостротою; він передав ними відтінки настроїв героїв, своє авторське життєставлення.
Перший великий твір Олеши – роман-казка “Три товстуни” (1924) – відразу ж отримав визнання в читачів. Однойменну п’єсу поставлено у багатьох театрах, зокрема українських, однойменний фільм вийшов у 1967 р.; балет (композитор – В. Оранський) з’явився у 1935 р., опера (композитор – В. Рубін) – у 1956 р.
Особливе місце у радянській літературі 1920-х рр. займає роман Ю. Олеші “Заздрість”, головним героєм якого є слабка, неприлаштована, рефлектуюча людина Микола Кавалеров. У живий, енергійний час, час інтенсивної організації нового життя пасивний споглядач, мрійник, поет не доречний…Проте Олеша описав цілком реальний тип свого сучасника – своєрідний сатиричний варіант “зайвої людини”.
Та невдаха, усіма принижений, програвший все життя Кавалеров тим не менш у чомусь вище за своїх героїв-переможців Андрія Бабічева та Володі Макарова. Слабкості Кавалерова обертаються на його позитивні якості: він слабкий, тому делікатний, пасивний, тому спостережливий, бездіяльний, але він поет.
Життя та творчість Оноре де Бальзака
... Оноре. де Бальзак закінчив 96 творів із 120 запланованих. Мистецтво Бальзака має тісний і безпосередній зв’язок із досягненням природничих та соціальних наук. Це, зокрема, зумовлює його ... де Бальзак розглядає творчість Вальтера Скотта, якого вважав одним зі своїх попередників на ... інтересів. Гобсек підкоряє своє життя служінню золоту, запроваджує цілу ... опис його запасів, які знайшов адвокат після смерті ...
Проте симпатії та антипатії письменника не заважають його іронічному ставленню до відображених людей та подій. Олеша сміється над Кавалеровим, його заздрістю, його капітуляцією перед життям, сміється над “ковбасником” Андрієм Бабічевим – удачливою, сильною, цілеспрямованою людиною, яка бачить світ тільки через своє харчове підприємство. Сміється над Іваном Бабічевим – цим повелителем тьми, що викликає потвор, над його мнимою величчю. Тому роман “Заздрість” – це трагикомедія, що іскриться блискучою, тонкою іронією.
Коли на початку 1930-х рр. з’являється потреба у літературі Соціалістичного Реалізму (позитивного відображення комуністичних героїв у реальному житті), Олеша зрозумів, що не може писати так, як того вимагав час. Він відкрито говорить стосовно своїх сумнівів та передчуттів на зустрічі у Спілці радянських письменників у 1934 р. Після цього ім’я Олеші зникає з радянської літератури, що викликає на Заході чутки про те, що його було арештовано і заслано до трудового табору.
Небагато відомо про його діяльність у післявоєнні роки. Тільки після смерті Сталіна ім’я Олеші повторно входить у радянську літературу. Публікація у 1956 р. збірника його творів сигналізувала про повну реабілітацію. Після цього з’явилося ще кілька видань його праць, які також включали твори, що раніше не друкувалися.
Олеша помер 10 травня 1960 р. у Москві. Своїм життям він показав приклад сміливості та мужності. Олеша намагався відстояти свою думку, незважаючи при цьому на небезпеку, яка загрожувала в радянські часи кожному, хто мав сміливість виступити проти системи. В його творах за іскристим сміхом та сатиричною усмішкою відчувається сила та незламність духу. Своїм життям та творчістю Олеша заслужив на повагу та любов багатьох поколінь читачів.
Життя та творчість Валентина Катаєва.
Катаєву довелося воваюти на фронтах Першої світової війни. У 1919 р. його мобілізували до Червоної Армії. А з 1922 р. письменник перебуває у Москві, де працює у газеті “Гудок”. Його фейлетони також друкуються у “Правді”, “Труді” та в інших газетах і журналах. Початок 1920-х рр. – час фактичного вступу Катаєва у велику літературу, у періодичній пресі та видавництвах з’являються його оповідання та романи. 1920-ті рр. – дуже плідний період для В. Катаєва. Один за одним видаються декілька збірників його оповідань, повість, кілька романів та п’єс. До письменника приходить популярність, його твори відмічає преса.
Основний мотив творчості Катаєва, який повторюється у різних варіаціях: життя прекрасне та “виправдано” “само по собі” тим, що воно – життя. Найбільшого вираження цей мотив дістав у повісті “Батько”, за власним визнанням автора – найулюбленішої та пережитої ним речі (1922-1925).
Хворий, виснажений та кволий старий батько беззавітно та віддано любить свого сина, зворушливо доглядае за ним. Коли той у біді, продає свої останні пожитки, щоб охайно приносити передачу арештованому.
Та син молодий, здоровий та егоїстичний, хоче втіхи, і коли його зрештою звільняють з в’язниці, він зовсім забуває про батька. Хто ж, за Катаєвим, має рацію: батько чи син? На думку письменника – обидва. Батько вмирає самотнім та у бідності, але сина він цілком виправдовує.
Публічний виступ. Його підготовка та види
... його таким чином, щоб одержана ними інформація була зрозумілою й лягла в основу їх власних роздумів і висновків. 2. Підготовка до публічного виступу ... ювіляра, спогади про цікаві й маловідомі факти з його життя та діяльності. Форма та зміст ювілейної промови, попри ... вивченням запропонованого матеріалу. Оглядові лекції, як правило, читають після вивчення всього курсу. Вони мають на меті систематизувати ...
Катаєв не залишається осторонь тих подій, які відбуваються навколо нього. Не обминуло його перо й таке явище, як індустріалізація. У своєму романі “Час, уперед!” він пише про возведення металургійного гіганта. Герої його книги прокидаються раніше, ніж потрібно. Вони не можуть, як говорить письменник, “довірити такому, по суті, простому механізму, як годинник, таку дорогоцінну річ, як час”. Праця для них – битва, новобудівництво – фронт, бетонники втупають у зміну, як у бій. А з роботи повертаються у барак, як з фронту в тил. Герої роману Катаєва зображені у стрімкому розбігу думок та почуттів. У книзі природа, машини, будівлі включені у суспільний бурхливий потоп, підкорені розмахом небачених в історії темпів. Особливо яскраво динаміку часу підкреслює образ стрімкого вітру.
Крім романів та повістей Катаєв також писав сатиричні фейлетони. А сатирик він талановитий. У 1920-ті рр. сатиричний напрям його творчості є домінуючим. Приблизно за п’ять років Катаєв створює цілу галерею образів пристосованців: від наївних (“Витримав”), до агресивних (“Емильян Чорноземний”).
За цей час написано цілий ряд гумористичних мініатюр (“Козел на городі”, “Бородате малятко” та інші), але провідне місце займають оповідання, спрямовані проти обивательщини, войовничого, метушливого міщанства (“Наші за кордоном”, “Ігнатій Пуделякін”, “Два гусари”).
Немало створено Катаєвим фейлетонів, які прийнято вважати злободенними, недовговічними. Та письменник зумів обрати теми актуальні і нині. Такими, наприклад, є зарапортовані бюрократи у “Тяжкій цифроманії”, які дуже схожі на сьогоднішніх любителів дутої статистики, чи очумілий від нескінченного потоку хворих горе-лікар (“Вагітний чоловік”).
Цілком сучасний тяжкий образ “довгого ящика” (фейлетон “Довгий ящик»).
Катаєв помер 12 квітня 1986 р. у Москві. За своє довге та цікаве життя письменник встиг створити немало чудових творів. Та все ж найбільш плідними для нього були 1920-30-ті рр. Саме в цей період він пише як і великі серйозні твори так і яскраві сатиричні фейлетони. Невтомна уява Катаєва, цього чуттєвість та новизна зробили його одним з найбільш видатних радянських авторів, чия популярність незгасла й донині.
Життя та творчість Костянтина Паустовського.
У радянську літературу Паустовський перш за все увійшов як талановитий майстер ліричної прози, але він також відомий як самобутній публіцист, критик та драматург.
Одеський період життя Паустовського в основному пов’язаний з журналістикою. В одеській газеті “Сучасне слово” в 1919 р. публікується його дорожній нарис “Київ – Одеса”, окремі частини якого увійшли до глави “Весільний подарунок” повісті “Початок невідомого століття”.
У середині 1921 р. Паустовський приходить працювати в газету “Моряк”. За його словами, “это была необыкновенная газета. В ней было шестьдесят сотрудников, не получавших за свою работу ни копейки. Расплата велась черным кубанским табаком, ячневой кашей и соленой камсой”.
Вперше до читачів “Моряка” Паустовський прийшов як поет:
Вы помните, – у серого “Камилла”
Ныряли чайки, словно хлопья снега,
Как чешуя, вода в порту рябила,
И по ночам слепительная Вега
Сверкала вся, как древняя корона,
Как божий знак покинутых морей…
В Одесі він став романтиком та назавжди закохався у неповторні морські заходи сонця, плавання під вітрилом та невгамовний шум хвиль.
Фізкультура і основи здорового способу життя студента
... культури, активне неприйняття вдач і звичок, що суперечать нормальному способу життя. Фізично і психічно здорова людина може бути моральним ... обумовлений нормальним функціонуванням всіх його органів і систем. Якщо добре працюють всі органи і системи, то і весь організм людини ... повітрі, зростає загальна фізична витривалість. Отже, кожна людина має великі можливості для зміцнення і підтримки свого ...
Крім “Моряка” у 1920-30-х рр. Паустовський друкувався газеті “Маяк” (Батумі), “Гудок Закавказзя” (Тифліс), “30 днів” (Москва), “Красная новь” (Москва) та в багатьох інших. Багатолітня журналістська практика стала для починаючого письменника гарною школою життя. Він друкував замітки, нариси та кореспонденції на різноманітні теми.
Творча думка письменника постійно шукала той особливий сплав оповідання, в якому б органічно поєдналось романтично припідняте, але строге, вивірене філософськими категоріями наукове пізнання дійсності.
Висока емоційність, любов до знання, романтичне сприйняття оточуючого світу допомогали Паустовському в художній формі показати сенс наукових пошуків героїв своїх творів. Образний та, умовно кажучи, “понятійний” характер його таланту дозволяв йому в захоплюючій формі розкрити перед читачем наукову теорію про причини змін підсоння та зледеніння (повість “Теорія капітана Гернета”), розповідати про видобуток глауберової солі (“Кара-Бугаз”), про освоювання радянських субтропіків (“Колхида”), про морську метеорологію, біологію, геологію Чорного моря (“Чорне море”).
Життя та творчість Паустовського невідривно пов’язані з рідною землею. Його книги вчать любити, відстоювати та примножувати красу батьківського краю. Баченню цієї краси він навчався у поетів, письменників, художників, композиторів, у майстрів та бувалих людей – у всіх, з ким зводило його цікаве та нелегке життя.
Паустовський помер 14 липня у Москві. Та незважаючи на це, його творчість продовжує жити у серцях численних читачів. У кожного з них є “свій Паустовський”. Для одних він – майстер ліричної прози. Для других – мандрівник, закоханий у природу, історію та географію рідного краю. Для третіх – палкий поборник краси життя.
У ліричній прозі, проникливій публіцистиці, справедливій критиці та самобутній драматургії письменник своїм талантом продовжує зміцнювати в душах та свідомості людей чесність, милосердя, любов до природи. А це саме ті риси, яких нині так не вистачає багатьом людям. Паустовський вмер, але навіть після смерті він продовжує свої намагання зробити світ кращим.
Життя та творчість Ільфа та Петрова.
Після цього був статистиком, редактором гумористичного журналу “Синдетикон”, у якому писав вірші під жіночим псевдонімом, бухгалтером та членом Президії Одеського спілки поетів. Після підведення балансу з’ясувалося, що перевага опинилася на стороні літературної, а не бухгалтерскої, діяльності, й у 1923 р. Ільф переїхав до Москви, де і знайшов свою остаточну професію – став літератором, працював у газетах та гумористичних журналах.
Євген Петров (справжнє прізвище – Катаєв Євген Петрович), брат Валентина Катаєва, народився 1903 р. в Одесі у сім’ї викладача. У 1920 р. він закінчив класичну гімназію. У тому ж році став кореспондентом українського телеграфного агентства. Після цього протягом двох років служив інспектором карного розшуку. Першим його літературним твором був протокол огляду трупу невідомого чоловіка. У 1923 р. Євген Петров переїхав до Москви, де продовжував освіту та зайнявся журналістикою. Працював у газетах та гумористичних журналах. Випустив кілька книжок гумористичних оповідань.
Розвиток сучасного музичного мистецтва та основних його напрямків
... впливу сучасного музичного мистецтва на особистість дитини; музика сучасний джаз рок Розділ 1. Музика як психо-фізіологічний ... людської спільноти музика була знаряддям пізнання і змінення життя. Це відбувається засобом показу у художніх образах усього ... Моцарта, а найменшу - композиції важкого року. Крім того, його рекомендації про позитивну "підзарядку" мозку стосуються й музики бароко ...
Автори зустрілись у Москві. Прямим наслідком цього став роман “Дванадцять стільців”, написаний 1927 року, що ознаменував собою новий етап розвитку радянської сатири.
Ідея твору належить Валентину Катаєву, разом з яким молоді письменники працювали у газеті “Гудок”. Писати разом запропонував Петрову Ільф. Коли з часом хтось цікавився тим, як їм вдається працювати вдвох, вони вказували на приклад двох співаків, які співають дуетом і при цьому кожен почувається чудово. Зі спогадів Євгена Петрова: “Сейчас я совершенно не могу вспомнить, кто произнес какую фразу, кто и как исправил ее. Собственно, не было ни одной фразы, которая так или иначе не обсуждалась и не изменялась, не было ни одной мысли или идеи, которая тотчас же не подхватывалась…”.
Робота над романом не була простою: “Нам было очень трудно писать. Мы работали в газете и юмористических журналах очень добросовестно. Мы знали с детства, что такое труд. Но никогда не представляли себе, как трудно писать роман. Если бы я не боялся показаться банальным, я сказал бы, что мы писали кровью. Мы уходили из Дворца Труда в два или три часа ночи, ошеломленные, почти задохшиеся от папиросного дыма. Мы возвращались домой по мокрым и пустым московским переулкам, освещенным зеленоватыми газовыми фонарями, не в состоянии произнести ни слова… Иногда нас охватывало отчаяние…”.
Та усі труднощі вдалося подолати і роман було завершено. Книга вийшла дуже вдалою й одразу знайшла свого читача. Вона кілька разів перевидавалась та була перекладена європейськими мовами.
Зав’язкою “Дванадцяти стільців” служить епізод пошуку діамантів, захованих тещею одного з героїв роману, колишнього предводителя дворянства, теперішнього діловода загсу, Вороб’янінова. Діаманти мали знаходитися в обшивці одного з дванадцяти стільців чудового гамбсівського гарнітуру, який було реквізовано. Вороб’янінов вирушає на пошуки скарбу. Він та примазавшийся до нього “великий комбінатор” Остап Бендер подорожують з міста до міста, здобуваючи шляхом незліченних хитрощів один стілець за іншим. Але, діставшись до останнього стільця та зарізавши свого компаньйона, Вороб’янінов з жахом дізнається, що таємниця мадам Пєтухової розкрита та на її гроші збудовано чудовий клуб.
Як видно з цього викладу, сюжет “Дванадцяти стільців” – типово авантюрний: мотив невтомних пошуків, що завершуються невдачою на останньому етапі, був уже використаний Конан Дойлем (“Шість Наполеонів”), Л. Лунцем та деякими іншими письменниками. Однак авантюрний кістяк “Дванадцяти стільців” сповнений сатиричним змістом.
Перед читачем проходять різноманітні побутові замальовки – повітового міста, багатого на поховальні бюро та перукарні; студентського гуртожитку з кімнатами, схожими на пенали; редакцій професійних журналів з халтурщиками; богодільні, що обкрадаються “сором’язливим” завгоспом та інші.
Особливої уваги заслуговує образ Остапа Бендера. Він сміливий, рішучий та нахабний. Його ідеї народжуються в ньому миттєво і в ту саму мить він починає їх здійснювати. Бендер бреше з неймовірною легкістю у чудовій, талановитій акторській манері. Він володіє надвичайною привабливістю, легко сходиться з людьми та незамінний у компанії.
Два брата две судьбы остап и андрий
... Другие сочинения: ← Образ и характеристика Собакевича↑ ГогольСыновья Тараса Бульбы → Подлинная история Остапа Бендера и его гороскоп Одесса уникальна по количеству ... остался гордостью Тараса. Когда Остап попал в плен, то держался невероятно стойко и бесстрашно. Два брата в конце книги погибли. ... ту же гимназию Илиади, что и Натан (и Бендер). Это было одно из лучших учебных заведений города, дававшее ...
Згадує Євген Петров: “Остап Бендер был задуман как второстепенная фигура, почти что эпизодическое лицо. Для него у нас была заготовлена фраза, которую мы слышали от одного нашего знакомого бильярдиста: “Ключ от квартиры, где деньги лежат”. Но Бендер стал постепенно выпирать из приготовленных для него рамок. Скоро мы уже не могли с ним сладить. К концу романа мы обращались с ним, как с живым человеком, и часто сердились на него за нахальство, с которым он пролезал в почти каждую главу…”.
У 1933 р. виходить продовження роману, яке дістало назву “Золоте теля”. В його основу покладено сюжетно-композиційну схему “Дванадцяти стільців” (пошуки мільйонів), а головним персонажем є Остап Бендер. Але він вже не такий, яким був у першому романі. Бендер поступово змінюється, стає старшим. З дрібного шахрая Остап спочатку стає шахраєм крупним, а зрештою філософом та мудрецем шахрайства, “великим комбінатором”, поетом та романтиком комбінацій. У ньому навіть з’являються риси безкорисливості, що цінує шахрайство заради мистецтва.
Образ Остапа Бендера – один з найбільш популярних та вдалих у радянській літературі не тільки 1920-30-х рр. Літературних предків Бендера шукали то у Жиль Блазі Лесажа (в тих випадках, коли значення “Дванадцяти стільців” піднімалося дуже високо), то в образі Бені Крика – “короля Молдаванки” або Васьки Свиста Бабеля (коли значення роману розумілося більш реалістично).
Співпраця Ільфа та Петрова була дуже результативною: крім “Дванадцяти стільців” та “Золотого теля” за десять років було написано понад сто оповідань, нарисів, фейлетонів, повість та чотири сценарії. Твори Ільфа та Петрова користувалися величезною популярністю серед читачів та критиків. Вже на початку 1930-х рр. співробітництвом з ними дорожив редактор будь-якого періодичного видання.
Слава, яка прийшла всього лише за чотири роки співпраці, пояснюється талановитістю письменників, їх високою працездатністю і, безумовно, відмінною школою, яку вони пройшли. У цьому плані їм щастило: у “Гудку” їх колегами були В. Катаєв, К. Паустовський, Ю. Олеша; в журналі “Чудак”, де вона працювали в 1928-1930 рр. і опублікували більшу частину своїх фейлетонів та нарисів, їх оточувала не менш блискуча плеяда – В. Маяковський та Ю. Олеша, Дем’ян Бєдний та Л. Никулін, М. Кольцов (головний редактор “Чудака”) та М. Свєтлов, В. Катаєв та М. Зощенко, Є. Зозуля та А. Зорич, Б. Єфімов та інші.
Мішенню сатириків були керівник-бюрократ та письменник-халтурщик, буркотун-обиватель та кляузник, пихатий партієць та інтриган чиновник, міщанин та різного виду пристосованці. Живучість осміяних Ільфом та Петровим явищ, а також висока літературна майстерність авторів сприяє популярності цих творів серед наших сучасників.
Література
1. Атас А. Старая Одесса, ее друзья и недруги.-М.: Ласми, 1992. –208 c.
2. Долженкова А. Р., Дяченко П. Ф. Одесса: Путеводитель. – Одесса: Маяк, 1978. – 192 с.
3. Есть город у моря: Краеведческий сборник/ Сост. Ю. А. Гаврилов, Е. М. Голубовский. – Одесса: Маяк, 1990. – 352 с.
4. Измайлов А. Ф. Наедине с Паустовским. – Л.: Наука, 1990. – 136 с.
Образ и характеристика остапа в повести тарас бульба
... о которых собственно и ведется повествование. В этом сочинение хотелось бы поподробней разобрать одного из них – Остапа. Остап — старший сын Тараса Бульбы и своей старушки матери, он же является братом ... он умер, как верный сын своей Родины Образ и характеристика Остапа в повести Тарас Бульба сочинение Остап, старший сын Тараса Бульбы в повести Гоголя. Он предстаёт в произведении Гоголя человеком ...
5. Ильф И. А., Петров Е. П. Двенадцать стульев. – М.: Правда, 1991. – 400 с.
6. История русской советской литературы / Бахметьева Е. П., Бузник В. В. и др. – М.: Высшая школа, 1979. – 694 с.
7. Левин Ф. И. Бабель: Очерк творчества. – М.: Художественная литература, 1972. – 222 с.
02.11.2010
