Культура, як ціннісна система
У життєвій повсякденності про культуру часто говорять тоді, коли мають на увазі звичайну вихованість, побутову етику. (Учень Вася завжди першим здоровається, не плюється і не лається негарними словами — він культурний хлопчик. А учень Коля робить усе зовсім навпаки — він хлопчик некультурний).
При такому повсякденному розумінні розмова про культуру обмежується рамками культури поводження.
Світ людини — це мир культури. У своєму первісному значенні («оброблене») культура протистоїть «натурі» — природному, «дикому» і означає все те, що відрізняє людину від природи, відрізняє штучний світ від природного. Це світ, від початку і до кінця створюваний самою людиною. У цьому змісті він протистоїть і світові природному, і світові божественному, існуючим крім людини. У цьому ж гранично широкому змісті культура містить у собі всі накопичені людьми матеріальні і духовні цінності і способи їхнього збільшення.
Культура — це сукупність усього того, що робить людину людиною. При цьому «усе» містить у собі як чисто природні об’єкти, так і предмети, створені людьми, і духовні явища. Відомий вітчизняний дослідник культури В.В. Сильвестров виразив цю думку так: «Культура загальновизнано виражає те, що визначає людську історію як людську, — ту таємницю її наступності, який немає ні в якому іншому процесі» Сильвестров В.В. Философское обоснование теории и истории культуры.- М.,1990.-С.3 .
1. Структура і функції культури
Культура являє собою складну систему, елементи якої тісно переплетені і взаємозалежні. Як будь-яка система, вона може бути структурована по різних підставах. По носіям культура поділяється на культуру загальнолюдську (або світову); національну; культуру соціальної групи (класову, станову, професійну, молодіжну, тому зрозуміло, що культура дворянська досить відрізнялася від культури буржуазної, а культура молодіжна — від культури тих, кому далеко за п’ятдесят); територіальну (одна справа — культура міська й інша — сільська); культуру малої групи (формальної або неформальної) і культуру окремої людини.
Организационная культура и система управления персоналом
... культурных изменений; раскрыть смысл организационной культуры. изучить технологии формирования организационной культуры в системе управления персоналом на примере ООО «Поволжье-Спорт». 1. Теоретические основы организационной культуры на предприятии 1.1 Особенности формирования ...
По джерелах формування варто розділити культуру народну і професійну. Народна культура яскравіше всього представлена фольклором, хоча і далеко не вичерпується ім. Вона не має явного і визначеного автора (тому і говориться про «народну етику», «народних інструментах», «народному спорті», «народній медицині», «народній педагогіці» і т.д.) і передається з покоління в покоління, постійно доповнюючи, збагачуючи і модифікуючи. Слід зазначити, що в минулому народна культура протиставлялася культурі професійної як щось «другосортне» і неварте уваги утвореної людини. Інтерес до неї з’являється лише з епохи нового часу Лавренова, Т.И. Социология культуры в парадигме современного гуманитарного знания // Социальные науки : история, теория, методология. — М., 2000. — Вып. 1. — С. 38-46 .
Професійна культура створюється людьми, професійно зайнятими даною сферою діяльності і, як правило, що пройшли спеціальну підготовку до неї. Приналежність результатів їхньої діяльності тому або іншому авторові строго фіксована і юридично захищена авторським правом від будь-яких пізніших змін і модифікацій ким-небудь іншим.
Порівняно недавно в оборот ввійшло і ще одне значення поняття «професійна культура», розглянуте в парі з поняттям «загальна культура особистості». Загальна культура містить у собі ті етичні, загальноосвітні, релігійні та інші знання, якими повинний володіти і керуватися у своїй діяльності кожен член суспільства, незважаючи на його професійну приналежність. Культуру професійну, у такому випадку, складає той комплекс знань, умінь і навичок, володіння яким робить фахівця кожного конкретного виду праці майстром своєї справи, що працює на рівні світових стандартів.
Культура народна виникає на зорі людства і значно старше культури професійної, що з’явилася лише з переходом суспільства до стадії поділу розумової і фізичної праці. З появою професійної культури виникають і специфічні інститути, призначені для розвитку, збереження і поширення культури. До них відносяться архіви і музеї, бібліотеки і театри, творчі союзи й об’єднання, видавництва і редакції, інженерні і медичні суспільства і т.д. Hо особливо в цьому плані варто виділити систему утворення, що являє собою соціальну форму існування культурних процесів навчання і виховання. «Будівля системи утворення, — підкреслює В.А.Конєв, — і з погляду методико-педагогічної, і з погляду організаційно-педагогічної залежить від логіки будівлі самої культури як системи. Структура утворення — калька з будівлі культури. Так, наприклад, класно-визначена система утворення, що склалася в новий час і панує на всьому протязі культури буржуазного суспільства, з’явилася «калькою» і «галузевої» системи культури, що склалася в ході буржуазної культурної революції Конев В.А. О сущности освоения культуры // Методологические проблемы освоения культуры .- Куйбышев,1988.- С.7. .
Культуру можна структурувати по її видах. Hайбільше широко відомий розподіл культури на матеріальну і духовну. До першого традиційно відносять культуру матеріального виробництва; матеріальну культуру побуту, під якою розуміється культура середовища і культура відносини до речей; а також культуру відносини людини до власного тіла — культуру фізичну. До духовної культури зараховують культуру інтелектуальну, моральну, правову, художню і релігійну, Але протиставлення матеріальної і духовної культури досить умовно, тому що, так називана матеріальна культура тільки тому є культура, що вона в той же час духовна.
Мова і культура в житті суспільства
... культуру мови як запоруку піднесення культури суспільної думки суспільно корисної праці. Сьогодні культура і мова виявилися об'єднаними в царині духовних вартостей кожної людини і всього суспільства. ... борні і свободи. Розуміння ролі мови в житті ... в своїй трудовій діяльності, спрямованій на досягнення певної мети; без мови не може існувати будь-яке виробництво, не можуть розвиватися техніки, культура, ...
У функціях культури прихована та роль, що вона грає в житті суспільства. Ми вже підкреслювали, що людина формується лише унаслідок свого прилучення до культури, а тому людинотворча функція може бути названа як головна функцію культури.
Зв’язуючи старших і молодших у єдиний потік історії, культура виступає дійсним зв’язком поколінь, передаючи іншим соціальний досвід. Чи ходять люди в джинсових костюмах, у сюртуках, чи їдять ложкою, паличками або особливим образом складеними пальцями — скрізь вони роблять це відповідно до вимог традицій, тобто культури. З кожного часу культура відбирає ті крупиці соціального досвіду, що мають неминуще значення. Завдяки такому доборові кожне нове покоління одержує як би концентрований досвід минулого.
Культура не тільки прилучає людину до акумульованого в досвіді досягненням попередніх поколінь. Одночасно вона порівняно жорстко обмежує усі види його суспільної й особистої діяльності, відповідним чином регулюючи них, у чому виявляється її регулятивна функція. Культура завжди припускає визначені границі поводження, тим самим обмежуючи волю людини. З. Фрейд визначав її як «всі інститути, необхідні для упорядкування людських взаємин» і затверджував, що всі люди відчувають жертви, необхідні від них культурою заради можливостей спільного життя Фрейд З. Будущее одной иллюзии // Сумерки богов.- М.,1989.- С. 95 . З цим навряд чи варто сперечатися, тому що культура нормативна. У дворянському середовищі минулого століття було нормою на повідомлення знайомого про те, що він жениться, реагувати питанням: «И яке за нареченою бере придане?». Але це ж питання задано у подібній ситуації сьогодні, може бути розцінений як образа. Hорми змінилися, і забувати про це не слід.
Однак культура не тільки обмежує волю людини, але і забезпечує цю волю. Відмовивши від анархістського розуміння волі як повної і нічим не обмеженої вседозволеності, марксистська література довгий час спрощений тлумачила її як «усвідомлену необхідність».
Культура здатна надати людині воістину безмежні можливості для вибору, тобто для реалізації його волі. У поняттях окремої людини практично безмежна кількість видів діяльності, яким вона може себе присвятити.
Оволодіння загальною і професійною культурою виступає необхідною умовою для переходу людини від репродуктивної діяльності до творчого. Творчість же є процес вільної самореалізації особистості. В середовищі дозвілля культура постійно змушує людину вибирати, чому присвятити свій час, як реалізувати зроблений вибір (дивитися КВ будинку, або в гостях, або будинку, але в присутності гостей?).
Культура незалежної України
... навчального процесу, що обмежувало можливість вивчення історії, культури, етнографії України. Скорочувалось використання у навчальному процесі української мови, ... віднести і до сьогодення, коли уся наша історія, культура, зовнішня і внутрішня політика та суспільно-громадянське життя ... творчої ініціативи людини та водночас із тим, що були відсутні пріоритетні напрями в розвитку культури, порушені зв'язки ...
Будь-яка районна бібліотека здатна запропонувати стільки альтернатив для вибору, що недосвідчений читач може навіть розгубитися. І це не випадково. Чим менше знає людина про світ культури, тим менш він вільний.
Наступна функція культури — знакова. Людство фіксує, передає накопичений досвід у виді визначених знаків. Так, для фізики, хімії, математики специфічними знаковими системами виступають формули, для музики — ноти, для мови — слова, букви й ієрогліфи. Оволодіння культурою неможливо без оволодіння її знаковими системами. Культура ж, у свою чергу, не може транслювати соціальний досвід, не наділяючи його в специфічні знакові системи, будь це кольору світлофора або національні розмовні мови.
ціннісна.
Зрозуміло, усі ці функції культури не існують як поруч покладені. Вони активно взаємодіють, і немає більш помилкового представлення про культуру, чим представлення її в статичності і незмінності. Культура — завжди процес. Вона знаходиться у вічній зміні, у динаміку, у розвитку. У цьому складності її вивчення, і в цьому її велика життєва сила.
Звичайно, відношення до праці, як і до інших цінностей, визначається не тільки духовними або моральними критеріями, а виявляється суперечливим, залежним багато в чому від інших факторів, серед яких варто виділити наступні: а) виробничі, тобто класовий статус людини і його відношення до власності, тому що оцінки свого положення для підприємця і працівника по найманню можуть різко розрізнятися; б) професійні, що охоплюють престиж тієї або іншої професії; в) технологічні, тобто відношення людини до тієї або іншої сторони виробництва (верстатові, конвеєрові, комп’ютерові), що може варіюватися від високої зацікавленості до байдужості і навіть ворожості.
По перерахованих параметрах, мабуть, відношення до праці може бути і негативним як до джерела гноблення, залежності, як до фактора, що сковує особистісний розвиток і придушує життєві сили. Ще в Древній Греції виник міф про Сізіфа, приреченому виконувати важку і безглузду працю. У християнському або ж мусульманському раї людина назавжди була звільнена від праці і могла лише віддаватися почуттєвим або духовним радостям. У народних казках найчастіше ледачий дурень, позбавлений жадібності, але обладає добрим серцем, більше процвітає, чим постійно заклопотаний і скупий нагромаджувач.
В усякій класово диференційованій системі суб’єктивна незацікавленість трудящих у своїй роботі заміщається примусом, що може носити характер прямого примуса (робота «з-під ціпка», під погрозою покарання) або ж чисто економічної необхідності, тобто фізичного виживання, у підтримці своєї родини.
Звичайно, існує і суспільно марна і шкідлива трудова діяльність і те, що відповідає інтересам окремої людини, групи або колективу, але може розходитися з інтересами суспільства в цілому. Тому регуляція трудової діяльності вимагає з’єднання трудових орієнтації з моральними мотивами.
Звертання до морально-ціннісної орієнтації — важлива передумова успішного господарського розвитку. Кожна світова релігія заохочує працю, хоча і підкоряє його більш високим цінностям порятунку. Але саме в цьому знаходила свій дозвіл ціннісна подвійність праці, його основна маса направлявся в суспільно значимі сфери. Саме в освяченні суспільно корисної праці і стимулюванні постійної корисної діяльності складалося основне досягнення релігійної реформації. Але й в умовах секуляризації зберігається етична орієнтація праці.
Мова людини як дзеркало її духовної культури
... Мовна культура - це надійна опора у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів, у вихованні, у прояві справжнього патріотизму. Культура людського спілкування - це частка загальної моральної культури особистості. Відсутність культури ... може, воно б зняло в людини ... бажанням. Звичайно, це не ... її моральності, її культури. Щоб слухання було ефективним, відповідало високому рівню культури ...
Праця приймає різний зміст у залежності від того, чи зв’язана вона з найманою працею або підприємництвом.
Розходження тут залежить багато в чому від положення людини в системі виробництва. Жива праця і навіть у його розвитій професійній формі звичайно має нижчий статус у порівнянні з підприємництвом, бізнесом у різних його варіантах. Але етичні принципи застосовні по обох сторони цього сукупного процесу. Від робітника потрібна сумлінність, дисципліна, вправність, професійна орієнтація.
Разом з тим важливе значення має й етична орієнтація підприємництва.
Широко звертаються до цінності праці різні ідеологічні навчання, насамперед соціалістичні.
В емпіричних дослідженнях знаходимо такі варіанти ціннісних орієнтації в праці:
- через труд людин вступає в контакт із навколишнім світом (усім космосом), виходить за рамки своїх внутрішніх переживань і безпосереднього мирка;
- праця — джерело відносин поза рамками нуклеарной родини і безпосереднього оточення, він збагачує рамки міжособистісних відносин, робить людини членом більш широкого колективу, стану, класу;
— робота є важливим, хоча і не єдиному джерелі цінності. Через роботу люди установлюють своє місце в групових відносинах і соціальній ієрархії і тим самим знаходять почуття безпеки, приналежності, самооцінку і самовідчуття свого значення, а отже, істотної частини своєї сутності. Звичайно, цей фактор варіюється в різних типах соціальності і різних культур.
Найбільше значення робота як джерело ідентичності має в індустріальному суспільстві, заснованому на прихильності значної частини населення до промислового виробництва. Утрата роботи, безробіття ведуть у такому суспільстві до втрати робочої ідентичності, що сприймається як лихо й особисту катастрофу.
У доіндустріальному і постіндустріальному типах суспільства цей фактор менш значимий, тому що в першому випадку переважає родинна, кланова, станова, релігійна ідентичність, а в другому — створюються диференційовані і гнучкі структури, що заміщають «робочу ідентичність»;
- робота — джерело обов’язкової діяльності, регулятор і організатор особистого поводження. Залишаючись без роботи, люди можуть проводити цілі дні пасивно, віддаючи снові або мріям наяву (згадаємо образ Іллі Обломова з роману А. Гончарова «Обломів»).
Такий спосіб життя чреватий зниженням самооцінки особистості або приводить до спроб компенсаторного самовиправдання посиланнями на обставини;
- праця допомагає розвиткові творчих здібностей і професійних навичок, що дає можливість пишатися своїми здібностями, створює почуття впевненості і безпеки;
- робота структурує психологічний час, заповнює й організує день — рік — життя. Звичайно, ця структура багато в чому залежить від загальної системи культури і локального культурного середовища.
Коган Л.Н. Усебічний розвиток особистості і культура.- М.,1981.- С.43.
Модернізм як неокласична модель культури
... історію світової культури» зроблено спробу визначити Модернізм саме з поглядуисторико– культурного типу.Историографическую базу даної роботи склали як і праці ... і елементи культури, які вплинули на становлення. Величезне значення має тут розбір чинників індивідуального характеру, як-от настрої ... яка від попередньої епохи модерну (було описано на роботах А. Тойнбі з 1939 по 1947 рр). Модернізм і ...
Конєв В.А. Про сутності освоєння культури // Методологічні проблеми освоєння культури .- Куйбишев,1988.- С.7.
Лавренова, Т.И. Соціологія культури в парадигмі сучасного гуманітарного знання // Соціальні науки : історія, теорія, методологія. — М., 2000. — С. 38-46
Манхейм, К. Обране : Соціологія культури / Академія досліджень культури. — М.; Спб.: Університетська книга, 2000. — 505 с.
Мухамеджанова, Н.М. Духовна криза особистості як відображення кризи культури . — Оренбург , 2001. — 146 с.
Сильвестров В.В. Філософське обґрунтування теорії й історії культури.- М.,1990.-С.3
Філатова, О.Г. Соціологія культури : Конспект лекцій. — Спб.: Михайлов, 2000. — 46 с.
Фрейд З. Майбутнє однієї ілюзії // Сумерки богів.- М.,1989.- С. 95
